Постанова Одеський апеляційний суд № 522/5578/16-ц

Номер провадження: 22-ц/813/5292/22 Справа № 522/5578/16-ц Головуючий у першій інстанції Кочко В. К. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.11.2022 м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого - Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я., за участю секретаря - Малюти Ю.С., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство «МТБ БАНК», третя особа - Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Носенко Олександр Володимирович, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 листопада 2021 року у складі судді Кочко В.К., встановив: У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, та з урахуванням уточнень, просив визнати недійсним кредитний договір №01267/110, укладений між ним та ПАТ "Марфін Банк" 30.08.2011, а також забезпечувальні договори поруки ОСОБА_2 №03836Ю від 30.08.2011 та іпотеки від 30.08.2011, посвідчені приватним нотаріусом ОМНО Носенком О.В., реєстраційний №3260 з договором про внесення змін №1 від 10.04.2012, посвідченим ПН ОМНО Носенком О.В., реєстраційний №1029. В обґрунтування позову позивач зазначив, що 30.08.2011 між ним та ПАТ "Марфін Банк" укладений кредитний договір №01267/КО, за умовами якого банк надає кошти у сумі 371 880,91 грн, а позичальник зобов`язується їх повернути, сплатити за користування кредитом 15,99 % річних, комісії, пені, штрафи та інші платежі, що будуть нараховані відповідно до умов цього договору. Кредит надається на наступні цілі: придбання садового будинку та земельної ділянки у сумі 335 000,00 грн, а також 36 880,91 грн на сплату страхових платежів. Виконання зобов`язань за договором кредиту забезпечено порукою ОСОБА_2 (договір від 30.08.2011 року №03836Ю) та іпотекою за договором від 30.08.2011, зареєстрованим в реєстрі за №3260, в яку передано садовий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,079 га, цільовим призначенням для ведення садівництва, кадастровий номер 5123783500010010805, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас висновок експертного економічного дослідження № 84/с від 18.06.2016 та висновок №529 судово-економічної експертизи від 01.10.2020, підтвердили підстави недійсності оспорюваного кредитного договору та договорів поруки й іпотеки. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 листопада 2021 року у задоволені позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1 816 гривень. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати і ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, судом неповністю з`ясовано обставини, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають обставинам справи та судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права. Висновок експертного економічного дослідження № 84/с від 18.06.2016 та висновок № 529 судово-економічної експертизи від 01.10.2020, підтвердили підстави недійсності оспорюваного кредитного договору та договорів поруки й іпотеки. Апелянт зазначив, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Суд задовольняючи вимогу про визнання недійсним кредитного договору, повинен також визнати недійсним договір іпотеки від 30.08.2011, оскільки цей договір є похідними від головного договору. Таким чином, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. 17.01.2022 року представник ПАТ «МТБ БАНК» подав до суду відзив на апеляційну скаргу та просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що апеляційна скарга є безпідставною та такою, що не відповідає матеріалам справи, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Вказує на те, що частина кредитних коштів в сумі 36 880,91 грн мала бути надана виключно на оплату страхових платежів за умовою, передбаченою пунктом 2.3.1. кредитного договору. Відповідач вважає, що рішенням суду першої інстанції абсолютно справедливо та обґрунтовано визнано, що висновок експерта Бурдейного С.М. за N9529 судово-економічної експертизи слід оцінювати, як один із письмових доказів у сукупності з іншими доказами, які містять наявні матеріали справи, проте він не обґрунтовує заявлених вимог позивача та не узгоджується з матеріалами справи. Оспорюваний кредитний договір повністю відповідає вимогам чинного законодавства, укладений у належній формі, підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов та мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі. 27.10.2022 від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи до завершення воєнного стану в країні у зв`язку з тим, що позивач та його представник перебувають за межами території Одеської області, проте бажають взяти участь у судовому засіданні. 