Постанова 4808 № 346/3792/18

Справа № 346/3792/18 Провадження № 22-ц/4808/6/23 Головуючий у 1 інстанції Веселов В. М. Суддя-доповідач Максюта ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 березня 2023 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О., суддів: Василишин Л.В., Фединяка В.Д., секретаря Мельник О.В. з участю особи, яка подала апеляційну скаргу, відповідача ОСОБА_1 , відповідачки і ОСОБА_2 , їх представника адвоката Лейбюка Б.Б., правонаступника позивачки ОСОБА_3 та її представника адвоката Гринів Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 (правонаступником якої є ОСОБА_3 ) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними, визнання нерухомого майна спільним сумісним майном подружжя та його поділ, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Веселовим В.М. 18 листопада 2020 року у м. Коломия Івано-Франківської області, в с т а н о в и в : У серпні 2018 року ОСОБА_4 подано позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про визнання договорів дарування недійсними, визнання нерухомого майна спільним сумісним майном подружжя та його поділ. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 17.08.1989 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем ОСОБА_1 у відділі ЗАГС Коломийського міськвиконкому, актовий запис №444. В період шлюбу за спільні кошти ними збудовано нерухоме майно: літню кухню з прилеглим до неї гаражем, в котрій вони проживали, а також двоповерховий житловий будинок, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . У 2000 році вона виїхала на роботу в Республіку Італія, звідки вперше приїхала в 2004 році, згодом в 2006 році, в подальшому протягом 11 років поспіль не мала можливості приїхати в Україну, оскільки перебувала за кордоном нелегально. Зароблені за час перебування за кордоном кошти передавала своєму чоловікові ОСОБА_1 в Україну, оскільки ними здійснювалось будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Станом на час розірвання шлюбу будинок було збудовано (зовнішні і внутрішні стіни та накрито дахом). Враховуючи, що спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований в період шлюбу за спільні кошти та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, будинок фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, проте не приймається в експлуатацію і право власності на нього не оформляється з вини саме відповідача, а вона позбавлена можливості вільно користуватися і розпоряджатися цим майном та реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна. 16 листопада 2017 року звернулась до суду з позовом про поділ майна подружжя. Як з`ясувалось при розгляді справи, 11.04.2017 року відповідач подарував нерухоме майно (спірні об`єкт незавершеного будівництва та земельну ділянку) своїй дружині - відповідачці ОСОБА_2 . Однак, укладаючи без її відома та згоди, як колишньої дружини, оспорювані договори дарування нерухомого майна, відповідач порушив вимоги закону щодо обов`язкової письмової нотаріально посвідченої згоди другого з подружжяна укладення такого договору, що є підставою для визнання їх недійсними. Просила суд: 1) визнати незавершене будівництво житлового будинку та господарських споруд та земельну ділянку площею 0,0600 га кадастровий №2610600000:21:005:0069 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд на підставі Державного акту на право приватної власності на землю ІФ-17-2-000453 від 27.01.1994 року, що розташовані за адресою в за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя; 2) визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку та господарських споруд та на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0600 га кадастровий № 2610600000:21:005:0069 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд на підставі Державного акту на право приватної власності на землю ІФ-17-2-000453 від 27.01.1994 року, розташованих за АДРЕСА_1 ; 3) у випадку неможливості проведення поділу спірного нерухомого майна в натурі стягнути з відповідача грошову компенсацію вартості 1/2 частини зазначеного незавершеного житлового будинку та господарських споруд та 1/2 земельної ділянки,розташованих за адресою по АДРЕСА_1 ; 4) визнати недійсним договір дарування незавершеного будівництва від 11.04.2017 року за НМО 132754 та договір дарування земельної ділянки від 11.04.2017 року НМО 132756; 5) визнати недійсною державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №20029949 від 11.04.2017 року на незавершене будівництво за АДРЕСА_1 та державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 20030040 від 11.04.2017 року на земельну ділянку площею 0,0600 га, кадастровий номер 2610600000:21:005:0069 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд та будівель за цією ж адресою; 6) у разі якщо суд вважатиме, що обрані способи захисту прав та законних інтересів ОСОБА_4 є неефективними, то просить суд на підставі положень частини 2 статті 5 і пункту 4 частини 3 статті 175 ЦПК України визначити та застосувати інший спосіб захисту, який не суперечитиме закону. 7) стягнути з ОСОБА_1 судові витрати (а.с.3-12, том 1). Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 18 листопада 2020 року позов задоволено частково. Визнано незавершене будівництво житлового будинку та господарських споруд та земельну ділянку площею 0,0600 га кадастровий №2610600000:21:005:0069, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд на підставі Державного акта на право приватної власності на землю ІФ-17-2-000453 від 27.01.1994 року,що розташовані за адресою в АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку житлового будинку та господарських споруд, розташованих за АДРЕСА_1 . У випадку неможливості проведення поділу спірного нерухомого майна в натурі суд вирішив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості 1/2 частини зазначеного незавершеного будівництвом житлового будинку та господарських споруд, розташованих за адресою по АДРЕСА_1 станом на 20 травня 2009 року в сумі 626 075,37 грн. Визнано недійсним договір дарування незавершеного будівництва від 11.04.2017 року за НМО 132754 за АДРЕСА_1 . Визнано недійсною державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №20029949 від 11.04.2017 року на незавершене будівництво за АДРЕСА_1 , та державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 2610600000:21:005:0069 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд та будівель за цією ж АДРЕСА_1 . В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 вартість проведеної експертизи в розмірі 9240 грн, судовий збір в розмірі 1409,60 грн, та витрати на правову допомогу в розмірі 8000 грн (а.с.53-63, том 1). Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Апелянт зазначає, що про можливість порушення своїх майнових прав позивачка знала ще з часу розірвання шлюбу, так як неодноразово у ході телефонних розмов заявляла про виплату їй частки, належної їй у спільному майні. Однак згоди щодо вартості її частки між ними не досягнуто.У шлюбі з позивачкою ними спільно добудовано лише стіни першого поверху будинку. Натомість за період проживання з другою дружиною ОСОБА_7 за рахунок коштів спільного бюджету здійснено будівництво спірного будинку, стан якого придатний до проживання з 60-ти відсотковою готовністю. Також, вирішуючи даний спір, судом взято до уваги висновок №396 від 10.08.2020 року, залишивши поза увагою суттєву розбіжність у експертних висновках, зокрема вартість закінченого житлового будинку з господарською будівлею і спорудою, що становить 1 636 105 грн згідно висновку від 10.07.2019 року і вартість будівельних матеріалів в розмірі 1 528 009,73 грн згідно висновку №396 від 10.08.2020 року. При цьому вартість будівельних матеріалів судовий експертом встановленостаномна 07.08.2020 року. Крім того, у висновку №396 від 10.08.2020 року встановлено відсоток готовності двоповерхового житлового будинку, яким станом на 2009 рік складав 70%. Натомість у договорі дарування від 11.04.2017 року та технічному паспорті незавершеного будівництва спірного будинковолодіння встановлено відсоток готовності, який станом на 15.01.2017 року становив 60%. Надаючи оцінку поясненням відповідача щодо добудови спірного будинку у повторному шлюбі, суд зазначає, що враховує цей факт і, беручи до уваги висновок експерта, враховує незавершене будівництво станом на 20 травня 2009 року (час розірвання шлюбу),при цьому бере до уваги вартість будівельних матеріалів, визначені станом на 07.08.2020 року. Незрозумілою є і позиція суду при визначенні незавершеного будівництва будинку та господарських споруд спільною сумісною власністю та визнання за позивачкою права власності на частку вже закінченого житлового будинку. Необґрунтованим є висновок щодо визнання недійсним договору дарування незавершеного будівництва від 11.04.2017 року та визнання недійсною державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно. Так, відсутність згоди одного з подружжя сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого, недійсним. Розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі,якщо судом буде встановлено , що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа діяли недобросовісно, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Що ж до строків позовної давності, то у даному випадку суд посилається на докази, яких немає у матеріалах справи. Натомість у матеріалах справи є копії паспорта громадянина України для виїзду за кордонна ім`я ОСОБА_3 з датою виготовлення 21.02.2011 року, картки платника податків, виданої 26.03.2013 року, що свідчить про те, що позивачка не могла виготовити паспорт без надання відомостей про розірвання шлюбу,як і не знати про наявність рішення суду про розірвання шлюбу. Крім того, ним безпосередньо надано їхній дочці копії даного судового рішення та свідоцтва про розірвання шлюбу від 24.07.2009 року для передачі позивачці, яка на той час виготовляла паспорт. Вказаним фактам та наданим доказам суд не надав жодної оцінки. Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити (а.с.66-72, том.2). Заперечуючи доводи апеляційної скарги, представник позивача ОСОБА_3 (довіреність від 10.07.2017 року НМЕ №179605) зазначила, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга безпідставною. Зазначає, що про розірвання шлюбу чи намір щодо нього позивачці відомо не було, жодної кореспонденції на адресу за її місцем реєстрації чи місцем проживання її батьків не надходило. Інформація щодо розірвання шлюбу та порушення відповідачем законних прав та інтересів позивачки стала для неї відомою лише на час останнього приїзду її в Україну. Тоді ж відбулася розмова про поділ майна в добровільному порядку. Оскільки відповідь ОСОБА_1 полягала у відсутності коштів для повернення за частку у майні, то нею повідомлено про намір вирішення даного питання у судовому порядку. Відлік строку позовної давності при поділі майна колишнього з подружжя в судовому порядку починається з моменту порушення права одного із співвласників іншим, а не датою розірвання шлюбу, про що зазначено у правовій позиції ВС КЦС у справі №203/304/17 від 06.11.2019 року. Тому посилання апелянта щодо виготовлення позивачкою паспорта для виїзду за кордон та обізнаність про факт розірвання шлюбу з відповідачем не мають жодного значення при вирішенні даного питання, оскільки право позивача порушено в момент укладення оспорюваного договору дарування незавершеного будівництва. На думку представника позивача, суд не взяв до уваги висновок комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 10.07.2019рокутільки тому, що у даному висновку не надано відповіді на питання, поставлене судом в ухвалі про призначення експертизи щодо ринкової вартості будівельних матеріалів, використаних для будівництва житлового будинку та господарських споруд станом на 2009 рік та відсоток готовності, а саме: гаражу, літньої кухні та кам`яної огорожі, в будинку повністю збудовані стіни, накрито дах та з двох сторін вставлені вікна та двері. Тому виник сумнів у компетентності експертів. Щодо непогодження апелянта з визнанням судом недійсним договору дарування незавершеного будівництва, то представник вказує, що обдарована ОСОБА_2 знала про те, що частина подарованого їй майна набуто у шлюбних відносинах ОСОБА_1 з ОСОБА_4 , тому, умисно, занизивши ступінь готовності незавершеного будівництва, відповідачем терміново укладено договір дарування з метою позблення позивачки права власності на частку у спільно набутому майні. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін (а.с.83-88, том.2). Вислухавши пояснення особи, яка подала апеляційну скаргу, відповідача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 , їх представника адвоката Лейбюка Б.Б., правонаступника позивачки ОСОБА_3 та її представника адвоката Гринів Я.В., доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є частково обґрунтованою, виходячи з таких підстав. Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Коломийської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області від 09.12.1987 року ОСОБА_1 надано у безстрокове користування земельну ділянку площею 600 кв.м по АДРЕСА_2 (за рахунок земель міськземфонду) та залишків земельної ділянки АДРЕСА_3 для будівництва індивідуального житлового будинку житловою площею 71,54 кв.м, загальною площею 111,1 кв.м та господарських споруд (а.с.15-16, 97-98 том 1). Із рішення (заочного) Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20 травня 2009 року встановлено, що17.08.1989 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено шлюб. В квітні 2009 року відповідач подав позов про розірвання шлюбу, відповідно заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду від 20.05.2009 року позов задоволено, шлюб розірвано. У судовому рішенні про розірвання шлюбу встановлені обставини, що з 2006 року подружжя спільно не проживає і не підтримують будь-яких стосунків. Рішення набрало законної сили та сторонами не оскаржено. (а.с.14, том 1). У період шлюбу подружжя ОСОБА_4 і ОСОБА_1 розпочали будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 , що не заперечується у судовому засіданні. Відповідач набув власності на земельну ділянку у відповідності до Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серія та номер ІФ-17-2-000453, виданого 27.01.1994 року Коломийською міською радою народних депутатів. В матеріалах справи також міститься будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, виділеної індивідуальному забудовнику ОСОБА_1 в АДРЕСА_4 , складений головним архітектором міста виконавчого комітету Коломийської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області від 1994 року (а.с.217-224, том 1). Встановлено, що сторони у 1990-х роках розпочали будівництво спірного будинку, перебуваючи в шлюбі. Зовнішні стіни будинку з дахом без опоряджувальних робіт були готові у 2006 році. Був побудований гараж із цегли, встановлена огорожа. У 2000 році позивачка виїхала в Республіку Італія з метою працевлаштування. Відповідач ОСОБА_1 наполягав на тому, що після отримання у постійне користування земельної ділянки літню кухню він збудував із першою дружиною ОСОБА_8 , а позивачка по справі ОСОБА_4 була другою дружиною, з якою продовжив будівництво. Після від`їзду до Італійської Республіки позивачка жодних коштів на будівництво не передавала, проживати однією сім`єю вони припинили у 2006 році і будинок поступово добудовував він сам спочатку за власні кошти, а пізніше з третьою дружиною відповідачкою ОСОБА_2 .. Із пояснень свідків ( ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ), даних в суді першої інстанції, встановлено, що позивачка ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_1 до 2000 року проживали разом у літній кухні, яка була збудована ними спільно, складалася із двох кімнат і кухні, були комунікації. Станом на 2000 рік спірний будинок був незавершений будівництвом, накритий дахом і встановлені декілька вікон. Огорожі не було. Позивачка в 2000 році виїхала в Республіку Італія. Також стверджували, що позичали у відповідача гроші, які, на їх думку, позивачка передавала з Італії. Відповідач ОСОБА_1 з відповідачкою ОСОБА_2 уклали шлюб 19 жовтня 2010 року, що не оспорюється сторонами у судовому засіданні. В матеріалах справи наявний технічний паспорт об`єкта незавершеного будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 на 60% готовності, виготовлений 15.01.2017 року, із якого встановлено, що до складу будинковолодіння входить житловий будинок (літ А) ,літня кухня (літ.