Постанова 4855 № 580/2069/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2069/22 Суддя (судді) першої інстанції: Валентин ГАРАЩЕНКО ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 квітня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Парінова А.Б., суддів: Аліменко В.О., Беспалова О.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Черкаської міської ради на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: До Черкаського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Черкаської міської ради (надалі - відповідач), в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Черкаської міської ради від 11 листопада 2021 року №13-117 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_1 (існуюче домоволодіння)»; - зобов`язати Черкаську міську раду (18001, м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького, 36; код ЄДРПОУ: 25212542) надати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться з адресою: АДРЕСА_1 за заявою ОСОБА_1 від 22 жовтня 2019 року. В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідач безпідставно відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. Позивач надала усі необхідні документи, які передбачені вимогами закону, натомість отримала рішення про відмову в наданні дозволу. Позивач звернула увагу, що Черкаською міською радою порушено місячний строк розгляду заяви ОСОБА_1 , встановлений ч. 7 ст. 118 ЗК України та прийнято рішення через 2 роки з моменту подання заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. В оскаржуваному рішенні як на підставу відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,0800 га безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) Черкаська міська рада посилається на невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам генерального плану міста Черкаси, затвердженого рішення ЧМР від 29.12.2011 №3-305. При цьому, п. 3 рішення Черкаської міської ради від 11 листопада 2021 року №13-117 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_1 (існуюче домоволодіння)» зазначено, що згідно з висновком управління планування та архітектури департаменту архітектури та містобудування №85162-3 від 20.05.2021 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , наявні містобудівні обмеження щодо землекористування, пов`язані з розміщенням частини земельної ділянки в охоронній зоні інженерних мереж та із реалізацією містобудівної документації на частині земельної ділянки, а також із розміщенням в межах заповідної території «Черкаські берегові схили». Згідно з містобудівною документацією «Внесення змін до генерального плану міста Черкаси (Актуалізація)», затвердженою рішенням Черкаської міської ради від 13.05.2021 №5-318, вищезазначена земельна ділянка належить до території зелених насаджень загального користування (80%) та території садибної забудови (20%). Позивач просила врахувати, що містобудівна документація «Внесення змін до генерального плану міста Черкаси (Актуалізація)», відповідно до якої вищезазначена земельна ділянка належить до території зелених насаджень загального користування (80%) та території садибної забудови (20%), не існувала, оскільки вказана містобудівна документація затверджена рішенням Черкаської міської ради від 13.05.2021 №5-318. Позивач посилається на те, що згідно листа управління планування та архітектури департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради №77367-в від 30 вересня 2019 року вбачається, що генеральним планом міста, затвердженим рішенням сесії Черкаської міської ради від 29.12.2011 №3-505, на вищезазначеній земельній ділянці передбачена територія санітарно-захисних зелених насаджень (15%) та садибна житлова забудова (85%). На підставі наведеного позивач вважає, що містобудівна документація, чинна на дату звернення позивача не передбачала заборони щодо забудови земельної ділянки, тому викладені в рішенні відповідача підстави для відмови в наданні дозволу не передбачені вимогами закону, як наслідок просить суд зобов`язати відповідача надати дозвіл на розробку відповідного проекту землеустрою. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року адміністративний позов задоволено: - визнано протиправним та скасовано рішення Черкаської міської ради від 11 листопада 2021 року №13-117 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_1 (існуюче домоволодіння)»; - зобов`язано Черкаську міську раду (18001, м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького, 36; код ЄДРПОУ 25212542) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться з адресою: АДРЕСА_1 , за заявою ОСОБА_1 від 22 жовтня 2019 року; - стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Черкаської міської ради (18000, м. Черкаси, вул. Б. Вишневецького, 36, код ЄДРПОУ 04061547) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп. Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідачем подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що в пункті 3 оспорюваного рішення Черкаської міської ради від 11.11.2021 №13-117 зазначено, що згідно з висновком управління планування та архітектури департаменту архітектури та містобудування № 85162-3 від 20.05.2021 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , наявні містобудівні обмеження щодо землекористування, пов`язані із розміщенням частини земельної ділянки в охоронній зоні інженерних мереж та із реалізацією містобудівної документації на частині земельної ділянки, а також із розміщенням в межах заповідної території «Черкаські берегові схили». Згідно з містобудівною документацією «Внесення змін до генерального плану міста Черкаси (Актуалізація)», затвердженою рішенням Черкаської міської ради від 13.05.2021 №5-318, вищезазначена земельна ділянка належить до території зелених насаджень загального користування (80%) та території садибної забудови (20%). Рішенням Черкаської міської ради від 29.12.2011 № 3-505 затверджений Генеральний план міста Черкаси. Рішенням Черкаської міської ради від 13.05.2021 № 5-318 «Про затвердження містобудівної документації «Внесення змін до генерального плану міста Черкаси (Актуалізація)» було затверджено відповідні зміни до Генерального плану м. Черкаси. Так, на думку відповідача, невідповідність місця розташування об`єкта містобудівній документації у відповідності до ч. 7 ст. 118 ЗК України є прямою вказівкою закону для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки. Крім того, відповідач просив звернути увагу, що 24.03.2022 прийнято Закон України №2145-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану». Вказаним законом розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено, зокрема пунктами 27 і

28. Відповідно до підпункту 5 вищезгаданого пункту 27 під час дії воєнного стану забороняється безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації. Відповідач вважає, що на даний час існує пряма заборона, встановлена законодавцем щодо надання дозволів на розроблення проектів землеустрою, а тому вимога про надання дозволу не підлягає до задоволення. Відповідач вказав, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. На підстав наведеного відповідач вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. Позивач заперечує проти апеляційної скарги в повному обсязі, з підстав зазначених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу та зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, яка не підлягає задоволенню, а рішення суду прийнято у відповідності до вимог законодавства. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що позивач зазначила, що вона на підставі договору купівлі-продажу від 30.06.2017 зареєстрованого в реєстрі за №1007 придбала 1/4 частку житлового будинку з прибудовами, позначеного в технічному паспорті літ. А-1, прибудови А-1, А2-1, А3-1, а, а1, а2, а3, а4, а5, а6, а7, з надвірними спорудами: погріб - Л,0, сараї - Б, Д, літня кухня - Г, вбиральня - Ж, гараж, - 3, навіс - Н, вбиральня - П, замощення - №1, огорожа №№1-10, загальна площа відчужуваної частки будинку складає 46.8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №90915183 від 30.06.2017 вбачається, що загальна площа житлового будинку по АДРЕСА_3 складає 166,6 кв.м., житлова площа - 101,5 кв.м., а загальна площа відчужуваної частини становить 46,8 кв.м. Так, 24 лютого 2018 року між ОСОБА_1 (далі - Сторона-1) та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє за себе та як представник ОСОБА_4 (далі - Сторона-2), ОСОБА_9, яка діє за себе та дає згоду неповнолітньому сину ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (далі - Сторона-3) укладено договір про виділ в натурі частки, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Сопільняк А.О., зареєстрований за №468, відповідно до умов якого Стороні-1 виділяється в натурі частка розміром 1/4 (одна четверта) із домоволодіння АДРЕСА_3 , що належить Сторонам на праві спільної часткової власності. Відповідно до положень п. 5 договору про виділ в натурі частки від 24 лютого 2018 року Сторона-1 стає власником: А-1 житловий будинок - 28% (1-3 кімната - 11,1 кв.м.), А1 -1 житлова прибудова 100%, а веранда 100%, а7 прибудова 100%, Б сарай 100%, П убиральня 100%, №1 огорожа 100%, №2 огорожа 100% за адресою: АДРЕСА_3 . У зв`язку з укладенням цього договору, право спільної часткової власності Сторони-1 припиняється. Наказом Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради «Про присвоєння та зміну нумерації будинків та споруд на території м. Черкаси» №2411-а від 12 березня 2018 року надано адресу: АДРЕСА_1 кімнаті 1-3 житлового будинку (літ. А-1) площею 11,1 кв.м, житловій прибудові (літ. А1 -1), веранді (літ. а), прибудові (літ. а7), сараю (літ. Б), вбиральні (літ. П), огорожі №1,

2. З метою отримати у власність, в порядку безоплатної приватизації, земельної ділянки по АДРЕСА_1 , позивач звернулася 22.10.2019 з відповідною заявою до Черкаської міської ради. Рішенням Черкаської міської ради від 11.11.2021 №13-117 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_1 (існуюче домоволодіння) вирішено: «

1. Надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,0200 га безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

2. Відмовити у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,0800 га безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), керуючись п. 7 cт. 118 Земельного кодексу України, враховуючи невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам генерального плану міста Черкаси затвердженого рішенням ЧМР від 29.12.2011 № 3-505». Позивач, вважаючи, вищевказане рішення протиправним звернулась з даним позовом до суду, в якому просить його скасувати. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що якщо частина земельної ділянки не може бути забудована, то питання про її забудову вирішується під час видачі містобудівних умов і обмежень забудови такої ділянки. Однак, на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою такі питання не вирішуються, тому відмова в наданні дозволу на розробку проекту для будівництва і обслуговування житлового будинку можлива лише у випадку коли земельна ділянка взагалі не підлягає забудові. Натомість, відповідно до рішення Черкаської міської ради №3-505 від 29.12.2011 садибна житлова забудова спірної земельної ділянки можлива на 85%. Вказівка відповідача про перебування земельної ділянки в охоронній зоні інженерних мереж є безпідставною, оскільки відповідач не зазначив яких саме інженерних мереж це стосується та не надав доказів проходження через земельну ділянку інженерних мереж чи вихід ділянки за межі червоних ліній вулиць. З аналогічних підстав суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про перебування земельної ділянки в межах заповідної території «Черкаські берегові схили», оскільки матеріали справи не містять документів, якими визначено межі зазначеної території та безпосередніх графічних зображень таких територій. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтями 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. За змістом ч. 1 - 3 та 5 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Пунктом «г» частини 1 статті 121 ЗК України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 га, в селищах - не більше 0,15 га, в містах - не більше 0,10 га. Згідно з частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 вказаного Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Вказана норма кореспондується із положеннями частини 3 статті 123 ЗК України, за якою відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою. Отже, вищезазначеними нормами права визначено перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Судом першої інстанції встановлено, що оскарженому рішенні від 11 листопада 2021 року №13-117 твердження про відмову наданні дозволу позивачу з підстав розміщення частини земельної ділянки в охоронній зоні інженерних мереж та із реалізацією містобудівної документації на частині земельної ділянки, а також із розміщенням в межах заповідної території «Черкаські берегові схили», суд вважає необґрунтованим, виходячи з таких міркувань. Так, відповідно до листа управління планування та архітектури Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради №77367-в від 30 вересня 2019 року вбачається, що згідно містобудівної документації «План зонування території міста Черкаси», затвердженої рішенням Черкаської міської ради від 04.12.2014 №2-513, спірна земельна ділянка відноситься до зони зелених насаджень в санітарно-захисних зонах «С-бп» (в якій не передбачено розміщення житлового будинку) та до зони садибної житлової забудови «Ж-1» (в якій передбачене розміщення житлового будинку). В листі також орган архітектури повідомив, що генеральним планом міста, затвердженим рішенням сесії Черкаської міської ради від 29.12.2011 №3-505, на вищезазначеній земельній ділянці передбачена територія санітарно-захисних зелених насаджень (15%) та садибна житлова забудова (85%). З аналізу матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка для будівництва житлового будинку є можливим у межах плану зонування території міста Черкаси. Наявність зелених насаджень на земельній ділянці не свідчить про заборону використання земельної ділянки за цільовим призначенням, оскільки цільове призначення ділянки передбачене не лише для будівництва, а й для обслуговування житлового будинку. Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується апелянтом, що на земельній ділянці вже розташований житловий будинок, власником цілої частини якого є ОСОБА_1 . У відповідності до частини 3 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000. У випадках, визначених частиною четвертою статті 34 цього Закону та частиною першою статті 12-1 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», кадастровий номер земельної ділянки зазначається у заяві за його наявності, а копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію додається до заяви за наявності. Інформацію про речове право на земельну ділянку, право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, відомості з Державного земельного кадастру уповноважені органи містобудування та архітектури отримують відповідно до частини восьмої статті 9 Закону України «Про адміністративні послуги». Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва. Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним. Відповідно до частини 4 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є: 1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; 2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; 3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. Наведений перелік підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що уповноважений державний орган з питань містобудування може відмовити у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки у разі невідповідності намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, якщо частина земельної ділянки не може бути забудована, то питання про її забудову вирішується під час видачі містобудівних умов і обмежень забудови такої ділянки. Однак, на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою такі питання не вирішуються, тому відмова в наданні дозволу на розробку проекту для будівництва і обслуговування житлового будинку можлива лише у випадку коли земельна ділянка взагалі не підлягає забудові. Так, відповідно до рішення Черкаської міської ради №3-505 від 29.12.2011 садибна житлова забудова спірної земельної ділянки можлива на 85%. Щодо посилання відповідача про перебування земельної ділянки в охоронній зоні інженерних мереж є безпідставною, оскільки відповідач не зазначив яких саме інженерних мереж це стосується та не надав доказів проходження через земельну ділянку інженерних мереж чи вихід ділянки за межі червоних ліній вулиць. Судом першої інстанції правомірно відхилив твердження відповідача про перебування земельної ділянки в межах заповідної території «Черкаські берегові схили», оскільки матеріали справи не містять документів, якими визначено межі зазначеної території та безпосередніх графічних зображень таких територій. Більш того, статтею 50 Закону України «Про землеустрій» визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Порядок погодження проектів землеустрою встановлений ст. 186-1 Земельного кодексу України. Тобто лише у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який міститиме усі передбачені законом складові буде чітко відображено наявність або відсутність перешкод для набуття земельної ділянки у власність. Верховний Суд неодноразово зазначав, зокрема у постановах від 27 жовтня 2022 року по справі №420/7464/19 та від 18 жовтня 2018 по справі № 818/1976/17, що надання будь-яким особам дозволів на розроблення відповідних проектів землеустрою є лише первісним етапом процедури відведення земельних ділянок і не означає, що такі проекти землеустрою в наступному будуть затверджені компетентним суб`єктом владних повноважень, а земельні ділянки - передані заявникам. Посилання відповідача в оскарженому рішенні (в апеляційній скарзі) на містобудівну документацію «Внесення змін до генерального плану міста Черкаси (Актуалізація)», затверджену рішенням Черкаської міської ради від 13.05.2021 №5-318, не приймається до уваги, оскільки відповідач розглянув заяву позивача від 22.10.2019 з порушенням місячного строку, встановленого ч. 7 ст. 118 ЗК України, через 2 роки. Колегія суддів звертає увагу, що на позивача не можуть покладатись наслідки допущеної відповідачем бездіяльності та свідомого зволікання (більше 2-х років) з прийняттям рішення за результатами розгляду поданої позивачем заяви. Станом на дату подачі заяви позивачем від 22.10.2019 рішення Черкаської міської ради від 13.05.2021 №5-318 не існувало, тому воно не поширює свою дію на спірні правовідносини. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відхилення посилання відповідача на Закон України №2145-ІХ від 24 березня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», яким Розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 27 такого змісту: під час дії воєнного стану забороняється безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації. Вищезазначений Закон №2145-ІХ набрав чинності 07.04.2022. Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Отже, вищенаведені норми Закону України №2145-ІХ не мають зворотної дії в часі, тобто не поширюються на правовідносини, які виникли до його прийняття. Крім того, позивач звернулась із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою 22.10.2019, а оскаржене рішення прийнято відповідачем 11.11.2021, тобто до набрання чинності наведеним законом. Відповідно, позивач не повинна позбавлятись права на отримання дозволу на розробку проекту землеустрою внаслідок допущених порушень закону суб`єктом владних повноважень. З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що Земельним кодексом України передбачено механізм безоплатної передачі земель у власність та вичерпні підстави для відмови в цьому, а тому відповідач не мав право відмовляти позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність за наявності поданих та перевірених судом документів, що є підставою для скасування рішення Черкаської міської ради від 11 листопада 2021 року №13-117. При цьому, наведене рішення підлягає скасуванню повністю, оскільки позивач не погоджується з розміром земельної ділянки щодо якої Черкаська міська рада надала дозвіл на розробку проекту землеустрою. Щодо задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача прийняти рішення, колегія суддів зазначає наступне. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково, вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта. Проте, дискреційні повноваження відповідача, як суб`єкта владних повноважень, що на підставі статті 118 ЗК України здійснює розпорядження землями, є обмеженими з огляду на імперативний обов`язок відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в разі відсутності підстав для відмови. Покладення на відповідача зобов`язання видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції, зважаючи на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права та відсутність передбачених законом підстав для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, позаяк повторний розгляд відповідачем клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не має наслідком ефективного відновлення порушених прав позивача з боку суб`єкта владних повноважень. Так, у постанові Верховного Суду від 05.09.2018 року по справі №826/9727/16, проаналізувавши п.4 ч.2 ст.245 КАС України, дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові ВС від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування". Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" №33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05). Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96). Дослідивши матеріали справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та враховуючи практику Європейського суду з прав людини, з огляду на те, що позивач звертається до відповідача із заявою про отримання у власність земельної ділянки, і радою при наявності вільної земельної ділянки не прийнято законне рішення щодо позивача, з метою належного та ефективного захисту порушених прав позивача, підлягають задоволенню позовні вимоги позивача, шляхом зобов`язати відповідача надати ОСОБА_8 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 , - площею 0,1000 га (кадастровий номер 7110136700:01:008:0075) у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції. Щодо посилання апелянта на рішення суду апеляційної інстанції, як практику, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки частиною 5 статті 242 КАС України, судами враховуються висновки викладені у постановах Верховного Суду. Колегія суддів враховано останню практику Верховного Суду, яка викладена в постанові від 27 жовтня 2022 року по справі №420/7464/19, яка є аналогічна до даного предмету спору. Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Також, колегія суддів звертає увагу, що в апеляційній скарзі апелянт посилається виключно на норми права. При цьому не констатує конкретно, що порушено судом першої інстанції під час прийняття рішення. Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційні скарги залишаються без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Черкаської міської ради - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді: В.О. Аліменко О.О. Беспалов