Постанова КАС ВС № 1.380.2019.005731

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2023 року м. Київ справа № 1.380.2019.005731 адміністративне провадження № К/9901/47474/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М., суддів - Мартинюк Н. М., Соколова В. М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, Офісу Генерального прокурора, Міністра оборони України про визнання протиправними рішення та дії, скасування пункту 11 наказу від 24.07.2019 № 408 та наказу від 08.08.2019 № 577к, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.05.2021 (суддя - Сподарик Н. І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2021 (колегія суддів у складі: Качмара В. Я., Затолочного В. С., Курильця А. Р.), УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, Військової прокуратури Західного регіону України, Генеральної прокуратури України, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову та заяви про збільшення позовних вимог, просив: - визнати протиправними рішення і дії Генеральної прокуратури України щодо підготовки, складання і підписання довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», стосовно ОСОБА_1 щодо застосування до нього заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»; - визнати протиправними рішення і дії військової прокуратури Західного регіону України щодо підготовки, підписання і скерування в Генеральну прокуратуру України подання про звільнення ОСОБА_1 за статтею 26 частиною п`ятою пунктом 2 підпунктом «і» (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади») Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; - визнати протиправними рішення і дії Генеральної прокуратури України щодо підготовки, підписання і скерування в Міністерство оборони України подання про звільнення за статтею 26 частиною п`ятою пунктом 2 підпунктом «і» (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади») Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; - визнати протиправними рішення і дії Міністерства оборони України щодо підготовки і видання пункту 11 наказу Міністра оборони України від 24.07.2019 № 408 (по особовому складу) про звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 за статтею 26 частиною п`ятою пунктом 2 підпунктом «і» (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади») Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; - скасувати пункт 11 наказу Міністра оборони України від 24.07.2019 № 408 (по особовому складу) про звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з військової служби у запас (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»); - скасувати наказ військової прокуратури Західного регіону України від 08.08.2019 № 577к про виключення зі списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України ОСОБА_1 ; - стягнути з військової прокуратури Західного регіону України на користь ОСОБА_1 середній заробіток з 09.08.2019 по день фактичного розрахунку та виплати; - відшкодувати Міністерству оборони України на користь ОСОБА_1 шкоду - моральну шкоду в розмірі 150 000,00 грн, заподіяну внаслідок незаконних рішень і дій щодо підготовки і видання пункту 11 наказу Міністра оборони України від 24.07.2019 № 408 (по особовому складу) про звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з військової служби у запас (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»); - відшкодувати військовій прокуратурі Західного регіону України на користь ОСОБА_1 шкоду - моральну шкоду в розмірі 150 000,00 грн, заподіяну внаслідок незаконних рішень і дій військової прокуратури Західного регіону України щодо підготовки, складання і скерування документів задля звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з військової служби у запас (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»); - відшкодувати Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 шкоду - моральну шкоду в розмірі 150 000,00 грн, заподіяну внаслідок незаконних рішень і дій Генеральної прокуратури України щодо підготовки, складання і скерування документів задля звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з військової служби у запас (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»). Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що, на його думку, пункт 11 наказу Міністра оборони України від 24.07.2019 № 408 (по особовому складу) про звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з військової служби у запас (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади») та наказ Військової прокуратури Західного регіону України від 08.08.2019 № 577к про виключення зі списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України винесені протиправно. Оскільки, на його думку, обов`язковою передумовою для застосування покарання у вигляді звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу, із врахуванням проголошених принципів індивідуальної відповідальності та презумпції невинуватості є встановлення у визначеному чинним законодавством порядку щодо конкретної особи фактів, які переконливо засвідчують, що така особа своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Таким чином, звільнення вважає таким, що не відповідає вимогам закону і порушує права позивача, накази щодо його звільнення із військової служби та виключення із списків є незаконним і були видані передчасно, тому підлягають скасуванню як протиправні, а дії трьох відповідачів здійснені всупереч чинному законодавству. Наголошує, що порушено строк складання довідки відповідно до Закону України «Про очищення влади», а також подання прокуратури щодо його звільнення в порядку Закону України «Про очищення влади» підписано не уповноваженою особою, а інше подання інші підстави звільнення, а саме за закінченням строку контракту не розглянуто. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи З 1988 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах СРСР, України та військових прокуратурах України, що підтверджується трудовою книжкою позивача серії НОМЕР_1 . З лютого 2010 року по січень 2011 року позивач обіймав посаду військового прокурора Дніпропетровського гарнізону, з січня 2011 року по вересень 2011 року - заступника військового прокурора Південного регіону України, з жовтня 2011 року по серпень 2012 року - першого заступника військового прокурора Західного регіону України, з серпня 2012 року по лютий 2014 року - першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, з вересня 2014 року позивач проходив військову службу у військовій прокуратурі Західного регіону України, отримуючи грошове забезпечення у вказаній військовій прокуратурі. 02.09.2014 Міністерством оборони України в особі Міністра оборони видано наказ № 512 (по особовому складу), відповідно до якого зобов`язано укласти контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на 5 років з полковником юстиції запасу ОСОБА_1 та прийняти його на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та відрядити до Генеральної прокуратури України. 31.08.2016 наказом Генерального прокурора України № 359-вк полковника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника військового прокурора Західного регіону України. 03.08.2018 військовий прокурор Західного регіону України подав подання, а заступник Генерального прокурора висновок, яким порушують клопотання щодо звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «і» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»). 26.06.2019 заступник Генерального прокурора звернувся з поданням щодо звільнення позивача, Генеральний прокурор України порушив клопотання про звільнення полковника юстиції за статтею 26 частиною п`ятою пункту 2 підпункту «а» (у зв`язку із закінченням дії контракту) Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». 24.07.2019 Міністерством оборони України в особі Міністра оборони видано наказ № 408 (по особовому складу), пунктом 11 якого звільнено полковника юстиції ОСОБА_1 з військової служби у запас відповідно до підпункту «і» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»). 09.08.2019 на підставі зазначеного наказу Міністра оборони України наказом військового прокурора Західного регіону України від 08.08.2019 № 577 к ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України, у зв`язку із звільненням з військової служби у запас відповідно до підпункту «і» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»). З 01.08.2019 по 12.08.2019 позивач перебував на амбулаторному лікуванні, з 13.08.2019 по 21.10.2019 на стаціонарному лікуванні, з 22.10.2019 по 05.11.2019 на амбулаторному лікуванні, що підтверджено доказами в матеріалах справи. Позивач намагався урегулювати спір у досудовому порядку. Звертався до Міністерства оборони України із скаргою в порядку досудового врегулювання спору щодо скасування наказу Міністра оборони України від 24.07.2019 № 405 (по особовому складу). 08.10.2019 позивач отримав відповідь від 04.10.2019 за № 226/4440 щодо розгляду даної скарги. Позивач не погоджуючись з рішеннями та діями Міністерства оборони України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, Офісу Генерального прокурора, Міністра оборони України звернувся до суду з цим позовом. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Суд першої інстанції відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) замінив відповідачів: Військову прокуратуру Західного регіону України на Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону, Генеральну прокуратуру України на Офісу Генерального прокурора, у зв`язку із перейменуванням без зміни ідентифікаційних кодів юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.05.2021 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Генеральної прокуратури України (м. Київ) щодо підготовки й складання довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», стосовно ОСОБА_1 щодо застосування до нього заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Визнано протиправними дії військової прокуратури Західного регіону України щодо складання і скерування в Генеральну прокуратуру України подання про звільнення ОСОБА_1 за статтею 26 частиною п`ятою пунктом 2 підпунктом «і» (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади») Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Визнано протиправними дії Генеральної прокуратури України щодо підготовки, підписання і скерування в Міністерство оборони України подання про звільнення ОСОБА_1 за статтею 26 частиною п`ятою пунктом 2 підпунктом «і» (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади») Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Визнано протиправним і скасовано пункт 11 наказу Міністра оборони України від 24.07.2019 № 408 (по особовому складу) про звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з військової служби у запас (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»). Визнано протиправним і скасовано наказ військової прокуратури Західного регіону України від 08.08.2019 № 577к про виключення зі списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції задовольняючи позов частково виходив з того, що оскарженні накази ґрунтуються виключно на довідці про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», а тому вони не можуть бути визнані правомірними та такими, що прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Водночас суд звернув увагу на те, що відповідач не надав належних та допустимих доказів щодо здійснення позивачем будь-якими діями чи бездіяльністю заходів (та/або які сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини. Щодо позовної вимоги про стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд зазначив, що при обрахунку середнього грошового забезпечення позивача за час вимушеного прогулу необхідно враховувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 у справі № 1340/3644/18, яке набрало законної сили, та згідно з яким зобов`язано військову прокуратуру Західного регіону України здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу. Водночас суд зазначив, що він не вправі підміняти суб`єкта владних повноважень - військову прокуратуру Західного регіону України та самостійно здійснювати перерахунок грошового забезпечення позивача відповідно до судового рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 у справі № 1340/3644/18. Крім того, суд зазначив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.12.2019 у справі № 1.380.2019.005651 зобов`язано військову прокуратуру Західного регіону України нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за період з 09.08.2019 по день фактичного розрахунку. Судом встановлено, що вказане рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.12.2019 у справі № 1.380.2019.005651 в частині нарахування та виплати позивачу середнього грошового забезпечення за період з 09.08.2019 по день фактичного розрахунку військовою прокуратурою Західного регіону України не виконано. Отже, суд першої інстанції встановив, що період стягнення середнього грошового забезпечення за затримку в проведенні розрахунку при звільненні, встановлений рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.12.2019 у справі № 1.380.2019.005651 (з 09.08.2019 по день фактичного розрахунку, який досі не відбувся) перевищує період стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у цій справі (з 09.08.2019 по 28.01.2021). Таким чином, суд дійшов висновку, що задоволення позовної вимоги про стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу спричинить повторне стягнення із військової прокуратури Західного регіону України на користь позивача середнього грошового забезпечення за той самий період. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачів понесеної позивачем моральної шкоди в розмірі 450 000,00 грн, суд першої інстанції зазначив, що сам факт заподіяння моральної шкоди має довести суду позивач. Однак судом не встановлено факту заподіяння будь-якої шкоди позивачу діями чи бездіяльністю відповідачів, будь-яких доказів заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань позивач суду не надав. У зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідачів моральної шкоди в розмірі 450 000,00 грн є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. При цьому суд першої інстанції звернув увагу на докази, які подані позивачем щодо обґрунтування позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди з відповідачів, а саме: долучені до матеріалів справи виписки з медичної картки амбулаторного хворого, де вказано у графі діагноз (основне захворювання, супутні захворювання та ускладнення) наслідки перенесеної черепно-мозкової травми у 1991 році, струс головного мозку, забій шийного та грудного відділів хребта, остеохондроз та інші. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2021 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.05.2021 змінено, виключено з мотивувальної частини рішення суду абзац такого змісту: «За таких обставин відсутні передбачені законом підстави для поновлення на військовій службі ОСОБА_1 . Такий спосіб захисту матиме декларативний характер і не забезпечить ефективне поновлення його порушених прав, оскільки закінчення строку трудового договору є підставою для його припинення в силу прямої вказівки закону.». В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.05.2021 залишено без змін. Суд апеляційної інстанції, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, а в решті залишаючи рішення без змін, вважав не доцільними в межах розгляду цієї справи висновки суду першої інстанції про те, що відсутні передбачені законом підстави для поновлення на військовій службі позивача, оскільки закінчення строку трудового договору є підставою для його припинення в силу прямої вказівки закону і такий спосіб захисту матиме декларативний характер і не забезпечить ефективне поновлення його порушених прав, оскільки спір в цій справі стосується незаконного звільнення позивача на підставі положень Закону України «Про очищення влади», а не закінчення строку контракту і судом не враховано норми Положення № 1153, яким визначено особливості проходження особою військової служби, у тому числі укладення контракту про проходження військової служби, продовження строку дії контракту, звільнення з військової служби та поновлення на військовій службі у разі незаконного звільнення. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зміну мотивувальної частини рішення суду першої інстанції шляхом виключення із змісту рішення суду абзацу такого змісту: «За таких обставин відсутні передбачені законом підстави для поновлення на військовій службі ОСОБА_1 . Такий спосіб захисту матиме декларативний характер і не забезпечить ефективне поновлення його порушених прав, оскільки закінчення строку трудового договору є підставою для його припинення в силу прямої вказівки закону.». Водночас суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що період з 09.08.2019 по 28.01.2021 є періодом вимушеного прогулу, за який Військова прокуратура повинна виплатити позивачу середнє грошове забезпечення, яке становить 369 робочих дні. Так, суд зазначив, що наказом № 577к позивача з 09.08.2019 виключено зі списків особового складу Військової прокуратури, відтак станом на 09.08.2019 позивач вважається таким, що не перебував на службі і саме з цього дня необхідно обраховувати період початку вимушеного прогулу, а не так як вважає позивач - 10.08.2019. Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що задоволення позовної вимоги про стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу спричинить повторне стягнення із Військової прокуратури на користь позивача середнього грошового забезпечення за той самий період. Посилання позивача на те, що рішення суду у справі № 1.380.2019.005651 виконано без врахування прийнятих рішень судів, які суттєво впливають на його грошове забезпечення на час звільнення з військової служби (09.08.2019), а відтак і на розмір середньої заробітної плати за весь час затримки повного розрахунку, суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги, оскільки рішення судів у справах № 1340/3644/18, № 1340/5099/18 станом на час виконання рішення суду у справі № 1.380.2019.005651 (27.05.2021) ще не виконані, а суд в межах даного спору позбавлений можливості повторно зобов`язувати суб`єкта владних повноважень вчиняти дії щодо яких спір уже вирішений та є судові рішення, що набрали законної сили. Також суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що вищевказані виписки та довідки про лікування не підтверджують, що саме протиправні дії відповідачів чи прийнятті ними рішення завдали позивачу певних фізичних чи душевних страждань, які виразились у загостренні певних захворювань, що отриманні позивачем внаслідок проходження ним служби у Військовій прокуратурі, ще задовго до його звільнення. У зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 450 000,00 грн є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати частково рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.05.2021 і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2021 в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення з військової прокуратури Західного регіону України середнього заробітку з 10.08.2019 по день фактичного розрахунку та її виплати, а також відшкодування Міністерством оборони України, військовою прокуратурою Західного регіону України і Офісом Генерального прокурора моральної шкоди, заподіяної внаслідок незаконних рішень, дій, видання наказів про звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з військової служби у запас (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади») та ухвалити нове рішення у відповідній частині, а саме: - стягнути з військової прокуратури Західного регіону України на користь ОСОБА_1 середній заробіток з 10.08.2019 по день фактичного розрахунку та виплати, з урахуванням виплачених на виконання інших рішень судів сум середнього заробітку за той самий період за весь час затримки повного розрахунку чи час вимушеного прогулу; - відшкодувати Міністерству оборони України на користь ОСОБА_1 шкоду - моральну шкоду в розмірі 150 000,00 грн, заподіяну внаслідок незаконних рішень і дій щодо підготовки і видання пункту 11 наказу Міністра оборони України від 24.07.2019 № 408 (по особовому складу) про звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з військової служби у запас (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»); - відшкодувати військовій прокуратурі Західного регіону України на користь ОСОБА_1 шкоду - моральну шкоду в розмірі 150 000,00 грн, заподіяну внаслідок незаконних рішень і дій військової прокуратури Західного регіону України щодо підготовки, складання і скерування документів задля звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з військової служби у запас (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»); - відшкодувати Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 шкоду - моральну шкоду в розмірі 150 000,00 грн, заподіяну внаслідок незаконних рішень і дій Генеральної прокуратури України щодо підготовки, складання і скерування документів задля звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з військової служби у запас (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»). Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) щодо визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу в умовах неправильного визначення роботодавцем заробітної плати працівника при його звільненні з роботи, що встановлено рішеннями судів, які набрали законної сили, і зобов`язання роботодавця здійснити перерахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з правильно визначеного розміру заробітної плати на час незаконного звільнення працівника з роботи. Також указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо відшкодування моральної шкоди в результаті неправильного застосування Закону України «Про очищення влади» у поєднанні з порушеннями процедур і порядку звільнення військовослужбовця відповідно до чинного законодавства в умовах вирішення подібного спору Європейським судом з прав людини (рішення у справі «Полях та інші проти України» від 17.10.2019). Позиція інших учасників справи Офіс Генерального прокурора у відзиві на касаційну скаргу позивача просить залишити її без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону у відзиві на касаційну скаргу позивача просить залишити її без задоволення. Рух касаційної скарги 24.12.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.05.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2021. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.12.2021 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Мартинюк Н. М., Соколова В. М. для розгляду судової справи № 1.380.2019.005731. Ухвалою Верховного Суду від 18.04.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.05.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2021. Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2023 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їхнього застосування Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Згідно з частиною першою статті 27 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. За змістом пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України). Щодо доводів касаційної скарги стосовно незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині стягнення середньої заробітної плати (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу, Верховний Суд зазначає таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом від 24.07.2019 № 408 (по особовому складу) позивача звільнено з військової служби у запас (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»). Наказом військової прокуратури Західного регіону України від 08.08.2019 № 577к позивача виключено зі списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 у справі № 1340/3644/18, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2019, позов ОСОБА_1 до Військової прокуратури Західного регіону України про визнання протиправними рішень та зобов`язання до вчинення дій задоволено повністю: визнано протиправними дії військової прокуратури Західного регіону України щодо встановлення і виплати ОСОБА_1 з 01.01.2016 надбавки за вислугу років відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури»; зобов`язано Військову прокуратуру Західного регіону України здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2016 по 28.02.2018, виходячи з надбавки за вислугу років у років у розмірі 40 відсотків від посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», із врахуванням раніше виплачених сум; зобов`язано Військову прокуратуру Західного регіону України здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.03.2018, виходячи з надбавки за вислугу років у розмірі 50 відсотків від посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням раніше виплачених сум. З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що при обрахунку середнього грошового забезпечення позивача за час вимушеного прогулу необхідно враховувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 у справі № 1340/3644/18, яке набрало законної сили, та згідно з яким зобов`язано військову прокуратуру Західного регіону України здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 . Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій, станом на час вирішення справи відсутні відомості щодо виконання цього рішення, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що суд не вправі підміняти суб`єкта владних повноважень та самостійно здійснювати перерахунок грошового забезпечення позивача відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 у справі № 1340/3644/18. Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.12.2019 у справі № 1.380.2019.005651, яке набрало законної сили 08.01.2020, повністю задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової прокуратури Західного регіону України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. Зокрема, зобов`язано Військову прокуратуру Західного регіону України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки з 09.08.2019 по день фактичного розрахунку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік та 2019 рік з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44). При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до листа Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону від 28.05.2021 № 21-187вих-21 рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 1.380.2019.005651 виконано 27.05.2021, позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки в кількості 56 календарних днів в сумі 2717,68 грн; позивачу виплачено середнє грошове забезпечення за весь час затримки з 10.08.2019 по 28.05.2021 за невикористані календарні дні відпустки, як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки в сумі 31 884,21 грн. Також судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2021 у справі № 1340/5099/18, серед іншого, зобов`язано Військову прокуратуру Західного регіону України здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням встановлених йому розмірів премії військовослужбовцям керівного складу Військової прокуратури Західного регіону України та надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи з лютого 2018 року. Колегія суддів зауважує, що позовні вимоги у частині стягнення з Військової прокуратури Західного регіону України на користь позивача середнього заробітку з 09.08.2019 по день фактичного розрахунку та виплати у цій справі є взаємовиключними з вимогами щодо зобов`язання Військової прокуратури Західного регіону України нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки з 09.08.2019 по день фактичного розрахунку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік та 2019 рік з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, яка була задоволена Львівським окружним адміністративним судом у справі № 1.380.2019.005651. До цього ж, Верховний Суд у постанові від 05.08.2020 у справі № 686/20491/18, на яку слушно послалися суди попередніх інстанцій, виклав правову позицію, згідно з якою за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 цього Кодексу, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, період стягнення середнього грошового забезпечення за затримку в проведенні розрахунку при звільненні, встановлений рішенням суду у справі № 1.380.2019.005651 (з 09.08.2019 по день фактичного розрахунку, який відбувся 27.05.2021) перевищує період стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у цій справі (з 09.08.2019 по 28.01.2021). Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що задоволення позовної вимоги про стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу спричинить повторне стягнення із Військової прокуратури Західного регіону України на користь позивача середнього грошового забезпечення за той самий період. При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що рішення суддів у справах № 1340/3644/18 та № 1340/5099/18 станом на час виконання рішення суду у справі № 1.380.2019.005651 (27.05.2021) ще не були виконані, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що в межах цього спору суд позбавлений можливості повторно зобов`язувати суб`єкта владних повноважень вчиняти дії щодо яких спір уже вирішений та є судові рішення, що набрали законної сили. Лише після повного виконання рішень судів у справах № 1340/3644/18 та № 1340/5099/18 позивач може вимагати від суб`єкта владних повноважень стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням тих виплат, які не були враховані та виплачені при звільненні. Отже, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач помилково трактує те, що законодавець регламентує стягнення середнього заробітку за весь час затримки по кожному виду простроченого грошового забезпечення військовослужбовця та по компенсації вимушеного прогулу, спричиненого протиправним звільненням. Відтак, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги про стягнення з Військової прокуратури Західного регіону України на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки повного розрахунку з 09.08.2019 по день фактичного розрахунку задоволенню не підлягають. Оскільки позовні вимоги про стягнення з Військової прокуратури Західного регіону України на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки повного розрахунку з 09.08.2019 по день фактичного розрахунку задоволенню не підлягають, тому суд не приймає до уваги вимоги касаційної скарги про стягнення з Військової прокуратури Західного регіону України на користь позивача середнього заробітку саме з 10.08.2019 по день фактичного розрахунку та виплати, з урахуванням виплачених на виконання інших рішень судів сум середнього заробітку за той самий період за весь час затримки повного розрахунку чи час вимушеного прогулу. Крім того, встановлення судами попередніх інстанцій періоду вимушеного прогулу позивача з 09.08.2019 по 28.01.2021, за який Військова прокуратура Західного регіону України повинна виплатити позивачу середнє грошове забезпечення, не призвело до неправильного вирішення справи. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги позивача щодо безпідставної відмови у стягненні моральної шкоди Верховний Суд зазначає таке. Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89; від 20.10.2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22.11.2005). Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Разом з тим, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частини друга статті 77 КАС України). Наведений правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 22.01.2020 у справі № 560/798/16-а. На обґрунтування наявності підстав для відшкодування моральної шкоди позивач указує на те, що внаслідок протиправних дій відповідачів йому заподіяна моральна шкода у вигляді фізичних, душевних, психічних страждань, порушення нормального ритму життя і життєвих зав`язків, нанесено шкоди престижу, діловій репутації, не добровільне - за власною ініціативою, а за рішенням суду скасування наказів про звільнення його з військової служби за Законом України «Про очищення влади». Суд першої інстанції обмежився лише посиланням на недоведеність позивачем заподіяння йому моральних чи фізичних страждань діями чи бездіяльністю відповідачів. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що виписки та довідки про лікування не підтверджують, що саме протиправні дії відповідачів чи прийнятті ними рішення завдали позивачу певних фізичних чи душевних страждань, які виразились у загостренні певних захворювань, що отриманні позивачем внаслідок проходження ним служби у Військовій прокуратурі, ще задовго до його звільнення. Водночас, зважаючи на те, що в межах розгляду цієї справи встановлено незаконність звільнення позивача, Верховний Суд дійшов висновку про те, що негативні емоції позивача внаслідок незаконного звільнення перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із діями відповідача, а відтак завдали йому моральної шкоди. При цьому суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 341 КАС України позбавлений можливості надавати оцінку доказам, наданим позивачем в підтвердження заподіяної моральної шкоди, а тому в цій частині рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій в цій частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення. В іншій частині оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій відповідають нормам матеріального та процесуального права та підлягають залишенню без змін. Висновки щодо розподілу судових витрат З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.05.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2021 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Львівського окружного адміністративного суду. . В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.05.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2021 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується. СуддіЖ.М. Мельник-Томенко Н.М. Мартинюк В.М. Соколов