Постанова 4807 № 336/1199/23

Дата документу 26.11.2024 Справа № 336/1199/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/1199/23 Провадження №22-ц/807/1908/24 Головуючий в 1-й інстанції Щаслива О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2024 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В. суддів:Гончар М.С., Полякова О.З., секретарВолчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Віхляєва Володимира Вікторовича на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 червня 2024 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 23 липня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, про визначення місця проживання дитини,- В С Т А Н О В И В: У лютому 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В позові зазначав, що з відповідачкою перебував в зареєстрованому 4 серпня 2017 року шлюбі, що розірваний на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Сторони є батьками малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після припинення шлюбу дитина проживає з батьком, у звичному для неї середовищі. Позивач відповідально ставиться до своїх обов`язків з виховання, утримання, духовного та фізичного розвитку доньки, приймає активну участь в її житті та навчанні, відвідує батьківські збори, дитячі свята, відгукується на прохання вихователів про участь в життєдіяльності групи, яку відвідувала Ніколь в дошкільному закладі. Він заохочує розвиток творчих здібностей та потягів доньки, допомагає їй у створенні всіляких публікацій та розміщенні їх у соціальних мережах, тим самим здійснюючи і контроль за якістю інтелектуальної інформації, яку споживає донька. Він створив усі необхідні умови для повноцінного та гармонійного розвитку дитини в своїй оселі, де дівчинка має власну кімнату, облаштовану для відпочинку, навчання та ігор. Між тим мати дитини проявляє безтурботність до свого обов`язку з виховання, має залежність від згубних звичок, наслідком чого стало її притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху, зокрема: на підставі постанови судді Комунарського районного суд м. Запоріжжя від 16.05.2016 року за ч. 1 ст. 130 КУпАП; на підставі постанови судді Комунарського районного суд м. Запоріжжя від 03.11.2016 року за ч. 2 ст. 130 КУпАП; на підставі постанови судді Комунарського районного суд м. Запоріжжя від 18.02.2022 року за ч.1 ст. 130, ст. 124 КУпАП. Відповідачка ніколи не була працевлаштована та не мала джерела самостійного доходу, позивач утримував її як в період перебування у шлюбі, так і після його припинення. Хоча вона і закінчила ліцей сервісу, їй не притаманні інтереси самореалізації, відсутній потяг до особистого та професійного розвитку. Зареєструвавшись як фізична особа-підприємець у вересні 2019 року, в грудні того ж року вона припинила означений статус, який на вмовляння позивача та за його фінансової підтримки поновила 2 січня 2020 року, проте за власним бажанням 31 січня 2020 року вже припинила свою підприємницьку діяльність. Вказані обставини свідчать про те, що відповідач не бажає працювати, вести гідний соціально-економічний та культурний спосіб життя. Натомість у позивача є три вищі освіти, протягом сімнадцяти років поспіль він займається підприємницькою діяльністю, яка приносить йому дохід, достатній для того, щоб організувати власну життєдіяльність та життєдіяльність своєї доньки, а також надавати майнову допомогу відповідачці. Він сповідує високі моральні стандарти, паротягом тривалого часу займається благодійною діяльністю. Дівчина виявляє прихильність до батька, не хоче розлучатися з ним. Позивач вважає, що проживання дитини разом з батьком буде максимальним чином відповідати інтересам дівчинки, оскільки між ним та донькою існує міцний емоційний зв`язок, Ніколь тягнеться до нього. Позивач більше, ніж відповідачка, приділяє уваги вихованню дівчинки, її духовному та емоційному розвитку, вирішує матеріальні та організаційні проблеми. На підставі викладеного просив про задоволення позову, визначення місця помешкання дитини з батьком. 18 квітня 2023 року, відповідачка звернулася до суду із зустрічним позовом про визначення місця проживання малолітньої дитини. В зустрічному позові ОСОБА_5 зазначила, що з серпня 2017 року по жовтень 2022 року сторони та їхня дитина проживали однією сім`єю в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить на праві спільної часткової власності позивачу та доньці сторін. У жовтні 2022 року позивач вигнав відповідачку з вказаного житла, і з того часу вона мешкає за місцем своєї реєстрації в квартирі АДРЕСА_2 , а донька продовжила проживати разом з батьком в квартирі, що належить їм. До грудня 2022 року, коли відповідачка подала до суду позов про розірвання шлюбу, спорів між батьками про місце проживання доньки не було, дитина проживала як з батьком, так і з мамою. Але після звернення відповідачки до суду позивач розпочав маніпуляції правами матері і доньки на побачення, перестав пускати мати в квартиру. Були випадки, коли відповідачку, що приїхала до під`їзду та просила відчинити двері, ОСОБА_1 додому не пускав, а дівчинці розповідав, що хтось сторонній сплутав квартири. Часто не відпускав доньку з мамою, хоча відповідачка приїжджала на підставі обопільної домовленості сторін, пояснюючи своє свавілля тим, що дівчинка раптово отримала додаткові завдання та має їх виконувати. Позивач є жорстокою людиною, яка часто застосовувала насильство до відповідачки, часто на очах у дівчинки, що мало наслідком звернення ОСОБА_6 до правоохоронців та в медичні заклади. Не є він і взірцем бездоганного ставлення до батьківських обов`язків, залишаючи доньку наодинці з завданнями, проводячи тим часом своє дозвілля на власний розсуд, не допомагаючи доньці в розв`язанні завдань, вселяючи в дитину думку, що оскільки вона красива, то читати книжки їй не потрібно. Натомість відповідачка відвідує з дівчинкою позакласні навчання, намагається надолужити упущені внаслідок безтурботності батька знання та навички. Відповідачка виховує старшого сина від першого шлюбу, з яким у Ніколь склалися теплі стосунки, тому таке товариство є цілком прийнятним та сприятливим гармонійному розвитку дитинки в умовах емоційного комфорту та затишку. Окрім того, ОСОБА_4 є дівчинкою, що зростає, але є малолітньою особою, якій у відсутність навичок та знань з самогігієни необхідна постійна порада та допомога, яку з міркувань етикету та моралі вона може отримати лише від матері, тому є неприпустимим постійне проживання з батьком хоча б з означених міркувань. Є хибними та ганебними твердження позивача про відсутність у відповідачки роботи та заробітку. Вона працювала протягом існування сім`ї разом з чоловіком в інтересах сімейного бізнесу, і зараз має статус фізичної особи-приватного підприємця, освоїла спеціальність бухгалтера, займаючись якою має гідний заробіток. Її діти оточені любов`ю, опікою як з боку матері, так і з боку баби з дідом, донечка сторін доглянута, відвідує як шкільний заклад, так і позашкільні заняття, де отримує необхідні знання та навички, розвивається фізично та духовно. Відповідачка позбавлена шкідливих звичок, випробовує почуття глибокої любові до доньки, цікавиться її навчанням та розвитком, тому немає жодної підстави для розлучення матері, значущість якої для маленьких діток неможливо переоцінити, з донькою. На підставі викладеного просила визначити місце проживання доньки з матір`ю. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 червня 2024 року, позов ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , до ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , залишено без задоволення. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_7 . Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Віхляєва Володимира Вікторовича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення вимог первісного позову у повному обсязі і відмови у задоволенні вимог зустрічної позовної заяви. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що законодавством України та правозастосовною практикою Верховного та Європейського судів презумпція «переваги матері в питаннях опіки над дитиною» замінена на презумпцію «якнайкращого забезпечення інтересів дитини, рівності і спільної батьківської відповідальності», що не було враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення. При ухваленні рішення не було також враховано тривалий час проживання дитини саме з батьком. Думка дитини з приводу проживання з одним з батьків, була спотворена та викривлена, не відповідала дійсному волевиявленню дитини. Судом першої інстанції необґрунтовано не взято до уваги висновок психолога та органу опіки та піклування наданого позивачем ОСОБА_1 . Крім того, слід врахувати, що після ухвалення рішення судом першої інстанції відповідачка забрала доньку до себе і всіляко перешкоджає спілкуванню дитини з батьком, на відміну від батька, який за часів проживання дитини з ним не перешкоджав матері спілкуватися з донькою. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Відповідно до ч. 1,4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Судом першої інстанції встановлено, що з 4 серпня 2017 року сторони перебували у шлюбі, який розірваний на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22.02.2023 року, що набрало законної сили (а. с. 115-116 т. 2). Сторони є батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 32 т. 1). Як зазначено, на час розгляду справи дівчинка проживає в комфортних для неї умовах, що створені як матір`ю, так і батьком, відчуває любов, турботу, догляд, отримує виховання, навчання, гармонійно і всебічно розвиває свою особистість. Твердження первісного позову про непрацевлаштованість відповідачки та паразитичний спосіб її життя спростовують досліджені судом довідки про доходи ОСОБА_5 (а. с. 214-215 т. 1), позитивна характеристика з місця роботи відповідачки, з якої слідує, що відповідачка проявляє ділові якості на високому рівні, з уважністю та відповідальністю ставиться до роботи, користується повагою, врівноважена та спокійна (а.с. 216 т. 1); позитивна характеристика за місцем проживання, за змістом якої ОСОБА_6 , є відповідальною та поважною людиною, що не має згубних залежностей, з повагою ставиться до сусідів, приймає активну участь в масових заходах (а.с. 221 т. 1); свідоцтво про закінчення курсів по програмі: бухгалтерський та податковий облік з комп`ютеризацією та грамота за успішне закінчення курсів бухгалтерського обліку (а.с. 22-223 т. 1); довідки суб`єктів господарювання про активну діяльність ОСОБА_6 з представництва інтересів товариства з обмеженою відповідальністю «Вєктортайм», учасником якого є ОСОБА_1 , хоча у відсутність офіційного працевлаштування (а.с. 224-227 т. 1); відомості про реєстрацію відповідачки як фізичної особи-підприємця з 24 травня 2023 року, яка (реєстрація) на час розгляду справи не припинена (а. с. 108 т. 2). Доводи позивача про залежність ОСОБА_6 від алкоголю спростовують довідки комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради про відсутність у відповідачки такої залежності (а. с. 89 т. 2). Судом першої інстанції була вислухана дитина ОСОБА_3 , яка повідомила, що на тлі любові до обох батьків вона хотіла б проживати з мамою, і суд першої інстанції вважав, що пріоритетність для дівчинки проживання з матір`ю жодним чином не посягає на інтереси її емоційного комфорту та належного розвитку, а навпаки, відповідає меті формування гармонійної, розвинутої, цільної особистості з високим рівнем емоційно-вольових та моральних якостей та прихильністю до високих духовних і соціальних цінностей. На користь вказаного переконання суду свідчить висновок комплексного психологічного дослідження дитини, згідно з яким під час означеного дослідження Ніколь продемонструвала високий рівень прихильності та любові відносно матері, що характерно для рівня психологічного розвитку та віку дитини. Відносно ж батька виявлено середній рівень прихильності та високий рівень тривожності, ознаки страху перед батьком (а. с. 190-193 т. 4). Вирішуючи зустрічний позов на користь відповідачки, суд не взяв до уваги письмовий висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання доньки з батьком (а. с. 156-158 т. 2), оскільки: - по-перше, означений висновок містить лише перелік характеристик ОСОБА_1 , а також констатацію добрих умов проживання дитини як в житлі матері, так і в житлі батька, проте не містить мотивів, з яких комісія прийшла до висновку про доцільність проживання дівчинки саме з батьком, тобто є необґрунтованим. Недостатня ж обґрунтованість і невідповідність інтересам дітей вказаного висновку є в силу ч. 6 ст. 19 СК України підставою для неврахування його судом; - по-друге, суд оцінює усі докази у їхній сукупності, не надаючи переваги жодному з них. У зв`язку з викладеним суд не вбачає жодної підстави оцінювати цей документ як доказ, що може скласти конкуренцію тим фактичним даним, які свідчать на користь відмови в задоволенні первісного позову. Не взяв до уваги суд першої інстанції і твердження, викладені у висновку спеціаліста-психолога (а. с. 119-123 т. 4) про те, що образ матері визиває негативні емоції, тривогу та страх фізичного та морального відчуження, навіть огиди, так як: - по-перше, з даного дослідження випливає, що воно проводилось в присутності батька, який, цілком очевидно, в усякому випадку має вплив на дівчинку, тому з урахуванням того, що поведінка Ніколь, за висновком іншого дослідження (а. с. 190-193 т. 4), є демонстративною та установчою, суд дійшов висновку, що зміст її відповідей на питання психолога підпорядкований бажанню надати інформацію, яка влаштовуватиме саме батька; - по-друге, з огляду на те, в самому аналізуємому дослідженні його автор констатує схвильованість дівчини, яка стверджує, що їй відомо, що мама зраджувала тата, суд вважав, що схвильованість дівчини, яка на момент спілкування з психологом досягла лише шести років, а на момент фактичного розлучення батьків (жовтень 2022 року) їй ледь виконалося п`ять років, є наслідком навіювання установки на певну відповідь, яка не може бути результатом самостійного оцінювання п`ятирічною дитиною відносин між батьками, хоча б тому, що поняття «зрада дорослих» не є доступним для її усвідомлення. Відмовляючи у задоволенні вимог первісного позову і задовольняючи вимоги зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з наявності сприятливої атмосфери для комфортного проживання доньки в родині ОСОБА_8 ( ОСОБА_6 ), можливості гармонійного і різнобічного розвитку її особистостей. Про наявність вказаних передумов свідчать надані суду фактичні дані: вік матері, задовільний стан її здоров`я, її працевлаштованість, наявність джерел доходів; позитивні характеристики матері за місцем навчання та виховання дівчинки, які свідчать про належний рівень її емоційно-вольових якостей, її безумовну любов до дитини (а. с. 212, 213 т. 1); з цих самих характеристик вбачається, що ОСОБА_6 небайдуже ставиться до виховання дитини, приймаючи в ньому активну участь, про що свідчать у сукупності своєчасне відвідування дошкільного закладу дитиною, куди її приводить і звідки забирає мати, своєчасна оплата матір`ю харчування доньки та відвідування нею гуртків, присутність матері на батьківських зборах, дитячих святах, активний відгук та допомога в розв`язанні проблем життєдіяльності дитячої групи на прохання вихователів, що свідчить про належний рівень турботи про доньку з боку матері; доброзичливі стосунки між матір`ю та дитиною; проживання матері разом з сином від першого шлюбу, який