Постанова Чернігівський апеляційний суд № 751/955/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 12 квітня 2023 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 751/955/23 Головуючий у першій інстанції Деркач О. Г. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/600/23, № 22-ц/4823/612/23 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі: головуючого-судді: Онищенко О.І. суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є. секретар: Патук А.А. Заявник: ОСОБА_1 Суб`єкт оскарження: приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Палігін Олександр Петрович Стягувач: ОСОБА_2 Особи, які подали апеляційні скарги: приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Палігін Олександр Петрович, ОСОБА_2 Розглянув у порядку спрощеного провадження апеляційні скарги на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 02 лютого 2023 року та ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15 лютого 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна Олександра Петровича про відкриття виконавчого провадження (суддя Деркач О.Г.), постановлену об 11 год. 27 хв. у м.Чернігів, повний текст ухвали складено 20 лютого 2023 року, В С Т А Н О В И В: У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою, в якій просив визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна О.П. про відкриття виконавчого провадження №70997544 від 31 січня 2023 року. Скарга мотивована тим, що 31 січня 2023 року із за стосунку «Дія» заявнику стало відомо про відкриття виконавчого провадження №70997544 на підставі виконавчого листа, виданого Новозаводським районним судом м.Чернігова 05 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 щодо стягнення грошових коштів у розмірі 920 006,59 грн. Вважає таку постанову протиправною та винесеною із істотними порушеннями діючого законодавства. ОСОБА_1 вказує, що стягувач зараз перебуває за кордоном і заяви про примусове виконання рішення подати не міг, що зумовлює безпідставне відкриття виконавчого провадження. За доводами заявника, фактичне місце його проживання наразі знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що розташовано в районі проведення воєнних (бойових) дій, отже підстави для відкриття виконавчого провадження по вказаному виконавчому листу відсутні. Одночасно у своїй скарзі ОСОБА_1 просив зупинити стягнення на підставі виконавчого документа у виконавчому провадженні №70997544 на час розгляду даної скарги, оскільки у випадку задоволення скарги заявнику для відновлення порушених прав буде необхідно повторно звертатися до суду. Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 02 лютого 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено; зупинено стягнення у виконавчому провадженні №70887544 від 31 січня 2023 року на підставі виконавчого листа №751/4443/18, виданого Новозаводським районним судом м.Чернігова 05 січня 2023 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 920006 грн 59 коп. Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15 лютого 2023 року скаргу задоволено; визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна О.П. про відкриття виконавчого провадження №70887544 від 31 січня 2023 року. Ухвалу суду мотивовано тим, що відкриття даного виконавчого провадження безпосередньо за місцем реєстрації проживання боржника, а не його фактичного місця проживання, відбулося з порушенням діючого законодавства. В апеляційних скаргах приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Палігін О.П. просить: скасувати ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 02 лютого 2023 року і відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення стягнення на підставі виконавчого листа в межах виконавчого провадження №70887544; скасувати ухвалу суду першої інстанції від 15 лютого 2023 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 повністю. Апеляційні скарги мотивовані тим, що суд зупинив виконавче провадження, керуючись положеннями ст.150 ЦПК України, проте дана норма права не підлягала застосуванню, оскільки суд розглядав скаргу на дії виконавця в порядку ст.447 ЦПК України, а не позовну заяву. Положеннями ст.ст.450, 451 ЦПК України не передбачено повноважень суду зупиняти виконавче провадження на час розгляду такої скарги. Приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Палігін О.П. посилається, що суд не врахував, що визначальним нормативно-правовим актом, який встановлював перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій, є наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №95, який на момент відкриття виконавчого провадження та розгляду скарги заявника, як і наказ №273, втратили свою чинність. Натомість приватний виконавець повинен був керуватися саме нормами пункту 10-2 розділу XIII Закону №1404-VIII, постанови КМУ №1364 та наказу Мінреінтеграції №309 у їх системно-логічному зв`язку. Відтак, суд першої інстанції застосував норми права, які не підлягали застосуванню, та не застосував норми, які могли бути застосовані. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15 лютого 2023 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин норму права, яка втратила чинність, і не застосував норму права, яку належало застосувати. Суд не зазначив певну норму Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а лише послався на Закон в цілому. Разом з тим, норма «реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав та свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України або підставою для їх обмеження» містилася у частині 2 статті 2 вказаного Закону та була виключена законом №1871-IX від 05 листопада 2021 року. За доводами стягувача, сам по собі факт укладення договору оренди житлового приміщення не свідчить про зміну боржником місця проживання і не є належним доказом такої зміни, отже він мав право відкривати виконавче провадження. Стягувач вважає, що суддя Деркач О.Г. в силу п.4 ч.1 ст.36, ч.2 ст.36, ч.1 ст.37 ЦПК України не мав права розглядати скаргу ОСОБА_1 , пов`язану із виконанням рішення суду у справі №751/4443/18, оскільки він брав участь у вирішенні вказаної справи, ним приймалося рішення від 23 листопада 2018 року, яким у позові ОСОБА_2 було відмовлено, а постановою Верховного Суду від 24 лютого 2021 року вказане рішення було скасоване. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону судові рішення суду першої інстанції не відповідають. По справі встановлено, що 05 січня 2023 року Новозаводським районним судом м.Чернігова було видано виконавчий лист у справі №751/4443/18 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплаченої суми боргу у розмірі 920 006 грн 59 коп., а також 8 810 грн судового збору (а.с.30). 30 січня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна О.П. із заявою про прийняття вказаного виконавчого листа на виконання (а.с.29). Постановою приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна О.П. від 31 січня 2023 року було відкрито виконавче провадження (ВП №70887544) з примусового виконання виконавчого листа №751/4443/18, виданого 05 січня 2023 року Новозаводським районним судом м.Чернігова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплаченої суми боргу у розмірі 920 006 грн 59 коп. (а.с.6). Копію вказаної постанови було направлено на адресу стягувача і боржника (а.с.31). У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судових рішень. Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно до частин першої, другої статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Згідно зі статтями 4, 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення, в якому зазначаються, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи. Частиною другою статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Визначення місця проживання та місця перебування наведено у Законі України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», відповідно до якого місцем проживання є житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги. Відповідно до Закону України №2468-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння процесам релокації підприємств в умовах воєнного стану та економічного відновлення держави» від 28 липня 2022 року, який набрав чинності 19 серпня 2022 року, абзац п`ятнадцятий пункту 102 Закону України «Про виконаче провадження» викладено в такій редакції: «Забороняється відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, а також прилеглих до неї територій». Враховуючи, що у даній справі оскаржується постанова приватного виконавця від 31 березня 2023 року про відкриття виконавчого провадження, з`ясуванню підлягає питання місця проживання/перебування боржника. Згідно з відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області місце проживання ОСОБА_1 з 09 серпня 2019 року зареєстровано в АДРЕСА_2 (а.с.60). Проте, за доводами ОСОБА_1 , фактично він проживає в орендованій квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі Договору оренди житлового приміщення від 01 жовтня 2022 року (а.с.20). Колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставним висновок суду першої інстанції, що відкриття виконавчого провадження відбулося з порушенням чинного законодавства. Як вірно зазначено в апеляційній скарзі ОСОБА_2 , суд першої інстанції послався на норму Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», відповідно до якої реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження, і яка була виключена на підставі Закону №1871- IX від 05 листопада 2021 року. Натомість 05 листопада 2021 року Верховною Радою України прийнято Закон «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», який набрав чинності 01 грудня 2021 року. Відповідно до ст.3 вказаного Закону декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою: 1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; 2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою; 3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках. Статтями 4, 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» встановлено, що особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування). Громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. В матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 задекларував або зареєстрував своє місце проживання за адресою орендованої квартири в АДРЕСА_1 . При цьому вся надіслана судом боржнику кореспонденція на вказану адресу повернулася неврученою з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.42, 112). Враховуючи викладене, боржник ОСОБА_1 не надав належних доказів свого проживання на території територіальної громади, що розташована в районі проведення воєнних (бойових) дій, що виключало б можливість відкриття виконавчого провадження. Як вірно зазначено ОСОБА_2 , сам по собі факт укладення договору оренди житлового приміщення не свідчить про зміну боржником місця проживання і не є належним доказом такої зміни. Отже, приватний виконавець Палігін О.П. мав право відкривати виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №751/4443/18 від 05 січня 2023 року по стягненню з ОСОБА_1 , зареєстрованим місцем проживання якого є АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_2 суми боргу в розмірі 920 006,59 грн. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суддя Деркач О.Г. не мав права розглядати скаргу, не заслуговують на увагу. Статтями 447, 448 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Пунктом 2.3.44. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України №25 від 02 квітня 2015 року, на порушення якого вказує ОСОБА_2 , встановлено, що раніше визначеному в судовій справі головуючому судді (судді-доповідачу) передаються також: судові справи, за якими надійшли заяви (клопотання), пов`язані із виконанням судових рішень, передбачені +5 посилань. Право на звернення сторони виконавчого провадження із скаргою до суду на рішення, дії або бездіяльність виконавця було встановлено статтею 383 ЦПК України (в редакції, чинній станом на день затвердження Положення про автоматизовану систему документообігу суду). Також відповідно до п.82.7 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя №1845/0/15-21 від 17 серпня 2021 року, передача судової справи (провадження) раніше визначеному судді, судді-доповідачу проводиться без застосування автоматизованого розподілу щодо: заяви та клопотання з процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень, подані до суду, що розглядав справу. Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), передбачені у Розділі VI чинного ЦПК України, в той час як право на звернення із скаргою до суду сторони виконавчого провадження стосується судового контролю за виконанням судових рішень, встановленого Розділом VII ЦПК України. Отже, з аналізу вказаних норм закону не вбачається, що суд першої інстанції безпідставно присвоїв скарзі окремий номер справи і що справа повинна була розглядатися в межах розгляду справи №751/4443/18. При цьому ОСОБА_2 не був позбавлений можливості брати участь у розгляді справи №751/955/23 за скаргою ОСОБА_1 , оскільки про розгляд справи був повідомлений належним чином, про що свідчить отримане ним рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення на а.с.24. Однак, своїм правом стягувач не скористався, заяви про відвід судді не подавав. Згідно із ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі №752/26606/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого положення статей 149-153 ЦПК України, які регламентують забезпечення позову, не можуть застосовуватися при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, державного чи приватного виконавця (статті 447-451 ЦПК України), поданої у порядку здійснення судового контролю за виконанням рішення суду, яке набрало законної сили (стягнення за яким не зупинялось) і підлягає примусовому виконанню в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». У ЦПК України відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження у порядку, передбаченому статтями 149, 150 ЦПК України, вживати заходи забезпечення скарги на дії приватного виконавця шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа. У зв`язку з викладеним, суд першої інстанції безпідставно задовольнив скаргу ОСОБА_1 і в частині вимог про зупинення стягнення на підставі виконавчого листа в межах виконавчого провадження №70887544. З урахуванням викладеного в сукупності, ухвали Новозаводського районного суду м. Чернігова від 02 лютого і 15 лютого 2023 року підлягають скасуванню з відмовою в задоволенні скарги ОСОБА_1 в повному обсязі (як в частині визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, так і в частині вимог про зупинення стягнення на підставі виконавчого документа). При цьому, враховуючи, що вимоги про зупинення стягнення на підставі виконавчого документа містяться в самій скарзі на дії приватного виконавця, їх не викладено заявником в окремо поданій заяві, відсутні підстави для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення стягнення, як про то просив у своїй апеляційній скарзі приватний виконавець Палігін О.П. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі відмови в позові на позивача (ч.ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України). Враховуючи, що апеляційні скарги суб`єкта оскарження і стягувача підлягають задоволенню, із заявника належить стягнути на користь приватного виконавця Палігіна О.П. 1073,60 грн, на користь ОСОБА_2 536,80 грн судового збору, сплаченого останніми за апеляційний розгляд справи. Також у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про стягнення на його користь понесених ним судових витрат, зокрема на професійну правничу допомогу. 07 березня 2023 року між ОСОБА_2 і адвокатом Марченко Н.І. укладено Договір про надання правничої допомоги, за умовами якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надати клієнту правові послуги: підготовка апеляційної скарги клієнта на ухвалу Новозаводського районного суду м.Чернігова від 15.02.2023 р. у справі №751/955/23; представництво інтересів клієнта в Чернігівському апеляційному суді при розгляді ним справи №751/955/23; за необхідності підготовка та подання адвокатських запитів, заяв по суті та з процесуальних питань, письмових пояснень, заяв, заперечень, клопотань у справі №751/955/23 (а.с.85). Згідно з Актом приймання-передачі правових послуг від 09 березня 2023 року адвокат Марченко Н.І. надала, а ОСОБА_2 прийняв наступні правові послуги: підготовка апеляційної скарги на ухвалу Новозаводського районного суду м.Чернігова від 02.02.2023 р. у справі №751/955/23; вартість зазначених послуг становить фіксовану суму 2500 грн, тобто не залежить від обсягу таких послуг та часу, витраченого адвокатом на їх виконання (а.с.86). Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру №б/н від 09 березня 2023 року ОСОБА_2 сплатив адвокату Марченко Н.І. 2000 грн за надані послуги (а.с.89). Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, співмірності заявленого розміру витрат обсягу наданих послуг, задоволення апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2000 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 141, 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391, 447, 451 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна Олександра Петровича та ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 02 лютого 2023 року та ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15 лютого 2023 року скасувати. У задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна Олександра Петровича про відкриття виконавчого провадження та зупинення стягнення на підставі виконавчого документу - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 536 грн 80 коп. судового збору, а також 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції. Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( місце знаходження 14013, м. Чернігів, б. 139, оф.213, РНОКПП НОМЕР_3 ) 1073,60 грн судового збору за розгляд справи апеляційним судом. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 13 квітня 2023 року. Головуючий: Судді: