Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/24533/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/24533/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Леміщак Дмитро Михайлович Суддя-доповідач - Томчук А.В. 19 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Томчука А.В. суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) інформації про виключення ОСОБА_1 з військового обліку; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Реєстру інформацію про виключення ОСОБА_1 з військового обліку згідно з його військовим квитком. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Суд першої інстанції виходив з того, що позивач 15.03.2010 був визнаний військово-лікарською комісією непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час, що не є підставою для виключення з військового обліку; позивач не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби до 05.06.2025 відповідно до Закону № 3621-IX; у відповідача були підстави для включення до Реєстру відомостей щодо взяття позивача на військовий облік та встановлення статусу військовозобов`язаного. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. За доводами апеляційної скарги, апелянт зазначає, що 23.06.2010 він повторно пройшов медичний огляд та був визнаний непридатним до військової служби за станом здоров`я, про що до військового квитка серії НОМЕР_1 від 23.06.2010 внесено запис саме про виключення з військового обліку та надано статус невійськовозобов`язаного. Вказує, що 21.06.2022 під час явки за повісткою ІНФОРМАЦІЯ_2 підтвердив факт виключення позивача з військового обліку за станом здоров`я. Апелянт стверджує, що після виключення з військового обліку особа перестає бути військовозобов`язаною, на неї не поширюються закони про військовий обов`язок та військову службу, обов`язку проходити повторний медичний огляд для підтвердження раніше встановленої непридатності чинним законодавством не встановлено. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про технічну помилку у військовому квитку, оскільки відповідач у відзиві на позовну заяву не вказував і не заперечував, що запис про виключення є технічною помилкою. Посилається на принцип «належного урядування» та практику ЄСПЛ, згідно з якою ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу. Також вказує, що на день постановки на військовий облік (25.03.2011) підстави, зазначеної в обліковій картці (які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку), не було визначено у п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». ІНФОРМАЦІЯ_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив щодо доводів і мотивів такої скарги та просив залишити оскаржуване судове рішення без змін. У відзиві відповідач зазначає, що позивач на момент зняття з військового обліку відносився до категорії призовників, і ступінь придатності визначався за Графою І Розкладу хвороб Положення № 402, згідно з яким профільним лікарем винесено постанову «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час», що означає придатність до військової служби з певними обмеженнями. Відповідач наголошує, що відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції 2010 року) виключенню з військового обліку підлягають лише громадяни, визнані непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, тобто ті, хто має повну непридатність. Зазначає, що позивач лише був звільнений від призову на строкову військову службу та знятий з військового обліку призовників, а не виключений з військового обліку військовозобов`язаних. Вказує, що позивач зобов`язаний був до 05.06.2025 пройти повторний медичний огляд відповідно до Закону № 3621-IX. Стверджує, що наказ МОУ від 09.06.2006 № 342 втратив чинність, а позивач на законних підставах взятий та перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних. ОСОБА_1 подав відповідь на відзив, у якій повторив свої доводи щодо наявності у військовому квитку запису саме про виключення з військового обліку як невійськовозобов`язаного, підтвердження цього факту відповідачем 21.06.2022, відсутності законних підстав для повторного взяття на військовий облік та посилався на принцип «належного урядування». З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного. Приписами частин першої третьої статті 308 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України. 15.03.2010 військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час відповідно до графи І ст. 38-в Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, та знято з військового обліку призовників. 23.06.2010 до військового квитка серії НОМЕР_1 внесено відмітку про виключення позивача з військового обліку за станом здоров`я як невійськовозобов`язаного на підставі наказу МОУ від 09.06.2006 № 342. 25.03.2011 в обліковій картці Реєстру зафіксовано постановку ОСОБА_1 на військовий облік військовозобов`язаних за абз. 11 п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». 21.06.2022 під час явки за повісткою ІНФОРМАЦІЯ_2 зробив на звороті повістки відмітку про виключення ОСОБА_1 з військового обліку за станом здоров`я. 05.07.2025 через мобільний застосунок «Резерв+» позивачем виявлено, що в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів він значиться військовозобов`язаним. 20.07.2025 адвокат Дзюба Л.В. в інтересах позивача звернулася з адвокатським запитом до ІНФОРМАЦІЯ_3 з проханням внести до Реєстру інформацію про виключення ОСОБА_1 з військового обліку. 23.09.2025 ОСОБА_1 подав заяву до ІНФОРМАЦІЯ_3 про внесення відомостей до Реєстру про виключення його з військового обліку. Станом на дату звернення до суду відповідь на запит та заяву не надана, відомості про виключення до Реєстру не внесені. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статей 17, 65 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII). Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає, зокрема, дотримання правил військового обліку (ч. 3 ст. 1 Закону № 2232-XII). Частиною дев`ятою статті 1 Закону № 2232-XII (у чинній редакції) визначено, що щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 37 Закону № 2232-XII виключенню з військового обліку підлягають громадяни України, які визнані непридатними до військової служби. Водночас, колегія суддів зазначає, що ключовим для вирішення цього спору є з`ясування того, який саме висновок ВЛК був винесений щодо позивача та які правові наслідки він породжував на момент його прийняття. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 15.03.2010 військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 позивача визнано «непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час» відповідно до графи І ст. 38-в Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - Положення № 402). Відповідно до пункту 2.9 Положення № 402 (в редакції, чинній на момент проходження позивачем ВЛК) після закінчення огляду призовника лікар виносить одну з таких постанов: а) придатний до військової служби; б) тимчасово непридатний до військової служби; в) підлягає направленню на додаткове медичне обстеження та повторний медичний огляд; г) непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час; ґ) непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку. Таким чином, постанова ВЛК «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час» (пункт «г») та постанова «непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку» (пункт «ґ») є різними за своїм правовим змістом та наслідками. Саме постанова за пунктом «ґ» є підставою для виключення з військового обліку відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII, тоді як постанова за пунктом «г» такої підстави не створює, оскільки передбачає обмежену придатність до військової служби у воєнний час. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач, визнаний «непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час», за законом не підлягав виключенню з військового обліку, оскільки така категорія осіб зберігала обов`язок перебувати на військовому обліку як військовозобов`язані для можливого залучення до військової служби в особливий період. Щодо доводів апелянта про наявність у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 23.06.2010 запису саме про «виключення» з військового обліку як невійськовозобов`язаного, колегія суддів зазначає наступне. Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що зміст постанови ВЛК від 15.03.2010 (непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час за графою І ст. 38-в Положення № 402) не відповідає підставам для виключення з військового обліку, визначеним п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII. Невідповідність запису у військовому квитку про «виключення» змісту самої постанови ВЛК свідчить про помилку при оформленні військово-облікового документа, яка не може створювати для позивача правових підстав для звільнення від виконання військового обов`язку. Посилання апелянта на те, що відповідач у суді першої інстанції не заявляв про технічну помилку, не спростовує правильності висновку суду, оскільки суд самостійно здійснює правову кваліфікацію встановлених обставин та не зв`язаний правовою позицією сторін при застосуванні норм матеріального права. Щодо доводів апелянта про підтвердження відповідачем факту виключення з військового обліку 21.06.2022 (відмітка на повістці), колегія суддів зазначає, що така відмітка, зроблена посадовою особою на звороті повістки, не є актом індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень та не може підміняти собою встановлену законом процедуру виключення з військового обліку, яка передбачає наявність відповідного висновку ВЛК про повну непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку. Щодо доводів апелянта про відсутність законних підстав для взяття його на військовий облік 25.03.2011, колегія суддів зазначає, що незалежно від підстави, зазначеної в обліковій картці Реєстру, на момент виникнення спірних правовідносин (2025 рік) правовий статус позивача визначається чинним законодавством. Позивач, визнаний обмежено придатним у воєнний час, підлягав перебуванню на військовому обліку як військовозобов`язаний. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21.03.2024 № 3621-IX (далі - Закон № 3621-IX), який набрав чинності 04.05.2024, скасовано статуси «обмежено придатний до військової служби» та «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час». Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3621-IX (з урахуванням змін, внесених Законом України від 12.02.2025 № 4235-IX) встановлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 05.06.2025 пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду. Верховний Суд у постанові від 14.11.2025 у справі № 460/5251/24 зазначив, що Законом № 3621-IX скасовано статус «обмежено придатний до військової служби» та «непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час»; особа, яка мала такий статус, після скасування з 04.05.2024 законом цього статусу, мала пройти ВЛК та у разі отримання висновку «придатний» підпадає під мобілізацію, якщо немає законних підстав для відстрочки. Як встановлено судом першої інстанції, позивач не пройшов повторний медичний огляд (ВЛК) з метою визначення придатності до військової служби до 05.06.2025, не звертався до ТЦК та СП для отримання направлення на ВЛК, не скористався електронним кабінетом призовника, військовозобов`язаного та резервіста з цією метою. Також відсутні дані про те, що ВЛК не пройдено в силу об`єктивних обставин, які перешкоджали позивачу виконати покладений на нього обов`язок. Щодо доводів апелянта про принцип «належного урядування» та практику ЄСПЛ (рішення у справах «Лелас проти Хорватії», «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії»), колегія суддів зазначає, що зазначений принцип не може бути застосований у спосіб, який звільняє особу від виконання конституційного обов`язку захисту Вітчизни. Крім того, у даному випадку відповідач діяв на підставі чинного законодавства та законних облікових даних позивача, зокрема висновку ВЛК від 15.03.2010, який не передбачав виключення з військового обліку. Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 2930 рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001). Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що за відсутності чинного висновку ВЛК про повну непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, у відповідача відсутні підстави для внесення до Реєстру відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку. Позивач, визнаний у 2010 році непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час, підлягав перебуванню на військовому обліку як військовозобов`язаний та був зобов`язаний до 05.06.2025 пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби відповідно до п. 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3621-IX, чого ним зроблено не було. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється. Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Томчук А.В. Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.