Постанова 4824 № 266/4900/21

справа № 266/4900/21 головуючий у суді І інстанції Яровенко Н.О. провадження № 22-ц/824/699/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 квітня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Жванко О.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа-Банк», поданою представником - адвокатом Гуйваном Ігорем Віталійовичем, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 серпня 2022 року по справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В: У серпні 2021 року представник АТ «Альфа-Банк» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно рішення № 5/2019 AT «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року, було прийнято рішення щодо припинення Акціонерного Товариста «УКРСОЦБАНК» шляхом приєднання до Акціонерного Товариства «АЛЬФА-БАНК» де в п.п.1.2. визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків AT «Укрсоцбанк», виникає у Акціонерного Товариста «Альфа-Банк» з 15 жовтня 2019 року. 21.08.2007 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», надалі за текстом - «Кредитор» та громадянин України ОСОБА_1 , уклали Кредитний договір № 08-038/416. Загальними Зборами Акціонерів 09 березня 2010 року було прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство та зміну найменування (назви) Банку на ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «УКРСОЦБАНК», а з 10 серпня 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» змінило найменування на Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (скорочено - AT «Укрсоцбанк»). Відповідно до умов вище вказаного договору позивач виконав зобов`язання за договором та надав відповідачеві кредит у сумі 348 750,00 доларів США. Відповідно до Договору про внесення змін до Договору кредиту № 08-038/416 від 21 серпня 2007 року, було змінено валюту кредиту, таким чином, в результаті здійснення рефінансування заборгованості за Договором кредиту (окрім нарахованих пені та штрафів) з дати укладення цього Договору про внесення змін: заборгованість за Кредитом складає 2 779 401 (два мільйони сім от сімдесят дев`ять тисяч чотириста одна) гривня 58 копійок.; заборгованість за процентами за користування Кредитом, нарахованими на дату укладення цього Договору про внесення змін, вважається погашеною; починаючи з дати укладення цього Договору про внесення змін до 31 жовтня 2022 р. (включно) процентна ставка за користування кредитом встановлюється в розмірі 9,9% річних. Позичальник умови договору належним чином не виконує, грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, не надає. У зв`язку з зазначеними порушеннями позичальник ОСОБА_1 станом на 08 липня 2021 року має заборгованість у сумі 2 589 016,67 грн., яка складається з заборгованості за кредитом - 2 173 379,03 гривень та відсотками - 415 637,64 грн. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 серпня 2022 року в позові Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Акціонерне товариство «Альфа-Банк», через представника - адвоката Гуйвана Ігоря Віталійовича, подало апеляційну скаргу. У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що, зважаючи на невиконання позичальником зобов`язання стосовно умов повернення кредиту, позивач вправі вимагати стягнення з відповідача заборгованість по кредиту, заборгованість за відсотками, пеню за невиконання умов договору. Апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність доказів видачі кредиту та наявності заборгованості відповідача за кредитом, оскільки наявність невиконаних зобов`язань позичальника щодо повернення кредиту підтверджується оригіналом розрахунку заборгованості. При цьому зазначає, що суд не позбавлений права і зобов`язаний при наявності кредитної заборгованості стягнути ту суму, яка є для суду доведеною, а не взагалі відмовляти у позові. Звертає увагу апеляційного суду на те, що відповідач не надав суду контррозрахунок, доказів повного чи часткового (в більшому розмірі, ніж зазначено у розрахунку позивача) виконання ним своїх зобов`язань, не повідомив про існування хоча б одного здійсненого ним платежу, який би не був врахований у розрахунку. Окрім того апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про ненадання банком первинних документів, зокрема, виписок по рахунку ОСОБА_1 , як підставу щодо недоведення факту отримання ним кредитних коштів, вважає такий висновок необґрунтованим у розумінні положень ст.ст. 6, 627-629, 1054 ЦК України, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Наголошує, що матеріали справи не спростовують факт отримання відповідачем кредиту за наведеним вище договором. На думку апелянта, факт отримання кредиту може бути доведено не лише бухгалтерськими документами, а й сукупністю інших доказів, зокрема, кредитним договором з додатками до нього, розрахунком заборгованості, діями самого позичальника по внесенню коштів на визначений рахунок тощо. До апеляційної скарги апелянтом було долучено копії виписок по особовому рахунку позичальника. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 19 грудня 2022 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 , надісланий представником - адвокатом Гринько Кирилом Вікторовичем засобами поштового зв`язку 15 грудня 2022 року. У вказаному відзиві відповідач просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідач зазначав, що позивачем не надано належним чином оформлених витягів про стан рахунків позичальника, даних балансу, меморіальних ордерів чи будь-яких інших первинних документів. Вказує, що правова позиція про необхідність дослідження саме первинних документів в справах про стягнення кредитної заборгованості знаходить відображення у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 14 червня 2018 року у справі № 364/737/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Відповідач звертає увагу апеляційного суду на те, що розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку). Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку, як зазначає відповідач у відзиві, кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11 березня 2015 року в справі № 6-16цс15. Щодо доданих апелянтом копій виписок з особового рахунку відповідач вказує, що такі виписки не містять підпису відповідальних осіб та не скріплені печаткою ПАТ «Укрсоцбанк», а відтак, на думку відповідача, не можуть бути належним та допустимим доказом у справі. Просить суд апеляційної інстанції звернути увагу, що в апеляційній скарзі не зазначено причин ненадання документів до суду першої інстанції та доказів такого ненадання. Також не зазначено про наявність у апелянта оригіналів первинної документації, яка може підтвердити наявність фактичної заборгованості відповідача. У судовому засіданні 06 березня 2023 року судом було оголошено перерву до 03 квітня 2023 року та зобов`язано банк надати пояснення щодо періоду заборгованості й, зокрема, звернуто увагу відповідача на те, що останній не позбавлений можливості надати докази щодо відсутності в нього заборгованості (а.с.214-215). 24 березня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли письмові пояснення апелянта, до яких останнім долучено виписки по особовим рахункам ОСОБА_1 та копію заяви на видачу готівки №02 та розпорядження. При цьому апелянт наголошував, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. 03 квітня 2023 року на офіційну електронну адресу Київського апеляційного суду надійшли заперечення відповідача на долучення банківських виписок до матеріалів справи. При цьому відповідач звертав увагу апеляційного суду на те, що надані банком виписки по особовому рахунку відповідача не є письмовими доказами, а є електронним доказом. Отже, якщо подано копію (паперову копію електронного доказу, суд за клопотанням учасник справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Також відповідач вказував, що в апеляційній скарзі не зазначено причин ненадання документів до суду першої інстанції та доказів такого ненадання. Також не зазначено про наявність в апелянта оригіналів первинної документації, яка може підтвердити наявність фактичної заборгованості відповідача. Окрім того, зазначав, що не надсилання відповідачеві всіх доданих до пояснень документів усупереч приписам цивільного процесуального законодавства порушує визначені законом засади змагальності, рівності учасників процесу перед законом і судом, а також позбавляє відповідача можливості своєчасно ознайомитися з відповідною доказовою базою, надати свої доводи і заперечення, а тому суд апеляційної інстанції не може брати до уваги ці докази. Також 03 квітня 2023 року на офіційну електронну адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання відповідача про витребування оригіналів електронних доказів та додаткові пояснення. У додаткових поясненнях відповідач звертав увагу апеляційного суду, зокрема, на те, що 18 червня 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» зверталось до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення за предмет іпотеки за Договором кредиту №08-038/416 від 21 серпня 2007 року. Наголошував, що оскільки пред`явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки є вимогою у розумінні ч. 2 ст. 1050 ЦК України, то право кредитодавця нараховувати відсотки в даному випадку припинилося з дати надходження позовної заяви до суду, тобто з 18 червня 2015 року. 06 лютого 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання АТ «СЕНС БАНК» про зміну назви позивача. У вказаному клопотанні було повідомлено, що 12 серпня 2022 року на позачергових Загальних зборах акціонерів Ат «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування юридичної особи. Протоколом позачергових Загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» за № 2/2022, складеним 18 серпня 2022 року, змінено найменування банку з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АЛЬФА-БАНК» на найменування: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СЕНС БАНК». Наголошує, що відбулася зміна тільки найменування, код ЄДРПОУ залишився той самий. До клопотання додано копію протоколу №2/2022. У судовому засіданні представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити. Представник відповідача, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи (а.с.216), до суду не з`явився, однак його неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з такого. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції було встановлено, що 21.08.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 08-038/416. Відповідно до п.1.1. Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 348 750 доларів США. Відповідно до договору від 07.11.2012 року про внесення змін до Договору кредиту № 08-038/416 від 21.08.2007 року, було змінено валюту кредиту, таким чином, в результаті здійснення рефінансування заборгованості за Договором кредиту (окрім нарахованих пені та штрафів) з дати укладення цього Договору про внесення змін: заборгованість за Кредитом складає 2 779 401,58 грн.; заборгованість за процентами за користування Кредитом, нарахованими на дату укладання цього Договору про внесення змін, вважається погашеною; починаючи з дати укладання цього Договору про внесення і змін до 31.10.2022 року (включно) процентна ставка за користування Кредитом встановлюється в розмірі 9,9 % річних. Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначає, що відповідач не виконав свої зобов`язання щодо повернення кредиту та підтверджує цей факт письмовим доказом, а саме оригіналом розрахунку заборгованості. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що долучений до матеріалів справи в якості доказу розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує розмір наданого відповідачу кредиту, а тому, відповідно, і не дає можливості достовірно перевірити розмір нарахованих суми заборгованості та заборгованості за відсотками відповідачу. У матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого відповідачу кредиту, сум сплачених на виконання наданого кредиту та правильність нарахованих сум заборгованості та сум заборгованості по відсотках. А відтак доводи позивача щодо суми заборгованості та суми заборгованості за відсотками не підтверджені належними доказами. Колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції з таких підстав. Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. У спірних правовідносинах на позивача покладено обов`язок довести суду факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, а на відповідача - обов`язок спростувати розмір існуючої заборгованості. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Надаючи оцінку наданим сторонами доказам, суди повинні оцінювати кожний доказ окремо, а потім надавати оцінку сукупності доказів у їх співвідношенні. При цьому суд має з`ясовувати як належність та допустимість доказів за формою та їх відношенням до правовідносин між сторонами, так і за їх змістом. Заявляючи позовні вимоги, ПАТ «Альфа-банк» посилалося на те, що 21.08.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 08-038/416. На підтвердження умов договору ПАТ «Альфа-банк» надало суду копію Договору кредиту №08-038/416 від 21 серпня 2007 року, копію Договору від 07 листопада 2012 року про внесення змін до Договору кредиту №08-038/416 від 21 серпня 2007 року, графік погашення кредиту, детальний розпис сукупної вартості кредиту, які містять підпис відповідача, копію паспорта відповідача, розрахунок суми заборгованості по кредитному договору. Відповідно до п.1.1. Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 348 750 доларів США. Відповідно до Договору від 07 листопада 2012 року про внесення змін до Договору кредиту № 08-038/416 від 21.08.2007 року, було змінено валюту кредиту, таким чином, в результаті здійснення рефінансування заборгованості за Договором кредиту (окрім нарахованих пені та штрафів) з дати укладення цього Договору про внесення змін: заборгованість за Кредитом складає 2 779 401,58 грн.; заборгованість за процентами за користування Кредитом, нарахованими на дату укладання цього Договору про внесення змін, вважається погашеною; починаючи з дати укладання цього Договору про внесення і змін до 31.10.2022 року (включно) процентна ставка за користування Кредитом встановлюється в розмірі 9,9 % річних. Відповідач не оскаржував у суді умов Договору кредиту № 08-038/416 від 21 серпня 2007 року та Договору про внесення змін до Договору кредиту № 08-038/416 від 21.08.2007 року. Таким чином, зі змісту вказаних договорів вбачається, що сторонами погоджено усі істотні умови договору, зокрема, умови кредитування та розмір процентів за користування кредитними коштами. Досягнення сторонами у встановленій законом формі 21 серпня 2007 року згоди щодо усіх істотних умов кредитного договору та скріплення такого їх волевиявлення підписами на правочині (кредитному договорі № 08-038/416 від 21 серпня 2007 року) свідчить про виникнення у кожної із його сторін взаємних зобов`язань, у якому обов`язку позикодавця надати кредитні кошти, кореспондує обов`язок позичальника повернути суму позики, та сплатити проценти, належні відповідно до статті 1048 ЦК України. За загальним правилом зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 559 ЦК України). Також слід зазначити, що факт наявності кредитних правовідносин між сторонами додатково підтверджується умовами Договору про внесення змін до Договору кредиту № 08-038/416 від 21.08.2007, згідно умов якого відбулося рефінансування заборгованості за Договором кредиту № 08-038/416 від 21 серпня 2007 року (окрім нарахованих пені та штрафів). Тобто, укладаючи Договір про внесення змін до Договору кредиту № 08-038/416 від 07.11.2012 року, ОСОБА_1 своїми діями підтвердив існування між сторонами кредитних правовідносин та наявність заборгованості за кредитним договором. Також відповідач був обізнаний про нарахування процентів за кредитом та їх розмір. Отже, апеляційний суд встановив, що надані позивачем докази у їх сукупності підтверджують факт виникнення кредитних зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 21.08.2007 року № 08-038/416 та додатковою угодою до нього. Аналізуючи твердження відповідача про те, що належними та допустимими доказами на підтвердження надання банком позичальнику кредитних коштів та розміру заборгованості можуть бути лише первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які відсутні у матеріалах даної справи, колегія апеляційного суду ураховує, що у Договорі від 07 листопада 2012 року про внесення змін до Договору кредиту № 08-038/416 від 21.08.2007 позичальник визнав наявність у нього на дату укладення такого договору заборгованості перед АТ «Укрсоцбанк» у розмірі 270 533 доларів США 31 центів, та узгодив з банком зміну валюти кредиту шляхом рефінансування наявної на дату укладення цього Договору про внесення змін заборгованості за Договором кредиту (окрім нарахованих пені та штрафів). Доказів на підтвердження повного погашення існуючої у відповідача станом на 07 листопада 2012 року заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_1 не надав. При цьому, відповідач, наголошуючи на тому, що розрахунок кредитної заборгованості є виключно односторонніми банківськими розрахунками суми заборгованості, не надає суду жодних контррозрахунків, якими можна було б спростувати розмір заборгованості та/або її наявність. Так, на підтвердження своїх вимог позивачем, крім інших доказів, надано розрахунок заборгованості. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що він є чітким, зрозумілим та узгоджується з умовами кредитного договору, а отже висновок суду першої інстанції про те, що поданий позивачем розрахунок не є належним та допустимим доказом є помилковим. Крім того, апеляційний суд враховує правові висновки Верховного Суду викладені в постанові від 14 листопада 2018 року в справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), згідно яких у разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Відповідно до правової позиції Верховного Суду в постанові від 14 липня 2020 року по справі № 367/4970/13-ц, заперечуючи розмір кредитної заборгованості, розрахований банком, боржник та його представник не надали суду докази, які б спростовували як факт надання кредиту в розмірі, визначеному кредитним договором, так і розмір боргу, що є процесуальним обов`язком боржника. Згідно з позицією Верховного Суду в постанові від 08 липня 2020 року по справі № 464/4985/15-ц визначено, що твердження заявника про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором є неспроможними, оскільки в матеріалах справи, серед інших письмових доказів, наявний розширений розрахунок заборгованості. Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано. В постанові від 02 липня 2020 року в справі № 753/16745/15-ц Верховним Судом підтримано позицію суду апеляційної інстанції про те, що розрахунок заборгованості узгоджується зі змістом договору і є належним доказом. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, відповідачем у справі не спростовано обставин отримання та використання ним кредитних коштів та розміру заборгованості, зазначеного в наданому позивачем розрахунку, який узгоджується зі змістом договору, а отже, є належним доказом. Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, до письмових пояснень банк надав виписки по особовим рахункам ОСОБА_1 , копію заяви на видачу готівки №02 та розпорядження. Частиною третьою ст.367 ЦПК України застережено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, наприклад, якщо новий доказ з`явився після розгляду справи судом першої інстанції або раніше був недоступний заявнику. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні по суті спору. Водночас, апеляційний суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 761/24136/15-ц (провадження № 61-20393св21), згідно якого судом касаційної інстанції було зазначено, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що поданий заявником під час апеляційного провадження лист ДВС щодо того, хто на даний час здійснює виконавче провадження, є новим доказом, який під час апеляційного розгляду може бути прийнятий лише у виняткових випадках. Цей лист не є новим доказом у справі і свідчить лише про те, хто на час розгляду справи представляє державну виконавчу службу і виконує рішення суду. А відтак, колегія суддів вважає, що надані стороною позивача докази, зокрема, виписки по особовим рахункам ОСОБА_1 , копія заяви на видачу готівки №02 та розпорядження за своєю правовою природою та наявністю в матеріалах справи інших належних та допустимих доказів, не є новими доказами, а лише додатково підтверджують обґрунтованість позовних вимог. Тому апеляційний суд бере такі докази до уваги. При цьому апеляційний суд критично оцінює посилання відповідача на позбавлення його можливості своєчасно ознайомитися з відповідною доказовою базою, надати свої доводи і заперечення, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, 29 березня 2023 року представник відповідача ознайомився з матеріалами справи, включно з доданими апелянтом до письмових пояснень виписками по особовим рахункам (т.3, а.с. 247). Відтак, враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту. Окрім того, колегія суддів вбачає підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за договором кредиту, оскільки позивачем доведено погодження розміру процентів за користування кредитними коштами, а відповідачем жодними належними та допустимими доказами не спростовано розміру заборгованості. Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку про наявність правових підстав для стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості в розмірі 2 589 016 (два мільйони п`ятсот вісімдесят дев`ять тисяч шістнадцять) грн. 67 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 2 173 379 грн. 03 коп. та заборгованості за відсотками - 415 637,64 грн. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, не ґрунтуються на вимогах закону та не відповідають обставинам справи. Ухвалюючи судове рішення колегія суддів, крім іншого, приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх». Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Таким чином, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат. Ураховуючи, що позовні вимоги та апеляційна скарга підлягають задоволенню, судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи судом першої інстанції в розмірі 38 835 (тридцять вісім тисяч вісімсот тридцять п`ять) грн. 25 коп. та судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції в розмірі 58 252 (п`ятдесят вісім тисяч двісті п`ятдесят дві) грн. 88 коп. підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк». Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк», подану представником - адвокатом Гуйваном Ігорем Віталійовичем, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 серпня 2022 року - задовольнити. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 серпня 2022 року - скасувати та ухвалити нове, яким позовАкціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ: 23494714, МФО 300346, п/р № НОМЕР_2 ) заборгованість у розмірі 2 589 016 (два мільйони п`ятсот вісімдесят дев`ять тисяч шістнадцять) грн. 67 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 2 173 379 грн. 03 коп. та заборгованості за відсотками - 415 637,64 грн. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ: 23494714, МФО 300346, п/р № НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи судом першої інстанції в розмірі 38 835 (тридцять вісім тисяч вісімсот тридцять п`ять) грн. 25 коп. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ: 23494714, МФО 300346, п/р № НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції в розмірі 58 252 (п`ятдесят вісім тисяч двісті п`ятдесят дві) грн. 88 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова