Постанова 4850 № 200/17222/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 квітня 2023 року справа №200/17222/21 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 р. у справі № 200/17222/21 (головуючий І інстанції Зеленов А.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - У С Т А Н О В И В: 02 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення від 17.09.2021 №914280194015 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі заяви від 15.09.2021 відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15 вересня 2021 року про перерахунок пенсії згідно до ч.4 ст.42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із зарахуванням до страхового стажу та пільгового стажу (в умовах зайнятості повний робочий день під землею) періоду роботи з 03.07.2019 по 30.06.2021 на Відокремленому підрозділі Шахта Україна Державного підприємства Селидіввугілля в якості підземного гірника з ремонту гірничих виробок 4 розряду з повним робочим днем в шахті. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 15 вересня 2021 року засобами веб-порталу електронних послуг Пенсійного фонду України ним було подано заяву про перерахунок пенсії відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Рішенням відділу перерахунків пенсій №1 Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №914280194015 від 17.09.2021 було відмовлено в перерахунку пенсії відповідно до частини 4 статті 42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, обґрунтовуючи відсутністю даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Позивач вважає дії відповідача такими, що не ґрунтуються на законі. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 р. у справі № 200/17222/21 позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 17.09.2021 №914280194015 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії на підставі заяви від 15.09.2021 відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15 вересня 2021 року про перерахунок пенсії згідно до ч.4 ст.42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із зарахуванням до страхового стажу та пільгового стажу періоду роботи з 03.07.2019 по 30.06.2021 на Відокремленому підрозділі Шахта Україна Державного підприємства Селидіввугілля в якості підземного гірника з ремонту гірничих виробок. Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що враховуючи, що за періоди роботи з 03.07.2019 по 30.06.2021 на підприємстві ВП Шахта Україна ДП Селидіввугілля страхові внески не сплачувалися, управління прийшло до переконання, що дії управління не суперечать чинному законодавству, а тому, у задоволенні адміністративного позову позивача слід відмовити повністю. Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , є громадянином України , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 10.01.2016 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії за віком відповідно до ч.2 ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. 15.09.2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з заявою про перерахунок пенсії відповідно до ч.2 ст.42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 17.09.2021 року №914280194015 відмовлено в перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі заяви від 15.09.2021 року відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у зв`язку з відсутністю даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку. 28.09.2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з заявою про надання інформації щодо підстав прийняття рішення про відмову у перерахунку пенсії. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 22.10.2021 року №15965-15800/А-15/8-0500/21 на запит позивача повідомлено про те, що рішенням від 17.09.2021 йому було відмовлено в проведенні перерахунку відповідно до ч.4 ст. 42 Закону № 1058, через відсутність сплати єдиного соціального внеску за період з 03.07.2019 по 30.06.2021 підприємством ВП Шахта Україна ДПСелидіввулілля. Згідно записів у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 11 серпня 1986 року, позивач у період з 03.07.2019 по 30.06.2021 працював на підприємстві ВП Шахта Україна ДП Селидіввулілля гірником підземним з ремонту гірничих виробок дільниці з видобування вугілля №3. До матеріалів справи, позивачем надано Довідку від 14.09.2021 року №1-2228 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, видану ОСОБА_1 , Відокремленим підрозділом ВП Шахта Україна ДП Селидіввулілля, про те, що у період з 03.07.2019 року по теперішній час зазначена особа працювала повний робочий день у ВП Шахта Україна ДП Селидіввулілля і виконувала гірничі роботи з видобування вугілля підземним засобом за професією гірника підземного з ремонту гірничих виробок дільниці з видобування вугілля №3, що передбачена списком №1 розділом №1 підрозділом 1 Постанови КМУ №461 від 24.06.2016 року. Випискою з наказу по ВП Шахта Україна ДП Селидіввугілля №78а від 30.11.2015 року №375а від 20.09.2019 року професія гірник з ремонту гірничих виробок підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення згідно списку №1 розділ №1 підрозділ 1.1а за результатами атестації робочих місць. Згідно довідки №403 від 02.11.2011 року, виданої ВП Шахта Україна ДП Селидіввугілля, ОСОБА_1 дійсно працює на Відокремленому підрозділі Шахта Україна ДП Селидіввугілля та в період з 01.07.2019 по 30.06.2021 роботодавець щомісячно на зарплату ОСОБА_1 нараховував єдиний соціальний внесок (ЄСВ) у розмірі 22%. Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5) страхувальником Відокремленим підрозділом Шахта Україна Державного підприємства Селидіввугілля з 03.07.2019 по 30.06.2021 заробітна плата нараховувалася, проте, єдиний соціальний внесок не сплачено. Не погодившись з такими діями відповідачів, позивач звернувся до суду за захистом свої прав. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон №1058-ІV від 09.07.2003 Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі- Закон №1058). Відповідно до статті 1 Закону №1058, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Відповідно до статті 5 Закону №1058, винятково цим Законом визначається, зокрема, пенсійний вік чоловіків і жінок, після досягнення якого особа має право на призначення пенсії за віком. Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч.4 ст.24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування). До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України Про пенсійне забезпечення. Відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону №1058-IV у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія. Пунктом 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування передбачено, що Пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди цим особам пенсії призначаються органами Пенсійного фонду за нормами цього закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України Про пенсійне забезпечення. За приписами пункту першого частини другої статті 114 Закону №1058, на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Відповідно до статті 62 Закону №1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі списками №1 та №2 деталізоване у Порядку застосування списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383 (далі - Порядок №383). Пунктом 10 Порядку №383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637). Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Згідно з пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України. Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що право особи на призначення пільгової пенсії згідно зі статтею 13 Закону України Про пенсійне забезпечення має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала на роботах, віднесених до Списків №1 або №2, і необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт за Списком №1 або №2. Відсутність підтвердження цих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу та призначення пенсії на пільгових умовах. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 06 грудня 2015 року у справі №686/19687/14а. Судом встановлено, що позивач у період з 03.07.2019 по 30.06.2021 працював на ВП Шахта Україна ДП Селидіввугілля гірником підземним з ремонту гірничих виробок дільниці з видобування вугілля №3, що підтверджується записами у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 11 серпня 1986 року та у довідках від 14.09.2021 №1-2228, від 02.11.2021 №403. Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 Справа № 275/615/17 (К/9901/768/17). Підставою для не зарахування до пільгового та страхового стажу періодів роботи позивача з 03.07.2019 по 30.06.2021 на ВП Шахта Україна ДП Селидіввугілля слугувала відсутність сплати підприємством єдиного соціального внеску до Пенсійного фонду, на що суд зазначає наступне. Частиною 1 статті 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно частини 1 статті 15 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону. Відповідно до статті 11 цього Закону, обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Положеннями статті 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб`єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових актів дає підстави дійти висновку, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. Отже, періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні. Суд зазначає, що страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами. Механізм обов`язкового пенсійного страхування передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх пенсійних справ. Так, зокрема статтею 113 Закону №1058 передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат. Згідно частини 1 статті 16 Закону №1058, застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо. З цим правом кореспондується обов`язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески (п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону № 1058) незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 20 Закону №1058). Статтею 106 Закону України № 1058-XV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-стахувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. З аналізу зазначених норм вбачається, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату внесків законом покладено на страхувальника. Згідно з п.10 ч.1 ст.1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010, №2464-VI ( далі Закон №2464) страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Зокрема ч.1 ст.4 Закону №2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці. Згідно з ч.2. ст.25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку ( п. 171.1 ст. 171). Суд зазначає, що працівник не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового та пільгового стажу за порушення, яке вчинене роботодавцем - платником страхових внесків (єдиного внеску). Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку (в індивідуальних відомостях про застраховану особу - позивача (форма ОК-5)) відомостей про сплату підприємством-роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення особи права на пенсію. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року в справі №208/6680/16-а, від 24 травня2018 року в справі №490/12392/16-а, від 4 вересня 2018 року в справі №482/434/17, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. В контексті викладеного, суд дійшов висновку, шо рішення відповідача-2 від 17.09.2021 №914280194015 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі заяви від 15.09.2021 відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з підстав відсутності даних про сплату щомісячних внесків за цей період роботи є протиправним та підлягає скасуванню. Згідно положень частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як зазначив ЄСПЛ у справі. Latvia (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу №1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам. У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява №38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам. Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо). Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Відповідач-2 не надав жодного доказу на підтвердження того, що він при прийнятті рішення від 17.09.2021 №914280194015 про відмову в перерахунку пенсії з підстав відсутності даних про сплату щомісячних внесків за цей період роботи діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто с забезпеченням усіх прав особи. Дії відповідача порушують баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст.46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямовані ці дії. З практики Європейського суду слідує таке: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права. Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність обрати інший спосіб захисту порушеного права позивача та визнати протиправним та скасувати рішення відповідача -2 від 17.09.2021 №914280194015 про відмову позивачу в перерахунку пенсії на підставі заяви від 15.09.2021 відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та зобов`язати відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача від 15 вересня 2021 року про перерахунок пенсії згідно до ч.4 ст.42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із зарахуванням до страхового стажу та пільгового стажу періоду роботи з 03.07.2019 по 30.06.2021 на Відокремленому підрозділі Шахта Україна Державного підприємства Селидіввугілля в якості підземного гірника з ремонту гірничих виробок. Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані. Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 р. у справі № 200/17222/21 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 р. у справі № 200/17222/21 - залишити без змін. Повне судове рішення складено 11 квітня 2023 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя А.А. Блохін Судді Т.Г. Гаврищук І.В. Сіваченко