Постанова 4824 № 760/283/19

справа № 760/283/19 головуючий у суді І інстанції Коробенко С.В. провадження № 22-ц/824/2019/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 05 квітня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Мостової Г.І., суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф., за участю секретаря судового засідання: Сердюк К.О., розглянувши у відкритому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Кредобанк» на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 06 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк», ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою, - в с т а н о в и в : 30 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ПАТ «Кредобанк» та, уточнивши позовні вимоги (а.с. 117 т.1), просила суд: визнати припиненою поруку за договором поруки № 141/S-3 від 12 жовтня 2006 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Кредобанк». Позов обґрунтовано тим, що 12 жовтня 2006 року між ВАТ «Кредобанк» та позичальником ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 141, за умовами якого ОСОБА_2 отримав у кредит 210 000 доларів США до 01 жовтня 2026 року зі сплатою 12,5% річних. Того ж дня між позивачем та банком укладений договір поруки № 141/S-3, за умовами якого ОСОБА_1 поручилась за виконання позичальником ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором. У подальшому між ВАТ «Кредобанк» та позичальником ОСОБА_2 укладено дві додаткові угоди до кредитного договору № 141 від 12 жовтня 2006 року: додатковий договір № 1 від 02 червня 2008 року, за умовами якого підвищено процентну ставку до 13,5 % річних, починаючи з 02 червня 2008 року; додатковий договір № 2 від 31 жовтня 2013 року, за умовами якого також підвищено процентну ставку. Збільшення обсягу відповідальності позичальника без згоди поручителя ОСОБА_1 є підставою для припинення поруки. Також кредитором пропущено строк звернення до суду з вимогою до поручителя, оскільки строк виконання зобов`язань за кредитним договором було змінено на 31 жовтня 2015 року на підставі вимоги до позичальника про дострокове погашення заборгованості. У заяві про уточнення позовних вимог від 26 жовтня 2020 року позивач посилається на те, що 28 жовтня 2015 року між відповідачами укладений ще один договір про внесення змін і доповнень до кредитного договору № 141 від 12 жовтня 2006 року, про який вона раніше не знала і дізналась лише нещодавно. У зазначеному договорі наявний підпис від її імені, проте вона указаний документ не підписувала, що підтверджується висновком експертизи, проведеної у кримінальному провадженні, ініційованому нею. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 06 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано припиненою поруку ОСОБА_1 на підставі договору поруки № 141/S-3 від 12 жовтня 2006 року, укладеного між нею та ПАТ «Кредобанк». Стягнуто з ПАТ «Кредобанк» на користь держави судовий збір у розмірі 768 грн 40 коп. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що додатковим договором № 1 від 02 червня 2008 року обсяг зобов`язань позичальника ОСОБА_2 внаслідок підвищення процентної ставки за користування кредитними коштами з 12,5% річних до 13,5% річних, був збільшений. При цьому матеріали справи не містять доказів надання згоди позичальником ОСОБА_3 на таку зміну зобов`язання, за яким вона поручилася. Додаткова угода до договору поруки у зв`язку зі збільшенням зобов`язання позичальника на підставі додаткового договору № 1 від 02 червня 2008 року між сторонами не укладались, а отже, докази надання поручителем згоди на збільшення розміру зобов`язань відсутні. У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку про те, що порука на підставі договору поруки № 141/S-3 від 12 жовтня 2006 року припинила свою дію на підставі частини 1 статті 559 ЦК України. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ «Кредобанк» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції задоволено позов ОСОБА_3 виключно на підставі дослідження копії висновку експертів від 24 березня 2021 року № 19-21/21-32 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у межах кримінального провадження № 42020111200000385 від 18 серпня 2020 року, з якого вбачається, що підпис та рукописний запис від імені позивачки у договорі про внесення змін і доповнень до кредитного договору № 141 від 12 жовтня 2006 року виконаний не нею, а іншою особою (а.