Постанова 4821 № 711/2049/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/499/23Головуючий по 1 інстанції Справа №711/2049/22 Категорія: 301030500 Кондрацька Н.М. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 квітня 2023 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Гончар Н. І., Нерушак Л.В., за участю секретаряЛюбченко Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Руднічука Дмитра Володимировича в інтересах відповідача ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 січня 2023 (повний текст складено 16 січня 2023 року) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом вселення та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : До Придніпровського районного суду міста Черкаси надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом вселення та зобов`язання вчинити певні дії. У позові зазначається, що ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 та з 1992 року постійно проживав разом з нею та сином відповідачем у справі, в домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 . Разом з ними проживала ОСОБА_4 (баба відповідача). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на 51/100 частин житлового будинку АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 померла дружина позивача ОСОБА_3 . Згідно свідоцтва на спадщину за законом від 26.07.2013, зареєстрованого в реєстрі за №3-563, вбачається, що спадщину (право власності на 51/100 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 ) після смерті ОСОБА_4 прийняв онук, відповідач у справі ОСОБА_1 20.08.2013 зі згоди відповідача, ОСОБА_2 , як член сім`ї ОСОБА_1 , був зареєстрований у вищевказаному домоволодінні. Будь-яких домовленостей щодо приживання сторони не укладали. Проте, у липня 2018 року між сторонами виник спір та бійка з приводу користування та проживання позивача у будинку, в результаті чого ОСОБА_1 наніс ОСОБА_2 тілесні ушкодження. Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та стягнуто на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди. Як наслідок у сторін склались неприязні відносини, що призвело до того, що відповідач у лютому 2022 року самовільно, за відсутності та без відому позивача зібрав частину особистих речей (диван, холодильник, одяг, взуття) і викинув їх на смітник, при цьому одночасно змінивши замок на вхідних дверях, у зв`язку з чим позивач не має змоги потрапити до помешкання, та змушений орендувати житло. У подальшому ОСОБА_2 неодноразово звертався до відповідача з проханням надати дублікати ключів від будинку, де він зареєстрований, пояснивши, що йому немає де проживати. Однак, відповідач відмовляється і уникає спілкуватись. Позивач звертався до правоохоронних органів. Результату такі звернення не принесли. Такі дії відповідача нанесли позивачу моральну шкоду, яка виявляється у погіршенні самопочуття, необхідністю тривалий час добиватися захисту порушеного права та неможливості користуватися житловим приміщенням. Своїми діями відповідач позбавив позивача можливості жити і користуватись спірним будинком, чим завдав душевних страждань. Також зазначає, що уклав договір з ОСОБА_5 щодо оренди кімнати. На час пред`явлення позову ОСОБА_2 , у зв`язку з необхідністю винаймати житло, зазнав матеріальних збитків у сумі 9200,00 грн. Просив у позові зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 в користування будинком АДРЕСА_1 , шляхом вселення, передати ОСОБА_2 дублікати ключів від будинку, стягнути на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн., матеріальну шкоду в розмірі 9200,00 грн. та судові витрати. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 січня 2023 року, позов задоволено частково. Вирішено усунути перешкоди ОСОБА_2 в користуванні житловим будинком за адресою АДРЕСА_1 шляхом його вселення. Зобов`язано ОСОБА_1 передати дублікати ключів ОСОБА_2 від житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 1 000,00 (одна тисяча) грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір сумі 1984 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири) грн. 80 грн. В решті позовних вимог відмовлено. 06 березня 2023 року до Черкаського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга представника відповідача - адвоката Руднічука Д. В. на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси 11 січня 2023 року. В поданій апеляційній скарзі вказано, що суд неправильно застосував норми матеріального права та процесуального права. Апелянт вказав, що позивачем не надано в розумінні ст. ст. 76, 81 ЦПК України доказів, які б підтверджували ту обставину, що відповідач незаконно виселив позивача з будинку, або взагалі чи відбувся факт виселення позивача від дій відповідача, чи взагалі відповідач був виселений або добровільно вибув з житла, як не доведено того, що у зв`язку з виселенням позивачу було завдано будь-якої шкоди, необґрунтовано і розмір моральної та матеріальної шкоди. Зазначає, що суд вирішив стягнути з відповідача 1000,00 грн. моральної шкоди, не встановивши та не обґрунтувавши в чому полягає протиправність дій відповідача з виселення позивача та який зв`язок між психологічним станом позивача, та діями відповідача, чим це підтверджується. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Руденко Ю.В. зазначає, що суд першої інстанції правильно з`ясував характер спірних правовідносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З матеріалів справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є сином позивача ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 15.02.2022. Відповідно до нотаріально посвідченого Свідоцтва на право на спадщину за законом від 26.07.2013 відповідачу ОСОБА_1 належить 51/100 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Як зазначається у копії будинкової книги для прописки громадян в буд. АДРЕСА_1 з 20.08.2013 за даною адресою зареєстрований ОСОБА_2 . Даний факт сторони не оспорюють, як і факт того, що дана реєстрація відбулась зі згоди відповідача. З доказів справи вбачається, що після реєстрації позивача у спірному будинку, відповідач понад 9 років не оспорював права проживання у буд. АДРЕСА_1 у передбаченому законом порядку. За положеннями статті 47 Конституції України та статті 9 ЖК України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплено положення про те, що громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей. Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України та частини першої статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. Установлено, що ОСОБА_2 набув право користування будинком за адресою АДРЕСА_1 згідно із законом, вселившись у нього та зареєструвавши місце проживання в установленому законом порядку за згоди ОСОБА_1 . Оскільки відповідач ОСОБА_1 виселив позивача із цього будинку і чинить перешкоди у користуванні ним, суди першої інстанцій дійшов правильного висновку, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом його вселення до спірного житла. Доводи касаційної скарги про те, що суди апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 405 ЦК України та статті 156 ЖК України є безпідставними, з огляду на таке. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування. Апеляційний суд, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та встановлених обставин справи, які підтверджено її матеріалами, вважає за можливе вселення ОСОБА_2 до будинку по АДРЕСА_1 , оскільки останній має право на проживання у спірному будинку, а відповідач ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у користуванні спірним житлом, відмова у задоволенні вказаних вимог призведе до порушення права на житло ОСОБА_2 , гарантованого статтею 8 Конвенції, оскільки іншого житла останній не має, що встановлено в суді першої інстанції та підтверджено матеріалами справи і не заперечується сторонами. Оскільки відповідач ОСОБА_1 виселив ОСОБА_2 із будинку, що по АДРЕСА_1 і чинить перешкоди у користуванні ним, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку, що порушене право позивача ОСОБА_2 підлягає захисту шляхом його вселення до спірного житла. Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50). У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63). Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Щодо стягнення моральної шкоди, апеляційний суд зазначає наступне. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно з роз`ясненнями, які містяться у пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування має бути адекватним нанесеній моральній шкоді, при цьому відшкодування моральної шкоди не може бути засобом отримання доходу чи мірою покарання за злочин (справа Мельниченко проти України). Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди у сумі 20000 гривень, позивач зазначав, що він зазнав фізичних і моральних страждань від дій відповідача, що в свою чергу негативно вплинуло на його психологічний стан. Апеляційний суд вважає, що позивач був обмежений у звичному ритмі життя, вживати додаткових зусиль щодо влаштування свого життя. Враховуючи вимоги розумності, добросовісності, виваженості, враховуючи обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що справедливим у даній ситуації буде присудження позивачу 1000,00 гривень в рахунок моральної шкоди. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 35, 258, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу адвоката Руднічука Дмитра Володимировича в інтересах відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 січня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 27 квітня 2023 року. Судді