є братом Ніколь та в силу віку здатен надавати допомогу в організації життєдіяльності дівчинки та її вихованні і з яким у дівчинки наявні теплі, доброзичливі стосунки; комфортні умови проживання, що створені матір`ю в житлі, де вона проживає з дітьми (а. с. 160 т. 2). Виходячи з викладеного, суд констатував максимальне дотримання інтересів дитини за умови її проживання з матір`ю та рідним братом і вважав, що визначення рішенням суду місця проживання дівчинки з батьком зашкодило б її емоційному здоров`ю. Проживання малолітньої дитини, особливо дівчинки, з мамою максимальною мірою відповідає її інтересам, оскільки це зумовлено низкою обставин: біологічним зв`язком матері з дитиною ще до народження, більш якісним і турботливим доглядом за дитиною з боку жінки, більшою духовністю виховання, більш високим рівнем емоційної близькості між дітьми та матір`ю, необхідністю участі матері у вихованні дітей, існуючими традиціями в дитячому вихованні. З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується частково, виходячи з наступного. В силу ст. ст. 141, 150 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, зокрема, обов`язки щодо виховання та розвитку дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Стаття 157 СК України передбачає, що питання виховання дитини вирішується батьками, які мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини, спільно. Статтею 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Процедуру вирішення спорів між матір`ю та батьком про місце проживання малолітньої дитини внормовано статтею 161 СК України, яка встановлює право батьків на звернення до суду, якщо мати та батько, які проживають окремо, не прийшли до згоди, з ким з них буде проживати малолітня дитина. Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України). Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21)). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). У справі, що переглядається, суд першої інстанції, врахувавши інтереси дитини, права батьків на виховання дитини і обов`язки батьків діяти в інтересах дитини, відсутність доказів того, що визначення місця проживання дитини разом з матір`ю буде суперечити інтересам дитини, зробив правильний висновок про задоволення зустрічного позову та визначення місця проживання дитини з матір`ю. При ухваленні рішення суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що в даній справі як зі сторони матері, так і зі сторони батька забезпечені якнайкращі умови щодо виховання та утримання спільної дитини, створені умови щодо всебічного розвитку, навчання та дозвілля. З пояснень дитини, наданих в судовому засідання додатково підтверджується прихильність до обох батьків, між тим висловлено бажання проживання саме з матір`ю, без наявності будь якого тиску з боку учасників процесу, як про це вказано в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги з приводу неврахування доказів наданих позивачем за первісним позовом, є необґрунтованими, оскільки і висновок психолога, і висновок органу опіки та піклування наданий ОСОБА_1 належним чином оцінено, і колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині. Факт проживання дитини з батьком після розлучення сторін і наявність між ними максимального порозуміння та прихильності, не нівелює такі ж за значенням відносити між донькою і матір`ю, тому враховуючи вік дитини, необхідність участі матері у вихованні та догляді за донькою, що зумовлена більш уважним та емоційно комфортним сприйняттям з боку дитини, зважуючи на докази що характеризують сторін у справі, а також матеріали органу опіки та піклування, висновки психологів, суд першої інстанції дійшов зваженого і вірного рішення, з яким погоджується і колегія суддів апеляційного суд, щодо визначення місця проживання дитини з матір`ю. Разом із тим, суд першої інстанції, вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, у своїх висновках, серед іншого, керувався Принципом 6 Декларації прав дитини. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини» не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року». Помилкове посилання суду на Декларацію прав дитини не виплинуло на правильність висновків щодо розв`язання спору по суті, тому підстав для скасування оскарженого судового рішення немає, проте це є підставою для зміни його мотивувальної частини шляхом виключення з тексту посилання на Декларацію прав дитини при обґрунтуванні визначення місця проживання дитини з матір`ю. Вирішуючи спір про визначення місця проживання дитини суд повинен керуватися найкращими інтересами дитини. Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а саме у зазначеній частині мотивувальна частина рішення підлягає зміні. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Віхляєва Володимира Вікторовича задовольнити частково. Змінити мотивувальну частину рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 червня 2024 року у цій справі, виключивши з неї посилання на «Декларацію з прав дитини» від 20.11.1959 року в контексті того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 28 листопада 2024 року. Головуючий, суддя-доповідач С. В. Кухар судді: М.С. Гончар О.З. Поляков