Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/518/23

Справа № 127/518/23 Провадження №22-ц/801/682/2023; № 22-ц/801/746/2023 Категорія: 42 Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондарук О.П. Доповідач:Копаничук С. Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2023 рокуСправа № 127/518/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого: Копаничук С.Г. Суддів: Медвецького С.К., Оніщука В.В., за участю секретаря Різник Д.С. учасники справи: позивач : ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Теплицького районного суду Вінницької області від 22.02.2023 року про забезпечення позову та на ухвалу Теплицького районного суду Вінницької області від 02.03.2023 року про направлення справи за підсудністю до іншого суду, постановлених у приміщенні того ж суду під головуванням судді Бондарук О.П. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,- В с т а н о в и в : 05.01.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Вказав, що за договором позики від 11.01.2022 року він позичив ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 152 000 доларів США, в підтвердження чого останній написав боргову розписку , згідно якої він отримав у борг 152 000 доларів США, які зобов`язався повернути до 30.12.2022 року. Зазначив, що у визначений термін ОСОБА_2 йому грошові кошти не повернув, що стало підставою звернення його до суду з цим позовом. Посилаючись на вказане і на ст. ст. 625,629, 1048-1049 ЦК України, просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у розмірі 152 000 доларів США. Вирішити питання судових витрат. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10.01.2023 року дану цивільну справу було передано за підсудністю на розгляд до Теплицького районного суду Вінницької області на підставі ч. 1ст. 27 ЦПК України за зареєстрованим місцем проживання відповідача. З метою забезпечення позову ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою від 21.02.2023 року ,у якій просив накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться на поточних банківських рахунках ОСОБА_2 в межах суми заявлених позовних вимог 152 000 доларів США, що еквівалентно 5 557 120 грн. Також просив накласти арешт на належне ОСОБА_2 майно: -земельну ділянку по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 170102205237, -житловий будинок АДРЕСА_2 , -продуктову комору з погребом по АДРЕСА_3 . Вказав, що оскільки між ним і ОСОБА_2 існує спір з приводу невиконання останнім зобов`язань за договором позики, то невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту майна та коштів на суму позовних вимог може призвести до реалізації відповідачем цього майна, що унеможливить виконання рішення суду у випадку задоволення його позову. Ухвалою Теплицького районного суду Вінницької області від 22.02.2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. У клопотанні від 01.03.2023 року представник ОСОБА_3 адвокат Давиденко І.О. просила дану цивільну справу направити за підсудністю до Солом`янського районного суду м. Києва, так як згідно довідки про внесення відомостей до ЄДДР від 28.02.2023 року ОСОБА_3 зареєстрований та проживає по АДРЕСА_4 . Ухвалою Теплицького районного суду Вінницької області від 02.03.2023 року дану цивільну справу передано за підсудністю до Солом`янського районного суду м. Києва. В апеляційній скарзі на ухвалу суду від 22.02.2023 року про відмову у забезпеченні позову ОСОБА_1 просить її скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а у справі постановити нове судове рішення, яким його заяву задовольнити повністю. Вказав, що спір між ним та відповідачем є реальним та носить матеріальний характер, при цьому сума боргу відповідача є досить значною, тому арешт майна і грошових коштів останнього дійсно є заходом забезпечення позову, спроможним забезпечити фактичне виконання майбутнього рішення суду. залишив поза увагою вимоги ст. 149 ЦПК України та не врахував того, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до відчуження відповідачем майна, що призведе до утруднення або неможливості виконання можливого рішення суду про задоволення його позовних вимог. Проаналізувавши в оскаржуваній ухвалі лише один із його доводів про можливість відчуження майна відповідачем, суд не з`ясував усіх обставин справи та його аргументів та не навів мотивів їх відхилення. В апеляційній скарзі на ухвалу суду від 02.03.2023 року про направлення справи за підсудністю до іншого суду ОСОБА_1 просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вказав на помилковість висновку суду про направлення даної справи на розгляд до Солом`янського районного суду м. Києва, оскільки із довідки Теплицької територіальної громади вбачається, що відповідач змінив місце своєї реєстрації вже після його звернення до суду з даним позовом, що свідчить про свідоме ухилення відповідача від виконання зобов`язань із повернення боргу. В тексті боргової розписки відповідач вказав, що він зареєстрований по АДРЕСА_1 . Відтак, даний спір підсудний Теплицькому районному суду Вінницької області. Відзиви на апеляційні скарги не находили. Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь в справі, перевіривши матеріали справи та оскаржувані ухвали суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга на ухвалу суду від 22.02.2023 року підлягає частковому задоволенню, а апеляційну скаргу на ухвалу суду від 02.03.2023 року слід задовольнити повністю, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду .Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Постановляючи ухвалу від 22.02.2023 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд виходив із недостатності обгрунтування позивачем необхідності накладення арешту на зазначене у заяві майно за відсутності доказів належності його відповідачу і його вартості, реальної загрози невиконання можливого позитивного рішення суду , а також виходив із неспівмірності обраного позивачем способу забезпечення із заявленими позивачем вимогами. Колегія суддів з таким висновком суду повністю погодитись не може , виходячи з наступного. Доводи апеляційної скарги про те, що суд порушив вимоги ст. 149 ЦПК України та не врахував того, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до відчуження відповідачем майна, що може привести до утруднення або неможливого виконання майбутнього рішення суду, заслуговують на увагу. Відповідно до ч.ч.1.2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно з п. 1 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб . Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. До таких висновків щодо застосування норм права у правовідносинах із забезпечення позову дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19). Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, що забезпечують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти можливих несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 152 000 доларів США , на підтвердження чого надав суду розписку останнього. Підставою для звернення до суду із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 вказав на те, що відчуження відповідачем майна може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду Предметом позову ОСОБА_1 у даній справі є стягнення із відповідача заборгованості у значному розмірі , тобто ,між сторонами у справі виник реальний спір щодо виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором позики. Колегія суддів вважає, що у даному випадку вбачається наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову про який йдеться у заяві позивача та наслідком у формі потенційної загрози виконанню можливого рішення суду про задоволення вимог позивача ,а обраний позивачем вид забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача є співмірним із заявленими позовними вимогами, зважаючи на розмір стягуваної з відповідача спірної заборгованості . Таким чином, висновок про необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу в разі задоволення судом позову призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду, що відповідно до вимог статей 149, 150 ЦПК Українисвідчить про обґрунтованість поданої заяви про забезпечення позову. Виходячи з викладеного ,колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову ,а тому ухвала суду підлягає скасуванню із розглядом заяви позивача про забезпечення позову апеляційним судом ,який вважає ,що вказана заява підлягає задоволенню частково. Заявляючи вимогу про накладення арешту на земельну ділянку та комору відповідача, ОСОБА_1 не надав суду достатніх, достовірних і допустимих доказів належності цього майна відповідачу , а тому пов`язувати вказані об`єкти нерухомості з особою відповідача у суду немає достатніх підстав ,відтак, у накладенні арешту на них позивачу необхідно відмовити. В той же час ,оскільки у наявній у матеріалах справи копії боргової розписки ОСОБА_2 сам визнає свої майнові права на будинок по АДРЕСА_1 ,зазначаючи його в якості свого місця постійного проживання (реєстрації) , що підтверджується довідкою №50 від 09.01.2023 року виконавчого комітету Теплицької селищної ради, колегія суддів вважає можливим накласти на вказаний будинок арешт. Також, зважаючи на зазначений позивачем значний розмір позовних вимог по стягненню заборгованості та положення фінансових установ(банків) по дотриманню банківської таємниці, колегія суддів вважає необхідним забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти , що можуть знаходитись на поточних банківських рахунках відповідача в межах заявлених позовних вимог, тобто 152 000 доларів США або їх еквіваленту в гривнях. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу , оскаржувана ухвала суду від 22.02.2023 року не відповідає вимогам процесуального закону і підлягає скасуванню, з ухваленням апеляційним судом нового судового рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладення арешту на грошові кошти, в межах суми заявлених позовних вимог - 152 000 доларів США, що еквівалентно 5 557 120 грн, які можливо знаходяться на поточних банківських рахунках ОСОБА_4 та на житловий будинок АДРЕСА_1 , який останній вказував, як місце своєї реєстрації. Щодо оскарження ухвали від 02.03.2023 року про передачу спору за підсудністю до Солом`янського районного суду м. Києва, то постановляючи ухвалу суд виходив з того, що згідно довідки Теплицького сектору УДМС України від 02.03.2023 року відповідач зареєстрований по АДРЕСА_4 , а тому вказаний спір не відноситься до юрисдикції Теплицького районного суду Вінницької області і підлягає направлення за підсудністю до Солом`янського районного суду м. Києва Колегія суддів з таким висновком суду також не погоджується. Згідно із ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Згідно ст.32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана. Відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК України справа прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли вона в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду. З матеріалів справи вбачається, що позивач обрав пред`явлення позову до Вінницького міського суду Вінницької області посилаючись на п. 8 ст. 28 ЦПК України та те, що місцем виконання договору позики у борговій розписці зазначено АДРЕСА_5 . Проте, ухвалою Вінницького міського суду від 10.01.2023 року вказану цивільну справу на підставі ч. 1ст. 27 ЦПК України було направлено за підсудністю до Теплицького районного суду Вінницької області за зареєстрованим місцем проживання відповідача по АДРЕСА_1 , встановленому на підставі довідки №50 від 09.01.2023 року