Постанова 4807 № 333/9580/24

Дата документу 17.06.2025 Справа № 333/9580/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 333/9580/24 Головуючий у І інстанції: Наумова І.Й. Провадження № 22-ц/807/904/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Онищенка Е.А., Подліянової Г.С., секретар: Остащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Мурашка Ігоря Олександровича на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, - Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району м. Запоріжжя як орган опіки та піклування, про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини батьком,- В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, - Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району м. Запоріжжя як орган опіки та піклування, про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини батьком. В обґрунтування позову зазначено, що 28 грудня 2007 року сторони уклали шлюб, який зареєстровано Комунарським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, про що видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Від шлюбу вони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 зазначав, що подружні відносини з ОСОБА_2 припинилися більше року тому. Причиною стали різні погляди на спільне життя, загострення воєнного стану, у зв`язку з чим, відповідач вирішила виїхати закордон. З того часу сторони проживають окремо, спільне господарство не ведуть. Їх донька ОСОБА_3 не підтримала намірів матері виїхати разом закордон та почати там нове життя. З того часу батько з донькою проживають удвох за адресою: АДРЕСА_1 . 29.08.2024 Комунарським районним судом м. Запоріжжя у справі № 333/6083/24 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 ухвалене рішення про розірвання шлюбу, зареєстрованого 28.12.2007 Комунарським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 1281. Вказане рішення набрало законної сили 01.10.2024. Після розірвання шлюбу сторони дійшли згоди про те, що донька буде проживати з батьком у належній йому на праві приватної власності квартирі АДРЕСА_2 . Таке рішення зумовлене тим, що відповідач повідомила, що бажає проживати закордоном на постійній основі, а шлюбні відносини суперечать інтересам сторін. Донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . При цьому ОСОБА_3 фактично мешкає з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 . З червня 2022 року ОСОБА_5 фактично самостійно виховує свою доньку ОСОБА_3 , утримує, забезпечує її навчання, повноцінний розвиток та дозвілля. За час проживання удвох з дочкою, позивач помітив, що колишня дружина почала значно менше спілкуватися з донькою, не цікавиться її життям, не бере участі в її вихованні, не надає коштів на її утримання. Натомість батько забезпечує всі потреби доньки, в тому числі фінансові. ОСОБА_5 є діючим працівником Національної поліції України, та бере безпосередню участь у стримуванні агресії російської федерації проти України, захисті України, її кордонів та територіальної цілісності. Позивач своєчасно оновив облікові дані в ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач зазначав, що ОСОБА_2 ставить свої інтереси вище інтересів дитини. Залишила її на повне утримання батька, не піклується про її фізичний, духовний та моральний розвиток. Не бере участі у забезпеченні здобуття дитиною повної загальної середньої освіти. Не бере участі в підготовці дитини до самостійного життя. Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вищезазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Мурашка І.О. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2025 рокута ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи позовної заяви, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Мурашка І.О. зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки факту відсутності матері в житті доньки понад півтора року, не взяв до уваги думки самої ОСОБА_6 , яка в судовому засіданні підтвердила, що бажає жити з батьком і не отримує виховання від матері. Вказує на помилкове встановлення місцевим судом обставин перерахування відповідачем коштів на рахунок доньки, адже ці кошти на перераховував саме позивач. Натомість після свого останнього від`їзду з території України ОСОБА_2 не здійснила жодного переказу грошових коштів на утримання доньки. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 06 травня 2025 року зобов`язано орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району м. Запоріжжя підготуватита надати до апеляційного суду висновок щодо розв`язання спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо утримання та виховання їх доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 04 червня 2025 року на офіційну електронну адресу апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_2 , підписана КЕП, про розгляд справи за її відсутності, в якій вона зазначає, що перебуває за межами території України, у найближчі два-три роки повертатися не планує. Підтверджує, що ОСОБА_3 постійно проживає разом з батьком, який самостійно її виховує та утримує, забезпечує матеріальними та іншими благами, необхідними для належного розвитку, піклується про її стан здоров`я, бере участь у її вихованні, забезпечує достатній рівень освіти. ОСОБА_2 зазначає, що не бере участі у вихованні доньки. 09 червня 2025 року до апеляційного суду надійшов Висновок органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району м. Запоріжжя № 811/01-36/19.02 від 04 червня 2025 року щодо розв`язання спору. У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник - адвокат Мурашко І.