Постанова 4813 № 947/32772/20

Номер провадження: 22-ц/813/2458/23 Справа № 947/32772/20 Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.04.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів Сєвєрової Є.С., Цюри Т.В., з участю секретаря Шлапак А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2021 року, ухвалене під головуванням судді Бескровного Я.В., по цивільній справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , треті особи Приватні нотаріуси Одеського міського нотаріального округу Рубінчик Людмила Олександрівна та ОСОБА_4 про визнання спадщини відумерлою, визнання права власності, визнання незаконним та скасування свідоцтва і витребування майна з незаконного володіння,- в с т а н о в и в: У листопаді 2020 року Одеська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , треті особи Приватні нотаріуси Одеського міського нотаріального округу Рубінчик Л.О. та ОСОБА_4 в якому просила: -визнати спадщину після смерті ОСОБА_5 , що складається з квартири АДРЕСА_1 відумерлою; -визнати за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради право власності на вказану квартиру; -визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 13 липня 2018 року видане приватним нотаріусом ОМНО Рубінчик Л.О. на ім`я ОСОБА_3 , як спадкоємця після смерті ОСОБА_5 на вищевказану квартиру; -витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради зазначену квартиру та встановити порядок виконання цього рішення суду відповідно до якого це рішення, у разі набрання ним законної сили, є підставою для скасування рішення №42041835 від 13 липня 2018 року прийнятого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рубінчик Л.О. та скасування рішення №42492952 від 10 серпня 2018 року прийнятого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Медведенко Г.В. та реєстрації за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради право власності на квартиру. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 31 травня 2018 року встановлено факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з 2012 року по день смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 . 10 серпня 2018 року ОСОБА_3 відчужив вищезазначену квартиру ОСОБА_2 . Однак, постановою Одеського Апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 травня 2018 року було скасовано, а заява залишена без розгляду. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2021 рокупозов задоволено частково. Визнано спадщину після смерті ОСОБА_5 , що складається з квартири АДРЕСА_1 відумерлою. Визнано за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на спадщину за законом від 13 липня 2018 року №728 видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рубінчик Л.О. на ім`я ОСОБА_3 , як спадкоємця після смерті ОСОБА_5 , на квартиру АДРЕСА_1 . Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради квартиру АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь Одеської міської ради судові витрати по 3844,75 грн. з кожного. Встановлено порядок виконання цього рішення суду відповідно до якого це рішення, у разі набрання ним законної сили, воно є підставою для скасування рішення №42041835 від 13 липня 2018 року прийнятого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рубінчик Л.О. та скасування рішення №42492952 від 10 серпня 2018 року прийнятого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Медведенко Г.В. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 зазначив, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем квартири. Можливість витребування майна від добросовісного набувача має лише власник такого майна, проте Одеська міська рада ніколи не була власником квартири, тому позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння є нікчемними та незаконними. ОСОБА_3 набув право власності на спірну квартиру 13 липня 2018 року, а договір купівлі-продажу з ОСОБА_2 був посвідчений приватним нотаріусом Медведенко Г.В. 10 серпня 2018 року. При цьому Одеська міська рада дізналася про рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 травня 2018 року лише 04 грудня 2018 року та подала апеляційну скаргу 17 грудня 2018 року. Тобто на час укладення договору купівлі-продажу ніхто із сторін, жодним чином не міг знати про намір позивача оскаржити рішення суду. Крім того апелянт вказав, що рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 травня 2018 рокубуло скасовано не згідно норм матеріального права, та не через недоведеність обставин, а з процесуальних підстав. Крім того апелянт вказав, що судом першої інстанції був порушений принцип мирного володіння майном та баланс інтересів і добросовісний набувач ОСОБА_2 фактично поставлений у завідомо гірше фінансове становище не з вини останнього. Оскільки звинувачувати у необачності при укладенні правочину останнього неможна. У своєму відзиві Одеська міська рада зазначила, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2021 року є законним, обґрунтованим та ухваленим з дотриманням норм цивільного та цивільно-процесуального законодавства України. Крім того, Одеська міська рада зазначила, що ОСОБА_2 має право на відшкодування понесених витрат у порядок та спосіб, передбачений чинним цивільним законодавством, однак це не свідчить про наявність у нього законних підстав для набуття права власності на спірний об`єкт нерухомого майна. В судове засідання 18 квітня 2023 року не з`явились адвокат Ткаченко Б.Р., представник ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , треті особи приватні нотаріуси Рубінчик Л.О., Медведенко Г.В. про призначене судове засідання були сповіщеніу відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (а.с. 152, 154, 158, 161,162, 166-169 т. 2). Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило. Частиною 2 ст. 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи та від яких не надійшли клопотання про відкладення розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Лук`яна С.Г., представника ОСОБА_2 , адвоката Романець Ю.-В.О., представника ОМР, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду в частині визнання спадщини відумерлою, визнання права власності та витребування підлягає скасуванню, а в частині визнання недійсним та скасуванні свідоцтва про право власності на спадщину за законом підлягає залишенню без змін з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 28 грудня 2017 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер, про що складено відповідний актовий запис № 79 від 03 січня 2018 року та свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 видане Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 03 січня 2018 року. Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, яка складається з двокімнатної квартири загальною площею - 44,0 кв.м., житловою площею - 28 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_2 . Згідно листа департаменту надання адміністративних послуг від 16 серпня 2019 року №652/01-02-11, домової книги будинку АДРЕСА_3 , довідками № 34, № 35 від 11 січня 2018 року, виданими посадовими особами ЖБК «Зразковий», спадкодавець ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 був зареєстрований з 06 лютого 1986 року по день своєї смерті за адресою АДРЕСА_2 . Згідно Інформаційній довідці зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 05 січня 2018 року № 50482445 станом на 10:33 годин 05 січня 2018 року заповіти та спадкові договори спадкодавцем ОСОБА_5 не укладались. Згідно Інформаційній довідці зі спадкового реєстру від 05 січня 2018 року №50482435 станом на 10:33 годин 05 січня 2018 року спадкова справа до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 не заводилася, свідоцтва про право на спадщину не видавалися. На підставі заяви відповідача ОСОБА_7 від 05 січня 2018 року №1 про відкриття спадщини після померлого ОСОБА_5 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рубінчик Л.О. була заведена спадкова справа № 1/2018/номер у спадковому реєстрі 61830499. 26 січня 2018 року до Київського районного суд м. Одеси звернувся ОСОБА_3 , з заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю та просив суд встановити факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з 2012 року по день смерті ОСОБА_5 05 лютого 2018 року справа №520/994/18 передана за підсудністю до Суворовського районного суду м. Одеси. 31 травня 2018 року Суворовський районний суд м. Одеси ухвалив рішення у цивільній справі № 523/6267/18 про встановлення факту проживання однією сім`єю, яким заяву задовольнив, встановив факт, що ОСОБА_3 проживав спільно однією сім`єю з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи з вересня 2012 року по день смерті ОСОБА_5 , тобто по ІНФОРМАЦІЯ_3 , у квартирі АДРЕСА_1 . 13 липня 2018 року на підставі вищевказаного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 травня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рубінчик Л.О. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, серія та номер: 728, на ім`я ОСОБА_3 , як спадкоємця після смерті ОСОБА_5 , на квартиру АДРЕСА_1 . 10 серпня 2018 року ОСОБА_3 продав вищевказану квартиру ОСОБА_2 і того ж дня приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Медведенко Г.В. посвідчила договір купівлі-продажу спірної квартири, серія та номер 2036 від 10 серпня 2018 року та прийняла рішення про державну реєстрацію права власності нерухомого майна, індексний номер рішення: 42492952 від 10 серпня 2018 року, за яким право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 . Не погодившись з рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 травня 2018 року Одеська міська рада 17 грудня 2018 року звернулася до суду з апеляційною скаргою за результатами розгляду якої Одеським апеляційним судом ухвалено постанову від 31 жовтня 2019 року про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 травня 2018 року, ухвалення нового рішення яким заяву ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю залишено без розгляду. Задовольняючи позов Одеської міської ради частково, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 травня 2018 року на підставі якого було оформлено свідоцтво про право на спадщину за законом, скасовано, ОСОБА_3 не мав права на спадкування, тому вищезазначене свідоцтво слід визнати недійсним, відповідно до положень ст. 1301 ЦК України, а враховуючи відсутність у спадкодавця спадкоємців за заповітом та законом, спірна квартира є відумерло спадщиною та власністю територіальної громади міста Одеси. Колегія суддів з таким висновком суду погоджується не в повній мірі, з огляду на таке. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (ч. 1 ст. 1296 ЦК України). Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (ч.1 ст. 1298 ЦК України). Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (ст. 1301 ЦК України). Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст.82 ЦПК України). Суд першої інстанції встановив, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 31 травня 2018 року встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_3 з ОСОБА_5 . На підставі цього рішення ОСОБА_3 13 липня 2018 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті спадкодавця, оскільки суд зазначеним судовим рішенням встановив факт їх спільного проживання однією сім`єю протягом п`яти років (четверта черга спадкування) та визнав за ним право на спадкування після смерті спадкодавця. Постановою Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року у цивільній справі № 523/6267/18-ц апеляційна скарга Одеської міської ради задоволена частково, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 травня 2018 року скасовано, заява ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю залишена без розгляду. Вказане рішення набрало законної сили та є чинним. Отже, зміна власника спірної квартири відбулась на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване. Наведене свідчить про наявність підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого на ім`я ОСОБА_3 , недійсним на підставі ст.1301 ЦК України, згідно з якою свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування. Отже, колегія суддів в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, з підстав того, що свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_3 видане на підставі скасованого рішення суду про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю. Однак колегія суддів не погоджується з висновками суду про задоволення позовних вимог про визнання спадщини відумерлою, визнання право власності та витребування, виходячи з наступного. Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК України). Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції застосовується з огляду на такі принципи: 1) у першому реченні першого абзацу закладається принцип мирного володіння майном, який має загальний характер; 2) принцип, викладений у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплений у другому абзаці принцип визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168). Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)). Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункт 100)). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч.1, 3 ст. 388 ЦК України). Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (ч. 5 ст. 12 ЦК України). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ч. 2 ст. 328 ЦК України). Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Правовідносини, що виникли між сторонами даного спору регулюються главою 86 ЦК України про спадщину. Зокрема, відповідно до ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя ст. 46 цього Кодексу). Відповідно до глави 86 ЦК України за загальним правилом спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово та на підставі споріднення. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу. Однак, положення зазначеної глави ЦК України передбачають також спадкування не тільки на підставі споріднення, а й за фактом спільного проживання (статті 1258-1265). Зокрема, за положеннями ст. 1264 і 1265 ЦК України передбачається, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини та інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно (п`ята черга спадкування), причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Відтак, законодавство про спадщину передбачає, що перехід прав на спадкове майно відбувається на підставі споріднення або факту спільного проживання зі спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини як член сім`ї спадкодавця. Правопідверджуючим документом на спадкове майно при цьому є свідоцтво про право на спадщину (ст.66 Закону України «Про нотаріат»). Відсутність таких спадкоємців та інших осіб, що спільно проживали зі спадкодавцем як члени сім`ї, свідчить про відсутність спадкоємців усіх п`яти черг, передбачених законом. Одночасно ЦК України запобігає таким ситуаціям, коли відсутність спадкоємців має наслідками відсутність власників спадкового майна та його занепад. А тому передбачає у такому випадку перехід прав на це майно до територіальної громади за місцем знаходження цього майна (ст. 1277 ЦК України). Відтак у разі відсутності спадкоємців за заповітом чи за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття у територіальної громади виникає інтерес щодо переходу спадкового майна у власність громади. Зокрема, ч.1 та ч.2 ст. 1277 ЦК України в редакції, чинній на час подання позову до суду, визначає, що в разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини (ч.3 ст. 1277 ЦК України та ч.1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в редакції, чинній на час подання позову до суду). Однак відповідно до ч.4 ст.334 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається з моменту реєстрації цього права. Зміст зазначених норм права свідчить про те, що спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою. При цьому слід зауважити, що якщо спадкоємці повинні заявити про прийняття спадщини у строк шість місяців із часу відкриття спадщини (ч.1 ст. 1270 ЦК України), то територіальна громада зобов`язана подати заяву про визнання спадщини відумерлою лише після спливу одного року із часу відкриття спадщини (ч.2 ст. 1277 ЦК України). Також звертає на себе увагу, що за положеннями глави дев`ятої розділу IV ЦПК України справи за заявою про визнання спадщини відумерлою розглядаються в окремому провадженні із залученням органу самоврядування та усіх заінтересованих осіб. За змістом зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права, орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належним позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу. Положення ЦК України щодо прийняття спадщини спрямовані на захист прав усіх спадкоємців, які мають права на спадщину, та надають можливість кожному з них захистити своє право чи інтерес, навіть якщо строк на прийняття спадщини пропущено і спадщина вже розподілена між іншими спадкоємцями. Крім того, такі ж права має спадкоємець, якщо спадщина визнана відумерлою та перейшла до територіальної громади. Зокрема, за змістом ст. 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (ч.2, 3 ст. 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію. Відтак спадкоємець, який із зазначених причин не зміг прийняти спадщину, яка була перерозподілена між іншими спадкоємцями або перейшла у власність територіальної громади як відумерла, має право на передачу йому належної частки спадщини в натурі, якщо спадщина збереглася, а у випадку неможливості такої передачі у зв`язку з тим, що спадщина не збереглася, або визнана відумерлою та відчужена територіальною громадою на користь іншої особи, має право на отримання лише грошової компенсації. Такий підхід до розв`язання проблем переходу прав на відумерлу спадщину застосовується законодавством задля захисту прав добросовісного набувача майна, що на час переходу прав на це майно не знав та не міг знати про наявність спадкоємців, що мають право на спадщину. Разом з тим законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно передана особі-спадкоємцю, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, та у випадку, коли спадщина такою особою була вже відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду отримати майно у свою власність як відумерле в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством. Цивільне право та цивільне законодавство передбачає за відсутності норми права, що регулює спірні правовідносини, які виникли між учасниками цивільного спору, застосування при розгляді таких спорів аналогію права або аналогію закону. Зокрема, ст. 8 ЦК України передбачає, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права). Проаналізувавши зміст законодавчих норм у системі з установленими судами правовідносинами, апеляційний суд дійшов висновку, що у цій справі підлягає застосуванню аналогія закону, що регулює подібні правовідносини, зокрема положення ст. 1280 ЦК України, виходячи з таких міркувань. Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України «Спадкове право». Відтак захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі. Як зазначалось, ст. 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію. Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А відтак, застосовуючи аналогію закону й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації. Апеляційний суд вважає, що закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (ст. 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем. Слід зауважити, що захист прав чи інтересів територіальної громади у цьому випадку також має бути реальним, спрямованим на дійсне відновлення порушеного права та/або інтересу, а відтак з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20). Відтак за встановлених фактичних обставин у цій справі при відчуженні спадкового майна територіальна громада має право лише на відшкодування вартості спадкового майна за ринковими цінами, а тому позовні вимоги територіальної громади про визнання спадщини відумерлою задоволенню не підлягають. Щодо вимоги позивача про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади спірної квартири слід зазначити, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуальновизначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 1, 3 ст. 388 ЦК України). Відтак саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна з незаконного володіння. У цій справі позивач не є власником або законним користувачем спірного майна, яке незаконно вибуло з його володіння, а тому у нього немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині визнання спадщини відумерлою, визнання права власності та витребування скасуванню, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на спадщину за законом, слід залишити без змін, оскільки доводи апеляційної скарги в цій частині рішення з урахуванням наведеного в цій постанові висновок суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2021 року в частині задоволення позовних вимог про визнання спадщини відумерлою, визнання право власності та витребування - скасувати. Постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог про визнання спадщини після смерті ОСОБА_5 , що складається з квартири АДРЕСА_1 відумерлою; визнання за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради квартиру АДРЕСА_1 відмовити. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2021 року в частині визнання недійсним та скасуванні свідоцтво про право власності на спадщину за законом від 13 липня 2018 року №728 видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рубінчик Людмилою Олександрівною на ім`я ОСОБА_3 , як спадкоємця після смерті ОСОБА_5 , на квартиру АДРЕСА_1 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 19 квітня 2023 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Є.С. Сєвєрова ______________________________________ Т.В. Цюра