Постанова Запорізький апеляційний суд № 331/4325/22

Дата документу 28.03.2023 Справа № 331/4325/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 331/4325/22 Головуючий у І інстанції: Жукова О.Є Провадження № 22-ц/807/598/23 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 березня 2023 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В. секретар: Бєлова А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Олександрівського відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2022 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Олександрівський відділ у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про встановлення факту, що має юридичне значення,- В С Т А Н О В И ЛА: У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою області про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Олександрівський відділ у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області. В обґрунтування заяви зазначав, що 16 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Від шлюбу мають неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2011 року шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано. Крім того, на теперішній час він самостійно виховує неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наразі в заявника існує необхідність у встановленні факту самостійного виховання ним неповнолітньої дитини, що має суттєве юридичне значення і необхідне для подальшого оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, яка виховується тільки одним із батьків, вирішення питань щодо переміщення дитини без документального оформлення згоди від матері, яка не проживає разом із дитиною, через що звернувся із вказаною заявою. На підставі означених обставин, заявник просив суд встановити факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2022 року заяву задоволено. Встановлено факт, що громадянин України ОСОБА_1 самостійно виховує неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Олександрівський відділ у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2022 року, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції в порушення частини 1 статті 319 ЦПК України, зокрема, не зазначив докази, на підставі яких суд установив факт самостійного виховання заявником свого сина. Крім того, скаржник зазначає, що його участь у якості заінтересованої особи у цій справі є недоречною, адже рішення суду у цій справі жодним чином не може вплинути на права та обов`язки Олександрівського відділу у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області, натомість вважає необхідним залучення органу опіки та піклування. Звертаючись до суду із уточненою заявою, ОСОБА_1 зазначив адресу свого проживання: АДРЕСА_1 , надавши суду договір оренди житлового приміщення від 01 вересня 2022 року за цією адресою. Апеляційний суд направляв заявнику копії процесуальних документів у справі (копію ухвали, копію апеляційної скарги, судову повістку), проте конверт повернувся до суду не врученим із відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою». Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18. У судовому засіданні представник скаржника ОСОБА_4 наполягала на задоволенні скарги, рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2022 року просила скасуватита ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 83-89), своїх представників до суду не направили. Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились. Заслухавши суддю-доповідача, доводи скаржника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити з огляду на таке. Судове рішення, згідно зі ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає. Так, задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що належними доказами підтверджено, що неповнолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає та перебуває на теперішній час на утриманні батька. Проте колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України). Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України). Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно п.5 ч.2ст. 293 ЦПК України суд в порядку окремого провадження розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України). Разом з тим, частиною другою статті 315 ЦПК України встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. В пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19) вказано, що « в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, що має юридичне значення, але йому в цьому було відмовлено (із зазначенням причин відмови). Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. […] Якщо при розгляді заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, визначено, що існує спір про право і справа має розглядатися за правилами того судочинства, за яким подано цю заяву, проте в порядку позовного провадження, то суд залишає заяву без розгляду. У випадку якщо справа підлягає розгляду в порядку іншого судочинства, ніж подано заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, то суд відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі, якщо провадження у справі було відкрито». Вимоги до заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, поданої у порядку окремого провадження, встановлені у ст. 318 ЦПК України, згідно з якою у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини. Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 із змінами, внесеними постановою від 25 травня 1998 року № 15 «Про практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим ст. 137 ЦПК, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим ст. 274 ЦПК. Якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт просить встановити заявник, з яких причин не можливо одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, якими доказами цей факт підтверджується або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя відповідно до ст. 139 ЦПК постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків. У разі невиконання цих вказівок заява вважається неподаною і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу. Згідно з частинами 1, 3 ст.294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" вказується, що для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, які мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов`язаний провести підготовчі дії, зокрема з`ясувати, які фізичні особи чи організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявнику та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них. Отже, суд повинен притягувати до участі в розгляді справ окремого провадження всіх заінтересованих осіб. У справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи, які є спеціальними суб`єктами цього виду провадження. Однак аналіз ч. 4 ст. 294 ЦПК України дає змогу зробити висновок, що поняття заінтересованих осіб в окремому провадженні обмежено за змістом. Заінтересованими є лише ті особи, взаємовідносини яких із заявником залежать від обставин, що підлягають встановленню і можуть вплинути на їх права та обов`язки. За змістом наведених положень закону окреме провадження є безспірним, оскільки в ньому не розглядається матеріально-правовий спір, а можуть встановлюватися тільки факти та стани, які мають юридичне значення, а також підтверджуватися наявність чи відсутність неоспорюваних прав. Встановлення факту не повинно пов`язуватися з наступним вирішенням спору про право та впливати на обсяг цивільних прав та обов`язків в інших правовідносинах третіх осіб, які не були залучені до участі у справі як заінтересовані особи. Інакше така заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а відповідний факт, за наявності спору про право, має бути встановлений у справі в порядку позовного провадження. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 638/2475/13-ц (провадження № 61-14906св18). У пункті 50, 51 постанови Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 822/2446/17 Верховний Суд зазначив, що правовий статус поняття «одинокого батька» не врегульований законодавством, а тому можливо застосувати аналогію поняття «одинокої матері», тлумачення якого зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Тобто, для набуття статусу «одинока матір», «одинокий батько», необхідні 2 факти: неперебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір`ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини. Розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з позивачем, що включає в себе обов`язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини та, відповідно, не підтверджують наявність статусу «одинокий батько». Згідно з ч. 2 Порядку надання відпустки при народженні дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 2021 року № 693, одинокий батько - батько дитини, матір якої померла, відповідно до рішення суду позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою. Отже, постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 2021 року № 693 визначений порядок встановлення статусу «одинокий батько» на підставі: свідоцтва про смерть матері; рішення суду про позбавлення матері батьківських прав; рішення суду про визнання матері безвісно відсутньою або оголошеною померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою. Звертаючись до суду із завою ОСОБА_1 зокрема зазначав, що встановлення факту самостійного виховання ним сина потрібен йому для подальшого оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, яка виховується тільки одним із батьків, при цьому зазначивши заінтересованою особою не орган, до повноважень якого є призначення таких виплат, а Олександрівський відділ у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області. Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги в тому, що рішення суду у цій справі жодним чином не може вплинути на права та обов`язки Олександрівського відділу у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області. Відповідно до частини 1 статті 319 ЦПК України, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Згідно з нормами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. У частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 16 серпня 2008 року перебували в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2011 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Звертаючись до суду із заявою, ОСОБА_1 надав суду договір оренди житлового приміщення від 01 вересня 2022 року, відповідно до якого ОСОБА_1 проживає в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Апеляційний суд зауважує, що з інформації, зазначеної працівниками поштового зв`язку на конвертах повернутих до суду, вбачається, що ОСОБА_1 за цією адресою не проживає. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що матеріали справи не містять жодних належних доказів, достатніх для обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 самостійно виховує малолітнього сина. Разом з тим, апеляційний суд враховує положення частини першої статті 3 Конвенції про права дитини, у якій зазначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по- перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що наданих заявником доказів недостатньо, аби зробити обґрунтований висновок про те, що він самостійно виховує малолітнього сина, а отже, скаргу Олександрівського відділу у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області слід задовольнити, рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2022 року у цій справі - скасувати, та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 . Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Олександрівського відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області - задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2022 року у цій справі - скасувати,прийняти нову постанову: «У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Олександрівський відділ у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.» Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 06 квітня 2023 року. Головуючий: Судді: