Постанова 4819 № 766/9877/17

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2021 року м. Херсон Номер справи: 766/9877/17 Номер провадження: 22-ц/819/6/21 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач) Вейтас І.В., суддів: Радченка С.В., Семиженка Г.В., секретар Литвиненко В.О. учасники справи: позивач, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 , відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 09 вересня 2020 року, у складі судді Майдан С.І., повне судове рішення складено 21 вересня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування жилим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення права користування житловим приміщенням та виселення, ВСТАНОВИВ: В червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права користування жилим приміщенням та надання права на реєстрацію місця проживання. Свої вимоги обґрунтувала тим, що з жовтня 1998 року проживає разом з ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Тривалий час вони проживали у незареєстрованому шлюбі, а зареєстрували шлюб 25.06.2011 року. Згідно ордеру №249 від 10.02.1986 року ОСОБА_3 отримав спірну квартиру на свою сім`ю із трьох осіб: себе, колишню дружину ОСОБА_2 та сина ОСОБА_4 .. Згідно свідоцтва про право власності від 25.04.1994 року власником зазначеної квартири є ОСОБА_2 , яка ніколи в цій квартирі не проживала, а зареєстрована та проживає у власній квартирі у Скадовському районі Херсонської області. Позивач вважає, що ОСОБА_2 є незаконним власником спірної квартири. ОСОБА_3 звертався до суду із позовом про скасування розпорядження про приватизацію та визнання недійсним свідоцтва про право власності, але у задоволенні позову було відмовлено через пропуск строку позовної давності. ОСОБА_3 є інвалідом І групи, потребує стороннього догляду, позивач за ним доглядає, користується спірним жилим приміщенням квартири за призначенням, своєчасно сплачує комунальні послуги. 07.06.2017 року комісією КП «Дніпровський» складено акт про фактичне проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 . Просила визнати за нею право на користування житловим приміщенням: квартирою АДРЕСА_2 , а також надати право на реєстрацію за вказаною адресою разом із своїм чоловіком ОСОБА_3 . В травні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про позбавлення права користування житловим приміщенням ОСОБА_3 та виселення його та ОСОБА_1 . Свої вимоги обґрунтувала тим, що вона є власником однокімнатної квартири АДРЕСА_2 . Деякий час позивач проживала в с.Антонівка Скадовського району Херсонської області, оскільки здійснювала догляд за своєю хворою матір`ю. Після її смерті позивач бажала переїхати до м.Херсона для проживання в своїй квартирі, проте не може цього зробити, оскільки там проживає її колишній чоловік ОСОБА_3 , шлюб з яким розірвано 12.07.1990 року. Разом з ним без її згоди, як власника жилого приміщення, без реєстрації проживає його дружина ОСОБА_1 , чим порушуються права позивача. ОСОБА_3 має на праві власності 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 та житловий будинок АДРЕСА_4 . ОСОБА_1 має на праві власності квартиру АДРЕСА_5 , в якій вона зареєстрована, але проживає в квартирі позивача. У зв`язку з цим, просить визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_2 , виселити ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_2 . Ухвалою суду першої інстанції від 11 червня 2018 року за заявою ОСОБА_1 визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, а також за заявою ОСОБА_1 залишено без розгляду позовну вимогу до ОСОБА_2 про надання права на реєстрацію в жилому приміщенні. Зустрічний позов ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом. Ухвалою суду від 07 вересня 2020 року закрито провадження за зустрічним позовом в частині заявлених вимог до ОСОБА_3 про позбавлення права користування жилим приміщенням та виселення у зв`язку зі смертю відповідача. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 09 вересня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права користування жилим приміщенням відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення права користування житловим приміщенням та виселення задоволено частково; ухвалено виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати понесені на сплату судового збору в сумі 352,40 гривень та на правничу допомогу в сумі 1500 гривень, всього 1852,40 гривень. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права користування спірною квартирою обґрунтовано тим, що позивачем не доведено, що вона вселилася та проживала у квартирі АДРЕСА_2 зі згоди власника квартири ОСОБА_2 або на інших законних підставах. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 в частині виселення ОСОБА_2 зі спірної квартири, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 поселилась у квартиру ОСОБА_2 , яка належить їй на праві власності, без отримання на це згоди останньої, користується всіма її приміщеннями, чим для власника ОСОБА_2 чинить перешкоди у користуванні своєю власністю. З апеляційною скаргою на вказане рішення суду першої інстанції звернулась ОСОБА_1 .. Апеляційна скарга обґрунтована ним, що ОСОБА_3 10 лютого 1986 року вселився в спірну квартиру на підставі ордеру та проживав в ній як наймач разом зі своєю сім`єю. В 1990 році шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано і ОСОБА_1 вселилась до ОСОБА_3 в 1998 році, як член його сім`ї і оскільки інших членів сім`ї у нього не було то і їхня згода на вселення її до квартири була не потрібна. Вказує, що ОСОБА_2 здійснила приватизацію спірної квартири 25 квітня 1994 року незаконно. 25 лютого 2013 року вона звернулась до Суворовського РВП ХМВ УМВС України в Херсонській області з заявою про вчинення кримінального правопорушення, яке виразилось у використанні ОСОБА_2 підроблених документів, на підставі яких вона стала єдиним власником спірної квартири. 26.03.2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відповідні відомості та розпочато досудове розслідування за фактом використання підроблених документів з попередньою правовою кваліфікацією правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України. ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про зупинення провадження у даній цивільній справі до розгляду зазначеної кримінальної справи, оскільки у разі доведення факту неправомірності набуття ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру, у неї будуть відсутні підстави для звернення до суду з вказаним позовом. ОСОБА_1 також зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про її виселення зі спірної квартири, не врахував висновки зазначені в рішеннях ЄСПЛ про принципи застосування ст.8 Конвенції та ст.1 Першого протоколу до Конвенції, про те, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного житла та права на житло, передбачене законом переслідує легітимну мету, визначену п.2 ст.8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким її первісний позов задовольнити, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити. У письмових поясненнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та зазначає, що ОСОБА_1 в 1999 році отримала службову квартиру АДРЕСА_5 , яку в 2014 році приватизувала та на час звернення до суду з вказаним позовом мала її у власності та була там зареєстрована. Під час розгляду справи 06.09.2019 року ОСОБА_1 продала належну їй квартиру та того ж дня - 06.09.2019 року її донька ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу придбала двокімнатну квартиру АДРЕСА_6 . ОСОБА_1 на час ухвалення рішення судом першої інстанції зареєстрована у вказаній квартирі. Крім того, ОСОБА_3 належав житловий будинок по АДРЕСА_4 та Ѕ частка двокімнатної квартири АДРЕСА_3 . Під час розгляду справи ОСОБА_3 за договором дарування від 08.05.2018 року подарував належну йому Ѕ частку двокімнатної квартири АДРЕСА_3 доньці ОСОБА_1 - ОСОБА_6 08.08.2018 року ОСОБА_3 подарував належний йому будинок в м.Скадовську позивачці за первісним позовом ОСОБА_1 . Зважаючи на наведені обставини вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги про не законність висновків суду першої інстанції про виселення ОСОБА_1 з належної ОСОБА_2 на праві власності квартири, оскільки ОСОБА_1 маючи у власності житло та місце реєстрації, під час розгляду справи здійснила його відчуження, при цьому у неї є право на проживання у квартирі доньки, де зареєстроване її місце проживання, при цьому ОСОБА_2 позбавлена права користуватись належним їй майном в зв`язку з протиправними діями ОСОБА_1 .. Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що згідно ордеру №249 Виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів м.Херсона від 10.02.1986 року ОСОБА_3 , сім`я якого складається із трьох осіб, надано право на зайняття однієї кімнати АДРЕСА_2 . Склад сім`ї: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_4 (син). Відповідно до довідки Відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Херсонської міської ради №16-15 від 28.05.2020 року ОСОБА_3 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 26.02.1986 року та знятий з реєстраційного обліку 28.05.2020 року у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Дніпровського райсуду м.Херсона від 12.07.1990 рок, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано, 08.10.1993 року Дніпровським районним РАГС м.Херсонав видано свідоцтво про розірвання шлюбу. Згідно свідоцтва про право власності від 25.04.1994 року № НОМЕР_1 Фонду комунального майна м.Херсона ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 , що також підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №11456654 від 07.08.2006 року. 25 червня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, прізвища після реєстрації шлюбу залишено чоловіка - ОСОБА_1 , дружини - ОСОБА_3 (актовий запис про шлюб №254, зроблений 25.06.2011 року відділом ДРАЦС Дніпровського РУЮ у м.Херсоні). Згідно акту КП «Дніпровський» від 07.06.2017 року за адресою: АДРЕСА_2 з 26.02.1986 року зареєстрований ОСОБА_3 , разом з ним проживає ОСОБА_1 з жовтня 1998 року, що підтверджують сусіди. Рішенням Дніпровського районного суду м.Херсона від 11 жовтня 2011 року, що набрало законної сили, відмовлено у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - Фонд комунального майна м.Херсона, про скасування розпорядження та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується актовим записом про смерть №258, складеним 10.03.2020 року Дніпровським районним у місті Херсоні відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса). Згідно довідки виданої КП «Дніпровський» виконавчого комітету Херсонської міської ради від 08.06.2017 року ОСОБА_1 зареєстрована в АДРЕСА_7 . Згідно акту від 19.06.2018 року складеного комісією ТОВ «Альянс» власником квартири АДРЕСА_5 є ОСОБА_1 , але на даний у квартирі проживає її донька ОСОБА_5 та онук ОСОБА_9 , власниця житла постійно проживає зі своїм чоловіком ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 з жовтня 1998 року. Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 червня 2001 року ОСОБА_3 успадкував та є власником житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_4 та Ѕ частки двокімнатної квартири АДРЕСА_3 . 08.05.2018 року ОСОБА_3 за нотаріально посвідченим договором дарування подарував належні йому Ѕ частки двокімнатної квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_5 - доньці ОСОБА_1 .. 08.05.2018 року ОСОБА_3 за нотаріально посвідченим договором дарування подарував житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_4 ОСОБА_1 10.07.2020 року ОСОБА_1 продала житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_4 (договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Скадовського нотаріального округу Херсонської області Андрусенко О.В.). Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до положень статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно зі статтею 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. У статті 116 ЖК Української РСР встановлено, що якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов`язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Відповідно до статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Члени сім`ї власника будинку (квартири) зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. За змістом зазначених приписів правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. З наданих сторонами та досліджених судом першої інстанції доказів вбачається, що ОСОБА_3 проживав у спірній квартирі державного житлового фонду на підставі ордера від 10.02.1986 року та договору найму. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано рішенням Дніпровського райсуду м.Херсона від 12.07.1990 року та 08.10.1993 року видано свідоцтво про розірвання шлюбу. ОСОБА_2 приватизувала спірну квартиру та стала її одноособовим власником 25.04.1994 року, що підтверджується свідоцтвом про право власності № НОМЕР_1 Фонду комунального майна м.Херсона. З жовтня 1996 року ОСОБА_2 зареєстрована за адресою АДРЕСА_8 , відповідно в спірній квартирі не проживала. ОСОБА_3 продовжив проживати у вказаній квартирі. При цьому ОСОБА_3 мав у власності інше житло, а саме: житловий будинок та Ѕ частку двокімнатної квартири. ОСОБА_1 вселилась до квартири по АДРЕСА_1 в жовтні 1998 року без згоди власника квартири - ОСОБА_2 . Вказане позивачем за первісним позовом не заперечується. На той час ОСОБА_3 не був наймачем вказаної квартири та вже не був членом сім`ї власника квартири і не мав права вселяти без згоди власника квартири в займане ним жиле приміщення членів своєї сім`ї. Колегія суддів не бере до уваги посилання ОСОБА_1 зроблене в апеляційній скарзі, про те, що до квартири вона вселилась в 1993 році, оскільки з наданих нею ж доказів вбачається, що проживати в квартирі вона почала з жовтня 1998 року, тоді як шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено взагалі 25.06.2011 року. Доводи апеляційної скарги такі висновки суду не спростовують. Юридично безпідставними є також доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про виселення її з житла без надання іншого житлового приміщення, порушив її право повагу до приватного житла та права на житло, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, на час звернення до суду позивач була власником квартири АДРЕСА_5 та була там зареєстрована. 06.09.2019 року ОСОБА_1 відчужила вказану квартиру. За час розгляду справи ОСОБА_1 08.05.2018 року набула у власність будинок АДРЕСА_4 та 10.07.2020 року відчужила його. На час ухвалення рішення судом першої інстанції про виселення місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване в кв. АДРЕСА_6 , відповідно вона має право користування вказаним житлом, тобто рішення суду про виселення її з чужого житла, в яке вона вселилась без згоди власника на порушує її право на житло. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції правильно врахував положення статей 316, 317, 391 ЦК України відповідно доположень яких правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Зважаючи на те, що ОСОБА_2 , в зв`язку з проживанням без законних підстав ОСОБА_1 , у належній їй квартирі, позбавлена права користуватись власним майном, суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що усунення перешкод в користуванні майном позивача можливе шляхом виселення відповідача. Колегія суддів також не вважає підставою для зупинення апеляційного провадження доводи апеляційної скарги про те, що 26.03.2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відповідні відомості та розпочато досудове розслідування за фактом використання підроблених документів з попередньою правовою кваліфікацією правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України, оскільки відповідно до положень п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. В даному випадку лише триває досудове розслідування за заявою ОСОБА_1 , справа не розглядається в порядку кримінального судочинства, і на час розгляду справи як судом першої так і судом апеляційної інстанції зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, а саме те, що ОСОБА_2 є законним власником спірної квартири. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. За таких обставин підстав для скасування чи зміни рішення суду, колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.367, п.1ч.1 ст.374, ст. 375, ст. 382 ЦПК України, Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 09 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 25 січня 2020 року. Головуючий І.В. Вейтас Судді: С.В. Радченко Г.В. Семиженко