Постанова Одеський апеляційний суд № 522/2277/17

Номер провадження: 22-ц/813/47/23 Справа № 522/2277/17 Головуючий у першій інстанції Загороднюк В.І. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.04.2023 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 522/2277/17 Номер провадження: 22-ц/813/47/23 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя доповідач), - суддів: - Князюка О.В., Погорєлової С.О. за участю секретаря судового засідання Власенко С.І., учасники справи: - позивач Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк», правонаступником якого є - Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк», - відповідачі 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Марфін банк», правонаступником якого є - Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси, ухвалене у складі судді Загороднюка В.І. 29 травня 2017 року, встановив: 2.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог В липні 2016 року ПАТ «Марфін Банк» (далі Банк) звернулось до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором №01267/RO від 30 серпня 2011 року в сумі - 370 925,69 грн., яка складається з: - поточної заборгованості в розмірі - 246 357,45 грн.; - заборгованості по сплаті відсотків в розмірі - 18 782,94 грн.; - заборгованості за пенею за несплату основного боргу в розмірі - 71 727,59 грн.; - заборгованості за пенею за несплату відсотків за користування кредитом в розмірі - 51 266,39 грн.; - штраф за невиконання прийнятих зобов`язань в розмірі - 2177,74 грн.. Також позивач просить стягнути з відповідачів судові витрати по сплаті судового збору у розмірі - 5 563,89 грн.. ПАТ «Марфін Банк» обґрунтовує позовні вимоги тим, що 30 серпня 2011 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №01267/110 з терміном погашення - по 28 серпня 2026 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії, у сумі 371 880,91 грн., на придбання садового будинку та земельної ділянки в сумі 335 000,00 грн., а також у сумі 36 880,91 грн. на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених Кредитним договором, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі - 15,99% річних, комісії, пені і штрафи та інші платежі, що будуть нараховані відповідно до умов Кредитного договору. 30 серпня 2011 року з метою забезпечення зазначеного вказаного кредитного договору між ПАТ «Марфін Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. Також у забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором ОСОБА_1 надав Банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: - садовий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; - земельну ділянку, площею - 0,079 га., цільовим призначенням для ведення садівництва, кадастровий номер 5123783500010010805, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Про вказане свідчить укладений Банком з ОСОБА_1 . Іпотечний договір від 30.08.2011р., зареєстрований в реєстрі за № 3260, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенко О.В.. Банк свої зобов`язання за договором кредиту виконав. Відповідачі свої зобов`язання за кредитним договором не виконали, у зв`язку з чим виникла заборгованість у вищевказаному розмірі (Т. 1, а. с. 2 4). Короткий зміст заочного рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2017 року задоволено вищевказані позовні вимоги ПАТ «Марфін Банк». Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін банк» заборгованість за Кредитним договором №01267/RО від 30 серпня 2011 року в сумі 370 925,69 грн.. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін банк» судовий збір в розмірі 2 781,95 грн.. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін банк» судовий збір в розмірі 2 781,95 грн.. Рішення суду мотивовано тим, що відповідачі належним чином не виконали своїх зобов`язань, передбачених кредитним договором № 01267/RO від 30.08.2011 року. На день винесення рішення не повернули кредит, відсотки за користування ним, заборгованість за простроченими відсотками, заборгованість за пенею та штрафи (Т. 1, а. с. 74 77). Короткий зміст заяви про перегляд заочного рішення У листопаді 2017 року ОСОБА_3 , діюча в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , звернулась із заявою про перегляд заочного рішення, в якому просила скасувати заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2017 року. Призначити справу до розгляду в загальному порядку та зупинити провадження у справі до розгляду іншої цивільної справи №522/5578/16-ц. Заява обґрунтована тим, що про розгляд справи відповідачі не були сповіщені належним чином. Судом першої інстанції безпідставно не задоволено заяву про відкладення розгляду справи та не зупинено справу до розгляду взаємопов`язаної справи про визнання кредитного договору недійсним (Т. 1, а. с. 101 104). Короткий зміст ухвали про перегляд заочного рішення Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2017 року залишено без задоволення заяву про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2017 року. Ухвала суду обґрунтована тим, що відповідачі неодноразово сповіщались належним чином про розгляд справи. Посилання відповідачів не впливають на правильність висновків суду (Т. 1, а. с. 112). Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29.05.2017 року. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що заочне рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянти зазначають, що: 1) відповідачі про розгляд справи не були належним чином повідомленні; 2) судом було ухвалено заочне рішення за наявності невирішеного спору щодо визнання недійсним кредитного договору (справа №522/5578/16-ц), що було підставою для зупинення провадження (Т. 1, а. с. 116 - 121). Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12.02.2018 року відстрочено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 29 травня 2017 року до ухвалення судового рішення по суті справи. Поновлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 строк апеляційного оскарження. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 29 травня 2017 року (Т. 1, а. с. 136 138). Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16.04.2018 року призначено справу до розгляду (Т. 1, а. с. 139). 15.06.2018 року від ПАТ «МТБ Банк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій позивач просить її залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін (Т. 1, а. с. 158). 18.12.2018 року від ОСОБА_2 надійшло клопотання про зупинення апеляційного провадження (Т. 1, а. с. 211 213). Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20.12.2018 року зупинено апеляційне провадження у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» про захист прав споживачів (Справа №522/5578/16-ц) (Т. 1, а. с. 234 237). Указом Президента України № 452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано Апеляційний суд Одеської області, створено Одеський апеляційний суд, який здійснює правосуддя в апеляційному окрузі, який включає Одеську область, з місцезнаходженням у м. Одесі. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 31.01.2019 року цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Марфін банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 29 травня 2017 року прийнято до провадження (Т. 1, а. с. 240 241). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.12.2022 року відновлено провадження у справі. Справу призначено до судового розгляду (Т. 2, а. с. 19 19 зворотна сторона). В судовому засіданні адвокат Бланковська Г.О., діюча від імені ПАТ «МТБ Банк», просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, заочне рішення першої інстанції залишити без змін. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Причини неявки не повідомили. Заяв та клопотань не надали. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, багаторазове призначення справи до розгляду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників. 3.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково. Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин 30 серпня 2011 року між ПАТ «МАРФІН БАНК» був укладений Кредитний договір №01267/110 (далі Кредитний договір) з терміном погашення по 28 серпня 2026 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у сумі - 371 880,91 грн., на придбання садового будинку та земельної ділянки в сумі - 335 000,00 грн., а також у сумі - 36 880,91 грн. на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених Кредитним договором, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі - 15,99% річних, комісії, пені і штрафу та інших платежів, що будуть нараховані відповідно до умов Кредитного договору (Т. 1, а. с. 6 - 13). Відповідно до п. 1.2 кредитного договору кредит надається на наступні цілі: - придбання садового будинку та земельної ділянки у сумі - 335 000,00 грн., а також - 36 880,91 грн. на сплату страхових платежів. Згідно з п. 1.3 кредитного договору банк відкриває позичальнику кредитну лінію на строк - з 30.08.2011 по 28.08.2026 включно. Погашення кредиту здійснюється відповідно до п. 2.5 договору. Розрахунок сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки та інших фінансових зобов`язань позичальника зазначений у додатку №2 до цього договору, що також є невід`ємною частиною цього договору. Погашення кредиту здійснюється позичальником на рахунок № НОМЕР_1 у ЦВ Банку в м. Одесі. Позичальник зобов`язується повернути банку наданий на придбання садового будинку та земельної ділянки кредит не пізніше кінцевого терміну, зазначеного у п. 1.3 цього договору, відповідно до графіку погашення кредиту (без урахування суми на сплату страхового платежу), який є невід`ємною частиною цього договору (додаток №1). У разі непогашення заборгованості за кредитом у передбачені графіком погашення кредиту терміни, така заборгованість вважається простроченою (п. 2.5 договору). У відповідності до п. 4.1 кредитного договору виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором забезпечується порукою ОСОБА_2 , іпотекою земельної ділянки та іпотекою садового будинку. 30.08.2011 між ОСОБА_1 та ПАТ «Марфін Банк» було укладено договір іпотеки, за умовами якого позивач в забезпечення вимог кредитного договору надав банку в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме - садовий будинок та земельну ділянку (Т. 1, а. с. 25 32). 30.08.2011 між ПАТ «Марфін Банк» та ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором укладений договір поруки №03836 ro. За містом вказаного договору поруки, поручитель - ОСОБА_2 солідарно з позичальником - ОСОБА_1 відповідає перед банком за виконання зобов`язань останнього за кредитним договором в тому ж розмірі, що і позичальник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (пункти 1.1., 1.2. Договору поруки), а у випадку невиконання позичальником (боржником) кредитних зобов`язань, поручитель та позичальник (боржник) відповідають перед банком як солідарні боржники (п. п. 1.4, 2.1, 2.2. договору поруки) (Т. 1, а. с. 22 24). 10.04.2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Марфін Банк» укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору, укладеного між банком та ОСОБА_1 шляхом зміни редакції п. 4.1 кредитного договору (Т. 1, а. с. 21). 10.04.2012 між ОСОБА_1 та ПАТ «Марфін Банк» укладено договір про внесення змін №1 до іпотечного договору, укладеного між банком та ОСОБА_1 (Т. 1, а. с. 33 36). 30.08.2011 року, відповідно до нотаріально завіреної заяви, ОСОБА_2 надала згоду чоловіку - ОСОБА_1 на передачу в іпотеку ПАТ «Марфін Банк» земельної ділянки та садового будинку (Т. 1, а. с. 37). 30.08.2011 року, відповідно до нотаріально завіреної заяви, ОСОБА_2 надала згоду чоловіку - ОСОБА_1 на купівлю садового будинку (Т. 1, а. с. 38). 06.04.2016 року ПАТ «Марфін Банк» направило ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлення про дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентами та неустойкою в повному обсязі протягом 60 днів з дня отримання повідомлення (Т. 1, а. с. 90, 91). Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «МТБ Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Носенко Олександр Володимирович, про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів. Постановою Одеського апеляційного суду від 15.11.2022 року рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 листопада 2021 рокузмінено шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови. В решті рішення залишено без змін. (Т. 2, а. с. 9 13). Доводи, за якими суд апеляційної інстанції частково погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції. Мотиви частково прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі. Щодо доводів апелянтів про ухвалення заочного рішення за відсутності відповідача, несповіщення про судове засідання, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до матеріалів справи, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09.02.2017 року відкрито провадження у справі. Призначено розгляд справи на 29.03.2017 року (Т. 1, а. с. 63). Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, направлена на адресу ОСОБА_2 судова повістка на 29.03.2017 року повернулась з відміткою поштового відділення - «за закінченням терміну зберігання» (Т. 1, а. с. 66 67). Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, направлена на адресу ОСОБА_1 судова повістка на 29.03.2017 року повернулась з відміткою поштового відділення «вручено особисто 28.02.2017 року» (Т. 1, а. с. 68). Відповідно до журналу судового засідання від 29.03.2017 року, в судове засідання відповідачі не з`явились, судом було оголошена перерва до 29.05.2017 року (Т.1, а. с. 69). Матеріали справи не містять відомостей про сповіщення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про судове засідання, призначене на 29.05.2017 року. 29.05.2017 року від представника ОСОБА_3 , діючої від імені відповідачів, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з розглядом взаємопов`язаної справи (Т. 1, а. с. 64). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 224 ЦПК України, в редакції чинній на момент розгляд справи, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів. Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 76 ЦПК України (в редакції ЦПК України, що діяла на момент розгляду справи), судові повістки, адресовані фізичній особі, вручаються їм під розписку; якщо особу, який адресовано повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-якому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. Відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України (станом на момент ухвалення рішення) у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Частиною 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) вказано, що «приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду» (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц)». Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року). Право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року). Повернення до суду рекомендованих поштових повідомлень з відмітками про закінчення терміну зберігання не можуть свідчити собою належне сповіщення сторони про судове засідання. Таким чином, вказані порушення є підставою для обов`язкового скасування рішення і ухвалення нового судового рішення (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України). В апеляційній скарзі відповідачі зазначають, що судом першої інстанції було безпідставно не зупинено розгляд справи до розгляду взаємопов`язаної справи №522/5578/16-ц за позовом позичальника про визнання кредитного договору недійсним. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України, в редакції чинній на час розгляду справи, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства. Так, під час розгляду справи суду першої інстанції було відомо, що між сторонами існує спір про визнання даного кредитного договору недійсним у справі №522/5578/16-ц, що було обов`язковою підставою для зупинення провадження у справі. Під час перегляду заочного рішення, судом апеляційної інстанції було усунуто вказані недоліки та зупинено розгляд справи до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі №522/5578/16-ц, за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Марфін Банк» про захист прав споживачів (Т. 1, а. с. 234 - 237). Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 листопада 2021 року (справа №522/5578/16-ц) відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «МТБ Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Носенко Олександр Володимирович, про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів. Постановою Одеського апеляційного суду від 15.11.2022 року рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 листопада 2021 рокузмінено шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови. В решті залишено без змін (Т. 2, а. с. 9 13). Отже, рішення по справі №522/5578/16-ц набрало законної сили. Відповідно до змісту вказаних судових рішень, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання кредитного договору недійсним, оскільки ОСОБА_1 , частково сплачував періодичні платежі згідно з умовами договору, звертався до банку з письмовими поясненнями щодо причин несвоєчасного внесення кредитних коштів,тим самим погоджувався з умовами кредитного договору, не порушував питання про його розірвання. Отже, його волевиявлення, як учасника правочину, було вільним і відповідало його внутрішній волі, а правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а отже, позивач не вважав умови договору несправедливими. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позику в тому обсязі та у строк, встановлений договором. Згідно ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок договору. Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з простроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати відсотків, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. За змістом ст. 635 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов`язань. 30.08.2011 між ОСОБА_1 та ПАТ «Марфін Банк» укладено кредитний договір №01267/RO, на умовах якого банк зобов`язується надати кошти у вигляді непоновлювальної кредитної суми - 371 880,91 грн., а позичальник зобов`язується прийняти, використовувати за цільовим призначенням та повернути банку кредит, сплатити за користування кредитом - 15,99 % річних, комісії, пені, штрафи та інші платежі, що будуть нараховані відповідно до умов цього договору. Видача коштів за кредитом відбувається траншами (частинами) на підставі письмових повідомлень (заявок) позичальника, що є невід`ємною частиною цього договору. За цим договором позичальник має право отримувати кошти таким чином, щоб загальна сума отриманих коштів (траншів) за кредитом не перевищувала встановленої суми кредитної лінії (п. 1.1 договору). Відповідно до п. 1.2 кредит надається на наступні цілі - придбання садового будинку та земельної ділянки у сумі - 335 000,00 грн, а також - 36 880,91 грн на сплату страхових платежів. Згідно з п. 1.3 договору банк відкриває позичальнику кредитну лінію на строк з 30.08.2011 по 28.08.2026 включно. Погашення кредиту здійснюється відповідно до п. 2.5 договору. Розрахунок сукупної вартості кредиту. Реальної процентної ставки та інших фінансових зобов`язань позичальника зазначений у додатку №2 до цього договору, що також є невід`ємною частиною цього договору. Погашення кредиту здійснюється позичальником на рахунок № НОМЕР_1 у ЦВ Банку в м. Одесі. Позичальник зобов`язується повернути банку кредит, наданий на придбання садового будинку та земельної ділянки не пізніше кінцевого терміну, зазначеного у п. 1.3 цього договору відповідно до графіку погашення кредиту (без урахування суми на сплату страхового платежу), який є невід`ємною частиною цього договору (додаток №1). У разі непогашення заборгованості за кредитом у передбачені графіком погашення кредиту терміни, така заборгованість вважається простроченою (п. 2.5 договору). У відповідності до п. 4.1 кредитного договору виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором забезпечується - порукою ОСОБА_2 , іпотекою земельної ділянки та іпотекою садового будинку. Крім того, сторони підписали додаток №1 до кредитного договору від 30.08.2011 з графіком погашення кредиту, а також додаток №2 розрахунку сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки та інших фінансових зобов`язань позичальника. 10.04.2012 ОСОБА_1 та ПАТ «Марфін Банк» укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору, укладеного між банком та ОСОБА_1 шляхом зміни редакції п. 4.1 кредитного договору. Банк свої обов`язки за договором виконав, однак на протязі строку дії договору відповідачі не виконували умови кредитного договору, а саме - порушили строки повернення кредиту та сплати процентів, що підтверджується розрахунком вимог банку у зв`язку з неповерненням відповідачами кредитної заборгованості за Договором кредиту . Відповідно до ст. 525 ЦК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом або договором. Ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, як це передбачено ст. 530 ЦК України. Через неналежне виконання зобов`язань, у Позивача відповідно до п. 2.9 кредитного договору та ч. 2 ст. 1050 ЦК України, настає право достроково стягнути заборгованість за кредитом, нараховані проценти за користування кредитом та неустойки. Проте, в порушення умов Кредитного договору позичальник не здійснює повернення отриманого кредиту і сплату нарахованих процентів та інших платежів у встановлені договором терміни, в результаті чого станом на Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, тому розмір заборгованості за кредитним договором відповідно до розрахунку банку станом на 01.07.2016 р. складає 370 925,69 грн., яка складається з: - поточної заборгованості в розмірі 246 357,45 грн.; - заборгованості по сплаті відсотків в розмірі - 18782,94 грн.; - заборгованості за пенею за несплату основного боргу в розмірі 71 727,59 грн.; - заборгованості за пенею за несплату відсотків за користування кредитом в розмірі 51 266,39 грн.; - штрафу за невиконання прийнятих зобов`язань в розмірі 2 177,74 грн.. Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до п.п. 3, 4 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків. Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Щодо нарахування пені необхідно зважати на вимоги ст. ст. 549, 550, 551 ЦК, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойку не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Тобто, неустойка нараховується у разі порушення боржником зобов`язання (ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 11 ЦК) з першого дня прострочення та доти, доки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто пеня може нараховуватися на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Отже, позивач має право на стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Вказані висновки викладені у постанові Великої палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №14-154цс18. Згідно п. 1 ст. 553, п. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Відповідно до п. 4. 1 Кредитного договору №01267/RO від 30.08.2011 року виконання позичальником зобов`язань за цим Договором забезпечується порукою фізичної особи ОСОБА_2 .. Відповідно до п. 1.4 Договору поруки №03836ro поручитель відповідає перед Кредитором в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату Кредиту, процентів за користування Кредитом, комісії, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. За цим Договором Поручитель поручається перед Кредитором за виконання зобов`язань Боржника по всіх наданих Боржнику траншах за Кредитом. Таким чином,відповідачі належним чином не виконали своїх зобов`язань, передбачених кредитним договором № 01267/RO від 30.08.2011 року, а саме - не повернули кредит, відсотки за користування ним, заборгованість за простроченими відсотками, заборгованість за пенею. Разом з тим, колегія суддів, не погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо стягнення заборгованості по несплаті штрафу. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Враховуючи, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15. Отже, оскільки Банком було одночасно заявлено вимоги як щодо пені, так і щодо штрафів за одне й те саме порушення, а саме - за несвоєчасність погашення останнім заборгованості, то задоволенню підлягають тільки вимоги про стягнення пені. Відповідачами не спростовано наявності заборгованості, її розміру. За таких обставин, колегія суддів вважає, що вимоги Банку про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості підлягають задоволенню у розмірі 368 747,95 грн.. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , є частково обґрунтованою, а тому підлягає частковому задоволенню. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до вирішення справи за відсутності належно повідомлених відповідачів, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову Банку за вищевказаного обґрунтування. Розподіл судових витрат Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною другою пунктом третім статті 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до пп. «б,в» п.4 ч.1 ст..382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції у випадку скасування або зміні судового рішення зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції. За таких обставин, апеляційний суд відповідно до ст. 141 ЦПК України здійснює перерозподіл судових витрат пропорційно до задоволених вимог. При зверненні до суду з позовною заявою Банк сплатив судовий збір у розмірі 5 563,89 грн. (Т. 1, а. с. 5). Позовні вимоги банку задоволено частково у розмірі - 99,41%. Отже, підлягає стягненню з відповідачів в рівних частках судовий збір у розмірі 5 531,06 грн. = (5 563,89 грн. х 99,41%), тобто з кожного по 2 765 грн. 62 коп.. Відповідно до вимог п. п. 1.6.1 ч. 2, ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції на день подачі апеляційної скарги), розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду становить 150 відсотків ставки, що підлягаласплаті при поданні позовної заяви. Таким чином, у даному випадку сума судового збору за подання апеляційної скарги становить 8 345,84 грн. = (5563,89 грн. х 150%). Відповідно до ч. 1 ст. 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12.02.2018 року відстрочено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплату судового збору у розмірі 8 345,84 грн. за подачу апеляційної скарги на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2017 року, до ухвалення судового рішення по суті справи. Відповідно до ч. 2 ст. 136 ЦПК України якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть сплачені, заява відповідно до статті 257 цього Кодексу залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення. Зважаючи на те, що ухвалою апеляційного суду від 12.02.2018 року апелянтам було відстрочено сплату судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Державного бюджету України в рівних частках судового збору в розмірі 8 345,84 грн., тобто з кожного по 4 172 грн. 92 коп.. Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389,390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2017 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк», правонаступником якого є - Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Жовтневим РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 22.10.1998 р., РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Центральним РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 06.03.2001, РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін банк», правонаступником якого є - Публічне акціонерне товариство «МТБ БАНК» (68003, Одеська обл., м. Чорноморськ, проспект Миру, 28, код ЄДРПОУ 21650966) заборгованість за Кредитним договором №01267/RО від 30 серпня 2011 року в сумі - 368 747 (триста шістдесят вісім тисяч сімсот сорок сім) грн. 95 коп., що складається з: - заборгованості по кредиту - в розмірі 246 357 (двісті сорок шість тисяч триста п`ятдесят сім) грн. 45 коп., - заборгованості по сплаті відсотків - в розмірі - 18782 (вісімнадцять тисяч сімсот вісімдесят дві) грн. 94 коп., - заборгованості за пенею - 103 607 (сто три тисячі шістсот сім) грн.. В решті позовних вимог відмовити. Стягнути у рівних частках з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Жовтневим РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 22.10.1998 р., РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Центральним РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 06.03.2001, РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін банк», правонаступником якого є - Публічне акціонерне товариство «МТБ БАНК» (68003, Одеська обл., м. Чорноморськ, проспект Миру, 28, код ЄДРПОУ 21650966), судовий збір в розмірі 5 531 (п`ять тисяч п`ятсот тридцять одна) грн. 25 коп., тобто з кожного по 2 765 (дві тисячі сімсот шістдесят п`ять) грн. 62 коп.. Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Жовтневим РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 22.10.1998 р., РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Центральним РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 06.03.2001, РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь держави судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 8 345,84 грн. (вісім тисяч триста сорок п`ять) грн. 84 коп., тобто з кожного по 4 172 (чотири тисячі сто сімдесят дві) грн. 92 коп.. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 18 квітня 2023 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: О. В. Князюк С. О. Погорєлова