О. наполягали на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та задоволенні позову. ОСОБА_1 , зокрема, зазначив, що на теперішній час донці сторін виповнилося 17 років, вона навчається у випускному класі і має намір вступити до вищого навчального закладу закордоном, тому він звернувся до суду з цим позовом, що мати можливість вивезти доньку для навчання за межі України. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства. Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну слід частково задовольнити з огляду на таке. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч. 4 ст. 376 ЦПК України). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав жодного достеменного доказу, який би свідчив, що він самостійно виховує свою доньку. Колегія суддів у цілому погоджується з необхідністю відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 , проте з інших підстав. Так, суд першої інстанції, зокрема, встановив, підтверджено матеріалами справи, що сторони у справі з 28.12.2007 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29.08.2024 у справі № 333/6083/24, що набрало законної сили 01.10.2024, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 та копією вказаного судового рішення. Сторони у справі є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 . Відповідно до довідки ГУНП в Запорізькій області від 30.09.2024 з 07.11.2015 позивач проходить службу в Національній поліції України. З 10.11.2022 він перебуває на посаді начальника відділення розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого відділу ЗРУП ГУНП в Запорізькій області. За місцем роботи характеризується позитивно: відповідальний, дисциплінований, сумлінний, ініціативний працівник, вимогливий та принциповий керівник. Відповідно до довідки про доходи, виданої 01.10.2024, за місцем роботи позивача, за період з січня 2024 до вересня 2024 ОСОБА_1 отримав дохід - заробітну плату в загальній сумі 561460,93 грн. Згідно з довідкою, виданою Міністерством внутрішніх справ, станом на 30.09.2024 ОСОБА_1 не притягувався до кримінальної відповідальності. Відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов`язаного та військово-облікового документа позивача, 08.08.2018 ОСОБА_1 зарахований у запас Комунарським РВК, з 09.07.2024 взятий на військовий облік. З копії договору купівлі-продажу квартири від 22.12.2023, посвідченого приватним нотаріусом, витягів з Державного реєстру речових прав, вбачається, що позивач та його неповнолітня донька придбали у спільну часткову власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач є власником 35/100 частки квартири, його неповнолітня донька - 65/100 частки цієї квартири. Відповідно до довідки, виданої Запорізькою гімназією від 01.10.2024 ОСОБА_3 з 11.03.2008 р.н. навчається в цьому закладі, наразі є ученицею 11-го класу цього закладу. Згідно з довідкою, виданою ОСББ «Новокузнецька 57» 04.11.2024 за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживають позивач та його неповнолітня донька ОСОБА_3 , 2008 р.н. Відповідно до витягу з Єдиного державного демографічного реєстру від 14.11.2024, місце проживання відповідачка з 08.08.2024 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_4 . Згідно з Актом обстеження умов проживання, складеним органом опіки та піклування 15.01.2025, під час виходу за зареєстрованим місцем проживання відповідача не вдалося обстежити умови її проживання, оскільки двері ніхто не відкрив, під час опитування її сусіда не вдалося підтвердити чи спростувати факт проживання відповідача за цією адресою. Відповідно до довідки від 08.01.2025, виданої Районною адміністрацією Запорізької міської ради по Комунарському району, ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , та ОСОБА_3 , 2008 р.н., яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , фактично мешкають за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до Акту обстеження умов проживання, складеного органом опіки та піклування 14.02.2025, під час виходу за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що за цією адресою мешкає позивач та його неповнолітня донька ОСОБА_6 . Зі слів позивача вихованням та утриманням дитини займається він самостійно, матір дитини перебуває за межами України. Неповнолітня ОСОБА_6 забезпечена всім необхідним. З копії паспорту ОСОБА_7 вбачається, що в період з жовтня 2022 року до жовтня 2024 року вона здійснювала тривалі поїздки до країн Європи, Туреччини, остання відмітка станом на день подання цього позову - виїзд 18.10.2024 до Туреччини. Крім того, апеляційний суд встановив, що з копій платіжних інструкцій АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вбачається, що в період з вересня 2023 року до жовтня 2024 року позивач систематично здійснював на картку своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_6 щомісячні грошові перекази в різних сумах (від 1000 грн до 30000 грн), призначення платежу формальне - переказ власних коштів У судовому засіданні суд першої інстанції заслухав свідка ОСОБА_8 , який пояснив, що з 2011 року він є сусідом позивача. Йому відомо, що наприкінці літа 2024 року дружина позивача сказала, що вони будуть розлучатися. Після літа свідок її не бачив. Донька проживає з позивачем, інколи їх зустрічає, вони спілкуються. Вдома у них не був. Допитаний судом першої інстанції в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 пояснив, що він є другом позивача з дитинства. Йому відомо, що сторони у справі розійшлися, відповідач виїхала закордон, їх донька залишилась мешкати з позивачем, який її утримує. У Висновку органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району м. Запоріжжя щодо розв`язання спору за позовом