Постанова Житомирський апеляційний суд № 295/11001/21

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/11001/21 Головуючий у 1-й інст. Кузнєцов Д. В. Категорія 10 Доповідач Микитюк О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 квітня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Микитюк О. Ю. суддів Борисюка Р.М. Галацевич О.М. при секретарі Чішман А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу №295/11001/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 01 лютого 2023 року, ухвалене під головуванням судді Кузнєцова Д.В. у м. Житомирі, встановив: У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову зазначила, що квартира оформлена на відповідача, але під час шлюбу, а тому є спільним майном подружжя. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 01 лютого 2023 рокупозов задоволено частково. В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Вирішено питання судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що спірна квартира була придбана під час шлюбу, проте за кошти, отримані від продажу належної йому на праві особистої власності іншої квартири. Відповідачка не довела, що квартира придбана на кошти, отримані нею під час роботи в Королівстві Данія. Суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №546/912/16-ц. Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Встановлено, що сторони перебували в шлюбі з 18.09.2004 по 31.05.2021. 31.03.2011 ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Ціна квартири визначена сторонами в 41212 грн (п.3.2 договору). На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 29.03.2011 ОСОБА_2 продав належну йому на праві особистої власності квартиру АДРЕСА_2 за ціною 267652грн., з яких 107652 грн. ОСОБА_2 отримав від покупця до підписання цього договору (п.2.1 договору). Відповідно до ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі- продажу одна сторона (продавець) передає майно у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (ч.ч.1, 3 ст.632, ч.1 ст.691 ЦК України). Як передбачено ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку(доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц конструкція норми ст.60 СК свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що квартира АДРЕСА_1 була придбана ним за 42112 грн. на другий день після продажу квартири АДРЕСА_2 , за отримані в день продажу кошти, розмір яких перевищував ціну спірної квартири, тобто спростував презумпцію спільного права власності подружжя на вказане майно. Позивачка не надала жодних доказів на підтвердження того, що на час придбання квартири АДРЕСА_1 їх сім`я мала спільні заощадження в розмірі 42112грн., що вона та відповідач мали доходи у вигляді заробітної плати або інші. За даними Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування ОСОБА_1 з 2007 по травень 2011 року не працювала. Фінансово-бухгалтерських документів на підтвердження отримання заробітку в Данії вона суду не надала. Виконані роботодавцем розрахунки заробітної плати не є належними та допустимим доказами її отримання. Суд першої інстанції порушив правила оцінки доказів, визначені ст.89 ЦПК України, проігнорував зміст договорів купівлі-продажу щодо ціни проданої і придбаної квартир, безпідставно вважав доведеними обставини отримання позивачкою доходу в 2009-2010 роках. При цьому суд поклав в основу рішення зміст розписки від 31.03.2011, яка є недопустимим доказом, оскільки ціна квартири АДРЕСА_1 встановлена в договорі купівлі-продажу, який є чинним, і тому не настали взяті судом до уваги наслідки, передбачені у п. 7.3 даного договору. Подана ОСОБА_1 , нотаріусу заява від 31.03.2011 не має правового значення для вирішення питання щодо належності квартири до спільного майна подружжя, як і експертний висновок від 04.01.2023 про вартість спірної квартири. Проте, суд першої інстанції взяв їх до уваги як докази на підтвердження позовних вимог. За таких обставин рішення належить скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 389-391 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 01 лютого 2023 року і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 8017грн.19коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча: Судді: