Постанова 4824 № 756/16136/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/2471/2022 справа №756/16136/16-ц ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 лютого 2022 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Невідомої Т.О., Соколової В.В. за участю секретаря судового засідання Чепур Н.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 липня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Яценко Н.О. , у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного банку "Універсалбанк", третя особа: ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим,- встановив: В грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, уточненим в ході розгляду справи, та просить ухвалити рішення, яким визнати таким, що припинений з 01 грудня 2014 року договір поруки №007-2900/756-0421-Р від 01 листопада 2007 року, що укладений між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 з метою забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору №007/2900/756-0421 від 01 листопада 2007 року. Вимоги обґрунтовує тим, що між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 01 листопада 2007 року укладено кредитний договір №007/2900/756-0421. Зобов`язання за кредитним договором забезпечені порукою ОСОБА_1 згідно із вказаним вище договором. Зазначає, що позичальник припинила виконання зобов`язань (внесення чергових платежів) з 01 червня 2014 року, у зв`язку із цим уважає, оскільки у договорі поруки не встановлено строку її дії, відтак порука припинена на підставі частини 4 статті 559 ЦК України з 01 грудня 2014 року. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 01 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати, позовні вимоги задовольнити. Посилається на те, що суд першої інстанції не дослідив пояснень третьої особи про те, що позичальнику кредитних коштів не видавалось і кредитний договір не укладено. Натомість у рішенні викривлено пояснення третьої особи та здійснено твердження про встановлення факту видачі кредиту. Зазначає, що у позивача виникали сумніви в об`єктивності та неупередженості судді, оскільки провадження у справі відкрито лише через півтора місяці, при цьому ухвала постановлена не тією датою, що в ній визначена. З цих підстав судді 10 квітня 2018 року заявлено відвід, проте за наслідками її розгляду не було постановлено письмової ухвали. 12 грудня 2018 року заявлено наступний відвід у зв`язку із недовірою суду. Посилається на зловживання відповідачем своїми процесуальними правами і неналежну реакцію суду у зв`язку із цим. Витребувані у банку документи згідно ухвали від 26 листопада 2020 року надані не у повному обсязі. Вказує, що банк не надав доказів на спростування позовних вимог. Зазначає, що суд не застосував положень частини 4 статті 559 ЦК України у редакції, чинній на момент укладення договору. АТ "Універсал Банк" подано відзив на апеляційну скаргу. Посилається на безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для відводу судді, своєчасне звернення банку з позовною вимогою до поручителя та на неможливість вирішення питання про припинення поруки поза як у справі про стягнення боргу, оскільки така існує. В судове засідання учасники справи не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник відповідача подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Окрім того, представником відповідача надано копії судових рішень у справі № 369/4103/15, а саме копію рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 серпня 2016 року та копію постанови Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року. Позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_2 від отримання судових повісток відмовились, що підтверджено даними довідки про причини повернення поштового відправлення із судовою повісткою, відтак згідно положень частини 9 статті 130 ЦПК України особи уважаються повідомленими. Ураховуючи наведене та згідно статті 372 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились в судове засідання. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм, матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, встановивши, що позичальник не виконує умови кредитного договору з червня 2014 року, виходив з того, що в ході розгляду справи не встановлено, що банк пред`явив вимогу до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов`язання. Установлено, що 01 листопада 2007 року між ВАТ (АТ) «Універсал Банк» ОСОБА_2 (20 червня 2014 року прізвище змінено на ОСОБА_2 у зв`язку із укладенням шлюбу) укладено кредитний договір № 007-2900/756-0421, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати кредитні кошти в сумі 58560 швейцарських франків на строк до 01 листопада 2032 року, а позичальник зобов`язалась сплачувати проценти за користуванням коштами та здійснювати щомісячне часткове погашення частини кредиту в строк до 01 числа кожного наступного місяця. Відповідно до умов кредитного договору кредит видається на поточний рахунок позичальника, що вказаний у пункті 2.1.3. цього договору. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 01 листопада 2007 року між ВАТ (АТ) «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки №007-2900/756-0421-Р/1, пунктом 4.2 якого визначено, що порука припиняється із припиненням всіх зобов`язань боржника за основним договором, що забезпечуються такою порукою. Одночасно кредитні зобов`язання забезпечені іпотекою. 23 жовтня 2014 року банком вчинено вимоги на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що стосується виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором. У вимозі зазначається, що позичальник не виконує кредитних зобов`язань, у зв`язку із чим банк вимагає від поручителя сплатити прострочену суму заборгованості, нараховані відсотки та штрафні санкції. Зроблено застереження про те, що у випадку невиконання цієї вимоги строк повернення кредиту буде визнано таким, що настав достроково на 61 день з моменту отримання вимоги. Відповідно до даних зворотного повідомлення про вручення поштового відправлення, позичальнику вимога вручена 11 листопада 2014 року. Також установлено, що в провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області знаходилась цивільна справа №369/4103/15-ц за позовом ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Провадження у справі відкрито 20 квітня 2015 року. Відповідно до змісту позовної заяви у справі №369/4103/15-ц зобов`язаними особами вимоги виконані не були, у зв`язку із чим банк просить стягнути прострочену заборгованість, поточну заборгованість достроково, відсотки та штрафи. Відповідно до штампу суду на позовній заяві така зареєстрована судом 14 квітня 2015 року. 10 серпня 2016 року Києво-Святошинським районним судом Київської області у зазначеній справі ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог, яким вирішено: Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 суму заборгованості по кредиту в розмірі 48776,78 швейцарських франків, яка складається з простроченої заборгованості по кредиту 2928 швейцарських франків, заборгованість по сплаті відсотків в розмірі 5442,38 швейцарських франків, сума дострокового стягнення по кредиту 40406,40 швейцарські франків. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів - відмовити. Постановою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_2 залишена без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області - без змін. Вказаним рішенням суду установлено факт укладення кредитного договору та видачу коштів за ним. Отже колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недоведеності факту видачі кредиту . Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Станом на дату укладення договору поруки частина 4 статті 559 ЦК України була викладена в такій редакції:

4. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. З 19 жовтня 2016 року на підставі Закону від 14 червня 2016 року №1414-VIII частина 4 статті 559 ЦК України викладена в такій редакції:

4. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом. З 04 лютого 2019 року на підставі Закону від 03 липня 2018 року №2478-VIII, який набрав чинності 04 листопада 2018 року частина 4 статті 559 ЦК України викладена в такій редакції:

4. Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання. Договір поруки укладено до набрання чинності зазначеними Законами про внесення змін та строк виконання зобов`язань за договором поруки також настав до і зберігся після введення в дію цих Законів. Згідно положень частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справа № 522/1528/15-ц ( провадження № 14-67цс20) наведено такі висновки: 57.Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). 58.Водночас Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права. 59.Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. 60.Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. 61.Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. 62.Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. 63.Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася. 64.Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. 65.У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту. 66.Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості. 67.Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53). Тому задоволення позову про визнання поруки припиненою в одній справі не є ані підставою перегляду судового рішення в іншій справі за нововиявленими обставинами (частина друга статті 423 ЦПК України), ані підставою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (частина друга статті 432 ЦПК України). У справі, що переглядається апеляційним судом, установлено, що в квітні 2015 року ПАТ "Універсал Банк" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за наслідками розгляду якого ухвалено судове рішення, яке набуло законної сили. Отже звернення ОСОБА_6 з позовом про визнання договору поруки припиненим в грудні 2016 року, тобто після ініціювання кредитором судового процесу про стягнення заборгованості, не є належним способом захисту, а ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення позову про визнання поруки припиненою, оскільки позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості. Відтак суд першої інстанції правильно відмовивши в задоволенні позовних вимог, виклав помилкові мотиви для ухвалення такого рішення. Щодо доводів апеляційної скарги в частині відводів суду, апеляційний суд виходить з наступного. Згідно пункту 2 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою. З матеріалів справи убачається, що позовна заява подана до суду 13 грудня 2016 року, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Яценко Н.О. Провадження у справі відкрито ухвалою від 05 січня 2017 року. До Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала надіслана 27 січня 2017 року. На 10 квітня 2018 року у справі призначено чергове судове засідання. 10 квітня 2018 року представником позивача подано письмову заяву про відвід судді Яценко Н.О., який мотивовано тим, що більш ніж півтора місяця провадження у справі не було відкрито, у зв`язку із чим довелось звертатись письмово до суду, приходити на прийом до голови суду. Також посилається на те, що в судовому засіданні 11 вересня 2017 року суддя Яценко Н.О. принижувала честь і гідність представника позивача, заявляючи про відсутність в останнього юридичної освіти, а на законні клопотання реагувала безпідставним звинуваченням у затягуванні розгляду справи. Також вказує на те, що на 22 березня 2018 року у справі було призначено наступне засідання, разом з тим суддя перебувала у відпустці про нову дату повідомлено не було. Лише проявивши власну ініціативу, сторона позивача змогла дізнатись про судове засідання, що мало відбутись 10 квітня 2018 року. Зазначене, на твердження заявника, свідчить про недоброчесність, зловживання службовим становищем, факт корупційних діянь, наявність сумнівів в об`єктивності та неупередженості судді. Відповідно до даних протоколу судового засідання від 10 квітня 2018 року, суд ухвалою, що занесена до протоколу судового засідання зупинив провадження у справі у зв`язку із заявленим відводом. Питання про відвід судді передано іншому судді та ухвалою від 11 квітня 2018 року у його задоволенні відмовлено. В судовому засіданні 12 грудня 2018 року представником позивача заявлено усний відвід. Ухвалою від 12 грудня 2018 року відвід визнано необґрунтованим та питання про його вирішення передано іншому судді. Відвід заявлено з тих підстав, що судом відмовлено у задоволенні клопотань про зупинення провадження у справі (у зв`язку із оспоренням кредитного та іпотечного договорів) та про витребування доказів (витребування кредитної справи). Ухвалою від 19 грудня 2018 року у задоволенні заяви відмовлено. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. У Конвенції про захист прав і основних свобод людини передбачено, що кожна людина має право на справедливий і відкритий розгляд справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку, встановленого законом (пункт 1 статті 6 Конвенції). Наявність безсторонності відповідно до пункт 1 статті 6 Конвенції має визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто те, чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у конкретній справі. Згідно з об`єктивним критерієм визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад умови, за яких були б неможливі будь-які сумніви в його безсторонності. Об`єктивний критерій безсторонності означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими. Правосуддя повинно не тільки чинитись, повинно бути також видно, що воно чиниться. Важливим питанням є довіра, яку суду повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві. (Рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2006 року у справі "Білуха проти України") Кожний суддя, стосовно якого існують будь-які сумніви щодо недостатньої неупередженості, повинен відмовитись від розгляду справи. (Рішення ЄСПЛ у справі "Мікалефф проти Мальти") Підстави відводу головуючому судді, визначені скаржником, суд апеляційної інстанції визнає не обгрунтованими, оскільки наведені у відповідних заявах мотиви не свідчать про обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, зміну мотивувальної частини рішення суду та викладення її в редакції цієї постанови. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 липня 2021 року змінити , виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 2 лютого 2022 року. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді Т.О. Невідома В.В. Соколова