Постанова 4803 № 212/11926/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4508/26 Справа № 212/11926/25 Суддя у 1-й інстанції - Швець М. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2026 року м.Кривий Ріг Справа № 212/11926/25 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. сторони: позивач Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 05 січня 2026 року, яке ухвалено суддею Швець М.В.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 05 січня 2026року, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2025 року Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК» (надалі - АТ «ТАСКОМБАНК») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу. Позовну заяву мотивовано тим, що 09.10.2020 між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» (надалі - ТОВ «ФК «ЦФР») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4794990021, за яким ТОВ «ФК «ЦФР» надало відповідачу кошти у відповідному розмірі на умовах строковості, зворотності, платності. 20.09.2021 право вимоги за кредитним договором перейшло до позивача на підставі договору про відступлення прав вимог № 200921. Відповідач умов кредитного договору не виконував, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у загальному розмірі 85 148,55 грн, що складається з: 70 146,35 грн заборгованість за тілом кредиту; 8,35 грн заборгованість за річними процентами; 14 993 грн заборгованість за щомісячними процентами. Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість у загальній сумі 85 148,55 грн. та витрати з оплати судового збору. Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 05 січня 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач АТ «ТАСКОМБАНК» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 уклав із первісним кредитором ТОВ «ФК «ЦФП» кредитний договір та отримав кредитні кошти, що підтверджено матеріалами справи та не оспорювалося. Позивач наполягає на обґрунтованості та правильності наданого щоденного розрахунку до суду. В матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості або контррозрахункок зі сторони відповідача. Наголошує, що будь-якого розрахунку сторона відповідача не надала, тоді як саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов`язок спростування розміру заборогованості, заявленого стороною позивача. Позивач не погоджується з позицією суду першої інстанції щодо неприйняття до уваги доказів на підтвердження розміру заборгованості, з урахуванням відсутності заперечень відповідача проти заявлених позовних вимог. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 09.10.2020 між ТОВ «ФК «ЦФР» та відповідачем укладено Кредитний договір № 4794990021, який відповідач підписав разом з Паспортом кредиту та Заявою-акетою на отримання кредиту та інших послуг (а. с. 6-11). За умовами договору позичальник доручає кредитодавцю виплатити за рахунок отриманого кредиту суму заборгованості за кредитним договором № 4724648461 від 08.04.2020 року. Сума кредиту 70 146,35 грн, строк кредитування 48 місяців, щомісячна процентна ставка 1,50 % від суми кредиту, річні проценти 0,01 % від суми боргу за договором. 20.09.2021 між ТОВ «ФК «ЦФР» та АТ «ТАСКОМБАНК» було укладено договір факторингу № 200921, за яким ТОВ «ФК «ЦФР» відступив права вимог щодо своїх боржників позивачу (а.с. 17-24). Перехід права вимоги до відповідача підтверджується реєстром прав вимог до договору факторингу (а.с. 25). Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором №4794990021 від 09.10.2020 року (а. с. 27-29), заборгованість відповідача, станом на 01.05.2025, складає 85 148,55 грн, з яких: 70 146,35 грн заборгованість за тілом кредиту, 8,35 грн заборгованість за річними процентами, 14 993,85 грн заборгованість за щомісячними процентами. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності, оскільки, відсутні належні, допустимі і достовірні докази, як письмові так і електронні, про надання кредитних коштів відповідачу. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає, з огляду на наступне. Відповідно до положень статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно з частини 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачені відсотки. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Судом встановлено, що 09.10.2020 між ТОВ «ФК «ЦФР» та відповідачем укладено Кредитний договір № 4794990021, який відповідач підписав разом з Паспортом кредиту та Заявою-акетою на отримання кредиту та інших послуг (а. с. 6-11). Отже, позивачем доведено факт укладення між первісним кредитором та відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору №4794990021 від 10 жовтня 2020 року, та не заперечується відповідачем. У статтях 526, 530, 610, 612 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 334/3056/15 зазначено, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 вказано, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17). Відповідно до позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 січня 2019 року у справі № 526/405/13 зазначено, що факт не вчинення жодних дій, щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх не дійсними тривалий час, а також користуванням кредитними коштами та сплати відповідачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами - є нічим іншим як визнання вище наведених кредитних договорів такими що укладені з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отриманням всіх благ передбачених кредитними договорами. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в Постанові від 10 вересня 2019 року у справі № 916/2403/18 зазначив, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 911/3685/17. В частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20). Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Враховуючи умови надання кредитних коштів, колегія суддів зазначає, що саме боржник ОСОБА_1 має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, і на підтвердження відсутності надходження коштів від первісного кредитора на виконання укладеного договору, мав можливість представити суду по такому рахунку виписку. Між тим, правом надання таких доказів відповідач не скористався та не висував заперечень проти заявлених позовних вимог. Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. За наведених обставин, висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не було доведено отримання ОСОБА_1 грошових коштів за кредитним договором, є неспроможним з огляду на те, що судом апеляційної інстанції в результаті повного та всебічного дослідження наявних в матеріалах справи доказів встановлено факт наявності між сторонами договірних (кредитних) правовідносин та здійснення доручення оператору платіжних послуг здійснити переказ кредитних коштів на відповідний банківський рахунок позичальника, вказаний у договорі. Більш того, висновок суду щодо не доведення позивачем факту отримання позичальником кредитних коштів здійснено взагалі без з?ясування думки відповідача ОСОБА_1 , який не надавав відзив на позовну заяву. Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 та від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, згідно яких стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, зробила такі висновки: - припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 91 постанови); - вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає (пункт 92 постанови); - якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України (пункт 100 постанови); - у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 103 постанови). Відповідно до умов кредитного договору сторони погодили: - суму кредиту у розмірі 70 146,35 гривень; - строк кредитування в межах якого здійснюється нарахування процентів за користування кредитом - 48 місяців; - розмір процентів за користування кредитом, зокрема, щомісячні відсотки 1,50% від суми кредиту, річні відсотки 0,01% від суми боргу за договором. Згідно з розрахунку заборгованості за кредитним договором №4794990021 від 10 жовтня 2020 року, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 , станом на 01.05.2025, складає 85 148,55 грн., з яких: 70 146,35 грн. заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена); 8,35 грн. заборгованість по річним відсоткам (в т.ч. прострочена); 14 993,85 грн. заборгованість по щомісячним процентам (в т.ч. прострочена). Розрахунок заборгованості зроблений за період з 10 жовтня 2020 року по 24 січня 2021 року, тобто в межах строку кредитування, передбаченого умовами договору. Обставин, які б вказували на помилковість розрахунку судом не встановлено. Відповідачем факту заборгованості та її розміру не спростовано, зустрічних контррозрахунків не надано, відтак, колегія суддів доходить висновку про необхідність стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача. Так, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 вказується, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (стаття 519 ЦК України). Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається. Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору. При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад в частині кредитора. Отже, відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України). За змістом частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою. За змістом частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Згідно зі статтею 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Судом встановлено, що 20.09.2021 між ТОВ «ФК «ЦФР» та АТ «ТАСКОМБАНК» було укладено договір факторингу № 200921, за яким ТОВ «ФК «ЦФР» відступив права вимог щодо своїх боржників позивачу (а.с. 17-24). Перехід права вимоги до відповідача підтверджується реєстром прав вимог до договору факторингу (а.с. 25). Отже, АТ «ТАСКОМБАНК» набуло право вимоги до відповідача відповідно до договору факторингу. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції невірно встановлені фактичні обставини у справі, висновки суду не відповідають наданим сторонами доказам, судом неправильно застосовано норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню. За таких підстав, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як убачається із матеріалів справи, за подання до суду позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, за подання апеляційної скарги 3 633,60 грн. Отже, загальний розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 6 056 грн. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» задовольнити. Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 05 січня 2026 року -скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК»заборгованість за Кредитним договором №4794990021 від 09 жовтня 2020 року, станом на 01 травня 2025 року, у розмірі 85 148 (вісімдесят п?ять тисяч сто сорок вісім) гривень 55 (п?ятдесят п?ять) копійок, з яких: 70 146 гривень 35 копійок - заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена); 08 гривень 35 копійок - заборгованість по річним відсоткам (в т.ч. прострочена); 14 993 гривень 85 копійок - заборгованість по щомісячним процентам (в т.ч. прострочена). Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК»судові витрати у розмірі 6 056 (шість тисяч п?ятдесят шість) гривень 00 (нуль) копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 27 квітня 2026 року. Головуючий: Судді: