LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4807331/4684/22

від 05.04.2023 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу Олександрівського відділу у м. Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області задовольнити.

Дата документу 05.04.2023 Справа № 331/4684/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 331/4684/22 Провадження №22-ц/807/599/23 Головуючий в 1-й інстанції - Жукова О.Є. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 квітня 2023 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача Кухаря С.В. суддів: Бєлки В.Ю., Онищенка Е.А., секретар Книш С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Олександрівського відділу у м. Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2022 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 16 грудня 2022 року) у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , Олександрівський районний відділ ДМС у місті Запоріжжі про встановлення факту, що має юридичне значення,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2022 року заявник звернувся до суду з вказаною заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що він самостійно виховує неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування заяви зазначив, що 21 травня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Від шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюбні стосунки між заявником та ОСОБА_2 припинені та наразі вирішується питання про розірвання шлюбу. Крім того, на теперішній час неповнолітня дитина фактично проживає з заявником. Наразі у заявника існує необхідність у встановленні факту самостійного виховання ним неповнолітньої дитини, що має суттєве юридичне значення і необхідне для подальшого оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, яка виховується тільки одним із батьків, вирішення питань щодо переміщення дитини без документального оформлення згоди від матері, яка не проживає разом із дитиною, через що звернувся із вказаною заявою. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2022 року, заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , Олександрівський районний відділ ДМС у місті Запоріжжі про встановлення факту, що має юридичне значення - задоволено. Встановлено факт, що громадянин України ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , НОМЕР_1 ) самостійно виховує неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Не погоджуючись з вказаним рішенням суду Олександрівський відділ у м. Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість висновків суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те що, при розгляді справи до участі не було залучено Орган опіки та піклування який повинен надати суду свої висновки щодо місця проживання малолітньої дитини, жодних доводів ухвалення такого рішення в інтересах дитини оскаржуване рішення суду не містить, залучення у якості заінтересованої особи скаржника по такій категорії справи є недоречним. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 21 травня 2011 року перебували в зареєстрованому шлюбі . Від шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16.12.2022 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що згідно договору оренди житлового приміщення від 16 січня 2021 року, ОСОБА_1 проживає в будинку за адресою: АДРЕСА_1 і мати дитини в наданій заяві не оспорювали факту проживання дитини ОСОБА_3 , разом з батьком . Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до висновку, що належними та допустимими доказами встановлено, що неповнолітня дитина ОСОБА_3 , проживає та перебуває на теперішній час на утриманні батька, який її самостійно виховує. Крім того, така обставина визнається і матір`ю дитини ОСОБА_2 у поданій до суду заяві. Докази, які б спростовували дану обставину, в матеріалах справи відсутні. Однак колегія суддів із висновком суду першої інстанції не погоджується, виходячи з наступних підстав. Згідно із ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення суд розглядає в порядку окремого провадження. За умовами ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Згідно з ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Заявник просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що він самостійно виховує неповнолітню дитину. При цьому, питання регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України). Так, ч.1 ст.121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Разом з тим, сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України). Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені ст.ст. 150-151 СК України. Згідно ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. При цьому, батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними. При цьому, сімейні відносини, як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, котрі поділяються на юридичні дії (спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини). Так, в силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи, в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки) та припиняється у момент її смерті (ст. 25), а з підстав встановлених цим Кодексом виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання) котра може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст. 30) при цьому відповідно до ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання, підставою позбавлення батьківських прав у відповідності до п.2 ч.1 ст. 164 СК України, є ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків. Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. З цього слідує, що підставою встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини батьком, необхідно встановити юридичний факт, або декілька, в силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Заявник у поданій заяві зазначає, що з моменту припинення шлюбних стосунків з ОСОБА_2 , неповнолітня ОСОБА_3 проживає разом з ним, знаходиться на його одноособовому утриманні і самостійному вихованні. При цьому жодних доказів цим обставинам, суду надано не було. Такі твердження в силу ст. 141 СК України, колегія суддів апеляційного суду розцінює критично, оскільки розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Разом з тим, заявник не надав суду доказів, що в питанні виховання чи утримання неповнолітньої, матір умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації прав з даного приводу. Сімейним кодексом України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України). Разом з тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. Зважаючи на те, що заявник не довів, що матір неповнолітньої ОСОБА_3 в силу певних юридичних фактів не виконує прав та обов`язків щодо своєї неповнолітньої дитини, вимога викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення є необґрунтована та доказово не підтверджена. Враховуючи викладене апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог заяви. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст.ст. 367, 374, 377, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Олександрівського відділу у м. Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області задовольнити. РішенняЖовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2022 року у цій справі скасувати. Прийняти нову постанову наступного змісту. У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , Олександрівський районний відділ ДМС у місті Запоріжжі про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 06 квітня 2023 року. Судді: С. В. Кухар В.Ю. Бєлка Е.А. Онищенко

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»