Постанова Чернігівський апеляційний суд № 751/2057/25

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 21 травня 2025 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 751/2057/25 Головуючий у першій інстанції Павлов В. Г. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/922/25 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі: головуючого-судді: Онищенко О.І. суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В. секретар: Шкарупа Ю.В. Стягувач : ОСОБА_1 Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» Суб`єкт оскарження: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Авторгов А.М. Особи, які подали апеляційні скарги: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», ОСОБА_1 Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 березня 2025 року у справі за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» на дії приватного виконавця, (суддя Павлов В.Г. ), ухвалене у м. Чернігів, В С Т А Н О В И В: У березні 2025 року ТОВ «ВІН ФІНАНС» звернулось до суду із скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Авторгова Андрія Миколайовича в якій просило: - визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №77245771; - визнати неправомірною та скасувати постанову про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні №77245771; - визнати неправомірною та скасувати постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження №77245771; - зобов`язати приватного виконавця винести повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття на виконання. Заявник обґрунтовував пред`явлену скаргу, тим що заява стягувача ОСОБА_1 про примусове виконання виконавчого листа № 751/11220/23 виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова 17.02.2025 року щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю « Фінансова Компанія « Довіра та Гарантія» на користь ОСОБА_1 заборгованості на суму 197292.88 грн подана приватному виконавцю Авторгову А.М. не відповідає вимогам чинного законодавства. Зокрема, в ній відсутні назва та дата видачі виконавчого документу, відсутня дата народження стягувача, не долучені реквізити документа, що посвідчує особу стягувача, але не зважаючи на зазначене, приватним виконавцем відкрито виконавче провадження за зазначеною вище заявою стягувача. Крім того, при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження приватний виконавець відкрив виконавче провадження зазначивши в ній боржника Товариство з обмеженою відповідальністю « ВІН ФІНАНС» замість боржника який зазначений у виконавчому листі № 751/11220/23 Товариство з обмеженою відповідальністю « Фінансова компанія Довіра та Гарантія». Враховуючи, що оскаржувані постанови про стягнення з боржника основної винагороди та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, винесені після постанови про відкриття виконавчого провадження , яка на думку скаржника прийнята з порушенням вимог закону, всі інші постанови є похідними та протиправними. Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 березня 2025 року у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» на дії приватного виконавця відмовлено;стягнуто з ТОВ « ВІН ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 2000 грн. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що ані ЗУ «Про виконавче провадження», ані Інструкцією з організації примусового виконання рішень не врегульовані вимоги до заяви про відкриття виконавчого провадження, а тому, на думку суду, при її складанні слід керуватися положеннями ст.5 ЗУ «Про звернення громадян», де закріплено, що у зверненні повинні бути зазначені такі відомості: орган, до якого воно адресується, посадова особа, уповноважена розглядати; ПІБ заявника; місце його проживання; суть питання, прохання чи вимога; дата; підпис заявника. Проаналізувавши вищевказані вимоги Закону та надану суду копію заяви про відкриття виконавчого провадження, суд дійшов висновку, що подана ОСОБА_1 заява в повній мірі відповідає вказаним положенням Закону. Суд вважав, що зміна назви юридичної особи, з урахуванням збереження місця знаходження та ЄДРПОУ, не є реорганізацією юридичної особи, наявні реквізити дозволяють ідентифікувати ТОВ «ВІН ФІНАНС» як боржника у цьому виконавчому провадженні, а вказана обставина жодним чином не є перешкодою для виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Твердження заявника про протиправне відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження №77245771 є безпідставними, а повернення виконавчих документів виключно з таких підстав є формалізмом. Суд зазначив, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу та прийшов до висновку про часткове задоволення заяви про стягнення витрат за надання професійної правничої допомоги у розмірі 2000 грн. У апеляційній скарзі ТОВ «ВІН ФІНАНС» просить суд скасувати оскаржувану ухвалу суду та постановити нову, якою задовольнити скаргу боржника у виконавчому провадженні. ТОВ «ВІН ФІНАНС» зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на вимоги пункту 3 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання судових рішень де зазначено, що заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом з оригіналом ( дублікатом) виконавчого документу. У заяві зазначаються в тому числі: назва і дата виконавчого документі; прізвище, ім`я, по батькові стягувача; його дата народження та місце проживання та перебування; реєстраційний номер облікової картки платника податків; номер телефону; унікальний номер в Єдиному державному демографічному реєстрі; спосіб перерахування стягнутих коштів; реквізити рахунку. В скарзі на дії приватного виконавця ТОВ «ВІН ФІНАНС» наголошувало на тому, що подана стягувачем ОСОБА_1 заява про примусове виконання виконавчого листа №751/11220/23 не містила всіх вище перелічених даних. Натомість суд послався в оскаржуваній ухвалі на відсутність законодавчо врегульованих вимог для заяви на примусове виконання судового рішення. Крім того, заявник не погоджується з висновком суду про правильність дій приватного виконавця щодо зміни назви боржника, оскільки у виконавчому документі зазначена одна назва боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю « Фінансова Компанія « Довіра та Гарантія», а виконавче провадження відкрито відносно Товариства з обмеженою відповідальністю « ВІН ФІНАНС». У відзиві на апеляційну скаргу, приватний виконавець Авторгов А.М. просить суд відхилити апеляційну скаргу ТОВ «ВІН ФІНАНС» та залишити оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін. ОСОБА_2 повідомляє суд апеляційної інстанції про те, що виконавче провадження №77245771 відкрито 18.02.2025 року та в той же день 18.02.2025 року закінчено у зв`язку з стягненням боргу з боржника на користь стягувача. Відповідно до ч.4ст.4 Закону України « Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у випадках передбачених законом. Жодної з перелічених підстав для повернення виконавчого листа №77245771 виданого 17.02.2025 року Новозаводським районним судом міста Чернігова без прийняття до виконання не існувало. Повернення виконавчого документу через відсутність у виконавчому листі даних про особу має ознаки формальності. ОСОБА_2 звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що зміна назви юридичної особи не тягне за собою правонаступництва у зв`язку з відсутністю нового учасника цивільних відносин, якому мають перейти права та обов`язки особи, яка вибула, та юридичної незмінності право попередника учасника цивільних відносин, який вибуває зі складу учасників цивільного відношення. В пеляційній скарзі ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу в частині визначеного судом до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з ТОВ «ВІН ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн. ОСОБА_1 звертає увагу суду на те, що суд першої інстанції при відсутності клопотання про зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу самостійно зробив припущення про необхідність їх зменшення.Також суд в оскаржуваній частині ухвали зробив лише загальне посилання на необхідність зменшення розміру судових витрат не аргументувавши своє рішення з посиланнями на матеріали справи. Витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн є справедливими, співмірними, обґрунтованими та адекватними виходячи з нагальності надання адвокатом послуг. Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не надходив. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону частково відповідає судове рішення суду першої інстанції. По справі встановлено, що 17.02.2025 р. Новозаводським районним судом міста Чернігова було видано виконавчий лист №751/11220/23 щодо стягнення з ТОВ «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія» на користь ОСОБА_1 заборгованість у сумі 197292,88 грн, 7039.12 грн витрат на професійну правничу допомогу, 1972.93 грн судового збору. ( а.с. 10) За заявою стягувача ОСОБА_1 від 17.02.2025 року приватним виконавцем Авторговим А.М. відкрито виконавче провадження за № 77245771. ( а.с. 9,11) Також приватним виконавцем Авторговим А.М. 18.02.2025 року винесено Постанову про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 20630.49 грн та Постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження. ( а.с.18,19) Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». У відповідності до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII виконавчий лист, виданий судом, є виконавчим документом, який відповідно до цього Закону підлягає примусовому виконанню. За змістом частин першої та другої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 3 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну. Відповідно до п.1 ч.1 ст.26 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону (пункт 6 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VІІІ). Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання судових рішень зазначено, що заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом з оригіналом ( дублікатом) виконавчого документу. У заяві зазначаються в тому числі: назва і дата виконавчого документі; прізвище, ім`я, по батькові стягувача; його дата народження та місце проживання та перебування; реєстраційний номер облікової картки платника податків; номер телефону; унікальний номер в Єдиному державному демографічному реєстрі за наявності; спосіб перерахування стягнутих коштів; реквізити рахунку. Аналізуючи зміст заяви ОСОБА_1 від 17.02.2025 року колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що не зазначення в заяві дати народження стягувача та дати видачі виконавчого документу не є підставою для повернення без прийняття до виконання виконавчого документу передбачених ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження». Посилання ж в скарзі на не зазначення в заяві про пред`явлення до виконання виконавчого документу реквізитів документу, що посвідчує особу вимогами Інструкції з організації примусового виконання судових рішень не передбачено. Частина п`ята статті 15 Закону передбачає, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. У разі якщо сторона виконавчого провадження - юридична особа змінила найменування, виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження. Зміна назви юридичної особи, з урахуванням збереження місця знаходження та ЄДРПОУ, не є реорганізацією юридичної особи, наявні реквізити дозволяють ідентифікувати ТОВ «ВІН ФІНАНС» як боржника у цьому виконавчому провадженні, а вказана обставина жодним чином не є перешкодою для виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог скарги в частині визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження приватного виконавця Авторгова А.М. № 77245771 від 18.02.2025 року з примусового виконання виконавчого листа №751/11220/23, виданого17.02.2025 року Новозаводським районним судом м. Чернігова щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю « Фінансова компанія « Довіра та Гарантія» на користь ОСОБА_3 заборгованості у сумі 197292.88 грн, 7039.12 грн витрат на професійну правничу допомогу, 1972.93 грн судового збору та враховує, що на момент звернення з даною скаргою на дії приватного виконавця судове рішення було виконане. За правилами адміністративного судочинства можуть оскаржуватися рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання ухвалених в адміністративній справі судових рішень, а також виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, оскільки закон не встановлює для такого оскарження іншого порядку судового оскарження. У провадженні, рішення в якому переглядаються, ТОВ «ВІН ФІНАНС» оскаржує, в тому числі, постанови приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, тобто виконавчі документи, видані іншими, ніж суд, органами та посадовими особами. Тож суд першої інстанції не вірно визначив юрисдикцію провадження в цій частині скарги. У статті 74 Закону № 1404-VІІІ розмежовано юрисдикцію спору за об`єктом оскарження. Якщо оскаржується рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання саме судового рішення, то спір підлягає розгляду у суді, який видав виконавчий документ (частина перша цієї статті). У разі оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо безпосередньо виконання рішень інших органів (посадових осіб), спір розглядається у порядку адміністративного судочинства (фрагмент частини другої цієї статті). Частина друга статті 74 Закону № 1404-VІІІ установлює, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Тобто у фрагменті частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ «у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів» наведено лише кілька видів постанов виконавця, які оскаржуються в порядку адміністративного судочинства. Частина друга статті 74 Закону № 1404-VІІІ окремо визначає, що постанови виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження можуть бути оскаржені до адміністративного суду. Зазначене узгоджується з висновками викладеними у Постанові Великої Палати Верховного суду від 11.09.2024 року у справі № 310/2210/21. За приписами ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимоги апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення. Отже, ухвала Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 березня 2025 року в частині вирішення вимог скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» на дії приватного виконавця про визнання неправомірними та скасування постанов про стягнення з боржника основної винагороди та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження підлягає скасуванню з закриттям проваддення в цій частині вимог скарги на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України. Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу. Згідно з ч.2, 8 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі відмови в позові - на позивача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Як передбачено частинами четвертою та п`ятою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 зазначив, що склад і розмір витрат на правничу допомогу є предметом доказування у справі. Для підтвердження цих витрат необхідно подати договір про надання правничої допомоги, акт приймання-передачі послуг, платіжні документи та розрахунок витрат. Наявність таких доказів є підставою для їх відшкодування стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Таким чином, Верховний Суд роз`яснив, що перелік доказів витрат на правничу допомогу не є вичерпним, а їх оцінка перебуває у межах дискреції суду. Верховний Суд у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 виклав правову позицію, згідно з якою витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт перший частини другої статті 137 ЦПК України). Так, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Для суду не є обов`язковими зобов`язання, що склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, який передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18). У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України. Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими доказами. У запереченнях на скаргу на дії приватного виконавця поданих до суду першої інстанції Буштрук О.М. зазначав про те, що документи пов`язані з розглядом скарги щодо судових витрат будуть надані в строки передбачені ч.8 ст.141 ЦПК України. 14.03.2025 року від ОСОБА_1 на адресу суду надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу. (а.с.68) Згідно умов договору про надання правової допомоги від 6 березня 2025 року ОСОБА_1 доручив адвокату Підгорному К.Є. представляти та захищати його права та законні інтереси в Новозаводському районному суді м. Чернігова у справі №751/2057/25. Пунктом 1.3 сторони передбачили, що вартість правової допомоги ( гонорар)становить 5000 грн.(а.с.69) Квитанцією № 1 до прибуткового касового ордеру від 6 березня 2025 року Буштруком сплачені кошти в розмірі 5000 грн. ( а.с. 70) Суд першої інстанції проаналізувавши надані ОСОБА_1 докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу прийшов до висновку про те, що заявлена до стягнення сума витрат є завищеною та врахувавши визначені ч.5,6 ст.137 ЦПК України повноваження суду щодо зменшення розміру судових витрат, зменшив заявлений стягувачем розмір до стягнення до 2000 грн. Колегія суддів апеляційного суду погоджується зтакими висновками суду першої інстанції щодо визначеного до стягнення розміру судових витрат та вважає, що саме такий розмір буде відповідати принципам розумності та справедливості. Доводи апеляційної скарги щодо не вмотивованості прийнятого судом першої інстанції рішення щодо зменшення розміру судових витрат не зслуговують на увагу суду, оскільки матеріали справи не містять акту виконаних робіт чи розрахунку, який би міг проаналізувати суд. До суду апеляційної інстанції від адвоката Підгорного К.Є. , який діє в інтересах ОСОБА_1 подано клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів понесення ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. До клопотання додано договір на професійну правничу допомогу від 26.03.2025 року, ордер за №1127174, акт виконаних робіт від 19.05.2025 року. Оскільки колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , то клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які останній поніс в суді апеляційної інстанції не підлягає задоволенню. Керуючисьч. Керуючись ст. 255 ч. 1 п. 1, 367, 368, 374, 377 ч. 1, 376 ч.1 п.4, 381-384, 389,390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 березня 2025 року в частині вирішення вимог скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» на дії приватного виконавця про визнання неправомірними та скасування постанов про стягнення з боржника основної винагороди та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження скасувати, а проваддження в цій частині вимог скарги закрити. Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» , що розгляд даної справи в частині вимог скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» на дії приватного виконавця про визнання неправомірними та скасування постанов про стягнення з боржника основної винагороди та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження віднесено до адміністративної юрисдикції. Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутись до Чернігівського апеляційного суду із заявою про направлення даної справи за встановленою юрисдикцією. В іншій частині ухвалу суду залишити без змін. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат понесених у суді апеляційної інстанції - відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текс постанови виготовлено 22 травня 2025 року. Головуючий: Судді: