Постанова 4851 № 440/11093/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2023 р.Справа № 440/11093/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Рєзнікової С.С. , Курило Л.В. , за участю секретаря судового засідання Реброва А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.12.2022, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 30.12.22 року по справі № 440/11093/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просив суд: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у виплаті суми заборгованості, що виникла в результаті перерахунку пенсії, здійсненого відповідачем на виконання судового рішення у справі № 440/11622/21 від 03 листопада 2021 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити виплату заборгованості в розмірі 141760,95 грн. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.12.2022 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Не погодившись з вказаною ухвалою, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.12.2022 скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.11.2021, зокрема зобов`язано ГУ ПФУ в Полтавській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії відповідно до вимог статтей 43 та 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ на підставі довідки Державної установи "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Полтавській області" №33/37-4/10410 від 20.08.2021 про розмір грошового забезпечення станом на 01.12.2019, починаючи з 01.12.2019, з урахуванням проведених виплат. На виконання вказаного рішення, пенсійним органом здійснено перерахунок пенсії та утворився борг у розмірі 141760,95 грн., що не заперечується відповідачем. Позивач зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження по справі, оскільки відповідачем заборгованість не виплачується, що свідчить про його протиправну бездіяльність. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що вимоги апеляційної скарги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, оскільки позивач вже звертався з позовом до того самого відповідача, про той самий предмет і з тих самих підстав. Крім того, предмет спору в цій справі фактично спрямований на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.11.2021 по справі № 440/11622/21. Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року № 440/11622/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у перерахунку призначеної ОСОБА_1 пенсії на підставі довідки Державної установи "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Полтавській області" № 33/37-4/10410 від 20 серпня 2021 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії відповідно до вимог статей 43 та 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ на підставі довідки Державної установи "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Полтавській області" № 33/37-4/10410 від 20 серпня 2021 року про розмір грошового забезпечення станом на 01 грудня 2019 року, починаючи з 01 грудня 2019 року, з урахуванням проведених виплат. Вказане рішення набрало законної сили 04 грудня 2021 року. На виконання вищевказаного судового рішення, відповідачем здійснено перерахунок, визначено суму заборгованості з пенсійних виплат, однак здійснення виплати утвореної заборгованості заплановано здійснити в майбутньому. Не погоджуючись з діями Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, позивач звернувся до суду з позовом. Відмовляючи у відкритті провадження по справі, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем у цій справі спосіб захисту свої прав фактично є однією із форм контролю за виконанням рішення Полтавського окружного адміністративного суду. Колегія суддів погоджується з вказаним висновклм суду першої інстанції, враховуючи наступне. Відповідно до ст. 372 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Тобто, не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження". Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а. Так, частина перша статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Частиною першою статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Отже, Кодексом адміністративного судочинства України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та, за наслідками розгляду даного звіту, як один з можливих варіантів - накладення штрафу (статті 382); визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383); визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності органу виконавчої служби, приватного виконавця (стаття 287). Колегія суддів зазначає, що зазначені вище положення Кодексу мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Контроль за правомірністю рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за Кодексом адміністративного судочинства України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що предмет спору в цій справі фактично спрямований на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 440/11622/21. Відтак, обраний позивачем у цій справі спосіб захисту - визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у виплаті заборгованості з перерахунку пенсії та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити виплату заборгованості позивачу з перерахунку пенсії - фактично є однією із форм контролю за виконанням рішення Полтавського окружного адміністративного суду. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у спірних правовідносинах обставин, з якими стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України пов`язує наявність підстав для визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання рішення суду. Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси, то він мав звертатись до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України з відповідною заявою, а не звертатись з новим адміністративним позовом. Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. Аналогічні висновки містять постанови Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15, від 22.08.2019 у справі № 522/10140/17, від 21.11.2019 у справі № 802/1933/18-а та від 30.03.2021 у справі № 580/3376/20. За приписами пункту 2 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі. Оскільки рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 440/11622/21, набрало законної сили, є таким, що постановлене судом у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що й в цьому адміністративному позові, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі. Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність висновків суду . Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.12.2022 по справі № 440/11093/22 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді С.С. Рєзнікова Л.В. Курило Повний текст постанови складено 24.04.2023 року