Ухвала КЦС ВС № 638/8647/17

Ухвала Іменем України 24 квітня 2023 року м. Київ справа № 638/8647/17 провадження № 61-4844ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 01 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики шляхом визнання права власності на нежитлові приміщення, ВСТАНОВИВ: У червні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь заборгованість за договором позики від 20 березня 2017 року, з яких: сума боргу - 4 500 000 грн; суму пені за час прострочення - 108 986,30 грн; 3 % річних від простроченої суми - 12 575,34 грн, шляхом визнання права власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-8, 12-25 в нежитловій будівлі літ. «А-2», загальною площею 247,4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . У червні 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду із заявою про затвердження мирової угоди. Заява про затвердження мирової угоди мотивована тим, що сторони прийшли до взаємної згоди про укладення у даній справі мирової угоди щодо наступного, зокрема: - ОСОБА_1 визнає свої зобов`язання зі сплати суми боргу за договором позики від 20 березня 2017 року перед позивачкою, загальна сума якого складає 4 621 561,64 грн, в повному обсязі; - сторони домовились, що у рахунок погашення боргу відповідач передає позивачці права та обов`язки на належні йому на праві приватної власності нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-8, 12-25 загальною площею 247,4 кв. м в нежитловій будівлі літ. «А-2», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; - з моменту визнання даної мирової угоди за ОСОБА_2 визнається право приватної власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-8, 12-25 загальною площею 247,4 кв. м в нежитловій будівлі літ. «А-2», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; - з моменту визнання даної мирової угоди ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова, заборгованість за договором позики від 20 березня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , вважатиметься погашеною. Посилаючись на те, що умови мирової угоди не суперечать вимогам закону, не порушують права, свобода чи інтереси інших осіб, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 просили суд затвердити дану мирову угоду, провадження у справі закрити. Дзержинський районний суд міста Харкова своєю ухвалою від 12 липня 2017 року заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про затвердження мирової угоди від 30 червня 2017 року задовольнив. Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики шляхом визнання права власності на нежитлові приміщення закрив. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що умови мирової угоди не суперечать вимогам закону, не порушують прав, свобод чи інтересів інших осіб, тому дана мирова угода підлягає затвердженню, а провадження - закриттю. Не погодившись з ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 12 липня 2017 року, ОСОБА_3 , особа, яка не брала участі у справі, оскаржив її в апеляційному порядку. Харківський апеляційний суд своєю ухвалою від 25 листопада 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Дзержинського районного суд міста Харкова від 12 липня 2017 року відмовив. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що заявником не було зазначено поважних причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали Дзержинського районного суду міста Харкова від 12 липня 2017 року за період з січня 2021 року по серпень 2021 року, а наведені в клопотанні причини не можна вважати такими, що є поважними. При цьому, сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення суду першої інстанції є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Також суд апеляційної інстанції послався на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження №61-37352сво18) щодо урахування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення. Не погодившись з ухвалою Харківського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року, ОСОБА_3 оскаржив її в касаційному порядку. Верховний Суд своєю постановою від 14 вересня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив. Ухвалу Харківського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року скасував, справу направив до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження (провадження № 61-343св22). Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд, не звернувши увагу на наявність винятку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 358 ЦПК України, при апеляційному оскарженні судового рішення поза межами річного строку особою, яка не була залучена до участі у справі, відмовив у відкритті апеляційного провадження у зв`язку з пропуском строку на апеляційне оскарження. Харківський апеляційний суд своєю постановою від 01 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив. У задоволенні заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання мирової угоди від 30 червня 2017 року відмовив. Ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 12 липня 2017 року скасував, справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що затверджена мирова угода, яка укладена між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , порушує права, свободи та інтереси ОСОБА_3 . У касаційній скарзі, поданій у квітні 2023 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого судового рішення. Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 в рамках виконавчого провадження (далі - ВП) № 43915406 від 02 липня 2014 року є стягувачем саме грошових коштів, а не конкретного майна, зокрема, нежитлових приміщень. Отже, ОСОБА_3 має право лише грошової вимоги до відповідача. Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (статті 55 Конституції України). Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року). У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Відповідно до статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Звертаючись до апеляційного суду із апеляційною скаргою, ОСОБА_3 , особа яка не брала участі у справі, посилався на те, що ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 12 липня 2017 року про затвердження мирової угоди, укладеної між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , порушуються права ОСОБА_3 як стягувача, оскільки нерухоме майно, яке належить боржнику, може відійти лише одному стягувачу. Разом з тим, з огляду на зміст мирової угоди, укладеної між позивачкою та відповідачем, сторони намагаються шляхом укладання мирової угоди здійснити перехід права власності на нерухоме майно, яке не було предметом договору позики та судового спору. Мирова угода у даній справі містить усі ознаки фраудаторного правочину, тобто правочину на шкоду кредитора. Харківський апеляційний суд своєю ухвалою від 23 вересня 