Б), вбиральня (літ В), криниця (№ 1), огорожа (№ 2-3) (а.с.18-21, 101-102 том 1). Правонаступником позивачки ОСОБА_3 подані фотознімки станом на 1995 рік, на підтвердження того, що сім`я (позивачка, відповідач та вона, їхня дочка) проживала спільно у літній кухні (тимчасовій споруді), а будівництво будинку станом на 1992 рік було розпочате та були зведені із цегли стіни двох поверхів, а станом на 2003 рік розпочато зведення огорожі (залитий фундамент та встановлені стовпи, декоровані каменем) (а.с.124, 126). Відповідачем по справі подані фотознімки про стан будинку на 2017 рік (а.с.61-67 том 1), записи про виконані роботи у повторному шлюбі (третьому) з ОСОБА_2 (а.с.68-77, том 1), накладні та чеки, які свідчать про витрати на поліпшення будинку, понесені з відповідачкою ОСОБА_2 у 2017 2018 роках на суму 187 332,18 грн. (а.с.78-94, том 1). За договором дарування земельної ділянки від 11.04.2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П.П., відповідач ОСОБА_1 подарував, відповідачка ОСОБА_2 набула у власність земельну ділянку (на яку мав право власності на підставі Державного актв на право приватної власності на землю, серія та номер ІФ-17-2-000453 від 27.01.1994 року, виданому Коломийською міською радою) площею 0,0600 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2610600000:21:005:0069 з цільовим призначенням 02.01. для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с. 25-27). У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на цю земельну ділянку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1204091626106 зареєстровано 19.04.2017 року за відповідачкою ОСОБА_2 . Відповідачем ОСОБА_1 також за договором дарування незавершеного будівництва від 11.04.2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Яцком П.П., зареєстрованим в реєстрі за № 1089, відчужене на користь ОСОБА_2 незавершене будівництво об`єкт житлової нерухомості, готовністю на 60%, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , який складається із житлового будинку (літ А), літньої кухні (літ.Б), вбиральні (літ В), криниці (№ 1), огорожі (а.с.22-24, том 1). У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на це незавершене будівництво, об`єкт житлової нерухомості, реєстраційний номер об`єкта майна 1205331926000 зареєстровано 19.04.2017 року за відповідачкою ОСОБА_2 . Згідно висновку експертів Івано-Франківського відділення Київського НДІСЕ за результатами проведення комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи №436-438/481/1266/1267/19-28 від 10.07.2019 року, приблизна вартість земельних поліпшень (житлового будинку з господарською будівлею і спорудами) домоволодіння АДРЕСА_1 становить 1 636 105 грн. Ринкова вартість домоволодіння становить 1 827 468 грн, в тому числі: становить 1 636 105 грн вартість земельних поліпшень; 191 363 грн вартість земельної ділянки площею 0,06 га. Проділ домоволодіння, при відхиленні від ідеальної частки ? можливий та описаний в дослідницькій частині висновку. Визначення ринкової вартості будівельних матеріалів, використаних для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських споруд станом на 2009 рік не відноситься до питань, які вирішує будівельно-технічна експертиза. У зв`язку з відсутністю необхідної документації, технічної інвентаризації об`єкта, визначити відсоток готовності будинку АДРЕСА_1 станом на 2009 рік не вбачається можливим (а.с.179-202, том 1). Згідно висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи №396, складеного судовим експертом Юзвенко Р.В. 10 серпня 2020 року, відсоток готовності двоповерхового житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 станом на 2009 рік складав 70 відсотків. Відсоток готовності цегляного гаражу прибудованого до літньої кухні літ. «Б», становить 100%. Огорожа літ. «№2-3» - бутобетон на по бетонній основі з металевими вставками, ворота і хвіртка металеві, станом на 2009р. була виконана в 100 відсотковій готовності. Загальна кошторисна вартість будівельних матеріалів, їх кількість, витрачених на будівництво двоповерхового житлового будинку літ. «А», літньої кухні літ. «Б» з прибудованим гаражем та кам`яної огорожі літ. «№2,3», станом на день проведення експертизи 07.08.2020 року складає 1 528 009,73 грн (а.с.2-26, том 2). Згідно висновку експерта за результатами проведення призначеної апеляційним судом додаткової судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи експертом Чернівецького відділення науково-дослідного інституту судових експертиз від 26 листопада 2021 року № 76/77/21-29 (а.с.197-226, том 2) встановлено наступне. Будинковолодіння розташоване по АДРЕСА_1 . Згідно технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виконаного ПП ОСОБА_16 04.10.2018 року, будинковолодіння складається з наступних частин: житловий будинок літ. А; літня кухня літ. Б; вбиральня літ. В; криниця - №1; огорожа - №№2-3. Для визначення вартості нових будівельних матеріалів, використаних для будівництва спірного будинковолодіння станом на 2009 та 2021 роки, кошторисним шляхом визначена вартість нових будівельних матеріалів, використаних для будівництва житлового будинку та господарських будівель. Основою для складання кошторису є обсяги робіт. Перелік та обсяги ремонтних робіт наведені в кошторисному розрахунку (а.