Постанова КГС ВС № 906/43/22 (906/459/22)

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 квітня 2023 року м. Київ cправа № 906/43/22 (906/459/22) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І., за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є., за участю представників: ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД"- Парчевського В.Ю., розпорядника майна ТОВ "Овруч Стоун" арбітражного керуючого Козирицького А.С., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.10.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.01.2023 у справі № 906/43/22 (906/459/22) за заявою розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" Козирицького Андрія Сергійовича до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД", Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" про визнання недійсним додаткового договору від 30.09.2021 в межах справи № 906/43/22 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Східгазенерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" про банкрутство. ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 08.02.2022 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Східгазенерго" відкрито провадження у справі № 906/43/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруч Стоун" (ТОВ "Овруч Стоун", боржник); призначено розпорядником майна боржника - арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича; оприлюднено повідомлення про відкриття Господарським судом Житомирської області провадження у справі № 906/43/22 про банкрутство ТОВ "Овруч Стоун". Розпорядник майна ТОВ "Овруч Стоун" арбітражний керуючий Козирицький А.С. (позивач) звернувся до суду із заявою № 02-30/1028 від 30.06.2022 про визнання недійсним додаткового договору від 30.09.2021 про внесення змін до договору про поворотну безпроцентну фінансову допомогу № 1203 від 12.03.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" (далі - ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД», відповідач 1) та ТОВ "Овруч Стоун" (відповідач2). В обґрунтування підстав для визнання недійсним додаткового договору вказував про: - укладення додаткового договору у підозрілий період, за чотири місяці до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Овруч Стоун"; - на день укладення додаткового договору від 30.09.2021 у боржника було таким, що виникло грошове зобов`язання перед ТОВ "Східгазенерго" за договором про постачання електричної енергії споживачу від 14.06.2021. Вказана обставина стала підставою для звернення ТОВ "Східгазенерго" у січні 2022 року до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Овруч Стоун"; - укладенням додаткового договору до основного договору, незважаючи на існування значної заборгованості перед іншим кредитором, боржник взяв на себе зобов`язання повернути безпроцентну фінансову допомогу раніше визначеного основним договором строку, що призвело до його неплатоспроможності; - відсутність доказів направлення ТОВ "Овруч Стоун" та отримання ним листів про виправлення призначення платежу та прийняття такого виправлення боржником; - перевищення керівником боржника своїх повноважень під час укладення додаткового договору; - вчинення боржником дій, які пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення заборгованості, свідчить про очевидно недобросовісні дії зловживання правами стосовно кредитора. Крім того, розпорядник майна зазначав, що спірний додатковий договір було укладено із заінтересованою особою (ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД"), оскільки ОСОБА_1 являвся одночасно кінцевим бенефіціарним власником боржника та відповідача. Тобто, додатковий договір укладено з юридичною особою, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи. На думку заявника, вказані обставини свідчать про те, що на момент укладення додаткової угоди сторони бажали настання інших юридичних наслідків, ніж зазначені в основному договорі до нього, а саме, через укладення додаткового договору у боржника виник обов`язок щодо дострокового повернення наданої фінансової допомоги, та в свою чергу у ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" з`явилось право вимоги до ТОВ "Овруч Стоун" на суму 128 652 079,23 грн. ТОВ "ТД " Агроімпорт ЛТД" заперечувало проти позову з посиланням на те, що укладання додаткового договору не призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника (недостатності майна для задоволення вимог кредиторів), його неплатоспроможності. ТОВ "Овруч Стоун" у своєму відзиві просило суд заяву розпорядника майна задовольнити. Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції 12.03.2021 між ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" (допомогодавець) та ТОВ "Овруч Стоун" (користувач) було укладено договір № 1203 про поворотну безпроцентну фінансову допомогу (далі - договір), згідно п.1.1 якого, допомогодавець зобов`язується надати у користування користувачеві поворотну безпроцентну фінансову допомогу, а користувач зобов`язується повернути її допомогодавцю в повному розмірі у визначений цим договором строк. У відповідності до п.2.1 договору, розмір поворотної безпроцентної фінансової допомоги, яка надається допомогодавцем користувачеві за цим договором становить 200 210 000,00 грн. Допомогодавець зобов`язаний надати користувачеві поворотну безпроцентну фінансову допомогу в розмірі, передбаченому п.2.1 договору, протягом трьох банківських днів з моменту підписання цього договору (п.3.1 договору). Сторони домовились, що сума поворотної безпроцентної фінансової допомоги може надаватись допомогодавцем частинами, розмір яких визначається допомогодавцем самостійно (п.3.3 договору). Відповідно до п.4.1 договору, користувач зобов`язаний повернути допомогодавцю надану за цим договором поворотну безпроцентну фінансову допомогу в повному розмірі не пізніше 11.03. 2022 включно. Даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п.4.5 договору). Умови цього договору мають однакову зобов`язальну силу для обох сторін і можуть бути змінені лише за взаємною згодою з обов`язковим складанням додаткової угоди до договору (п.9.2 договору). На виконання умов договору допомогодавець надав користувачу поворотну безпроцентну фінансову допомогу в загальному розмірі 208 532 458,07 грн.. Користувач частково повернув допомогодавцю поворотну безпроцентну фінансову допомогу в загальному розмірі 79 880 378,84грн. Згідно підписаного між сторонами договору Акта звірки взаємних розрахунків по стану за період 12.03.2021 - 28.12.2021, розмір неповернутої поворотної безпроцентної фінансової допомоги становить 128 652 079,23 грн. 30.09.2021 між ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" та ТОВ "Овруч Стоун" укладено додатковий договір про внесення змін до договору, в якому сторони змінили строк повернення поворотної безпроцентної фінансової допомоги до 15.12.2021 включно (далі - додатковий договір). Укладаючи додатковий договір, сторони дійшли згоди про скорочення строку повернення отриманої ТОВ "Овруч Стоун" від ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" поворотної безпроцентної фінансової допомоги на 3 місяця. На думку позивача, через укладення додаткового договору у боржника виник обов`язок щодо дострокового повернення наданої фінансової допомоги, та в свою чергу у ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" з`явилось право вимоги до ТОВ "Овруч Стоун" на суму 128 652 079,23грн.. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.10.2022 заяву розпорядника майна ТОВ "Овруч Стоун" Козирицького А.С. № 02-30/1028 від 30.06.2022 до ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД", ТОВ "Овруч Стоун" про визнання недійсним додаткового договору від 30.09.2021 задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення додатковий договір від 30.09.2021 про внесення змін до договору про поворотну безпроцентну фінансову допомогу №1203 від 12.03.2021, укладений між ТОВ "Овруч Стоун" та ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД". Стягнуто з ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" на користь арбітражного керуючого Козирицького А. С. 1240,50 грн судового збору. Стягнуто з ТОВ "Овруч Стоун" на користь арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича 1240,50 грн судового збору. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.01.2023 рішення Господарського суду Житомирської області від 20.10.2022 у справі №906/43/22(906/459/22) залишено без змін. Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним: - укладення спірного правочину у підозрілий період - за чотири місяці до відкриття провадження у справі про банкрутство, - укладення директором ТОВ "Овруч Стоун" додаткового договору від 30.09.2021, яким було змінено істотну умову договору щодо строку виконання зобов`язання, без відповідного рішення загальних зборів учасників, з перевищенням наданих йому повноважень; - укладення додаткового договору із заінтересованою особою - пов`язаність сторін правочину через спільного бенефіціарного власника, - наслідком укладення оспорюваного договору стало збільшення кредиторської заборгованості ТОВ "Овруч Стоун", що в свою чергу порушує права та майнові інтереси інших кредиторів, в тому числі в частині розміру погашення їх вимог, що завдає таким кредиторам збитків. Суди відхилили доводи позивача в частині порушення умов та порядку виконання договору (відсутність доказів надсилання листів про виправлення платежу) як підставу для визнання його недійсним, вказавши, що суд повинен дослідити саме наявність чи відсутність підстав для визнання договору недійсним, які існували саме в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Встановивши, що сторонами вчинено дії на виконання своїх обов`язків за оспорюваним договором, суди дійшли висновку про відсутність підстав визнання його недійсним як фіктивного, за статтею 234 ЦК України. Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" (скаржник) подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 20.10.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.01.2023 у справі; ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні заяви розпорядника майна ТОВ "Овруч Стоун" Козирицького А. С. Скаржник вважає, що судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, без належного дослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 287, пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України) та без урахування висновків Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України). Аргументи касаційної скарги полягають у наступному: - судами не встановлено наявність збитків, яких було завдано кредиторам за результатом укладення оспорюваного додаткового договору; - ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" свої умови передбачені договором виконало, перерахувало на поточний рахунок ТОВ «Овруч Стоун» фінансову допомогу в загальному розмірі 208 532 458,07 грн. Фінансову допомогу боржником ТОВ «Овруч Стоун» прийнято без жодних заперечень. Водночас, суди не встановили наявність дій сторін договору, які б свідчили про відсутність реального наміру його укладення і виконання. Відтак, на думку скаржника, має місце неврахування господарськими судами попередніх інстанцій при застосуванні частини третьої статті 92 ЦК України висновків, викладених у постанові Великої Палаті Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц та постановах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 905/1132/20, від 13.05.2021 у справі № 903/277/20; - відсутність у директора повноважень на укладання спірного додаткового договору від імені товариства не є підставою для визнання його недійсним, оскільки одержання ТОВ «Овруч Стоун» від ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" фінансової допомоги та її подальше використання в своїй діяльності, часткове її повернення, рішення учасника № 119 ТОВ «Овруч Стоун» від 06.09.2021, в сукупності підтверджують схвалення ТОВ «Овруч Стоун» договору; - застосування судами положень статей 203, 215 та 92 ЦК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №668/13907/13-ц, від 04.03.2021 у справі № 905/1132/20, від 13.05.2021 у справі № 903/277/20, від 02.04.2019 зі справи №904/2178/18, від 25.04.2018 у справі №910/9915/17; - положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) застосовані судами без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі № 21/896/2011 (913/45/20), від 12.01.2021 у справі № 910/15804/19, від 12.01.2022 у справі №905/814/20, від 26.05.2022 у справі №910/15018/19 (910/14175/20), від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17, від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18. Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі Розпорядник майна ТОВ "Овруч Стоун" Козирицький А.С. у поданому відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" заперечує проти її вимог, просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на правильні висновки судів попередніх інстанцій щодо фактичних обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин, що підтверджується практикою Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи скаржника, здійснивши перевірку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав. Суд касаційної інстанції наголошує, що відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Предметом касаційного перегляду у цій справі є постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, прийняті за результатом розгляду заяви розпорядника майна ТОВ "Овруч Стоун" Козирицького А.С. № 02-30/1028 від 30.06.2022 про визнання недійсним додаткового договору від 30.09.2021, укладеного між ТОВ "Овруч Стоун" та ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД", в яких суди дійшли висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсними. Частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Згідно частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18). Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки, наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18). Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного. До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності. Згідно з частиною першою статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог. Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ). Таким чином, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами Цивільного кодексу України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство. На відміну від вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, законодавство про банкрутство (стаття 42 КУзПБ) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. З огляду на сферу регулювання законодавства про банкрутство, загалом і за змістом вищевказаних норм, вони є спеціальними щодо загальних, установлених Цивільним кодексом України, підстав для визнання правочинів недійсними. Тобто ці норми передбачають додаткові, спеціальні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом, та особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку норм законодавства про банкрутство. Оцінюючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень про визнання недійсним оспорюваного додаткового договору, Верховний Суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19). Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) дійшла таких висновків. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку. Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17). Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може. У контексті цього спору, слід звернути увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16: "Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора". Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19(902/1243/20)). Таким чином, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника. У справі, що розглядається, заяву про визнання недійсним додаткового договору від 30.12.2021 про внесення змін до договору від 29.10.2021 № 29/10 розпорядником майна подано з підстав, передбачених статтею 42 КУзПБ та статтею 215 ЦК України, та визначено наступні підстави: договір укладено в підозрілий період (за чотири місяці до відкриття провадження у справі про банкрутство), договір укладено між заінтересованими особами; керівником було перевищено повноваження під час укладання додаткового договору. Суди першої та апеляційної інстанції, досліджуючи доводи позивача встановили: 1) укладення додаткового договору директором боржника з перевищенням повноважень. 12.03.2021 між TOB "Овруч Стоун" та ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" (допомогодавець) було укладено договір №1203 про поворотну безпроцентну фінансову допомогу. Згідно п.4.1 договору №1203 від 12.03.2021 користувач зобов`язаний повернути допомогодавцю надану за цим договором поворотну безпроцентну фінансову допомогу в повному розмірі не пізніше 11.03.2022. В преамбулі договору від 20.03.2021 вказано, що договір укладено між ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД", в особі директора ОСОБА_1., з однієї сторони та ТОВ "Овруч Стоун" в особі директора ОСОБА_2, що діє на підставі статуту, з другої сторони. Тобто, як вірно зазначили суди, контрагент був обізнаний на підставі чого діє директор ТОВ "Овруч Стоун". Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (частина друга статті 207 Цивільного кодексу України). Згідно статті 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину. За приписами статей 92, 97, 99 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. З огляду на положення статей 92, 241 ЦК України, вчинення правочину органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень може бути підставою для недійсності такого правочину лише за умови обізнаності контрагента про наявність відповідного обмеження повноважень (коли він знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження), а також відсутності подальшого схвалення правочину. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом 1 частини другої статті 98 цього Кодексу. Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю. Також, частина перша статті 92 ЦК України визначає, що особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на положення статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. Водночас, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Частиною четвертою статті 92 ЦК України встановлено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі. Отже, закон вимагає, щоб виконавчий орган юридичної особи діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами такої юридичної особи, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов`язок відшкодувати завдані юридичній особі збитки. Стаття 145 ЦК України передбачає, що у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства. Відповідно до статті 11 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (далі - Закон), установчим документом товариства є статут; у статуті товариства зазначаються відомості, зокрема про, органи управління товариством, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень. Згідно статті 28 Закону, органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган. У відповідності до статті 39 Закону, виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення). Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва. Згідно статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи. Відповідно до статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини). Згідно частин першої, другої, четвертої статті 62 Закону України "Про господарські товариства", у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Судами попередніх інстанцій встановлено, що протоколом № 74 загальних зборів учасників ТОВ "Овруч Стоун" від 12.03.2020 було затверджено нову редакцію статуту підприємства. Згідно з п.9.7 ст.9 Статуту ТОВ "Овруч Стоун", директор товариства укладає правочини, договори, контракти, у тому числі зовнішньоекономічні, на суму, що не перевищує 100000,00 грн. Укладення правочинів, договорів, контрактів, в тому числі зовнішньоекономічних на суму, що перевищує 100 000,00 грн, здійснюється директором за рішенням загальних зборів учасників. Згідно п .2.1 договору № 1203 від 12.03.2021, розмір поворотної безпроцентної фінансової допомоги, яка надається допомогодавцем користувачеві за цим договором становить 200 100 000,00 грн. З огляду на викладене, директор ТОВ "Овруч Стоун" при укладенні договору зобов`язаний був діяти на підставі рішення, прийнятого загальними зборами учасників товариства. Наявність згоди загальних зборів учасників товариства свідчить про дотримання встановленого статутом порядку щодо укладення відповідного правочину виконавчим органом товариства і надає цьому правочину відповідної легітимності. Також є доказом добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) виконавчого органу товариства (певний стандарт поведінки виконавчого органу, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів самої юридичної особи від імені якої діє такий орган). Водночас, суди встановили, що матеріали справи не містять рішення Загальних зборів учасників ТОВ "Овруч Стоун" про надання згоди директору ОСОБА_1 на укладення договору з ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" на суму, що перевищує 100000,00грн. В подальшому, рішенням учасника ТОВ "Овруч Стоун" №119 від 06.09.2021 надано ТОВ "Овруч Стоун" згоду на перерахування ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" 40000 000,00грн. по договору про поворотну безпроцентну фінансову допомогу №1203 від 12.02.2021. Тобто, як вірно встановлено судами, директору ТОВ "Овруч Стоун" Загальні збори учасників не надавали згоду на укладення договору про поворотну безпроцентну фінансову допомогу №1203 від 12.03.2021, а лише своїм рішенням №119 від 06.09.2021 вчинили дії на схвалення такого договору з його істотними умовами, які існували на момент прийняття учасником ТОВ "Овруч Стоун" відповідного рішення (станом на 06.09.2021). Водночас, 30.09.2021 між ТОВ "Овруч Стоун" та ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" укладено додатковий договір про внесення змін до договору про поворотну безпроцентну фінансову допомогу №1203 від 12.03.2021. В преамбулі додаткового договору від 30.09.2021 зазначено, що договір укладено між ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" в особі директора ОСОБА_1 , з однієї сторони та ТОВ "Овруч Стоун" в особі директора ОСОБА_2 , що діє на підставі статуту, з другої сторони. Згідно п.1 додаткового договору від 30.09.2021 сторони вирішили внести до договору зміни: п.4.1 викласти у такій редакції: «Користувач зобов`язаний повернути допомогодавцю надану за цим договором поворотну безпроцентну фінансову допомогу в повному розмірі не пізніше 15 грудня 2021 року». Додаткова угода - є правочином, що вносить зміни до вже існуючого договору. Відтак, для укладення додаткового договору від 30.09.2021 про внесення змін до договору про поворотну безпроцентну фінансову допомогу № 1203 від 12.03.2021, яким було змінено істотну умову договору щодо строку виконання зобов`язання, директор мав отримати рішення загальних зборів учасників товариства на укладення даного правочину. Однак, доказів на узгодження внесення змін до основаного договору щодо зміни істотної умови матеріали справи не містять. Згідно статті 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину. Без наступного схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені директором з перевищенням повноважень, тягне за собою визнання такого правочину недійсним. За вказаних обставин, з урахуванням вимог статуту TOB "Овруч Стоун" та положень ЦК України, суди дійшли висновку, що укладаючи додатковий договір директор ТОВ "Овруч Стоун" змінив істотну умову договору про поворотну безпроцентну фінансову допомогу без узгодження такої зміни із учасниками ТОВ "Овруч Стоун". Суди правомірно відхилили доводи відповідача, що одержання ТОВ "Овруч Стоун" від ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" фінансової допомоги, її подальше використання в своїй діяльності божником та часткове повернення, а також підписання Акта звірки взаємних розрахунків свідчить про схвалення оспорюваного правочину. За відсутності відповідного рішення загальних зборів ТОВ "Овруч Стоун", прийняття якого є обов`язковим в силу положенням Статуту Товариства, вказані дії не можуть вважати схваленням додаткового договору, адже вони були вчинені саме тієї особою, яка діяла з перевищенням своїх повноважень (див. висновок, викладений у постановах Верховного Суду №911/1605/20 від 20.07.2021); 2) укладення додаткового договору між заінтересованими особами. За приписами статті 1 КУзПБ, заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника. Якщо правочини у підозрілий період вчиняються із заінтересованими особами, повинна діяти ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину. Ця презумпція стосується осіб передбачених у статті 1 КУзПБ, де визначено коло заінтересованих осіб, а дія такої презумпції повинна накладати тягар доказування і на заінтересовану особу. Суди встановили, що на обґрунтування пов`язаності ТОВ "Овруч Стоун" та ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" через одного й того самого кінцевого бенефіціарного власника розпорядником майна надано пояснення і докази, які долучені до матеріалів справи №906/43/22 (а.с.86-91, 184-189 т.14), а саме: - витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №372858309462, отриманого 06.10.2022р. зазначено, що станом на 30.09.2021 кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Овруч Стоун" (код ЄДРПОУ 38335496) виступає ОСОБА_1 (адреса - АДРЕСА_1 ); - витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №18041576103, отриманого 05.10.2022р. зазначено, що станом на 30.09.2021 кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Торговий Дім "Агроімпорт ЛТД" (код ЄДРПОУ 35917124) виступає ОСОБА_1 (адреса - АДРЕСА_1 ). Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що оспорюваний додатковий договір укладено із заінтересованою особою, оскільки на час його укладення ОСОБА_1 являвся одночасно кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Овруч Стоун" та ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД", тобто договір укладено з юридичною особою, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, що є підставою для визнання договору недійсним на підставі частини другої статті 42 КУзПБ. 3) укладення оспорюваного договору мало наслідком збільшення кредиторської заборгованості ТОВ "Овруч Стоун", що в свою чергу порушує права та майнові інтереси інших кредиторів, в тому числі в частині розміру погашення їх вимог, що в свою чергу завдає таким кредиторам збитків. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може. Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Подібна правова позиція неодноразово була викладена Верховним Судом у своїх постановах, зокрема від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 13.10.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) (відповідний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц). Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до підпункту 14.1.257 Податкового кодексу України, фінансова допомога надається на безповоротній або поворотній основі. Поворотна фінансова допомога сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення. Суди встановили, що 12.03.2021 між ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" (допомогодавець) та ТОВ "Овруч Стоун" (користувач) укладено договір №1203 про поворотну безпроцентну фінансову допомогу, в п. 4.1. якого закріплено, що користувач зобов`язаний повернути допомогодавцю надану за цим договором поворотну безпроцентну фінансову допомогу в повному обсязі не пізніше 11.03.2022 включно. Розмір неповернутої поворотної безпроцентної фінансової допомоги за договором становить 128652079,23 грн, що підтверджується підписаним сторонами договору Актом звірки взаємних розрахунків по стану за період 12.03.2021 - 28.12.2021. Водночас, оспорюваним додатковим договором від 30.09.2021, укладеним між сторонами, змінено строк повернення поворотної безпроцентної фінансової допомоги до 15.12.2021 включно. А вже 08.02.2022 відкрито провадження у справі № 906/43/22 про банкрутство ТОВ "Овруч Стоун". Оцінивши вказані обставини, суди дійшли висновку, що укладення оспорюваного додаткового договору мало наслідком збільшення кредиторської заборгованості ТОВ "Овруч Стоун", що порушує права та майнові інтереси інших кредиторів, зокрема, в частині розміру погашення їх вимог, що в свою чергу завдає таким кредиторам збитків. Колегія суддів зауважує, що необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18). Згідно частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які дають змогу вважати висновок про існування певної обставини істинним з певною вірогідністю, яка задовольняє встановлений для доведення цієї обставини стандарт доведення. Таким чином, досліджуючи питання недійсності правочину, укладеного боржником в підозрілий період, суди в межах наявних в них повноважень, передбачених статтями 86, 237, 269 ГПК України, мають надали належну правову оцінку заявленим вимогам позивача з урахуванням визначених ним підстав заявлених вимог (фактичної підстави - вчинення правочину на шкоду кредиторам та правової підстави, яка, окрім приписів статті 42 КУзПБ, ґрунтується на загальних нормах ЦК України). Отже, сукупність встановлених судами попередніх інстанцій у цій справі обставин (укладення оспорюваного правочину у підозрілий період (за чотири місяці до відкриття провадження у справі про банкрутство), директором боржника з перевищенням наданих йому повноважень, за умови спростування факту подальшого схвалення спірного правочину, враховуючи пов`язаність сторін правочину через спільного бенефіціарного власника) мало наслідком збільшення кредиторської заборгованості боржника, що порушує права та майнові інтереси інших кредиторів, зокрема в частині розміру погашення їх вимог, підтверджує висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання укладеного між ТОВ «Овруч Стоун» та ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» додаткового договору від 30.09.2021 про внесення змін до договору про поворотну безпроцентну фінансову допомогу № 1203 від 12.03.2021 недійсним згідно з положеннями статей 13, 215 ЦК України і статті 42 КУзПБ. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.02.2023 у справі №906/43/22(906/366/22), від 04.04.2023 у справі № 906/43/22(906/343/22). За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, підтриманим Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України. Водночас, скаржником не мотивовано та не доведено, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права щодо порядку та оцінки доказів, зокрема, отримання доказів та/або дослідження доказів, з огляду на статі 76 - 79 ГПК України. Аргументи скаржника про не встановлення судами попередніх інстанцій доведеності розпорядником майна, як особою, яка звертається до суду із заявою про визнання недійсним договору, стороною якого він не є, безпосереднього порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, колегія суддів відхиляє. Згідно статті 1 КУзПБ розпорядник майна - арбітражний керуючий, призначений господарським судом для здійснення процедури розпорядження майном. Відповідно до частини третьої статті 44 Кодексу, розпорядник майна зобов`язаний, зокрема, вживати заходів для захисту майна боржника, а згідно частини дев`ятої статті 44 Кодексу України з процедур банкрутства, розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів, у томі числі укладених боржником з порушенням порядку, встановленого цим Кодексом, а також позовів щодо визнання недійсними актів, прийнятих у процедурі розпорядження майном щодо зміни організаційно-правової форми боржника. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що з дня свого призначення ухвалою суду, розпорядник майна є законним представником боржника у суді, якого наділено певним обсягом прав та обов`язків. Відтак, в цьому випадку, шляхом подання заяви про визнання недійсним правочину, укладеного боржником, арбітражний керуючий виконує свої обов`язки розпорядника майна ТОВ "Овруч Стоун" з метою вжиття дій щодо захисту інтересів боржника та кредиторів останнього. Поряд з цим, враховуючи наведені вище обставини та висновки суду касаційної інстанції, аргументи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій щодо застосування положень статей 203, 215 та 92 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №668/13907/13-ц, від 04.03.2021 у справі № 905/1132/20, від 13.05.2021 у справі № 903/277/20, від 02.04.2019 зі справи №904/2178/18, від 25.04.2018 у справі №910/9915/17, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на відмінні обставини (щодо схвалення правочинів) у наведених справах та у справі, що розглядається № 906/43/22 (906/459/22). Колегія судів відхиляє аргументи скаржника про те, що положення статті 42 КУзПБ застосовані судами без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі № 21/896/2011(913/45/20), від 12.01.2021 у справі №910/15804/19, від 12.01.2022 у справі № 905/814/20, від 26.05.2022 у справі №910/15018/19 (910/14175/20), від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17, від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18. Позовні вимоги у справі, що розглядається, та в наведених скаржником справах № 910/15804/19, № 905/814/20, № 910/15018/19 (910/14175/20), №607/11746/17 мають різні підстави виникнення та різні кола фактичних обставин спору та доказів, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм у подібних правовідносинах. Водночас, зазначені в касаційній скарзі судові рішення у справах №922/719/16, № 21/896/2011(913/45/20), № 914/1131/18, №914/385/18 прийняті у правовідносинах, відмінних від розглядуваної справи, що свідчить про неподібність правовідносин у них. Так, у справі № 922/719/16 ліквідатором боржника було витребуване нерухоме майно на підставі статті 388 ЦК України, у справі №21/896/2011(913/45/20) предметом розгляду були вимоги щодо про витребування майна з чужого незаконного володіння, у справі № 914/1131/18 предметом позову були вимоги про відшкодування збитків, у справі №914/385/18 - визнання недійсним одностороннього правочину - заяви товариства про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог. З огляду на вищезазначене, аргументи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, як і аргументи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів відхиляє з підстав їх необґрунтованості. Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій у питанні розгляду та визнання недійсним додаткового договору боржника про внесення змін до договору про поворотну безпроцентну фінансову допомогу № 1203 від 12.03.2021, укладеного з ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД», ґрунтуються на встановлених обставинах і оцінених доказах та повністю узгоджуються з приписами чинного законодавства, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки цих доказів та обставин, що відповідно до приписів статті 300 ГПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржувані судові рішення, Верховний Суд не встановив порушення та невірного застосування норм права, на які посилався скаржник. На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» та необхідність залишення оскаржених судових рішень без змін. Судові витрати У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником. Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 20.10.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.01.2023 у справі №906/43/22 (906/459/22) залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню. Головуючий суддя Огороднік К.М. Жуков С.В. Картере В.І.