виконавчого комітету Теплицької селищної ради за підписом селищного голови Трамбовецького Р. 10.02.2023 року дана цивільна справа надійшла на адресу Теплицького районного суду Вінницької області. Ухвалою Теплицького районного суду від 15.02.2023 року вищевказану позовну заяву було залишено без руху, надано позивачу строк протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали для подачі документу про сплату судового збору у розмірі 13 420 грн. 20.02.2023 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків позовної заяви із доданою до неї копією квитанції про сплату ним судового збору у розмірі 13 420 грн. Ухвалою Теплицького районного суду від 22.02.2023 року суд відмовив позивачу у забезпеченні позову Таким чином, суд хоча і не відкрив провадження у цивільній справі, проте прийняв до свого провадження і вчиняв необхідні процесуальні дії . Разом із тим, незважаючи на усунення позивачем недоліків 22.02.2023 року, суд ухвалою від 02.03.2023 року задовольнив клопотання відповідача і направив дану справу за підсудністю до Солом`янського районного суду м. Києва. Колегія суддів вважає висновок суду про направлення справи за підсудністю до Солом`янського районного суду м. Києва помилковим , оскільки підсудність справи визначається за існуючими об`єктивно обставинами на час звернення позивача з позовом. Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 05.01.2023 року ,у якому вказав зареєстроване місце проживання відповідача АДРЕСА_1 . 06.01.2023 року суддею Ан О. було здійснено офіційний запит до органу державної влади ,місцевого самоврядування №127/518/23 щодо надання персональних даних про реєстрацію місця проживання відповідача ОСОБА_2 (а.с.9) Згідно відповіді виконавчого комітету Теплицької селищної ради Гайсинського району №50 від 09.01.2023 року ,за підписом селищного голови Руслана Трамбовецького (а.с.11), зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 являється будинок по АДРЕСА_1 , в зв`язку з чим Вінницький міський суд ухвалою від 10.01.2023 року згідно ч.1 ст.27 ЦПК направив позовну заяву за підсудністю до Теплицького районного суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача . Будь-яких порушень процесуальних норм при цьому не вбачається. Таким чином ,Вінницький міський суд ,встановивши на час постановлення ухвали, що зареєстрованим місцем проживання відповідача є адреса за територіальною юрисдикцією Теплицького районного суду, передав згідно п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України справу на розгляд іншому суду, який і повинен її розглядати ,виходячи із того, що спори між судами про підсудність не допускаються і справа передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана. Оскільки справа Теплицькому районному суду була передана суду в порядку ст.31 ЦПК ,вона повинна бути прийнята до провадження суду, якому вона надіслана. Посилання відповідача на те, що згідно повторної відповіді Теплицької селищної ради Гайсинського району №60 від 11.01.2023 року на запит судді Ан О. №127/518/23 про те, що за уточненими даними місце проживання ОСОБА_2 знято з реєстрації 06.01.2023 року ,не може прийматися до уваги, оскільки повторного запиту до органу місцевого самоврядування суддя Ан О. не здійснювала ,повторна відповідь підписана особою в.о. селищного голови, повноваження якого не підтверджені і вказана довідка датована 11.01.2023 року ,тобто ,вже після постановлення Вінницьким міським судом ухвали про направлення справи на розгляд за підсудністю до Теплицького райсуду. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, Теплицький районний суд своїми ухвалами від 15.02.2023 року та 22.02.2023 року залишав позовну заяву без руху, відмовляв у задоволенні заяви про забезпечення позову, тобто прийняв дану цивільну справу до свого провадження , а тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 31 ЦПК України повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли вона в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду. Відтак, доводи апеляційної скарги є підставними, ухвала суду від 02.03.2023 року підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки при постановленні оскаржуваної ухвали суду від 22.02.2023 року, судом було порушено норми процесуального права, вказана ухвала підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та житловий будинок, на який відповідач вказував як на місце своєї реєстрації. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 379 ЦПК Українипідставами для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин, ухвала суду від 02.03.2023 року також підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 379, 381-384 ЦПК України, суд,- П о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Теплицького районного суду Вінницької області від 22.02.2023 року про забезпечення позову задовольнити. Ухвалу Теплицького районного суду Вінницької області від 22.02.2023 року скасувати. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково. Забезпечити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості шляхом накладення арешту на грошові кошти, що можливо знаходяться на поточних банківських рахунках ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в межах суми заявлених позовних вимог - 152 000 доларів США, що еквівалентно 5 557 120 грн та на житловий будинок АДРЕСА_2 , який ОСОБА_2 вказував, як місце своєї реєстрації. В решті забезпеченні позову відмовити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Теплицького районного суду Вінницької області від 02.03.2023 року про направлення справи за підсудністю до іншого суду, задовольнити. Ухвалу Теплицького районного суду Вінницької області від 02.03.2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий : Копаничук С.Г. Судді: Медвецький С.К. Оніщук В.В.