с.211-222, том 2). Всього по кошторису вартість нових будівельних матеріалів, використаних для будівництва житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 , станом на 2021 рік становить 1 054 023 гривні, в тому числі: - житловий будинок, літ. А 545 937 грн; - літня кухня, літ. Б 178 380 грн; - прибудинковий гараж, літ. Б 106 018 грн; - огорожа №№2-3 75 065 грн; - розчин та бетон 148 623 грн. Згідно Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом №55 міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 року, та листа та додатку до листа Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 22.01.2019 року, індекс зміни ринкової вартості підприємств будівельних матеріалів, виробів та конструкцій за період з 01.01.1991 року до 01.01.2019 року становить 51,90. Згідно зведеної таблиці індексів цін на будівельно-монтажні роботи за останні роки (а.с.224-225, том 2), індекс цін на будівельно-монтажні роботи за 2019р. 1,006; за 2020р. 1,097; за січень-вересень 2021р.. 1,158. Таким чином, індекс зміни ринкової вартості підприємств будівельних матеріалів, виробів та конструкцій 01.10.2021 року становить: 51,9 х 1,006 х 1,097 х 1,158 = 66,32. Індекс зміни ринкової вартості підприємств будівельних матеріалів, виробів та конструкцій за період з 01.01.1991 до 01.10.2009 становить 14,58. Коефіцієнт переходу від вартості будівельних матеріалів, виробів та конструкцій станом на 01.10.2021 року до вартості будівельних матеріалів, виробів та конструкцій станом на 01.10.2009 року становить: 14,58/66,32 = 0,22; 1 054 023 грн х 0,22 = 231 885 грн. Вартість нових будівельних матеріалів, використаних для будівництва житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 станом на 2009 рік становить 231 885 гривень. Визначення відсотку готовності спірного житлового будинку та господарських споруд станом на 2021 рік проведено шляхом візуального огляду об`єкта дослідження і його конструкцій. Загальний вигляд об`єкта дослідження та його конструктивних та опоряджувальних елементів зображено на фото 1-12 (а.с.200-201, том 2). Несучі та огороджувальні конструкції, інженерні системи та обладнання, опоряджувальні роботи, а також благоустрій території повністю придатні до експлуатації. Житловий будинок та господарські споруди станом на 2021 рік відповідають 100% будівельної готовності. Ринкова вартість будівельних матеріалів, використаних для будівництва житлового будинку та господарських споруд, а також вартість виконаних робіт при будівництві будинковолодіння по АДРЕСА_1 станом на 2021 рік становить 1 430 515 гривень. Індекс зміни вартості будівельних робіт за період з 01.01.1991 року до 01.01.2019 року становить 51,46. Згідно зведеної таблиці індексів цін на будівельно-монтажні роботи за останні два роки, індекс цін становить: за 2019 рік 1,006; за 2020 рік 1,097; за січень-вересень 2021 року 1,158. Таким чином, індекс зміни вартості будівельних робіт за період з 01.01.1991 року до 01.10.2021 року становить: 51,46 х 1,006 х 1,097 х 1,158 = 65,76. Індекс зміни вартості будівельних робіт за період з 01.01.1991 року до 01.10.2009 року становить 16,78. Коефіцієнт переходу від вартості будівельних робіт станом на 01.10.2021 року до вартості будівництва станом на 01.10.2009 року становить: 16,78/65,76=0,255; 1 430 515 грн х 0,255 = 364 781 грн. Ринкова вартість будівельних матеріалів використаних для будівництва спірного житлового будинку та господарських споруд, а також вартість виконаних робіт станом на 2009 рік становить 364 781 грн. Експерт дійшов таких висновків. Вартість нових будівельних матеріалів, використаних для будівництва житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 станом на 2009 рік становить 231 885 гривень. Всього по кошторису вартість нових будівельних матеріалів, використаних для будівництва житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 станом на 2021 рік становить 1 054 023 гривні. Житловий будинок та господарські споруди, що знаходяться по АДРЕСА_1 станом на 2021 рік відповідають 100% будівельної готовності. Ринкова вартість будівельних матеріалів, використаних для будівництва житлового будинку та господарських споруд, а також вартість виконаних робіт станом на 2009 рік становить 364 781 грн. Ринкова вартість будівельних матеріалів, використаних для будівництва житлового будинку та господарських споруд, а також вартість виконаних робіт при будівництві будинковолодіння по АДРЕСА_1 станом на 2021 рік становить 1 430 515 гривень. Рішенням Конституційного Суду України № 1-рп/99 по справі № 1-7/99 за конституційним зверненням про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів визначено, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України норми Сімейного кодексу України (далі - СК України) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України. Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Статтею 5 ЦК України передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві Положення» Сімейного кодексу України (далі - СК України), цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності. З огляду на вищевказані правові норми, порядок набуття спільного нерухомого майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися окрім норм СК України та ЦК України, ще й нормами КпШС УРСР, який був чинним на час перебування сторін у шлюбі та набуття майна (земельної ділянки), а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, передбаченими СК України. Виходячи з аналізу положень статей 6, 17 Земельного кодексу України 1992 року, Декрету Кабінету МіністрівУкраїни від 26 грудня 1992 року № 15 «Про приватизацію земельних ділянок», Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадян (затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року № 10) і ст. 22 КпШС України, які були чинними на час приватизації відповідачем ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді. За змістом Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Вказана норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» № 4766 від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації. Із урахуванням вказаних змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду. Аналогічний висновок по застосуванню норм Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року зроблений в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц (провадження № 61-27342св18) і від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18)в справі № справа № 626/4/17 (провадження № 61-29004 св 18). Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України). Конструкція норми статті 22 КпШС України, яка узгоджується з нормами статті 60 СК України, свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). За змістом ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Згідно з положеннями ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України). За ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами. Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об`єкт будівництва» (статті 876, 877, 879, 881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься. Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства. Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію. Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток, але за умови технічної можливості визначення окремих частин споруди з урахуванням ступеня готовності і можливості довести будівництво до кінця цими особами. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 520/16281/15-ц (провадження № 20566св19). За частинами першою, другою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є в спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18). Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідачу ОСОБА_1 виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку 27.01.1994р., тому земельна ділянка не належить до об`єктів права спільної сумісної власності. Разом з тим, у постанові КЦС ВС від 30.11.2022 у справі № 361/4500/19 зроблений висновок про те,якщо на земельній ділянці, одержаній громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року в справі № 645/995/17 (провадження № 61-905св20), з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), вказано, що: «пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину. З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-3058цс16. Водночас із зазначеної постанови випливає, що для визнання договору недійсним суду слід також встановити недобросовісність того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна. Велика Палата Верховного Суду вважає, що положення частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України з урахуванням пункту 6 статті 3 ЦК України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від зазначеного висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-3058цс16. Сформульовані вище висновки частково не узгоджуються з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), що закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, наведеного в зазначеній постанові, шляхом уточнення, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором». За клопотанням сторони позивача (її предтавника) призначалася первинна судова комплексна інженерна будівельно-технічна та земельно-технічна експертиза, на вирішення якої ставилися питання щодо ринкової вартості житлового будинку та господарських споруд і земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, кам`яної огорожі; щодо ринкової вартості будівельних матеріалів, використаних для будівництва житлового будинку та господарських споруд станом на 2009 рік та відсоток готовності, а саме гаражу, літньої кухні та кам`яної огорожі з вихідними даними: в будинку повністю збудовані стіни, накрито дах та з двох сторін встановлені вікна та двері; щодо варіантів реального поділу житлового будинку та господарських споруд та земельної ділянки. Судом першої інстанції правильно не прийнятий до уваги висновок комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи (а.с.179-2-2 том 1), оскільки експертами не визначений а ні відсоток готовності будинку на час розірвання шлюбу (на 2009 рік), а ні ринкова вартість будівельних матеріалів і робіт, використаних у будівництві станом на 2009 рік, а ні можливість поділу будинку і земельної ділянки. У ході розгляду справи після проведення первинної експертизи стороною позивача подана заява про призначення додаткової судової експертизи з єдиним питанням щодо визначення ринкової вартості будівельних матеріалів, використаних для будівництва житлового будинку та господарських споруд і відсотка готовності, а саме гаражу, літньої кухні та кам`яної огорожі з вихідними даними: в будинку повністю збудовані стіни, накрито дах та встановлені вікна та двері. Щодо визначення частки у майні, виходячи із його відсотка готовності за час шлюбу, можливості реального поділу житлового будинку та господарських споруд і земельної ділянки питання стороною позивача не ставилося і висновки експертизи такі відсутні. Разом з тим, позов містять альтернативне вирішення спору: як і у спосіб визначення частки у майні подружжя і визнання права власності на ? частину незавершеного будівництва і земельної ділянки, так і на компенсацію вартості частки у спільному сумісному майні. Стороною позивача не доведені обставини щодо розміру частки в будівництві та можливості виділу її у натурі в об`єкті незавершеного будівництва, яка належала позивачу на час розірвання шлюбу, тобто станом на травень 2009 року. Крім того, із матеріалів справи встановлено, що спорудження будинку було розпочате колишнім подружжям ОСОБА_4 і ОСОБА_1 у 1990 роках, до 2009 року побудовані були літня кухня з прибудованим до неї гаражем, залитий фундамент та зведені стіни житлового будинку, ймовірно будинок був накритий дахом, а також була споруджена кам`яна огорожа. Доказів про те, що у будинку були встановлені вікна та двері, матеріали справи не містять. Станом на 2009 рік будь-які докази про ступінь готовності будинку відсутні. Суд приходить до висновку, що слід прийняти за основу, що готовність будинку станом на 2009 рік складала 60%, оскільки відповідачем ОСОБА_1 15 січня 2017 року з метою реєстрації права власності на об`єкт незвершеного будівництва техніком з інвентаризації нерухомого майна, приватним підприємцем, ОСОБА_16 за реєстраційним № 1800 був виготовлений технічний паспорт на житловий будинок із визначенням ступеня готовності на рівні 60% (а.с.101-102, т.1), відповідно до якого складений схематичний план земельної ділянки з експлікацією та описом будівель і споруд(житловий будинок (літ А) ,літня кухня (літ.Б), вбиральня (літ В), криниця (№ 1), огорожа (№ 2-3). При цьому із характеристиці житлового будинку, будівель і споруд встановлено, що житловий будинок (літ А) побудований на фундаменті бутобетонному, стіни цегляні, покрівля оцинкована жесть, перекриття залізобетонні плити, відсутні електрика, водопровід, каналізація, газопровід, опалення, дані про наявність підлоги і сходів відсутні. Висота будинку 7,2 м., площа забудови 122, 7 м., об`єм 883 куб.м. Літня кухня на фундаменті бутоботонному, стіни цегляні, покрівля - оцинкована жесть, перекриття дощане, підлога дощана, наявні електрика, водопровід, каналізація, газопровід, опалення водяне. Вбиральня цегляна, криниця бетонні кільця, огорожа азбофанерна плита, металічна, бутова. Суд не приймає до уваги висновок додаткової будівельно-технічної експертизи№396 від 10.08.2020 року, виконаний експертом ОСОБА_17 , оскільки ступінь готовності будинку визначений не наближено до часу припинення шлюбу між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а визначений експертом з урахуванням фотоматеріалів, наданих відповідачем ОСОБА_1 і його пояснень експерту на більш пізніший час, коли титульним власником майна вже була ОСОБА_2 і були виконані у будинку внутрішні та зовнішні оздоблювальні роботи (штукатурка стін всередині та ззовні, встановлені зовнішні та внутрішні сходи, встановлена керамічна підлога, металопластикові вікна, двері дерев`яні однопільні, двопільні, вхідні двері протиударні, а також виконане інженерне устаткування 9електропостачання, газопостачання від міських мереж, вода від колодязя, водовідведення у вигрібну яму і опалення від газового котла, тобто врахована характеристика об`єкта незавершеного будівництва на день проведення експертизи. Суд першої інстанції мав врахувати обсяг матеріалів і робіт, набутих у власність колишнім подружжям ОСОБА_1 і ОСОБА_4 і використаних у незавершеному будівництві на день припинення шлюбних відносин, оскільки лише таке майно набуло статусу спільного сумісного і, виходячи із його вартості на день розгляду справи, поділити це майно. Таким чином, слід прийняти до уваги висновок експерта за результатами проведення призначеної апеляційним судом додаткової судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, виконаний експертом Чернівецького відділення науково-дослідного інституту судових експертиз від 26 листопада 2021 року № 76/77/21-29 (а.с.197-226, том 2), відповідно до якого встановлена кількість будівельних матеріалів і робіт станом на 2009 рік і вартість нових будівельних матеріалів, використаних у будівництві. Так, відповідно до зазначеного висновку ринкова вартість будівельних матеріалів, використаних для будівництва житлового будинку та господарських споруд, а також вартість виконаних робіт станом на 2009 рік становить 364 781 грн. При цьому, судовий експерт Созонтова К. у судовому засіданні роз`яснила свій висновок при визначенні вартості щодо застосування індексів зміни ринкової вартості підприємств будівельних матеріалів, виробів і конструкцій станом на 2021 рік, тобто на час проведення експертизи (розгляду справи судом). Встановивши обставини перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у шлюбі з 1989 року по 2009 рік, колегія суддів дійшла висновку, що на будівельні матеріали і виконані роботи, вкладені у будівництво житлового будинку та господарських споруд, розташованих за адресою АДРЕСА_1 , за час перебування сторін у шлюбі, поширюється правовий режим спільної сумісної власності відповідно до вимог Сімейного кодексу України. Відповідач ОСОБА_1 не спростував презумпцію спільності майна подружжя, а тому суд вважає наявними правові підстави для визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/2 частку будівельних матеріалів і виконаних робіт,вкладених у будівництво житлового будинку та господарських споруд, розташованих за адресою АДРЕСА_1 станом на час припинення шлюбу, тобто на 2009 рік. Враховуючи ті обставини, що позивач ОСОБА_4 тривалий час не цікавилася станом об`єкта незавершеного будівництва, на день розгляду справи об`єкт незавершеного будівництва доведений до 100% готовності подружжям відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , відсутності доказів про те, що з урахуванням ступеня готовності цього об`єкта станом на день припинення шлюбу між ОСОБА_1 і позивачкою (2009 рік) можливо визначити або його частини, або будівельні матеріали і конструктивні елементи, що підлягають виділу, будівництво доведено до кінця іншими особами, і технічно неможливо його вже довести до кінця правонаступником позивачки та ОСОБА_1 , тому ефективним способом захисту порушеного права буде присудження грошової компенсації правонаступнику позивача, виходячи із обсягу будівельних матеріалів і робіт, використаних у будівництві на час припинення шлюбу та їх вартості на час розгляду справи судом. Хоча і контрагент за договорами дарування земельної ділянки і об`єкта незавершеного будівництва відповідачка ОСОБА_2 не могла не знати про те, що частина майна належить колишньому подружжю ОСОБА_1 і ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності і що ОСОБА_1 , укладаючи договір, не отримав згоди на це позивачки, договори дарування не слід визнавати недійсними і скасовувати державну реєстрацію, оскільки значна частина у об`єкті незавершеного будівництва належить відповідачці ОСОБА_2 , тому визнання договорів недійсними не буде спрямовано на вирішення спору між сторонами і ефективний захист порушеного права позивачки, а породить інші спори, пов`язані із цим майном, що суперечитиме завданню процесуального законодавства. Так, оскільки об`єкт незавершеного будівництва не є нерухомим майном, виділити частку, належну позивачці, неможливо, у позивачки виникло право на сукупність будівельних матеріалів і робіт, використаних у будівництві на час припинення шлюбу, земельна ділянка отримана позивачем в результаті приватизації, тобто була його особистою власністю, тому підстави для визнання договору дарування земельної ділянки і скасування державної реєстрації відсутні. За усталеною судовою практикою до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідачами заявлено про застосування строків позовної давності у спорі. Отже, вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 182/1428/20 (провадження № 61-3275св21) та від 19 жовтня 2022 року у справі № 587/1562/21 (провадження № 61-6658св22). Отже, перебіг позовної давності у даному спорі слід обчислювати з часу, коли майно вибуло із власності відповідача ОСОБА_1 , тобто з 11 квітня 2017 року, а не з часу розірвання шлюбу з позивачкою (24 липня 2009 року). Враховуючи, що ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом 06 серпня 2018, тому строк позовної давності нею не пропущено. Під час розгляду справи в апеляційному суді позивачка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Неаполь (провінція Неаполь)Ю, що підтверджується випискою з акту про смерть: акт №739, Частина ІІ, серія Б, від 12.03.2022 року, та апостилем (а.с.52-58, том 3). Із витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 68786052 від 08.04.2022, виданого приватним нотаріусом Антонюк О.В. встановлено, що 08 квітня 2022 року зареєстровано спадкову справу за №69234103, спадкодавець ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до даних спадкової справи №56/2022 щодо майна померлої ОСОБА_4 , заведеної приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Антонюк О.В., із заявою про прийняття спадщини звернулась донька померлої ОСОБА_3 (а.с. 101-114, том 3). Відповідно до частини 1 статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року залучено до участі у справі ОСОБА_3 як правонаступника померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 (а.с.116-117, том 3). Враховуючи те, що ОСОБА_3 успадкувала майнові права на частину об`єкта незавершеного будівництва, що належала ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності та була відчужена ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації вартості 1/2 частини будівельних матеріалів і виконаних робіт в обсязі станом на час припинення шлюбу між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , вкладених у будівництво житлового будинку та господарських споруд, розташованих за адресою АДРЕСА_1 , в розмірі 182 390,50 грн. Приймаючи до уваги, що висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права, ухвалене ним рішення під умовою і без визначення єдиного способу захисту порушеного права, тому таке рішення підляягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову. На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2020 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_4 (правонаступником якої є ОСОБА_3 ) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними, визнання нерухомого майна спільним сумісним майном подружжя та його поділ задовольнити частково. Визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частині будівельних матеріалів і виконаних робіт, вкладених у будівництво житлового будинку та господарських споруд, розташованих за адресою АДРЕСА_1 в розмірі 364 781 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/2 частини будівельних матеріалів і виконаних робіт в розмірі 182 390,50 грн (сто вісімдесят дві тисячі триста дев`яносто гривень п`ятдесят копійок). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: І.О. Максюта Л.В.Василишин В.Д. Фединяк Повний текст постанови складено 20 квітня 2023 року.