Постанова Черкаський апеляційний суд № 711/7471/18

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/157/21Головуючий по 1 інстанції Справа №711/7471/18 Категорія: Позарецька С. М. Доповідач в апеляційній інстанції Бондаренко С. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2021 року : Черкаський апеляційний суд в складі: суддів Бондаренка С. І., Вініченка Б.Б., Новікова О.М. за участю секретаря Чуйко А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 жовтня 2020 року, ухваленого в складі судді Позарецької С.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення, усунення перешкод у користуванні квартирою, встановлення порядку користування квартирою та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії, - в с т а н о в и в : У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про вселення, усунення перешкод у користуванні квартирою, встановлення порядку користування квартирою. В обґрунтування позову вказувала, що вона проживала разом з відповідачем та вела спільне господарство в місті Сєвєродонецьк з 3 лютого 1992 року, а 18 жовтня 2001 року між ними було укладено шлюб. Сторонам по справі на підставі договору купівлі-продажу від 15 березня 2013 року належить квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Зазначену квартиру вони придбали за сумісні кошти, тому вона є спільним майном подружжя. В квартирі зареєстровані позивач та відповідач. Протягом 2015 2017 років спільного життя в Черкасах відповідач почав зловживати алкоголем, влаштовувати скандали, кричати, принижувати, ображати позивача і погрожувати, виганяв серед ночі й погрожував побити, також неодноразово бив її і навмисне виживав з квартири. 29 липня 2017 року під час чергового скандалу, відповідач погрожуючи побиттям вигнав позивача з квартири, тому вона змушена була тікати з дому, та боялася повертатися, оскільки відповідач постійно погрожував їй. Оскільки позивач не мала ні знайомих, ні родичів у Черкасах, а розмір пенсії не дозволяв орендувати житло, вона змушена була тимчасово повернутися в Сєвєродонецьк. 19 липня 2018 року позивач випадково дізналася, що заочним рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 21 грудня 2017 року (справа №711/8980/17) шлюб між сторонами було розірвано. З незалежних від позивача причин (загрози чоловіка, звістка про зміну замка у вхідних дверях квартири, звістка про нову дружину відповідача, хвороба матері позивача, її смерть, необхідність оформляти українські документи про смерть померлої матері на непідконтрольній території) позивач змушена була майже рік не проживати в спірній квартирі. Але зацікавленість до цієї квартири вона не втрачала, протягом усього часу її існування сплачувала комунальні послуги, по можливості навіть тоді, коли в ній не проживала. В спірній квартирі залишилися її особисті речі, одяг, речі повсякденного користування. Перед переїздом колишнього подружжя до ОСОБА_3 , ними було продано все нерухоме майно, яке вони разом придбали за роки спільного життя, тому окрім квартири АДРЕСА_2 жити позивачу більше немає де. Придбати або орендувати якесь житло позивач також не може, у зв`язку з малим розміром пенсії. Позивач намагалася в досудовому порядку вирішити з відповідачем спір щодо порядку користування квартирою, однак відповідач заперечує, що квартира є їх спільною власністю, тому порушує її права як власника квартири, перешкоджаючи їй проживати в цій квартирі. На підставі викладеного позивач просила суд вселити ОСОБА_2 в квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Зобов`язати ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Встановити наступний порядок користування квартирою, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 : - ОСОБА_2 користується в даній квартирі кімнатою розміром 8,3 квадратних метрів та прилеглою до неї лоджією розміром 3,6 квадратних метрів. - ОСОБА_1 зі своєю співмешканкою користується в даній квартирі кімнатою розміром 12,7 квадратних метрів з прилеглими до неї лоджією розміром 6,4 квадратних метрів і коморою розміром 5,9 квадратних метрів та кімнатою 17 квадратних метрів. -Приміщеннями загального призначення (кухня, туалет, ванна та коридор) користуються на рівних умовах всі. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 із зустрічною позовною заявою про зобов`язання вчинити певні дії. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 , вислідивши, коли він покинув квартиру, пробралася до неї та викрала гроші у сумі 10 000 доларів, документи на квартиру та на побутову техніку, які використовує у судах, а за викрадені гроші наймає адвокатів та житло. На підставі викладеного та з урахуванням поданої заяви про зміну позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати ОСОБА_2 повернути викрадені гроші у сумі 10 000 доларів, ключі від під`їзду, тамбуру, квартири АДРЕСА_2 , документи на право власності даної квартири на його ім`я та документи на побутову техніку. Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 30 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_2 : ОСОБА_2 виділено у користування кімнату, площею 8,3 квадратних метрів та прилеглою до неї лоджією, площею 3,6 квадратних метрів; ОСОБА_1 виділено у користування кімнату, площею 12,7 квадратних метрів з прилеглими до неї лоджією, площею 6,4 квадратних метрів і коморою, площею 5,9 квадратних метрів, а також кімнату, площею 17 квадратних метрів. Приміщення кухні, туалету, ванної кімнати та коридору залишено у загальному користуванні. В іншій частині відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. Частково задовольняючи позовні вимоги за первісним позовом, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має зареєстроване місце проживання у цій квартирі, набула на законних підставах право користування нею. Окрім того, ОСОБА_2 не позбавлена права користування жилим приміщенням, та не визнана такою, що втратила право користуванням жилим приміщенням. Отже, ОСОБА_2 має право проживати та користуватися жилим приміщенням квартири АДРЕСА_2 , оскільки зв`язок із нерухомим майном за вказаною адресою вона не втратила, здійснювала оплату комунальних послуг станом на червень 2018 року. Спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а лише встановлення порядку спільного користування нею, оскільки сторони добровільно встановити такий порядок на цей час не можуть, відповідач взагалі заперечує можливість проживання у квартирі позивача, тому місцевий суд прийшов до висновку, що запропонований позивачем варіант користування квартирою жодним чином не порушить права та інтереси відповідача. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи, враховуючи докази, наявні у справі, судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні жилим приміщенням. ОСОБА_2 не зазначено ні у позові, ні в судовому засіданні, в чому ж саме полягають перешкоди щодо її проживання у квартирі, не надано жодних належних, допустимих та переконливих доказів на обґрунтування таких вимог. Також, не знайшли свого підтвердження доводи позивача про те, що у вказаній квартирі відповідач проживав з іншою особою, і що дані обставини становили для позивача перешкоди для проживання в ній. Сторони визнали факт, що на даний час вони у квартирі не проживають. В судовому засіданні ОСОБА_2 зазначила, що має ключі від вхідних дверей квартири, замок не замінений, отже, має доступ до помешкання, а тому суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для вселення позивача до спірної квартири та задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача не чинити їй перешкоди у користуванні жилим приміщенням, оскільки вони не є обґрунтованими та доведеними. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_1 не доведено належними, допустимими та переконливими доказами заявлені вимоги. Зокрема, не зазначено, у валюті якої країни він мав у власності та зберігав у квартирі грошові кошти; відсутні об`єктивні дані вважати, що грошові кошти в розмірі 10 000 доларів знаходились у помешканні, не наведений перелік документів, які, як вважає ОСОБА_1 , повинна повернути ОСОБА_2 . Окрім того, ні у зустрічному позові, ні в судовому засіданні не наведено обставини щодо ключів від під`їзду та тамбуру. Позивачем за зустрічним позовом обрано такий спосіб захисту, який не призведе до захисту його прав та інтересів. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , задовольнивши зустрічний позов ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги вмотивовує тим, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням статей 2,3,5 ЦПК України, та статей 316, 317, 319, 321, 391, 398, 405, 406 ЦК України. Зазначає, що являється єдиним власником квартири АДРЕСА_2 , згідно договору купівлі-продажу квартири від 15 березня 2013 року, а право користування своїм майном є однією із правомочностей власника. ОСОБА_2 надала свою згоду на купівлю даної квартири, оскільки вона куплена за особисті кошти скаржника, отримані від продажу домоволодіння АДРЕСА_3 , яке належало йому на підставі договору дарування та за гроші, отримані як сатисфакція по ОСОБА_4 . Підтвердженням викрадення та проникнення ОСОБА_2 у житло є документи залучені нею до справи: договір купівлі-продажу квартири (а.с. 48); технічний паспорт (а.с. 49,50). Між сторонами по справі було свідомо укладено недійсний шлюб 18 жовтня 2001 року в Сиротинській селищній раді м. Сєвєродонецька Луганської області, де він працював з 05 травня 1999 року по 14 травня 2002 року керуючим справами виконкому, вів нотаріальні дії, та здійснював реєстрації громадянського стану. Шлюб був без обов`язків, а при його укладенні були порушені ст. 9 Закону України «Про нотаріат» та ст.9 розділу ІІ Наказу Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5 «Про затвердження правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні». Суд не розглянув та не встановив юридичний факт стосовно доходів ОСОБА_1 , хоча ним надавалися до суду відповідні докази: копії договорів купівлі-продажу домоволодіння, копії рішень Євросуду, копія виписки банку по рахунку, копія акту протоколу по виплаті боргу. Місцевий суд не встановив, що квартирна плата ОСОБА_2 була внесена у червні 2018 року не в повному обсязі, а в подальшому у 2018-2020 роках взагалі не вносилася. Угода про строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги між сторони не заключали. Вважає неможливим жити разом з ОСОБА_2 у житлі, що являється його власністю, після поширення чуток про зловживання ним алкоголем, влаштування скандалів, крику, принижування і ображання позивача, вигнання серед ночі, погроз побиття, неодноразового побиття, навмисного виживання з квартири. Оскаржуваним рішенням суд порушив ст. 41 Конституції України і примусово здійснив відчуження об`єктів приватної власності. Зазначає, що суд не може визнати поважними причини відсутності у квартирі ОСОБА_2 , оскільки вона має ключі, власник замків не змінював, свої речі вона забрала протягом 2017-2018 років, та неодноразово проникала у квартиру. Скаржник стверджує, що усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, шляхом визнання особи такою що втратила право користуватися житловим приміщенням є належним способом захисту його порушених прав. Судом застосовано норми закону, що стосуються наймачів житлового фонду комунального житла. ОСОБА_2 втратила право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_2 , у зв`язку з тривалою понад три роки без поважної причини відсутністю за місцем реєстрації, окрім того вона не сплачує за комунальні послуги, не несе інших витрат по його утриманню, а тому скаржник як власник житла вимушений вимагати припинення права користування житлом. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що оскаржуване рішення в частині встановлення порядку користування квартирою та відмови у зобов`язанні вчинити певні дії ухвалено судом з додержанням норм матеріального і процесуального праві, і відповідно до ст. 375 ЦПК України повинно бути залишено без змін судом апеляційної інстанції. Твердження апелянта щодо не застосування судом першої інстанції в розглядуваних спірних правовідносинах ст. ст. 405, 406 ЦК України та його посилання на постанови КЦС ВС від 14 серпня 2019 року у справі № 702/101/18 та від 27 лютого 2019 року у справі № 357/7940/16-ц є безпідставними та неприйнятними, оскільки обставини справи в даних справах є відмінними від фактичних обставин по даній справі. Сімейне та цивільне право України закріплює принцип спільності майна подружжя і передбачає рівні права подружжя щодо володіння, користування і розпорядження ним. Їх з відповідачем спільна сумісна власність на спірну квартиру є власністю двох осіб на одне і те ж майно. Після розірвання шлюбу сторонам не вдалося досягти домовленості щодо порядку володіння та користування спірною квартирою, оскільки ОСОБА_1 не визнає (оспорює) її право власності на квартиру, вважає її виключно своєю особистою приватною власністю, а тому не дозволяє користуватися (проживати в ній) та змушує її винаймати житло у сторонніх людей. Під час слухання справи судом першої інстанції відповідач на цих обставинах наполягав та намагався їх довести. В матеріалах справи відсутні докази, які свідчили б про припинення її права власності на спірну квартиру або докази, які свідчили б, що спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_1 . Це означає, що презумпція спільності права власності на спірну кв. АДРЕСА_2 ОСОБА_1 не спростована, вона є спільною сумісною власністю сторін, і вони мають однакові права на володіння і користування нею. В матеріалах справи є докази її реєстрації в спірній квартирі та відсутні докази наявності в неї іншої нерухомості, це означає, що окрім, як в спірній квартирі, ОСОБА_2 немає де жити. Відповідач не довів суду обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог за зустрічним позовом. Вважає, що суд безпідставно не врахував надані нею докази, які підтверджують ті обставини, що відповідач дійсно чинить їй перешкоди у користуванні житлом, і як наслідок ухвалив рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного. В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 18 жовтня 2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб Сиротинською селищною радою міста Сєвєродонецька, Луганської області. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_6 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00020595181 від 19 липня 2018 року (т.1 а.с. 20). Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 грудня 2006 року справа №2-0-628/06 заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про поновлення шлюбу задоволено, поновлено шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстровано Сиротинською селищною радою м. Сєверодонецька Луганської області від 18 жовтня 2001 року, та анульовано актовий запис за №278 від 04 липня 2006 року про його розірвання (т.1 а.с. 90). Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 грудня 2017 року у справі №711/8990/17 шлюб між сторонами було розірвано (т.1 а.с. 20). 15 березня 2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , за змістом якого ОСОБА_1 придбав вищевказану квартиру. У пункті 8 даного договору зазначено, що дружина ОСОБА_1 згодна з укладанням цього договору згідно заяви посвідченої приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Корчемною М.В. від 15 березня 2013 року за №505 (т.1 а.с. 11). Згідно заяви №505 від 15 березня 2013 року ОСОБА_2 надала свою згоду на купівлю, укладення та підписання її чоловіком ОСОБА_1 договору купівлі продажу квартири АДРЕСА_2 .(т.1 а.с. 167). Звертаючись до суду з первісним позовом, позивач зазначила підставами позовних вимог порушення її права власності на квартиру АДРЕСА_2 . Разом з тим, відповідач за первісним позовом право власності позивача на вказану квартиру не визнає і відповідно до ухвали Придніпровського районного суду міста Черкаси від 04 жовтня 2018 року по справі №711/7372/18 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя (т.1 а.с. 136). Зі змісту позовної заяви у справі №711/7372/18 вбачається, що між сторонами існує спір, зокрема стосовно квартири АДРЕСА_2 (т. 1 а.с.143-154). Отже, судом встановлено, що спірна квартира була придбана ОСОБА_1 за час шлюбу з ОСОБА_2 , однак, між сторонами існує спір щодо належності даного майна до об`єктів права спільної сумісної власності, придбаного ними за час шлюбу, що вирішується в іншій справі. Водночас, питання належності спірної квартири до об`єктів права спільної сумісної власності не є предметом розгляду даної цивільної справи, а відтак вказане питання не може вирішуватись судом у цій справі як і питання походження грошових коштів на придбання вказаного майна, на що посилається скаржник в апеляційній скарзі, оскільки це відноситься до обставин які підлягають доказуванню у справі про поділ спільного майна подружжя. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.12 ЦПК України). Згідно даних звукозапису судового засідання сторони по справі зазначили про відсутність підстав для зупинення провадження по даній справі, до розгляду цивільної справи №711/7372/18 про поділ спільного майна подружжя. Тому в цих умовах, суд першої інстанції, мав виходити з фактичних обставин справи, а таким є те, що квартира АДРЕСА_2 зареєстрована за ОСОБА_1 в частці 1, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна. Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Відповідно до ч.ч. 1,3,4 ст. 156 Житлового кодексу України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Члени сім`ї власника будинку (квартири) зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. Частинами 1,2,3 статті 358 ЦК України встановлено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Виходячи з того, що вимоги позивача за первісним позовом обґрунтовані саме захистом права власності на спірну квартиру, що не визнається відповідачем і право власності на зазначену квартиру, на час розгляду справи, зареєстроване за відповідачем, а спір в цій частині розглядається судом в іншій справі, вимога позивача про встановлення порядку користування спірною квартирою не підлягає задоволенню, оскільки право користування спільною власністю, може визначатись між співвласника (ст..358 ЦК України), житлове приміщення яке мають право займати члени сімї власника житла визначається його власником (ст..405 ЦК України), а не судом. Тому суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, а тому оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню. Однак, позивач за первісним позовом, не позбавлена права, після ухвалення остаточного рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та в залежності від його суті, пред`явити позов про встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_2 , вже як співвласник зазначеної квартири. Згідно довідки КП «Соснівська СУБ» №1515 від 06 серпня 2018 року, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (т.1 а.с. 14). Разом з тим, будучи колишнім членом сім`ї відповідача, позивач є такою, що має право на користування житлом (спірною квартирою), позовної вимоги про визнання ОСОБА_2 такою , що втратила право на користування цим житлом відповідач перед судом не ставив, а тому зазначене питання не є предметом розгляду даної справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України). Звертаючись із позовними вимогами про вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою, позивачем не зазначено в чому саме полягають перешкоди щодо її проживання у квартирі, й не надано жодних належних, допустимих та переконливих доказів на обґрунтування таких вимог. Окрім того, згідно даних звукозапису судового засідання, сторони у судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції визнали факт, що на даний час вони у квартирі не проживають, а ОСОБА_2 зазначила, що вона має ключі від вхідних дверей квартири, замок не замінений. Відповідно, вона має доступ до помешкання. За вказаних обставин, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою. Суд відхиляє доводи ОСОБА_2 , викладені у відзиві на апеляційну скаргу щодо її незгоди з рішенням місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою, оскільки нею апеляційна скарга не подавалася, відтак нею рішення не оскаржувалося. Доводи скаржника щодо застосування місцевим судом норм закону, що стосується наймачів житлового фонду комунального майна, не знайшли свого підтвердження. Безпідставними є твердження апелянта щодо порушення місцевим судом ст. 41 Конституції України внаслідок примусового відчуження судом його об`єктів права приватної власності, оскільки питання відчуження оспорюваної квартири не є предметом розгляду даної справи, відтак і не вирішувалося місцевим судом. Звертаючись із зустрічними позовними вимогами, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що ОСОБА_2 , викрала у нього, зокрема грошові кошти у сумі 10 000 доларів, а за даними діями відкрито кримінальне провадження №12018251010007698 за ч.1 ст. 185 КК України. Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 06 листопада 2018 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження №12018251010007698, порушеного за заявою ОСОБА_1 на підставі ухвали Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 жовтня 2018 року, правова кваліфікація ч.1 ст. 185 КК України (т.1 а.с. 76). 08 листопада 2019 року старшим слідчим СВ Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області О.Ю. Абаренковою винесено постанову про закриття кримінального провадження №12018251010007698 від 06 листопада 2018 року за ч.1 ст. 185 КК України, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (т.2 а.с. 55). Твердження скаржника, що підтвердженням викрадення та проникнення ОСОБА_2 у житло є документи надані нею до суду, відхиляються апеляційним судом, з огляду на те, що сторони тривалий час перебували у шлюбі і позивач мала вільний доступ до цих документів, а тому надання позивачем таких документів до суду не може свідчити про їх викрадення нею. Інших доказів, на підтвердження заявлених ОСОБА_1 зустрічних позовних вимог стороною не надано, тому місцевий суд прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову. Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 січня 2019 року по справі №711/10526/18 відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним (т.1 а.с. 134). Отже, посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що укладений між сторонами шлюб є недійсним не заслуговують на увагу, оскільки дане питання не є предметом спору в даній справі, а вирішується в рамках цивільної справи №711/10526/18. Суд не приймає докази які додані позивачем до відзиву на апеляційну скаргу, а саме: копія рішення Придніпровського районного суду в м. Черкаси від 28 травня 2020 року по справі №711/10526/18, копія ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 серпня 2020 року по справі №711/7372/18, копія висновку про результати розгляду матеріалів перевірки (ЄО №44892 від 14 серпня 2018 року), копію акту про фактичне проживання особи від 15 березня 2019 року, копія акту про фактичне місце проживання громадян на території АДРЕСА_4 , оскільки ОСОБА_2 не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї (ч.3 ст.367 ЦПК України). Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Перешкод, у передбаченому ЦПК порядку, подати до суду першої інстанції докази у ОСОБА_2 не було, у зв`язку з цим вона має нести ризик настання негативних наслідків пов`язаних з вчасно неподаними доказами. На підставі викладеного, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про встановлення порядку користування квартирою до скасування, та ухвалення нового в цій частині рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст. ст. 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити часткового. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення, усунення перешкод у користуванні квартирою, встановлення порядку користування квартирою та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії, в частині задоволених позовних вимог про встановлення порядку користування квартирою скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення яким відмовити в задоволенні зазначених позовних вимог. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складений 21 січня 2021 року. Судді