Постанова Харківський апеляційний суд № 638/8647/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 01 березня 2023 року м. Харків справа № 638/8647/17 провадження № 22-ц/818/188/23 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого - Пилипчук Н.П., суддів колегії - Маміної О.В. Тичкової О.Ю., за участю секретаря - Гармаш К.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , апелянт: ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 - представника ОСОБА_3 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 липня 2017 року, В С Т А Н О В И В : У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики шляхом визнання права власності на нежитлові приміщення. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що між нею та ОСОБА_2 20 березня 2017 укладено договір позики, розмір якої становить 4 500 000,00 грн, строком до 20 квітня 2017 року. Відповідач свої зобов`язання за вказаним договором не виконав. Вказувала, що вона зверталася з усною вимогою до відповідача щодо повернення суми боргу, проте відповідач повідомив, що не може наразі повернути борг. Після відкриття судом провадження у справі 30 червня 2017 року від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшла спільна заява, в якій вони просять суд визнати мирову угоду від 30 червня 2017 року, яка укладена між ними, наслідки укладання мирової угоди та її визнання судом їм відомі. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням уточненої позовної заяви, просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість: суму боргу у розмірі 4500000,00 грн., суму пені за час прострочення в розмірі 108 986,30 грн, три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 12 575,34 грн за договором позики від 20 березня 2017 року шляхом визнання права власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-8, 12-:-25, в нежитловій будівлі літ. «А-2», загальною площею 247.4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до умов мирової угоди. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 липня 2017 року заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання мирової угоди задоволено. Визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на наступних умовах: 1.1. Відповідач визнає свої зобов`язання по сплаті суми боргу за договором позики від 20.03.2017 року перед Позивачем, загальна сума якого складає 4 621 561,64 грн. у повному обсязі. 1.2. Сторони домовились, що у рахунок погашення боргу, Відповідач передає Позивачу права та обов`язки на належні йому на праві приватної власності нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-8, 12-:-25 загальною площею 247,4 кв. м. у нежитловій будівлі літ. «А-2», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 1.3. Нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-8, 12-:-25 загальною площею 247,4 кв. м. у нежитловій будівлі літ. «А-2», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належать Відповідачу - ОСОБА_2 на праві приватної власності, що підтверджується витягом № 88603494 від 01.06.2017 року; 1.4. З моменту визнання даної мирової угоди, за ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_1 , ІПН НОМЕР_2 ) визнається право приватної власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-8, 12-:-25 загальною площею 247,4 кв. м. у нежитловій будівлі літ. «А-2», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 1.5. З моменту визнання даної мирової угоди ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова, заборгованість за договором позики від 20.03.2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вважатиметься погашеною; 1.6. Сторони погоджуються з тим, що відповідно до умов цієї мирової угоди вони дійшли згоди щодо повного та остаточного врегулювання будь-яких зустрічних претензій; 1.7. Позивач і Відповідач заявляють, що ні в процесі укладання цієї мирової угоди, ні в процесі виконання її умов не будуть і не можуть бути порушені права будь-яких третіх осіб, в тому числі держави. 1.8. Позивач і Відповідач підтверджують, що дана мирова угода укладена добровільно, без будь-якого примусу та є власним волевиявленням кожного 1.9.Дана мирова угода направляється сторонами до суду для її визнання. 1.10. Сторони даної Мирової угоди повністю усвідомлюють умови, мету та сутність цієї мирової угоди. 1.11. Дана мирова угода набирає чинності з моменту її визнання судом та діє до повного виконання зобов`язання, передбаченого цією мировою угодою. Провадження у справі закрито. У серпні 2018 року ОСОБА_3 , як особа, яка не брала участі у справі, але щодо якої суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, оскаржив її в апеляційному порядку. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Зольнікової В. О. на ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 12 липня 2017 року відмовлено. Постановою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року ухвалу Харківського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року вирішено скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 просить оскаржувану ухвалу скасувати, у задоволенні заяви про затвердження мирової угоди відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16.06.2014 р., стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на відшкодування вартості поліпшення майна у розмірі 2600220,00 грн. та відсотки у розмірі 1560132,00 грн. Вказане рішення суду про стягнення на користь ОСОБА_3 грошових коштів до цього часу не виконано, виконавче провадження не закрито. Зазначає, що після відкриття виконавчого провадження про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , інше виконавче провадження по стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 2920241,10 грн. боргу та 3441,00 грн. судового збору на виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.07.2013 р. по справі № 638/9533/13-ц, було об`єднано в одне зведене виконавче провадження №44786478. Також до вказаного зведеного виконавчого провадження було приєднано виконавче провадження по стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 6618063,49 грн., на підставі виконавчого листа № 638/12466/16-ц, виданого Дзержинським районним судом м. Харкова 08.11.2016 р. Вказує, що у разі реалізації нерухомості, належної боржнику - ОСОБА_2 , гроші, виручені від продажу майна підуть на погашення боргу за виконавчими листами та оплату витрат по примусовому виконанню рішень судів. Зазначає, що за вказаним рішенням суду ОСОБА_2 не погасив борг ні перед ОСОБА_1 , ні перед іншими стягувачами, і ОСОБА_1 начебто знову 20.03.2017 позичає відповідачу більше чотирьох мільйонів гривень строком на один місяць. Наголошує, що укладенням мирової угоди між позивачем та відповідачем права ОСОБА_3 , як стягувача порушуються, оскільки нерухоме майно, яке належить боржнику, відійде лише одному стягувачу. Вказує, що зі змісту мирової угоди, укладеної між позивачем та відповідачем, вбачається, що сторони намагаються шляхом укладання мирової угоди здійснити перехід прав власності не нерухоме майно, яке не було предметом договору позики та судового спору. Представник відповідача ОСОБА_2 надала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що твердження щодо порушення прав ОСОБА_3 укладенням та затвердженням мирової угоди між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спростовуються наступним. Вказує, що станом на 12 липня 2017 року, коли Дзержинським районним судом м. Харкова було постановлено ухвалу у справі № 638/8647/17, по-перше, ухвалою Київського районного суду від 16 липня 2015 року у справі № 640/11609/13-ц було скасовано заходи забезпечення позову встановлені ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2013 року у справі № 640/11609/13-ц про заборону вчиняти дії, направлені на відчуження нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. «А-2» загальною площею 585 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ; по-друге, станом на дату розгляду справи № 638/8647/17 за ОСОБА_2 було зареєстровано право приватної власності на нежитлові приміщення першого поверху № 1-:-8. 12-:-25 в нежитловій будівлі літ. «А-2» загальною площею 247.4 кв. м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, ніяких арештів та будь-яких інших обмежень на вказане майно накладено не було. Вказане підтверджується наявним у матеріалах справи № 638/8647/17 Витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно № 88603494 від 01 червня 2017 року, на який в оскаржуваній ухвалі посилається суд першої інстанції. Також відсутність обмежень щодо вказаного об`єкту нерухомості підтверджується Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 181283591 від 17.09.2019 року та щодо суб`єкта № 229675997 від 26.10.2020 року. Вказує, що зі змістом даного витягу та інформаційних довідок ОСОБА_3 , як третя сторона на боці позивача, був ознайомлений під час розгляду Господарським судом Харківської області справи № 922/2907/20, оскільки вони були долучені до матеріалів справи ОСОБА_2 разом з відзивом на позовну заяву від 12 жовтня 2020 року та ОСОБА_6 письмовими поясненнями від 03 грудня 2020 року. В ході розгляду даної справи ОСОБА_3 також дізнався про затверджену ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12.07.2017 у справі № 638/8647/17 мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Звертає увагу суду на те, що фактично ще в жовтні 2020 року ОСОБА_3 мав змогу звернутись до Дзержинського районного суду м. Харкова для отримання оскаржуваної ухвали та ознайомлення з матеріалами справи. Однак умисно це не зробив задля затягування часу та вигадування підстав для оскарження вищевказаної ухвали. Вказує, що як пише сама представник апелянта, із матеріалами справи № 638/8647/20 вона ознайомилась ще в січні 2021 року, і таким чином отримала доступ до ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 липня 2017 року, що давало їй змогу подати апеляційну скаргу на неї. Однак ні ОСОБА_3 , ні його представником у встановлений ЦПК України та у визначений у даній ухвалі строк подано апеляційну скаргу не було, тому задля отримання формальних підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження було подано заяву на видачу окремої копії ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 липня 2017 року у справі № 638/8647/20. Наголошує, що апеляційна скарга на вказану ухвалу суду була подана після спливу 8 місяців з дати отримання копії оскаржуваної ухвали, а тому представником ОСОБА_3 , адвокатом Зольніковою В.О. не було дотримано визначеного законом і ухвалою строку її апеляційного оскарження. Зазначає, що ОСОБА_2 неодноразово вживав заходи для виконання вищевказаного рішення, а саме перераховував на спеціальний банківський рахунок грошові кошти, що підтверджується його заявою по ВП №43915406 від 20 листопада 2014 року, а також звертався до ОСОБА_3 з пропозицією прийняти від ОСОБА_2 рухоме майно, а саме належні йому більярдні столи у кількості чотирьох штук вартістю 400 000 грн. 00 коп., в рахунок погашення боргу, проте ОСОБА_3 ігнорував такі пропозиції відповідача. Зауважує, що мирова угода між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 30.06.2017 ніяк не впливає на порядок виконання рішення Київського районного суд) м. Харкова від 16.06.2014 у справі № 640/11609/13-ц, оскільки останнє передбачає собою звернення стягнення на кошти відповідача, а не на його майно, зокрема на вищевказані нежитлові приміщення. Тобто передання у власність ОСОБА_1 нежитлових приміщень першого поверху № 1-:-8. 12-:-25 в нежитловій будівлі літ. «А-2» загальною площею 247.4 кв. м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , в рахунок погашення заборгованості за договором позики, ніяк не позбавляє ОСОБА_3 права та можливості отримати погашення заборгованості в рамках ЗВП № 44786478 шляхом стягнення з відповідача грошових коштів. З приводу того, що передане ОСОБА_1 нерухоме майно в рахунок боргу не було предметом судового розгляду справи № 638/8647/17, зазначає, що така думка представника апелянта є хибною, оскільки задля того, аби зміст мирової угоди узгоджувався з суттю позовних вимог ОСОБА_1 12 липня 2017 року, тобто після подання сторонами 30 червня 2017 року мирової угоди, було подано уточнену позовну заяву у справі № 638/8647/17 про стягнення заборгованості за договором позики, в якій остання просила суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 заборгованість (суму боргу у розмірі 4500000,00 грн., суму пені за час прострочення в розмірі 108986,30 грн., три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 12575,34 грн. та суму судового збору у розмірі 8000,00 грн.) за договором позики від 20.03.2017, реєстр. № 206 шляхом визнання права власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-8, 12-:-25, в нежитловій будівлі літ. «А-2», загальною площею 247.4 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 про що між сторонами було укладено мирову угоду від 30.06.2017. Наголошує, що ні ОСОБА_3 , ні його представником, належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами при поданні 16 серпня 2021 року апеляційної скарги на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 липня 2017 року у справі № 638/8647/17 не підтверджено, що Дзержинським районним судом м. Харкова було порушено права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 під час затвердження мирової угоди між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Приймаючи ухвалу про затвердження мирової угоди, суд першої інстанції виходив із того, що мирова угода укладена сторонами не суперечить закону, не порушує прав та охоронюваних законом інтересів сторін та інших осіб, а тому необхідно визнати дану мирову угоду та провадження у справі закрити. Однак колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не ґрунтуються на наявних у справі доказах, суд дійшов до них, допустивши численні порушення норм процесуального права та неправильно застосувавши норми матеріального права. Положенням статті 207 ЦПК України передбачено, що мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені повноваження представників сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі. Суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє. Колегія суддів вважає, що мирова угода, яка укладена між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порушує інтереси ОСОБА_3 . Так, матеріалами справи підтверджено, що в провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова з червня 2017 року ОСОБА_1 перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики шляхом визнання права власності на нежитлові приміщення. ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до ОСОБА_2 в червні 2017 року, тобто після звернення до суду ОСОБА_3 , який сподівається задовольнити свої вимоги про стягнення суми боргу за рахунок майна боржника. З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 відчужив майно на підставі мирової угоди на користь ОСОБА_1 , маючи невиконані зобов`язання перед ОСОБА_3 . Так, рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2014 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на відшкодування вартості поліпшення майна у розмірі 2600220 (два мільйони шістсот тисяч двісті двадцять) грн. 00 коп., відсотки у розмірі 1560132 (один мільйон п`ятсот шістдесят тисяч сто тридцять дві) грн. 00 коп. З матеріалів справи вбачається, що в провадженні відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) перебуває виконавче провадження 43915406 від 02.07.2014 року з примусового виконання виконавчого листа № 640/11609/13-ц, виданий 16.06.2014 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на відшкодування вартості поліпшення майна у розмірі 2600220 (два мільйони шістсот тисяч двісті двадцять) грн. 00 коп., відсотки у розмірі 1560132 (один мільйон п`ятсот шістдесят тисяч сто тридцять дві) грн. 00 коп. та наразі вказане рішення не виконане. Відповідно до положень ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (договір, як підстава наявного зобов`язання встановлений п.1 ч.2 ст.11 ЦК України). Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно положень ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами. Таким чином, відповідач ОСОБА_2 уклавши мирову угоду був обізнаний про зміст своїх зобов`язань, порядок та строки їх виконання. З правового висновку ВС від 24.07.2019 у справі №405/1820/17 вбачається, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Отже, аналіз змісту пунктів мирової угоди безумовно свідчить про те, що вони стосуються прав та інтересів ОСОБА_3 , оскільки суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення від 12 липня 2017 року про визнання мирової угоди від 30 червня 2017 року між позивачем та відповідачем, порушив права ОСОБА_3 , як стягувача за виконавчим провадженням № 43915406 від 02.07.2014 року . Отже, колегія суддів вважає, що мирова угода затверджена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими і оскільки судом першої інстанції порушені норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що перешкоджають подальшому провадженню у справі, тому ухвала суду першої підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст.368,374,379,381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_3 - задовольнити. У задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання мирової угоди, укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відмовити. Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 липня 2017 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення виготовлено 02.03.2023 року. Головуючий - Н.П. Пилипчук Судді - О.В. Маміна О.Ю. Тичкова