Ухвала КГС ВС № 7/127(917/1862/21)

УХВАЛА 28 квітня 2023 року м. Київ Справа № 7/127(917/1862/21) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Погребняка В. Я. розглянув матеріали касаційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іващука В. А. на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2023 у складі колегії суддів: Склярук О. І. (головуючої), Гетьман Р. А., Гребенюк Н. В. у справі за позовною заявою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іващука В. А. до ОСОБА_1 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору

1. ОСОБА_2

2. Приватний нотаріус Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Карпець О. М. про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину та договорів купівлі-продажу в межах справи за заявою Закритого акціонерного товариства "Лазірківський елеватор" Приватного підприємця ОСОБА_3 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" про визнання банкрутом ВСТАНОВИВ: У провадженні Господарського суду Полтавської області перебуває справа № 7/127 про банкрутство Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нива". В межах справи про банкрутство № 7/127 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Нива" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іващука Валентина Анатолійовича звернулося до ОСОБА_1 з позовом про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та договорів купівлі-продажу. До розгляду справи було залучено в якості третьої особи ОСОБА_2 . Господарським судом Полтавської області прийнято рішення від 23.08.2022 по справі № 7/127(917/1862/21) про задоволення позовних вимог, визнано недійсними: - свідоцтво про право на спадщину за заповітом щодо "критого току № 2", загальною площею: 723,0 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний № 966582153228) виданого в рамках спадкової справи № 54/2019 11.03.2021, посвідченого приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області - Карпець О. М.; - свідоцтво про право на спадщину за заповітом щодо "зерносховище № 1" загальною площею: 787,1 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний № 966563453228) в рамках спадкової справи № 54/2019 11.03.2021, посвідченого приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області - Карпець О. М.; - договір купівлі-продажу № 460 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 12.03.2020, що посвідчувався приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області - Карпець О. М. (серія НОІ 311208, 311209) та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно згідно рішення № 51586077 від 12.03.2020; - договір купівлі-продажу № 461, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 12.03.2020, що посвідчувався нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Карпець О. М. (серія НОІ 311210, 311211) та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно згідно рішення № 51586520 від 12.03.2020. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2023 апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено, рішення Господарського суду Полтавської області від 23.08.2022 скасовано, прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог 18.04.2023 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Нива" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іващука В. А. звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2023 у справі № 7/127(917/1862/21). Одночасно, до касаційної скарги скаржником долучено заяву про поновлення строку на касаційне оскарження. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 7/127 (917/1862/21) визначено колегію суддів у складі: Банасько О. О. (головуючий), Картере В. І., Погребняк В. Я., що підтверджується протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 19.04.2023. Щодо клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження Відповідно до частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Згідно із частиною першою статті 288 ГПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Отже, однією з умов звернення із касаційною скаргою до суду є подання скарги на судове рішення у межах строку на касаційне оскарження, визначеного статтею 288 ГПК України, який обчислюється, зокрема, у випадку оголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення. Оскаржена постанова Східного апеляційного господарського суду прийнята 20.02.2023 (повний текст складено 27.02.2023), отримана скаржником засобами поштового зв`язку 04.04.2023, що підтверджується долученою до касаційної скарги копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 6102272055458. Частиною другою статті 288 ГПК України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. З матеріалів касаційної скарги, а також з наявних у суду касаційної інстанції матеріалів справи, виходячи з положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо забезпечення права скаржника на доступ до суду та пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України про забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що строк на касаційне оскарження у даному випадку підлягає поновленню. Водночас, перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд вважає за необхідне залишити її без руху з огляду на таке. Статтею 290 ГПК України передбачені вимоги до форми і змісту касаційної скарги. Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Згідно з частиною другою статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено у Законі України "Про судовий збір". Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Підпунктом 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції чинній на момент подачі касаційної скарги) передбачено, що ставка судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду встановлюється у розмірі - 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Приписами підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру розмір судового збору складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до частини третьої статті 6 вказаного Закону у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. Відтак, у справі, яка розглядається, предметом позову, поданого у 2021 році є чотири немайнові вимоги, тому сума судового збору справляється з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 за кожну вимогу немайнового характеру (схожий за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 920/15/20). Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" передбачено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2021 року встановлений у розмірі 2 270,00 грн. Відтак, оскільки у даній справі предметом позову є чотири немайнових вимоги, за подання касаційної скарги на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2023 у справі № 7/127 (917/1862/21) скаржнику належало сплатити судовий збір у сумі 18 160,00 грн (2 270,00 грн * 4 * 200 %). Натомість, до касаційної скарги доказів сплати судового збору у повному обсязі не додано, оскільки додано квитанцію про сплату судового збору лише у розмірі 5 368,00 грн. Крім того, статтею 290 ГПК України передбачені вимоги до форми і змісту касаційної скарги, зокрема щодо обов`язкового та конкретного зазначення скаржником підстав касаційного оскарження, передбачених статтею 287 ГПК України. Так, частиною другою статті 287 ГПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Приписами частини третьої статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав). Таким чином, з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити: пункт 1) - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується касатор, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах; пункт 2) - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення; пункт 3) - зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. При цьому касатору слід враховувати, судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом фактичні обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц). У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах першій, третій статті 310 ГПК України та їх змістовне обґрунтування. Так, у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. При цьому слід враховувати, що за приписами частини другої статті 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. До того ж, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним. Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. З урахуванням змін до ГПК України внесених Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460 - IX, які набрали чинності 08.02.2020, касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях. Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Скаржник повинен розуміти, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу "правової визначеності", що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року). Зважаючи на наведене скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, вичерпних обґрунтувань, позаяк відкриття касаційного провадження за відсутності або неточності таких обґрунтувань може призвести до порушено принципу "правової визначеності". З урахуванням зазначеного, перевіркою щодо форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 ГПК України вбачається, що касаційна скарга не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки, зазначаючи в якості підстави, скаржником не наведено належного обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України. Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, що не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Відтак, суд зазначає, що касаційна скарга Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іващука В. А. на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2023 у справі № 7/127(917/1862/21) підлягає залишенню без руху з наданням скаржнику строку на усунення недоліків поданої ним касаційної скарги, а саме: - доказів доплати судового збору у розмірі 12 792,00 грн; - письмових пояснень в яких чітко зазначити підстави касаційного оскарження, а саме чітко вказати (1) пункт частини другої статті 287 ГПК України, (2) формулювання застосованого судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується касатор, (3) норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній або вичерпне обґрунтування іншої, передбаченої частиною другою статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження. На підставі викладеного та керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292, 304, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

1. Клопотання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іващука В. А. про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити.

2. Поновити Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Нива" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іващука В. А. строк для подання касаційної скарги.

3. Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іващука В. А. на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2023 у справі № 7/127(917/1862/21) залишити без руху.

4. Надати скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали.

5. Попередити скаржника про наслідки недотримання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, передбачені частиною четвертою статті 174 Господарського процесуального кодексу України, а саме у разі невиконання вимог ухвали, у строк встановлений судом, касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із касаційною скаргою. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий О. О. Банасько Судді В. І. Картере В. Г. Погребняк