2022 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 12 липня 2017 року, чим забезпечив його право на доступ до суду. Відповідно до вимог статей 17, 18, 352 ЦПК України апеляційну скаргу на судове рішення суду мають право подати не лише сторони у справі, а й особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення, що стосується їх прав і обов`язків; судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а і їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 401/428/16-ц (провадження № 61-18658св20). У справі, яка переглядається, апеляційний суд установив, що Київський районний суд міста Харкова своїм рішенням від 18 квітня 2014 року у справі № 640/11609/13-ц позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення витрат на поліпшення майна задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на відшкодування вартості поліпшення майна у розмірі 2 600 220 грн, відсотки - 1 560 132 грн (рішення набрало законної сили). У провадженні відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) перебуває виконавче провадження № 43915406 (далі - ВП) від 02 липня 2014 року з примусового виконання виконавчого листа № 640/11609/13-ц, виданого 16 червня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрат на відшкодування вартості поліпшення майна у розмірі 2 600 220 грн, відсотків - 1 560 132 грн. Вказане рішення суду про стягнення на користь ОСОБА_3 грошових коштів до цього часу не виконано, виконавче провадження не закрито. Дзержинський районний суд міста Харкова своїм рішенням від 09 липня 2013 року у справі № 638/9533/13-ц позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у розмірі 2 920 241,10 грн, з яких сума основного боргу - 2 400 000 грн, відсотки від суми позики - 505 019,18 грн, інфляційні втрати - 2 400 грн; 3 % річних від суми боргу - 12 821,92 грн (рішення набрало законної сили). На виконання рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 09 липня 2013 року у справі № 638/9533/13-ц відкрито ВП, яке об`єднано в одне зведене виконавче провадження № 44786478 (далі - ЗВП). Дзержинський районний суд міста Харкова своїм рішенням від 06 жовтня 2016 року у справі № 638/12466/16-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг у розмірі 6 618 063,49 грн (рішення набрало законної сили). На виконання рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 06 жовтня 2016 року у справі № 638/12466/16-ц відкрито виконавче провадження. До вказаного ЗВП № 44786478 було приєднано ВП щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 6 618 063,49 грн на підставі виконавчого листа № 638/12466/16-ц, виданого 08 листопада 2016 року Дзержинським районним судом міста Харкова. Отже, у разі реалізації нерухомості, належної боржнику ОСОБА_1 , гроші, виручені від продажу майна підуть на погашення боргу за виконавчими листами та оплату витрат з примусового виконання рішень судів. Проте, за вказаними рішеннями суду ОСОБА_1 не погасив борг ані перед ОСОБА_2 , ані перед іншими стягувачами. Із позовною заявою у справі, що переглядається, ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 06 червня 2017 року, тобто після звернення до суду ОСОБА_3 , який сподівається задовольнити свої вимоги про стягнення суми боргу за рахунок майна боржника. Отже, відповідач ОСОБА_1 відчужив майно на підставі мирової угоди на користь ОСОБА_2 , маючи невиконані зобов`язання перед ОСОБА_3 . При цьому про наявність відповідних зобов`язань щодо їх виконання за договором позики перед ОСОБА_2 , які належним чином не виконуються, відповідач достовірно знав з часу невиконання ним цього договору та виникнення у нього заборгованості зі сплати боргу за договором позики. Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Таким чином, відповідач ОСОБА_1 , уклавши мирову угоду, був обізнаний про зміст своїх зобов`язань, порядок та строки їх виконання. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19), від 08 вересня 2021 року у справі № 379/1542/19 (провадження № 61-11684св20) та від 15 вересня 2021 року у справі № 201/8847/18 (провадження № 61-294св21). Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та повертаючи справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Встановивши, що затвердженою мировою угодою, укладеною між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , порушуються права ОСОБА_3 як стягувача за ВП № 43915406 від 02 липня 2014 року з примусового виконання виконавчого листа № 640/11609/13-ц, виданого 16 червня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрат на відшкодування вартості поліпшення майна у розмірі 2 600 220 грн, відсотків - 1 560 132 грн, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 має право лише грошової вимоги до відповідача колегія суддів не бере до уваги, оскільки у разі реалізації нерухомості, належної боржнику ОСОБА_1 , гроші, виручені від продажу майна підуть на погашення боргу за виконавчими листами та оплату витрат з примусового виконання зазначених вище рішень судів. При цьому, укладенням мирової угоди між позивачкою та відповідачем права ОСОБА_3 як стягувача порушуються, оскільки нерухоме майно, яке належить боржнику, відійде лише одному стягувачу. Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції помилково застосував висновок, який викладений у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) колегія суддів відхиляє з огляду на таке. Верховний Суд у постанові від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) зробив висновок про те, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Відповідач ОСОБА_1 відчужив майно на підставі мирової угоди на користь ОСОБА_2 , маючи невиконані зобов`язання перед ОСОБА_3 . При цьому про наявність відповідних зобов`язань щодо їх виконання за договором позики перед ОСОБА_2 , які належним чином не виконуються, відповідач достовірно знав з часу невиконання ним цього договору та виникнення у нього заборгованості зі сплати боргу за договором позики. Таким чином, відповідач ОСОБА_1 , уклавши мирову угоду, був обізнаний про зміст своїх зобов`язань, порядок та строки їх виконання. Отже, затверджена між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мирова угода, вчинена останнім (боржником) у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, порушує права та законні інтереси ОСОБА_3 . Таким чином, постанова Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) була предметом дослідження суду апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Керуючись частинами четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики шляхом визнання права власності на нежитлові приміщення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 01 березня 2023 року відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: І. М. Фаловська В. В. Сердюк В. А. Стрільчук