15.11.2022 від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника. Апеляційний суд вважає, що клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню з огляду на те, що справа тривалий час перебуває на розгляді у суді, апелянт свої доводи щодо незгоди з рішенням суду виклав в апеляційній скарзі, матеріали справи містять необхідні докази для її вирішення, позивач та його представник не зазначили причин неможливості їх участі в засіданні в режимі відеоконференції. Крім того, захищаючи права одних осіб, суд не може порушувати права інших осіб (зокрема тривале не вирішення спору). При цьому, апеляційний суд звертає увагу на положення ст. 129 Конституції України, ст. 2 ЦПК України, якими передбачено, що одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 223 ЦПК України). Зазначена позиція апеляційного суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 липня 2020 року у справі N 924/369/19. Ураховуючи вищенаведене та ту обставину, що сторони реалізували своє право на викладення відповідних аргументів суду апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків. За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Отже, за змістом статті 1054 ЦК України та статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, умови його надання, обов`язки сторін, умови повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами. Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини 3 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей. Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції на час укладення зазначеного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. За змістом наведених статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. У постанові від 02 грудня 2015 року у справі N 6-1341цс15 Верховний Суд України наголосив, що Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. З матеріалів справи вбачається, що 25.07.2011 ОСОБА_1 звернувся до ВАТ ПАТ "Марфін Банк" з анкетою-заявою про надання кредиту для придбання садового будинку. В наступному 27.07.2011 ОСОБА_1 звернувся до банку з заявою-згодою про надання згоди та права ПАТ "Марфін Банк" на звернення до Бюро кредитних історій для отримання інформації про нього, яка містить таємницю, доступу до його кредитної історії з метою укладення кредитного договору, а також у разі укладення кредитного договору між ним та банком. Також 27.07.2011 до банку з заявою -згодою звернулася ОСОБА_2 про надання згоди та права ПАТ "Марфін Банк" на звернення до Бюро кредитних історій для отримання інформації про нього, яка містить таємницю, доступу до його кредитної історії з метою укладення кредитного договору з особою, поручителем якого вона є або має намір бути, а також у разі укладення договору поруки між нею та банком. 28.07.2011 було складено акт огляду нерухомого майна, запропонованого ОСОБА_1 для надання в іпотеку банку. Вбачається, що 30.08.2011 між ОСОБА_1 та ПАТ "Марфін Банк" укладено кредитний договір №01267/RO, на умовах якого банк зобов`язується надати кошти у вигляді непоновлювальної кредитної суми 371 880,91 грн, а позичальник зобов`язується прийняти, використовувати за цільовим призначенням та повернути банку кредит, сплатити за користування кредитом 15,99 % річних, комісії, пені, і штрафи та інші платежі, що будуть нараховані відповідно до умов цього договору. Видача коштів за кредитом відбувається траншами (частинами) на підставі письмових повідомлень (заявок) позичальника, що є невід`ємною частиною цього договору. За цим договором позичальник має право отримувати кошти таким чином, щоб загальна сума отриманих коштів (траншів) за кредитом не перевищувала встановленої суми кредитної лінії (п. 1.1 договору). Відповідно до п. 1.2 кредит надається на наступні цілі: придбання садового будинку та земельної ділянки у сумі 335 000,00 грн, а також 36 880,91 грн на сплату страхових платежів. Згідно з п. 1.3 договору банк відкриває позичальнику кредитну лінію на строк з 30.08.2011 по 28.08.2026 включно. Погашення кредиту здійснюється відповідно до п. 2.5 договору. Розрахунок сукупної вартості кредиту. Реальної процентної ставки та інших фінансових зобов`язань позичальника зазначений у додатку №2 до цього договору, що також є невід`ємною частиною цього договору. Погашення кредиту здійснюється позичальником на рахунок № НОМЕР_1 у ЦВ Банк в м. Одесі. Позичальник зобов`язується повернути банку кредит, наданий на придбання садового будинку та земельної ділянки не пізніше кінцевого терміну, зазначеного у п. 1.3 цього договору відповідно до графіку погашення кредиту (без урахування суми на сплату страхового платежу), який є невід`ємною частиною цього договору (додаток №1). У разі непогашення заборгованості за кредитом у передбачені графіком погашення кредиту терміни, така заборгованість вважається простроченою (п. 2.5 договору). У відповідності до п. 4.1 кредитного договору виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором забезпечується: порукою ОСОБА_2 , іпотекою земельної ділянки; іпотекою садового будинку. Кредитний договір містить підписи сторін. Згідно заявки позивача останньому на рахунок банком 30.08.2011 зараховані кредитні кошти у розмірі 335 000,00 грн. Крім того сторони підписали додаток №1 до кредитного договору від 30.08.2011 з графіком погашення кредиту, а також додаток №2 розрахунку сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки та інших фінансових зобов`язань позичальника. 30.08.2011 між ПАТ «Марфін Банк» та ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором укладений договір поруки №03836 rO. За змістом вказаного договору поруки, поручитель ОСОБА_2 солідарно з позивачем ОСОБА_1 відповідає перед банком за виконання зобов`язань останнього за кредитним договором в тому ж розмірі, що і позичальник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (пункти 1.1., 1.2. Договору поруки), а у випадку невиконання позичальником (боржником) кредитних зобов`язань, поручитель та позичальник (боржник) відповідають перед банком як солідарні боржники (п. п. 1.4, 2.1, 2.2. договору поруки). 30.08.2011 між ОСОБА_1 та ПАТ «Марфін Банк» було укладено договір поруки за умовами якого позивач в забезпечення вимог кредитного договору надав банку в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме: садовий будинок та земельну ділянку. 10.04.2021 ОСОБА_1 та ПАТ «Марфін Банк» укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору, укладеного між банком та ОСОБА_1 шляхом зміни редакції п.4.1 кредитного договору. 10.04.2012 між ОСОБА_1 та ПАТ «Марфін Банк» укладено договір про внесення змін №1 до іпотечного договору, укладеного між банком та ОСОБА_1 30.08.2011 позивач надав банку заяву на видачу готівки кредитних коштів за якою банк надав позивачу кошти. Отже, під час підписання кредитного договору між сторонами дотримано вимоги чинного законодавства, зокрема, досягнуто згоди з усіх істотних умов договору: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов`язання позичальника; відсоткова ставка; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; кредитний договір укладено у письмовій формі та підписано його сторонами; сторони кредитного договору мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підписуючи кредитний договір, позичальник погодився з усіма умовами щодо отримання кредиту, повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом у строки, встановлені договором. Він був ознайомлений з умовами кредитного договору, які узгоджені та підписані сторонами. У день підписання оспорюваного правочину позичальник не був позбавлений права детально перевірити його умови та завчасно звернутись до банку для уточнення порядку здійснення нарахування процентів, погашення кредиту та особливостей взаєморозрахунків коштів за кредитом. При цьому з матеріалів кредитної справи вбачається, що спілкування позичальника з працівниками банку з приводу надання та умов отримання кредиту велось завчасно до укладення договору, з 25.07.2011, тоді як договір кредиту було укладено 30.08.2011. Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема, не спростовано, що під час укладення кредитного договору позивач діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови. Жодних належних та допустимих доказів, які б підтвердили, що під час укладення кредитного договору з боку банку існувало свідоме приховування реального розміру відсоткової ставки та сукупної вартості кредитного договору, і такими діями відповідача були порушені права позивача, останнім не надано. Крім того, у разі незгоди з умовами кредитного договору позичальник мав можливість скористатися своїм правом, визначеним частиною шостою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до якої споживач має право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Проте, ОСОБА_1 не скористався правом на відкликання згоди на укладення договору про надання кредиту згідно з частиною шостою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", отримав кредитні кошти та вносив грошові кошти на погашення боргу, тобто договір виконувався сторонами, що свідчить про направленість волі позивача на його укладення, визнання та погодження з його умовами в цілому. За висновками спеціаліста та судового експерта, на які посилається позивач як на основну підставу для визнання кредитного договору недійсним, встановлено, що сукупна вартість кредитних коштів, що видається ОСОБА_1 згідно графіку погашення кредиту та розрахунок вартості кредиту не відповідає розміру кредитних коштів згідно умов договору. Зазначено, що вартість відсотків у розмірі 87 979,16 грн за користування кредитними коштами у розмірі 36 880,91 грн, що увійшли до непоновлювальної кредитної лінії у загальному розмірі 371 880,91 грн і відображені у додатку №2 до кредитного договору не як складова основного зобов`язання, а як самостійні витрати позичальника на користь третіх осіб. Встановлено завищення вартості чистої суми кредиту, яка наведена у графі 3 додатку №2 до кредитного договору підтверджується на суму 454 565,05 грн. Фактичне подорожчання кредиту разом з ненарахованими відсотками за користування кредитом у розмірі 36 880,91 грн. на загальну суму 541 044,21 грн. розрахунково підтверджується. Тобто значення подорожчання кредиту разом з нарахованими відсотками на суму цільового кредиту для сплати страхового платежу не відповідає значенню подорожчання кредиту згідно розрахунку сукупної вартості та перевищує його на суму нарахованих відсотків, тобто на 87 979,16 грн. Згідно висновку експерта розмір поруки ОСОБА_2 перед банком по поверненню кредиту на суму 371 880,91 грн. не відповідає розміру погашення основної суми кредиту, яку наведено у графі 4 додатку №2 до договору кредиту та перевищує на 36 880,91 грн., як і розмір іпотеки ОСОБА_1 . Водночас за умовами п. п. 1.2, 2.3.1 кредитного договору позивачу надані кредитні кошти для придбання будинку та земельної ділянки, а також сума страхового платежу. Позичальник доручає банку за рахунок кредитних коштів від імені позичальника щорічно сплачувати черговий страховий платіж у випадку не пред`явлення позичальником документів про сплату ним чергових страхових платежів за рахунок інших джерел до дат їхньої сплати. Отже, сума страхових платежів не видається позичальнику є резервною та сплачується ним самостійно за рахунок інших джерел. Відсотки й пеня нараховуються на вказану суму у випадку несплати позичальником чергового страхового платежу за рік, в такому випадку частина цієї суми вноситься до загального графіку погашення боргу. Згідно з додатками до кредитного договору сума кредиту складає 335 000 грн. та відсотки за кредитом у розмірі розраховані виходячи з вказаної суми кредиту. З викладеного слідує, що інші пункти договору, а саме 1.2, 2.3.1 не досліджувалися експертом та спеціалістом в сукупності з додатками до кредитного договору та умовами п. 1.1 кредитного договору. Отже, зазначені вище експертом та спеціалістом висновки в сукупності з умовами кредитного договору та додатками до нього не є підставою для визнання кредитного договору недійсним. Позивач уклавши кредитний договір, погодився з його умовами, підписавши договір, а також додаток №1 до кредитного договору з графіком погашення кредиту та додаток №2 розрахунку сукупної вартості кредиту, в який зазначена реальна процентна ставка та інших фінансові зобов`язання позичальника, тим самим погодився з запропонованими банком умовами. Аналізуючи положення статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві, а у випадку визнання окремого положення договору несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним в цілому. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону). При цьому, нерозуміння позичальником запропонованих банком умов кредитного договору або неможливість їх оцінити в сукупності в момент укладення, щодо витрат на його обслуговування та здорожчення, в даному випадку, не свідчить про укладення договору під впливом обману. Крім того, як зазначалося вище, позивач тривалий час вносив платежі на погашення кредиту та процентів за користування кредитом. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року N 2-р (II)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк "Індустріалбанк" щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України, та ухвали Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі N 513/879/19, одним із способів захисту добросовісної сторони є правовий принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своїх домагань, якщо його попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції (принцип естопелю). Поведінка є недобросовісною, якщо одна сторона договору прийняла виконання від іншої сторони, а після цього посилається на недійсність такого договору або його неукладеність. Якщо поведінка сторони давала іншій стороні підстави вважати, що договір є дійсним (виконувався належним чином сторонами протягом тривалого часу), то наступне висунення вимог про його недійсність або неукладеність є зловживанням правом. Отже, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову про визнання кредитного договору недійсним, оскільки ОСОБА_1 , частково сплачував періодичні платежі згідно з умовами договору, звертався до банку з письмовими поясненнями щодо причин несвоєчасного внесення кредитних коштів, тим самим погоджувався з умовами кредитного договору, не порушував питання про його розірвання, отже, його волевиявлення, як учасника правочину, було вільним і відповідало його внутрішній волі, а правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а отже, позивач не вважав умови договору несправедливими. Оскільки позовні вимоги про визнання недійсними договорів іпотеки, поруки є похідними від вимоги про визнання недійсним кредитного договору, в їх задоволенні слід відмовити. Водночас відмовляючи в позові суд не зазначив підстав відмови в задоволенні позову про визнання недійсними забезпечувальних договорів. Отже, мотивувальну частину судового рішення слід доповнити вказаним вище висновком, що є зміною мотивувальної частини рішення. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 листопада 2021 року змінити шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови, в решті залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 20.12.2022 Головуючий: Судді