LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4851537/4293/21

від 17.04.2023 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2023 р.Справа № 537/4293/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бартош Н.С., Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Дуднік Н.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Крюківського районного суду м.Кременчука (головуючий І інстанції Мурашова Н.В.) від 18.03.2022 року по справі №537/4293/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України третя особа Інспектор Батальйону патрульної поліції у місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області лейтенанта поліції Богомоленко Антоніна Анатоліївна про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Крюківського районного суду м.Кременчука із позовною заявою, в якій просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАО №4585449, винесену 04.08.2021 року інспектором поліції Богомоленко А.А., про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП із накладенням стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн., закрити провадження у справі. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 04.08.2021 року інспектором Батальйону патрульної поліції в м. Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області ДПП НП України Богомоленко А.А. винесена постанова про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАО №4585449, якою ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн. по факту, що 04.08.2021 року о 14 год. 39 хв. в м. Кременчук по вул. Вадима Пугачова, 22, ОСОБА_1 керував автомобілем TOYOTA LAND CRUISER PRADO, д.н.з. НОМЕР_1 , зі швидкістю 79 км/год., тобто з перевищенням встановленого обмеження швидкості руху в населеному пункті на 29 км/год., чим порушив п. 12.4. ПДР. Позивач вважав, що дана постанова є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки працівники поліції порушили вимоги щодо процедури розгляду справи, передбачені ст. 278, ст. 279 КУпАП, а постанову винесено без пред`явлення та дослідження належних та допустимих доказів. В оскаржуваній постанові зазначено, що правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксовано не в автоматичному режимі приладом TRUCAM TC008455 та бодікамерою ВІ01083. Проте при фіксації правопорушення працівники поліції тримали в руках прилад TRUCAM TC008455, таким чином вимірювали швидкість руху транспортного засобу у спосіб, що не відповідає положенням ст. 40 Закону України "Про національну поліцію". Зазначив, що фіксація правопорушення Truсam TC008455 є неналежним доказом в розумінні ст.251 КУпАП. Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 18.03.2022 року по справі №537/4293/21 позовні вимоги задоволено. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАО № 4585449, винесену 04.08.2021 року інспектором Батальйону патрульної поліції у місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області лейтенанта поліції Богомоленко Антоніною Анатоліївною, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 122 КУпАП, та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. 00 коп. Закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 КУпАП. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав. За правилами ч. 1 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Відповідачі повідомлялись про дату, час і місце розгляду справи засобами електронного зв`язку. Також, у відповідності до положень ст. 268 КАС України на веб-порталі Судова влада розміщено повідомлення про виклик у судове засідання учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 04.08.2021 року інспектором Батальйону патрульної поліції в м. Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області ДПП НП України Богомоленко А.А. винесена постанова про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАО №4585449, якою ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн. по факту, що 04.08.2021 року о 14 год. 39 хв. в м. Кременчук по вул. Вадима Пугачова, 22, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем TOYOTA LAND CRUISER PRADO, д.н.з. НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 79 км/год, тобто з перевищенням встановленого обмеження швидкості руху в населеному пункті на 29 км/год, чим порушив п. 12.4. ПДР. (а.с.6). Не погодившись з винесеною постановою, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що ручне розміщення засобів автоматичної фото - і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам ст. 40 Закону № 580-VIII. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до ст. 41 Закону України від 30.06.1993 року № 3353-XII «Про дорожній рух» (далі № 3353-XII) регулюються ПДР України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306. Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (ст. 53 Закону № 3353-XII). Пункт 1.10 ПДР України визначає значення термінів, зокрема: населений пункт забудована територія, в`їзди на яку і виїзди з якої позначаються дорожніми знаками 5.45 "Населений пункт", 5.46 "Кінець населеного пункта", 5.47 "Населений пункт", 5.48 "Кінець населеного пункта". Водночас, п. 12.4 ПДР України передбачає, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Частина 1 ст. 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками. Провадження в справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV КУпАП. Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно зі ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення які стосуються правил дорожнього руху, зокрема ч. 1, 2, третя і 5 статті

122. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. За приписами ч. 1 ст. 8 Закону України від 02.07.2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Окрім того, ч. 2 ст. 283 КУпАП визначено загальні вимоги до постанови про накладення адміністративного стягнення, яка має містити інформацію щодо особи правопорушника та обставин скоєння нею правопорушення. Частиною 3 ст. 283 КУпАП встановлюють, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених ч. 2 цієї статті, має містити також відомості, зокрема відомості про технічний засіб, яким здійснено фото-або відеозапис. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно зі ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Із змісту оскаржуваної постанови слідує, що позивач порушив швидкісний режим, визначений п. 12.4 ПДР України більш ніж на 20 км/год. На підтвердження правомірності прийнятого рішення відповідачем надано до суду першої інстанції відеозапис, здійснений на вимірювальний прилад TRUCAM LTI 20/20. Колегія суддів зазначає, що зміст постанови про адміністративну відповідальність має відповідати вимогам, передбаченим статтями 280, 283 КУпАП. Відповідно до ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис. Дослідивши зміст спірної постанови, суд встановив, що в п. 6 вказується про те, що швидкість руху вимірювалася приладом TruCAM TC008455 та бодікамерою ВІ010831, але в п. 7 цієї постанови не зазначено, що ці докази додаються до неї, що свідчить про те, що в спірній постанові не міститься посилання на докази, на підставі яких вона винесена. Таким чином, матеріали справи не містять належних доказів у справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Колегія суддів зазначає, що приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення. Аналогічна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом, зокрема у постанові від 13.02.2020р. по справі № 524/9716/16-а, від 26.04.2018 справа №202/2862/17, від 26.04.2018 справа №200/5590/17, від 20.12.2019р. справа № 191/1060/17, від 13.02.2020р. справа №524/9716/16-а. Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі №338/1/17 вказав, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку. Колегія суддів зазначає, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 08.07.2020р. по справі № 177/525/17. В даному рішенні Верховний суд відхилив доводи скаржника про правомірність оскаржуваної постанови, у зв`язку з тим, що вчинення адміністративного правопорушення позивачем не заперечується, оскільки уважає, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення. Таким чином, колегія суддів зазначає про відсутність належних доказів вчинення позивачем правопорушення, оскільки відеозапис, поданий відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем п.12.4 ПДР, не може вважатися належним доказом у зв`язку з тим, що оскаржувана постанова не містить посилання на ці докази. Оскільки, як було встановлено вище, матеріали справи не містять належних доказів вчинення адміністративного правопорушення, всі інші доводи сторін по справі не впливають на вирішення справи по суті. Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити щодо позиції сторін щодо застосування вимірювального приладу TRUCAM LTI 20/20 з рук. Колегія суддів зазначає, що за правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.02.2018 року по справі 536/583/17, у визначених законодавством випадках допускається скорочене провадження у справах про адміністративні правопорушення, яке передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладення адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо місці його вчинення. Застосування процедури скороченого провадження у випадках, визначених законом, не призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених в КУпАП. При цьому, судом враховано положення ст. 40 Закону № 580-VIII, якою передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання ПДР. З урахуванням зазначеної правової норми, суд доходить висновку, що прилад TruCam при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу не може утримуватися інспектором поліції в руках, а повинен бути стаціонарно вмонтованим. Відповідачем не надано жодних доказів щодо способу використання, закріплення приладу TruCAM, яким поліцейський здійснював вимірювання швидкості руху автомобіля позивача. У відзиві на позов та апеляційній скарзі відповідач не заперечує здійснення фіксації швидкості автомобіля приладом TruCAM з руки з посиланням на те, що такий прилад конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювання. Враховуючи вищевикладені положення ст. 40 Закону № 580-VIII при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу автоматична фото - і відеотехніку повинна бути розміщена в порядку визначеному вказаною нормою Закону (стаціонарно вмонтованим способом), натомість ручне розміщення засобів автоматичної фото - і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам ст. 40 названого Закону. Водночас, колегія суддів зазначає, що законодавчо не визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції, ніж розміщення виключно в порядку ст. 40 Закону № 580-VIII. Відповідно до ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї (п. 1 ст. 32), неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п. 45 рішення у справі Бочаров проти України від 17.06.2011; п. 75 рішення у справі Огороднік проти України від 05.05.2015; п. 52 рішення у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013). З урахуванням тієї обставини, що судам першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано будь-яких доказів щодо способу використання, закріплення приладу TruCAM, яким поліцейський здійснював вимірювання швидкості руху автомобіля позивача, колегія суддів приймає в якості належних доводи позивача та суду першої інстанції про імовірну похибку під час здійснення такого вимірювання. Посилання відповідача на те, що стаття 40 Закон України «Про Національну поліцію» допускається можливість використання приладу як із руки, так і з триноги, таким чином, використання із руки є допустимим та не є порушенням., колегія суддів вважає помилковим. Так, стаття 40 Закон України «Про Національну поліцію» регулює застосування працівниками поліції технічних приладів та технічних засобів. Згідно з ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» в редакції від 01.01.2021 року зазначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото - і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото - і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні. Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» в редакції Закону №1231-IX від 16.02.2021, яка набрала чинності 17.03.2021 року поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні. Таким чином, до 17.03.2021 року поліція не була зобов`язана закріплювати техніку, що здійснює фіксацію порушень правил дорожнього руху не в автоматичному режимі, а правова норма щодо такого закріплення з`явилася саме після набрання чинності Законом № 1231-IX від 16.02.2021. Тобто законодавець змінив положення ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» та аналіз цих змін дає можливість вважати що саме починаючи з 17.03.2021р. поліція зобов`язана закріплювати техніку, що здійснює фіксацію порушень правил дорожнього руху не в автоматичному режимі. Оскільки постанова винесена інспектором 04.08.2021 року, підлягає застосуванню редакція Закону України «Про Національну поліцію» від 16.02.2021 року. Отже, твердження відповідача, стосовно правомірності використання приладу TruCam з рук є помилковим. Колегія суддів зазначає, що законодавчо не визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції, ніж розміщення виключно в порядку ст. 40 Закону № 580-VIII. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та доходить висновку, що постанова серії ЕАО № 4585449 від 04 серпня 2021 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, є протиправною та підлягає скасуванню. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення. Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 18.03.2022 року по справі №537/4293/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України оскарженню не підлягає. Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло А.М. Григоров Повний текст постанови складено 17.04.2023 року

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»