про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком № 811/01-36/19.02 від 04.06.2025, складеному на виконання ухвали Запорізького апеляційного суду від 06 травня 2025 року, зазначено: «Встановлено, що батьки дитини перебували у шлюбі з 28.12.2007, рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29.08.2024 шлюб між ними розірвано. З червня 2022 року, з пояснень ОСОБА_1 , він одноосібно почав займатись вихованням та утриманням неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживають за адресою: АДРЕСА_1 . За місцем проживання дитини батько, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , створив усі необхідні умови для життя дитини: для відповічинку, виховання та розвитку. Неповнолітня забезпечена одягом та взуттям за віком/сезоном, продуктами харчування, приладдям для навчання та розвитку. Зі слів ОСОБА_6 , вона спілкується з матір`ю, яка перебуває в Туреччині засобами мобільного/ інтернет зв`язку. Мати, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебуває за межами України. Обстежити умови проживання за її місцем реєстрації не вбачається можливим. У судові засідання ОСОБА_2 не з`явилась. До суду надійшла її заява, в якій вона зазначила, що на теперішній час перебуває за межами України, найближчі два-три роки повертатись до України не планує, у зв`язку з чим, не має можливості брати участь у судових засіданнях у справі, тому просить розглядати справу за її відсутності, рішення винести на розсуд суду. Враховуючи викладене, думку членів комісії з питань захисту прав дитини, в інтересах неповнолітньої та керуючись ст.ст. 19, 141, 160 СК України, районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району м. Запоріжжя, як орган опіки та піклування, вважає, що наразі підтверджується факт самостійного утримання та виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком ОСОБА_1 » Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). Колегія суддів зауважує, що сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004. Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц). Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України). Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України). Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними. При цьому, сімейні відносини, як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, котрі поділяються на юридичні дії (спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини). У вихованні та утриманні дитини мають брати участь як мати, так і батько. Проживання одного з батьків окремо від дитини не свідчить про те, що мати самоусунулась від виховання та утримання дитини. За не виконання, чи неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягненні до відповідальності. У справі, яка є предметом перегляду, позивач просив установити факт самостійного виховання дитини. Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину, і можливістю у зв`язку з цим виїзду закордон для навчання доньки, якій виповнилося 17 років, тобто такий факт пов`язаний з реалізацією права на відстрочку від призову (мобілізації) на військову службу під час мобілізації. Вказане питання постало під час дії правового режиму воєнного стану безвідносно спору з матір`ю дитини щодо належного виконання батьківських обов`язків. Тобто у цьому випадку йде мова не про спір між батьками, а щодо встановлення існування певних обставин в умовах війни, а саме факту самостійного виховання дитини батьком, які перешкоджають реалізації одним із батьків своїх прав та обов`язків, визначених СК України, а іншому з метою забезпечення повноцінного догляду та належних умов для дитини і збереження її прав та інтересів необхідне рішення суду, що підтверджує факт самостійного виховання та утримання дитини батьком. У постанові Великої Палати Верховного Суду в від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, в якій розглядалася заява батька про встановлення факту самостійного виховання дитини, необхідного заявнику для оформлення документів для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації, сформульовано такий висновок: «Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, зокрема на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України (далі - СК України) «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. За установлених обставин факт самостійного виховання дитини матір`ю (батьком) не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим така заява має бути залишена без розгляду». Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 2 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24 дійшов таких висновків: «В умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється. Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін. Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади. У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України. Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом. Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях». У судовому засіданні під час розгляду справи в апеляційному суді ОСОБА_10 пояснив, що теперішній час донці сторін виповнилося 17 років, вона навчається у випускному класі і має намір вступити до вищого навчального закладу закордоном. Метою його звернення до суду з цим позовом є встановлення для нього можливості вивезти доньку для навчання закордон. Тобто, рішення суду потрібне позивачу для отримання відстрочки від мобілізації, яка дозволить йому виїхати з дочкою за межі України. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України). Аналогічний обов`язок громадян України кореспондується із статтею 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу»), статтею 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон України «Про оборону України»). Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв`язку зі збройним нападом росії, який триває і тепер. Цього ж дня Президент України видав Указ № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», яким оголошено проведення загальної мобілізації. Відповідно до статті 4 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Статтею 22 вказаного Закону визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. У статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» визначено перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Отже, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком кожного військовозобов`язаного громадянина України за відсутності випадків, визначених законами України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» та «;Про військовий обов`язок і військову службу» Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини має юридичне значення, серед іншого, як підстава для отримання відстрочки від призову на військову службу. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України. Так, законодавець уточнив поняття «військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років», тобто розширив перелік осіб, які мають право на відстрочку призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби за наведених підстав. Таке унормування зумовлене врахуванням усіх наявних життєвих ситуацій, коли особа самостійно виховує дитину (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки по вихованню та утриманню дитини, у той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо). Диспозиція пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду. Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін. Отож, удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади. У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами особи та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом, у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24 (провадження № 61-12634св24). Апеляційний суд встановив, що у цій справі факт самостійного виховання неповнолітньої дитини є умовою для отримання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», що дозволить виїхати позивачу з донькою до іншої країни. Разом з тим, як зазначили судді Великої Палати Верховного Суду, викладаючи спільну окрему думку щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, з огляду на встановлений статтею 65 Конституції України конституційний обов`язок захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, надаючи оцінку доводам і доказам у вказаній категорії справ стосовно самостійного виховання і утримання одним з батьків дитини, суди мали б обережно застосовувати таку процедуру, не допускаючи ситуацій, за яких виникав би сумнів у пред`явленні позовів військовозобов`язаних / військовослужбовців з метою штучного створення умов та обставин, які могли б бути підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» та / або звільнення з військової служби на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» Тому, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, суди мали б досліджувати обставини (події), які є виключними (непереборними / винятковими / неординарними / особливими) у конкретних життєвих ситуаціях (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки по вихованню та утриманню дитини, в той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території, в полоні і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо). Колегія суддів наголошує, що в умовах особливого періоду (воєнного стану) не можна допускати зловживання процесуальними правами шляхом застосування способів захисту сімейних прав, інтересів дитини тощо з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби). З огляду на вищевикладене, критично оцінивши заяву ОСОБА_2 , в якій вона зазначає, що перебуває за межами території України, у найближчі два-три роки повертатися не планує та підтверджує, що ОСОБА_3 постійно проживає разом з батьком, який самостійно її виховує та утримує, забезпечує матеріальними та іншими благами, необхідними для належного розвитку, піклується про її стан здоров`я, бере участь у її вихованні, забезпечує достатній рівень освіти, натомість мати не бере участі у вихованні доньки, оскільки відмова матері від участі у вихованні та утриманні дитини суперечить частині третій статті 155 СК України та порушує права дитини, враховуючи встановлену мету звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом - необхідність встановлення факту самостійного утримання та виховання його 17-річної дочки ОСОБА_6 для можливості виїзду з нею закордон, що фактично є умовою для отримання відстрочки від призову під час мобілізації в режимі воєнного стану, колегія суддів вбачає в цій справі ознаки штучного спору, задоволення якого призведе до фактичної можливості для певної міри зловживань щодо виконання особою її конституційного обов`язку, передбаченого ст. 65 Конституції України, що на переконання колегії суддів, є неприпустимим. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч. 4 ст. 376 ЦПК України). За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Мурашка І.О. слід частково задовольнити, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2025 року- змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Мурашка Ігоря Олександровича - задовольнити частково. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2025 року в цій справі - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 27 червня 2025 року. Головуючий: Судді: