Постанова Миколаївський апеляційний суд № 474/1009/21

10.04.23 22-ц/812/264/23 Єдиний унікальний номер судової справи: 474/1009/21 Провадження №22-ц/812/264/23 Доповідач суду апеляційної інстанції Самчишина Н.В. Постанова Іменем України 10 квітня 2023 року м. Миколаїв справа № 474/1009/21 Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Самчишиної Н.В., суддів: Кушнірової Т.Б., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання Лівшенком О.С., за участі представника позивача Мальцевої А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Лютим Олегом Віталійовичем, на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2022 року, ухвалене в складі головуючого судді Фасія В.В., в приміщенні того ж суду в смт. Врадіївка, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, установив: 26 листопада 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі ТОВ «Вердикт Капітал» або Товариство) звернулось до суду з вищезазначеним позовом до ОСОБА_1 , який обґрунтовувало наступним. 02 серпня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений Договір про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування №010/0081/82/0166663, за умовами якого банк відкрив позичальнику картковий рахунок, з кредитним лімітом в розмірі 6100 грн, а позичальник зобов`язався повернути використану суму в строк до 02 серпня 2020 року та сплатити проценти за користування кредитними коштами в розмірі 45 % річних. Банк належним чином виконав свої зобов`язання, надавши позичальнику кредитні кошти в порядку передбаченому умовами кредитного договору. 20 вересня 2019 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір відступлення права вимоги №114/2-19-F, відповідно до якого AT «Райффайзен Банк Аваль» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі за договором №010/0081/82/0166663 від 02 серпня 2016 року, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 . Таким чином, ТОВ «Вердикт Капітал» наділено правом грошової вимоги до відповідача. За період користування кредитними коштами відповідачем здійснені часткові платежі на погашення основної суми кредиту, проте заборгованість за кредитним договором в повному обсязі не погашена. Загальний розмір заборгованості за кредитним договором станом на 13 жовтня 2021 року складає 15 869 грн. 72 коп., що складає заборгованість за тілом кредиту. Також позивачем нараховано борг на підставі статті 625 ЦК України станом на 13 жовтня 2021 року з моменту порушення грошового зобов`язання, а саме: 3% річних 569 грн 47 коп., втрати від інфляції 1 798 грн 44 коп. Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №010/0081/82/0166663 від 02 серпня 2016 року у розмірі 18 237 грн 63 коп., судовий збір у розмірі 2 270,00 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 20000 грн. У відзиві на позовну заяву відповідачка, заперечуючи проти позову, посилалася, як на сплив позовної давності, так і невірний розрахунок боргу. Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість за договором про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування №010/0081/82/0166663 від 02 серпня 2016 року в загальному розмірі 18 237 грн 63 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 15 869,72 грн, 3% річних в сумі 569,47 грн, витрати від інфляції в сумі 1798,44 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2270 грн та витрати на правову допомогу - 2000 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши боржнику обумовлену суму коштів, а відповідач належно не виконав своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, тому з нього слід стягнути заборгованість за договором з урахування сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Крім того, суд вважав, що заява відповідача про застосування позовної давності, яка за домовленістю сторін була збільшена до 70 років, задоволенню не підлягає. Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Лютого О.В., подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вказувала, що судом першої інстанції не було встановлено факту реального припинення кредитних відносин з моменту переходу права вимоги за договором відступлення права вимоги до позивача від первісного кредитора (Банку) та не було встановлено існування фактичних кредитно-правових відносин між позивачем та відповідачкою при укладенні договору. Суд першої інстанції не взяв до уваги заяву відповідачки про застосування наслідків спливу позовної давності, помилково вважаючи, що сторонами за договором встановлено позовну давність у 70 років. Суд не врахував положення пункту 7.4 договору щодо його припинення із 20 вересня 2019 року в момент підписання договору про відступлення права вимоги між первісним кредитором та позивачем. Зазначала, що останню банківську операцію з картою щодо зняття готівки в сумі 700 грн вона вчинила 05 липня 2018 року та 06 серпня 2018 року здійснила останній безготівковий платіж в сумі 15 грн. Договірне списання позивачем коштів після вказаної дати до 12 грудня 2019 року було автоматичним та не були коштами добровільно сплаченими боржником. З цих підстав відповідач вважала що позивачем було пропущено позовну давність щодо частини основного боргу, оскільки перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання обов`язку з внесення чергового платежу. Судом не було надано відповідної правової оцінки факту, який нею зазначався у відзиві на позовну заяву, а саме тому факту, що відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_1 вбачається, що за вказаним кредитним рахунком закріплено по меншій мірі 3 банківські карти з номерами № НОМЕР_2 (основна карта отримана при укладенні договору), № НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , однак оскільки на ім`я відповідача було відкрито один рахунок з закріпленням за ним банківської карти лише з номером № НОМЕР_2 , то на думку відповідача це свідчить про неотримання ОСОБА_1 інших двох заявлених карток, а тому операції відображені в рахунку є невірними. Розрахунок не містить даних щодо внесених чи списаних коштів із рахунку за розрахунковий період, а виписка по рахунку не містить реквізитів кредитного договору, не передбачає конкретних реквізитів рахунку з якого має здійснюватися договірне списання коштів з огляду на існування ще двох банківських платіжних карток, даних про рух коштів. Зазначала також про те, що Банк в односторонньому порядку у 2017 році збільшив кредитний ліміт до 19 200 грн, без попередження позичальника. Крім того, судом першої інстанції не було враховано сум, стягнутих на користь позивача із відповідачки за період відкритого виконавчого провадження та на момент розгляду справи судом не встановлено фактичне відшкодування таких платежів. Відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «Вердикт Капітал» не подало. Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 02 серпня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПрАТ «Страхова компанія «Уніка Життя» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування №010/0081/82/0166663 (далі - Договір), відповідно до умов якого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» зобов`язалось надати позичальнику кредит у сумі, на дату укладення договору, 6100 грн, з фіксованою процентною ставкою 45% річних, з визначенням строку протягом якого клієнт користується та здійснює погашення кредиту, - який становить 48 місяців, що починається з 02 серпня 2016 року та закінчується 02 серпня 2020 року (а.с.8-13, 14). Відповідно до статті 3 п. 3.1, 3.4 сторони визначили, що за користування кредитом клієнт щомісяця зобов`язаний сплачувати банку проценти за ставкою, зазначеною у п.1.5 Договору. Погашення процентів здійснюється щомісячно шляхом договірного списання коштів в необхідній сумі з КР в дату розрахунків процентних платежів, у тому числі за рахунок збільшення заборгованості за кредитом в рамках встановленого поточного ліміту. У п. 3.9 цієї статті Договору кредиту клієнт зобов`язався здійснити остаточне погашення кредиту та процентів за ним не пізніше дати закінчення строку користування кредитом. У статті 7 Договору сторони визначили, що банк має право без згоди клієнта відступити свої права вимоги за договором будь-якій особі, та що у разі відступлення прав вимоги за договором новий кредитор набуває усі права та обов`язки банку за договором, що стосується умов кредитування, в повному обсязі, в т.ч. право щодо повернення кредиту, процентів, неустойки. Згідно статті 9 п. 9.3 цього ж Договору кредиту сторони визначили, що договір набуває чинності з дати його укладення та діє до повного погашення клієнтом грошових зобов`язань за Договором якщо інше прямо не передбачено Договором. Відповідно до положень статті 9 п. 9.10 цього договору сторони погодили, що до всіх правовідносин, пов`язаних з укладенням та виконанням Договору застосовується строк позовної давності тривалістю у 70 років. 20 вересня 2019 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір відступлення права вимоги №114/2-19-F, відповідно до якого AT «Райффайзен Банк Аваль» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором кредиту №010/0081/82/0166663 від 02 серпня 2016 року, укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , з сумою заборгованості у валюті договору на момент укладення договору відступлення права вимоги 20 500,73 грн, з яких: 20 103,66 грн сума заборгованості за основною сумою боргу по кредиту та 396, 57 грн - сума заборгованості за відсотками (а.с.34-47). Пунктом 2.4 розділу 3 Договору відступлення права вимоги №114/2-19-F сторони погодили, що новий кредитор набуває права грошових вимог первісного кредитора, включаючи право вимагати від боржника належного виконання грошових зобов`язань, право здійснювати нарахування та стягнення процентів за кредитним договором з дати відступлення права вимоги, та право нараховувати та стягувати штрафні санкції, тощо. Згідно частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За правилом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто за наведеним загальним правилом до нового кредитора переходять усі права, які належали первісному кредиторові у зобов`язанні, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відступлення права вимоги новий кредитор замінює собою особу у всіх правах, що існували на момент здійснення відступлення і не припинилися внаслідок такої заміни кредитора у зобов`язанні. Визначаючи, що зобов`язання переходить до нового кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, необхідно враховувати, що відступлення таких прав є неможливим лише стосовно недійсних вимог (тобто лише в разі недійсності самого правочину, в силу якого виникло кредитне зобов`язання). Зміст зобов`язання як правовідношення визначається сукупністю певних прав та обов`язків, відповідно, у разі описаного відступлення права вимоги до нового кредитора переходять усі права, які належали первісному кредитору. А отже, у спірних правовідносинах обсяг прав визначається обсягом прав, пов`язаних із обов`язком з повернення суми кредиту і виконанням усіх похідних від цього зобов`язань. Підпунктом 9.4.3 пункту 9.4 статті 9 Договору передбачено право банку закрити КР без заяви клієнта у випадках, передбачених зокрема в статті 7 Договору. З підстав, передбачених в цьому пункті 9.4 Договору банк має право розірвати договір та вимагати дострокового виконання клієнтом своїх грошових зобов`язань за договором, повідомивши про це клієнта та страховика, якщо інше не передбачено договором. Пунктом 7.4 статті 7 Договору від 02 серпня 2016 року сторони передбачили, що з моменту відступлення Банком права вимоги за договором, КР закривається, страховий захист за договором припиняється без можливості його відновлення, а відповідні права та обов`язки сторін щодо КР та страхування, що випливають із статті 4 договору, припиняються. Доказів того, що з моменту відступлення права вимоги на підставі договору №114/2-19-F за Договором, банк скористався своїм правом, згідно пункту 9.4 Договору, розірвав договір та/або вимагав дострокового виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань, матеріали справи не містять. За такого, на думку колегії суддів, висновок суду першої інстанції про те, що в силу такого відступлення права вимоги відбулося перенесення на нового кредитора ТОВ «Вердикт капітал» усіх прав, що випливають із Договору, укладеного первісним кредитором з боржником, окрім тих, що нерозривно не пов`язані з особою первісного кредитора, є вірним. Тому посилання заявника про припинення договору від 02 серпня 2016 року відповідно до положень пункту 7.4 Договору із 20 вересня 2019 року з моменту підписання договору про відступлення права вимоги між первісним кредитором та позивачем, не є слушним. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованість станом на 13 жовтня 2021 року становить 18 237,63 грн, що складається із нарахувань: 3 % річних 569,47 грн, втрати від інфляції 1 798,44 грн та заборгованості за тілом кредиту 15 869,72 грн (а.с. 23-26). Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року. Судом установлено, що станом на 22 вересня 2021 року за позичальником рахувалася заборгованість за тілом кредиту в сумі 15 869,72 грн. (з огляду на вчинені погашення після 12 грудня 2019 року в сумі 4233,94 грн), 3% річних в період з 03 вересня 2020 року (після закінчення строку кредитування) по 13 жовтня 2021 року в сумі 569,47 грн, та втрати від інфляції за цей же період в сумі 1 798,44 грн. Всього в сумі 18 237,63 грн. (а.с. 23- 33). У розрахунках позивачем зазначено про вчинення відповідачем погашення по кредиту після 12 грудня 2019 року: 28 серпня 2020 року в сумі 954,72 грн; 22 вересня 2020 року в сумі 300 грн; 30 вересня 2020 року в сумі 2385,05 грн; 30 жовтня 2020 року в сумі 1829,81 грн; 27.11.2020р. в сумі 3124,84 грн; 28 грудня 2020 року в сумі 1941,64 грн. Всього на суму 10 536,06 грн. Вказані суми були зараховані на погашення заборгованості по процентам на дату відступлення права вимоги в сумі 396,57 грн, по процентам нарахованим позивачем після укладення договору відступлення права вимоги в сумі 5905,55 грн та на тіло кредиту в сумі 4 233,94 грн. 03 липня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Гораєм О. С. вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №010/0081/82/0166663 від 02 серпня 2016 року укладеним з АТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником усіх прав та обов`язків якого на підставі договору відступлення права вимоги №114/2-19 - F від 20 вересня 2019 року є ТОВ «Вердикт Капітал» на суму 23 669,08 грн, з яких 20 103,67 грн прострочена заборгованість за сумою кредиту, 396,57 грн прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, 1200,81 грн строкова заборгованість за сумою кредиту, 1968,03 грн строкова заборгованість по несплаченим відсоткам. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 травня 2021 року у справі №761/36846/20 виконавчий напис від 03 липня 2020 року вчинений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Гораєм О. С. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №010/0081/82/0166663 від 02 серпня 2016 року - визнано таким, що не підлягає виконанню (а.с.90-93). В період примусового виконання вищезазначеного виконавчого напису за виконавчим провадженням №62607435 було стягнуто на користь ТОВ «Вердикт Капітал» кошти в сумі 10 236,06 грн, а саме: 28 серпня 2020 року в сумі 954,72 грн; 30 вересня 2020 року в сумі 2385,05 грн, 30 жовтня 2020 року в сумі 1829,81 грн; 27 листопада 2020 року в сумі 3124,84 грн; 28 грудня 2020 року в сумі 1941,64 грн. (а.с.96-99,135,137, 142). Стягнуті в порядку виконання виконавчого напису суми відображені та враховані позивачем у вищезазначеному розрахунку заборгованості станом на 22 вересня 2021 року на погашення процентів на дату відступлення права вимоги, процентів нарахованих позивачем після укладення договору відступлення права вимоги та на тіло кредиту, що вірно констатував суд першої інстанції. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що доказів здійснення недоговірного внесення/списання коштів за розрахунковий період, з неузгодженого з відповідачем рахунку, матеріали справи не містять. Збільшення банком поточного ліміту у 2017 році, без попередження позичальника, за умовами договору не звільняє позичальника від виконання зобов`язань з повернення кредиту та не є підставою для відмови у позові. Виходячи з викладеного, надавши належну оцінку представленим у справі доказам у їх сукупності, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань на вказаним вище кредитним договором та наявність у зв`язку з цим заборгованості, яка станом на 13 жовтня 2021 року становить 18 237,63 грн та складається із нарахувань 3 % річних 569,47 грн, втрат від інфляції 1 798,44 грн, заборгованості за тілом кредиту 15 869,72 грн. Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив твердження відповідача щодо спливу позовної давності, як підстави для відмови у задоволенні позовних вимог. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати в договорі, передбаченому актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (частина друга статті 6 ЦК України). За змістом частини третьої цієї статті сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, однак не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Виходячи з аналізу зазначених правових норм можна зробити висновок про те, що якщо сторони кредитного договору досягли згоди про збільшення позовної давності за всіма або окремими вимогами і така домовленість за змістом і формою відповідає вимогам статті 6 і частини першої статті 259 ЦК України, то розрахунок розміру заборгованості слід провести за кожною вимогою в межах збільшеної позовної давності, установленої сторонами в договорі, ураховуючи періодичність платежів, визначених договором. Суд встановив, що в статті 9 пункту 9.10 Договору №010/0081/82/0166663 від 02 серпня 2016 року сторони погодили, що до всіх правовідносин, пов`язаних з укладенням та виконанням Договору застосовується строк позовної давності тривалістю у 70 років. Доказів внесення змін до вказаного договору, укладення додаткових угод до нього, тощо, якими б вносилися зміни щодо раніше погоджених строків давності, матеріали справи не містять. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що стягнення заборгованості за договором не обмежується загальною позовною давністю у три роки перед зверненням кредитора до суду, є обґрунтованим. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування або зміни оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Лютим Олегом Віталійовичем залишити без задоволення, а рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: Т.Б. Кушнірова Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 10 квітня 2023 року.