с. 180-194 т.1). З огляду на зміст наведеного вище документу суд дійшов висновку про те, що обставини справи, які є предметом розгляду цієї цивільної справи, вже досліджені, а відтак були встановлені органом досудового розслідування. Однак, висновок експертів у кримінальному провадженні, як і будь-який інший, у тому числі процесуальний документ, органу досудового розслідування, за своїм змістом та процесуальною суттю не є рішенням суду, яке б встановлювало ті чи інші обставини справи, - тому апелянт вважає, що посилання на нього в оскаржуваному рішенні, як на доказ, яким встановлено такі обставини справи є порушенням процесу доказування у позовному провадженні. Вказаний висновок експертів є виключно одним із доказів, які мали би оцінюватися судом на рівні з іншими доказами, без надання переваги одного над іншим. У разі настання відповідних обставин, звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, а така вимога підлягає розгляду судом лише у разі наявності відповідного спору, тому АТ «Кредобанк» вважає, що позивачем при зверненні з позовом до суду обрано неналежний спосіб захисту порушеного цивільного права. Твердження про те, що ОСОБА_1 дізналась про факт порушення її прав лише 02 червня 2018 року не підтверджуються жодними доказами та не відповідають фактичним обставинам справи. Оскільки позивач дізналась про ймовірне порушення своїх прав не пізніше 28 жовтня 2015 року, то станом на дату звернення з позовом до суду, строк позовної давності сплив, що є підставою для відмови у позові, однак, суд першої інстанції не надав зазначеним обставинам ніякої правової та процесуальної оцінки. Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористались своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили. Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про таке. Судом встановлено, що 12 жовтня 2006 року між ВАТ «Кредобанк» (надалі по тексту - ПАТ «Кредобанк», АТ «Кредобанк») та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 141, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти у сумі 210 000 доларів США терміном погашення до 01 жовтня 2026 року включно. Відповідно до пункту 3.2. кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує банку 12,5 % річних. Відповідно до пункту 3.7. кредитного договору у разі зміни законодавства України щодо здійснення кредитування, облікової ставки Національного банку України, інших економічних умов, що впливають на ціну кредитних коштів, банк має право самостійно змінити розмір процентної ставки за кредитом, попередивши про це письмово позичальника рекомендованим листом протягом 7 днів з дати внесення таких змін. Відповідно до пункту 3.8. кредитного договору позичальник зобов`язаний протягом 10 днів від дати надіслання банком повідомлення (пункт 3.7), з`явитись у банк для укладення додаткового договору (а.с.6,7 т. 1). З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань позичальником за кредитним договором банком укладено договір поруки від 12 жовтня 2006 року № 141/S-3 з позивачем ОСОБА_1 (а.с. 8 т. 1). Відповідно до пункту 4.2. договору поруки поручитель підтверджує, що йому відомі всі умови кредитного договору. Всі зміни та доповнення до цього договору вносяться за взаємною згодою сторін і складаються у письмовій формі (пункт 4.3. цього договору). Між АТ «Кредобанк» та позичальником ОСОБА_2 укладено три додаткові угоди до кредитного договору від 12 жовтня 2006 року № 141, а саме: додатковий договір № 1 від 02 червня 2008 (а.с. 9 т. 1); додатковий договір №2 від 31 жовтня 2013 року (а.с. 10 т. 1). У зв`язку із невиконанням позичальником ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором та утворенням простроченої заборгованості, ПАТ «Кредобанк» 17 вересня 2015 року звернулося до ОСОБА_2 із вимогою про дострокове погашення заборгованості терміном до 31 жовтня 2015 року (відзив на позов від 22 червня 2020 року а.с. 81-98 т. 1, а.с. 11,12 т. 1) Однак, 28 жовтня 2015 року між ПАТ «Кредобанк» та позичальником ОСОБА_2 було укладено договір від 28 жовтня 2015 року про внесення змін і доповнень до кредитного договору від 12 жовтня 2006 року № 141 (а.с. 96-98 т.1). Дослідивши вказані вище додаткові договори до кредитного договору, колегія апеляційного суду враховує таке. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Згідно з частинами 1, 2 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Відповідно до частини 1 статті 559 ЦК України (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин - укладення додаткового договору №1 від 02 червня 2008 року) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Отже, у зобов`язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком. Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам потрібно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 2-588/10 (755/18438/16-ц) (провадження № 14-275цс19)). Як вбачається з матеріалів справи, між ВАТ «Кредобанк» та позичальником ОСОБА_2 укладено додатковий договір № 1 від 02 червня 2008 року до кредитного договору від 12 жовтня 2006 року №

141. Відповідно до умов якого, сторони домовилися про внесення змін до кредитного договору, а саме: пункт 3.2. викласти в такій редакції: «п.3.2. За користування кредитом позичальник сплачує банку 13,5% річних». Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами. Колегія апеляційного суду з огляду на зміст цього додаткового договору звертає увагу на те, що сторони кредитного договору не визначили у ньому, що стало причиною для зміни/збільшення розміру процентної ставки за кредитом. Разом з тим, зміни законодавства України щодо здійснення кредитування, облікової ставки Національного банку України, інших економічних умов, що впливають на ціну кредитних коштів - надають банку право самостійно змінити розмір процентної ставки за кредитом, попередивши про це письмово позичальника рекомендованим листом протягом 7 днів з дати внесення таких змін, що передбачено у пункті 3.7. кредитного договору. У справі, що переглядається в апеляційному порядку, зміна розміру процентної ставки за кредитом з 12,5% на 13,5% річних відбулася 02 червня 2008 року за згодою сторін кредитного договору шляхом укладання додаткового договору до договору кредиту, а не в односторонньому порядку з дотриманням процедури зміни розміру процентної ставки, що передбачена пунктами 3.7.-3.9. кредитного договору. Докази, що додатковий договір №1 від 02 червня 2008 року до кредитного договору укладався між банком і позичальником ОСОБА_2 на виконання умов пункту 3.7 кредитного договору, а саме з метою усунення впливу на ціну кредитних коштів коливань офіційного курсу гривні до валюти кредитування (долару США) і фактично не збільшував обсяг відповідальності позивача ОСОБА_1 як поручителя за договором поруки, підписавши який остання погодилася з його умовами, - в матеріалах справи відсутні. Отже, внаслідок внесення змін до кредитного договору, починаючи з 02 червня 2008 року підвищено процентну ставку за користування кредитними коштами з 12,5 % до 13,5% річних. Доказів того, що поручителю було відомо про зміну умов кредитного договору та збільшення процентної ставки до 13,5% річних відповідно до додаткового договору № 1 від 02 червня 2008 року, - матеріали справи не містять. За умовами укладеного з ОСОБА_1 договору поруки остання поручилася за виконання зобов`язання боржником за кредитним договором, виходячи із розміру процентної ставки 12,5 % річних, розмір процентної ставки 12,5 % річних, вказаний у кредитному договорі, був відомий поручителю (пункт 4.2. договору поруки) доказів того, що поручитель погоджувався на збільшення процентної ставки за кредитним договором до 13,5 % річних відповідно до додаткового договору № 1 від 02 червня 2008 року, - матеріали справи не містять, а отже збільшення процентної ставки за кредитом відбулось без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності. За таких обставин збільшення процентної ставки за кредитним договором, навіть за згодою позичальника, але без згоди поручителя, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком у більшому розмірі. Отже, внаслідок укладення додаткової угоди № 1 від 02 червня 2008 року до кредитного договору розмір процентної ставки був збільшений без згоди поручителя ОСОБА_1 , обсяг зобов`язань позичальника ОСОБА_2 внаслідок підвищення процентної ставки за користування кредитними коштами з 12,5% до 13,5% річних був збільшений, то обґрунтованим є висновок суду першої інстанцій про наявність підстав для визнання поруки припиненою на підставі частини 1 статті 559 ЦК України. Оскільки, підставою для звернення до суду з позовом про визнання поруки припиненою є зміна зобов`язання позичальника без згоди поручителя, внаслідок чого збільшений обсяг його відповідальності, то у такому випадку порука вважається припиненою з моменту укладення такого договору. З огляду на припинення поруки поручителя ОСОБА_1 у зв`язку з укладанням додаткового договору №1 від 02 червня 2008 року, на думку колегії апеляційного суду відсутні підстави для встановлення факту можливого припинення поруки за додатковими договорами від 31 жовтня 2013 року та від 28 жовтня 2015 року, що укладенні в подальшому, вже після припинення 02 червня 2008 року поруки. Щодо доводів АТ «Кредобанк» про те, що чинне законодавство не містить такого способу захисту, як визнання правочину припиненим, апеляційний суд враховує таке. За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від 21 листопада 2012 року у справі 6-134цс12, згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність. Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту. Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості. Необхідною умовою задоволення позову є наявність спору. Зокрема, у справі про визнання поруки припиненою позивач має довести, що відповідач вважає наявним своє право вимоги і кореспондуючий обов`язок позивача, який не був установлений судовим рішенням або не є предметом розгляду в іншій справі. Указані висновки відповідають правовим висновкам, які викладені у постанові Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду з указаний позовом 30 грудня 2018 року та станом на день звернення за відомостями Єдиного реєстру судових рішень АТ «Кредобанк» не було ініційовано судовий розгляд щодо стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_1 , у межах якого вона могла б захищати свої інтереси, а не ініціювати окрему судову справу про визнання поруки припиненою. Апеляційним судом за відомостями Єдиного реєстру судових рішень встановлено, що ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 04 лютого 2020 року відкрито провадження у справі № 367/84/20 за позовом АТ «Кредобанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Зі змісту указаної ухвали вбачається, що АТ «Кредобанк» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором -08 січня 2020 року. Отже, ОСОБА_1 звернулася до суду 30 грудня 2018 року з позовом про визнання поруки припиненою раніше ніж банк звернувся до неї із позовом про стягнення у солідарному порядку, як поручителя, заборгованості за кредитним договором. Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про наявність у позивача правомірного інтересу в правовій визначеності, у зв`язку з чим доводи відповідача про застосування ОСОБА_1 неналежного способу захисту своїх прав є необґрунтованими. Щодо доводів апеляційної скарги про не застосування судом першої інстанції позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, то колегія апеляційного суду враховує таке. Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частинами 1,5 статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. Позовна давність відповідно до частини 1 статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. У позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що про укладення додаткових договорів та порушення її прав їй стало відомо 21 червня 2018 року після отримання листа АТ «Кредобанк» від 21 травня 2018 року. Заявляючи про застосування наслідків пропуску позовної давності, АТ «Кредобанк» посилалося у відзиві на те, що про зміни, які вносилися до кредитного договору та про прострочену заборгованість ОСОБА_2 позивачу було відомо вже 28 жовтня 2015 року, що підтверджується її підписом на сторінці 3 договору про внесення змін та доповнень від 28 жовтня 2015 року. Так дійсно з копії договору від 28 жовтня 2015 року вбачається, що в ньому міститься також підпис ОСОБА_1 , яким вона засвідчила свою згоду зі змінами, які вносяться у кредитний договір. (а.с. 98 т.1). Разом з тим, з висновку експертів № 19-21/21-32 від 24 березня 2021 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 42020111200000385 від 18 серпня 2020 року вбачається, що підпис та рукописний запис від імені ОСОБА_1 у вказаному договорі про внесення змін і доповнень до кредитного договору №141 від 12 жовтня 2006 року виконаний не нею, а іншою особою (а.с. 180-194 т. 1). Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт вказував на те, що посилання в оскаржуваному рішенні на висновок експерта, отриманий у межах кримінального провадження, як на доказ, яким встановлено такі обставини справи, є порушенням процесу доказування у позовному провадженні. Апеляційний суд враховує таке. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України). Згідно з частиною 1 статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Висновок судово-почеркознавчої експертизи від 24 березня 2021 року (а.с. 180-194 т. 1) не можна вважати таким, що не відповідає критеріям належності та допустимості доказів. Копія цього висновку, яку засвідчив прокурор, надана Бучанською окружною прокуратурою на запит суду першої інстанції. Для його використання як доказу подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні, не є потрібним. Такий висновок судово-почеркознавчої експертизи, отриманий у межах кримінального провадження, стосується предмета доказування у цій справі. Зміст цього висновку не спростований АТ «Кредобанк». Відповідач не надав доказів що спростовують висновки експерта, не заявляв клопотання про проведення експертизи у межах цієї цивільної справи, а також не довів, що позивачу було відомо про зміни, які вносилися до кредитного договору, вже 28 жовтня 2015 року. Отже, доводи позивача про те, що вона дізналася про укладення додаткових договорів та порушення її прав - 21 червня 2018 року після отримання листа АТ «Кредобанк» від 21 травня 2018 року, відповідачем не спростовано, а судом першої інстанції правильно не застосовано позовну давність до спірних правовідносин. Не наведення підстав для не застосування позовної давності при правильному вирішення спору в цій частині не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв`язку з їх необґрунтованістю. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування або зміни у суду апеляційної інстанції відсутні. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційна скарга АТ «Кредобанк» залишена без задоволення, то судові витрати покладаються на особу, що її подала. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, ­- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Кредобанк» залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 06 червня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Г.І. Мостова Судді Р.В. Березовенко О.Ф. Лапчевська