Постанова Київський апеляційний суд № 756/15867/21

Справа № 756/15867/21 Головуючий 1 інстанція- Жук М.В. Провадження № 22-ц/824/3380/2023 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 03 квітня 2023 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 08 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення додаткових витрат на утримання дітей, в с т а н о в и в: У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивувала тим, що відповідач ОСОБА_3 є батьком її дітей ОСОБА_4 а ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 . На утримання дітей відповідач з лютого 2021 року час від часу сплачує аліменти у розмірі, встановленому судовим наказом, однак має заборгованість. Участі у додаткових витратах на дітей відповідач не приймає взагалі. Вказувала, що у лютому 2021 року син захворів та станом на жовтень продовжував відвідувати лікарів, на лікування сина нею понесено витрати. Окрім того, діти відвідують навчальні заклади та гуртки, а син проходить додаткові заняття з спеціалістом-нейропсихологом. Так, на лікування сина вона витратила 8470 грн. та на зайняття із спеціалістом-нейропсихологом сплатила 20750 грн., за відвідування сином садка і послуг денного догляду в ФОП ОСОБА_6 сплатила 23700 грн., за навчання доньки в ТОВ «Ірпінський ЗЗСО-Ліцей «Альпа Скул» сплатила 36000 грн., а за її зайняття в дитячому гуртку сплатила 16000 грн., а всього понесла витрат на дітей у розмірі 104920 грн. за період із лютого по жовтень 2021 року. Посилаючись на встановлений законом обов`язок відповідача приймати участь у додаткових витратах на дітей, просила стягнути з відповідача на її користь половину понесених нею додаткових витрат на утримання обох дітей у розмірі 52460 грн. Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 08 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням, ОСОБА_7 в особі представниці адвокатки Фадєєвої Н.І. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким її вимоги задоволити у повному обсязі, посилаючись на неповне та неправильне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, незаконність та необгрунтованість рішення. Апеляційна скарга за змістом повторює положення позовної заяви та мотивована хибністю висновків суду про відсутність доказів про наявність особливих обставин, які зумовлюють навчання дітей у приватних закладах - 2 - освіти, за наявності можливості відвідувати державні заклади, а також відсутністю згоди на це батьтка. Таке суперечить як змісту ст.ст.150 СК України щодо обов`язку батьків піклуватися про дітей, так і змісту Конвенції про права дітей від 20 листопада 1989 року щодо права дитини на належний рівень життя і розвитку, який має забезпечуватися батьками. В даній справі позивачка в найкращих інтересах дітей понесла додаткові витрати на навчання у приавтних закладах та відвідування гуртків, що дозволяє забезпечити їх гармонійний розвиток та індивідуальні особливості. Вказує, що чинне законодавство не містить положень щодо необхідності погодження з батьком витрат на садок чи навчальний заклад. Представниця відповідача ОСОБА_3 адвокатка Лежух Т.І, подала відзив на апеляційну скаргу, який судом не приймається до уваги, оскільки всупереч ч.6 ст.178 ЦПК України адвокатка не додала до відзиву документ, який підтверджує її повноваження. Зокрема до відзиву додано лише копію бланка ордера, який взагалі не заповнений (не зазначено якій особі надається правова допомога, на підставі якого договору, в якому суді, дата видачі тощо), водночас у справі наявний лише ордер, виданий ОСОБА_8 , на представництво інтересів відповідача в Оболонському районному суді м.Києва. Позивачка ОСОБА_7 в особі представниці адвокатки Фадєєвої Н.І. подала письмові пояснення на спростування доводів відзиву. Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 52460 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Зазначене у апеляційній скарзі ОСОБА_7 клопотання про розгляд справи за участі позивачки чи її представника вирішене в ухвалі суду про призначення справи до розгляду і відхилене як необгрунтоване. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки відсутністю передбачених законом підстав для стягнення з відповідача додаткових витрат на дитину. При цьому, суд виходив з того, що позивачкою не доведено існування особливих обставин, які зумовили б необхідність навчання дітей в навчальних закладах при наявності можливості проходження навчання у державних закладах освіти, не навела мотивів вибору освітніх ита медичних закладів, в тому числі з урахуванням матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини, що було обрано позивачкою виходячи із власних міркувань. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст.180 СК - 3 - України). Відповідно до положень ст.185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Судом першої інстанції встановлено, що сторони є батьками неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно письмової розписки від 22червня 2019 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 24000 Євро для оплати купівлі будинку в АДРЕСА_1 . 24 липня 2019 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, за умовами якого ОСОБА_1 придбала житловий будинок АДРЕСА_1 за ціною 1358392 грн., що еквівалентно 53000 доларів США. 13 січня 2020 року ОСОБА_3 укладено договори добровільного страхування, за якими він застрахував в ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» своїх дітей ОСОБА_10 та ОСОБА_4 . Відповідно до довідки ТОВ «Ірпінський заклад загальної середньої освіти-ліцей «Альпа Скул» № 120 від 10 вересня 2020 року ОСОБА_10 навчається в даному навчальному закладі в 4-му класі, послуги оплачує батько згідно договору № 042003 від 29 червня 2020 року. Згідно дублікату квитанцій ОСОБА_1 перераховано: ФОП ОСОБА_11 6600 грн. за зайняття ОСОБА_4 з нейропсихологом, 10550 грн. ФОП ОСОБА_11 за зайняття з ОСОБА_4 , 33000 грн. ТОВ «Альпа Скул» - оплата за освітні послуги ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , 31200 грн. ФОП ОСОБА_12 за навчання/гурток ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . З наданих копій рахунків ПП «Медичний центр «Веста» вбачається, що за медичні послуги ОСОБА_4 за період з лютого 2021 року по жовтень 2021 року сплачено 7823 грн., а ОСОБА_5 - 647 грн. Згідно дублікатів квитанцій ОСОБА_1 сплачено ФОП ОСОБА_13 16000 грн. за оплату навчання ОСОБА_5 . 15 лютого 2021 року Оболонським районним судом м.Києва видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_14 аліментів на утримання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини заробітку (всіх видів доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку на кожну дитину та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину щомісячно, починаючи з 03 лютого 2021 року і до досягнення дітей повноліття. Відповідно до розрахунку старшого державного виконавця Оболонського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) заборгованості зі сплати аліментів від 08 вересня 2021 року заборгованість ОСОБА_3 за виконавчим листом, виданим 19 лютого 2021 року Оболонським районним судом м.Києва, становить 7151,61 грн. Станом на 31 жовтня 2021 року заборгованість ОСОБА_3 за вказаним виконавчим листом відсутня. Зі змісту листа Служби у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області від 16 листопада 2021 року вбачається, що за результатами скарги, проведено бесіду з ОСОБА_1 щодо узгодження зі ОСОБА_3 питань, пов`язаних з поїздками, вихованням, навчанням, лікуванням та зміною місця проживання спільних дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ; крім того в поясненнях ОСОБА_1 повідомила про укладення між нею та Зваричем нотаріально посвідченого договору щодо - 4 - здійснення спільного виховання дітей. Рішенням Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області від 21 грудня 2021 року № 167/16 затверджено висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_1 . Також, судом встановлено, що позивачкою не надано доказів про особливі обставини, які б зумовили необхідність вибору нею освітніх та медичних закладів, в тому числі з урахуванням матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини, що було обрано позивачкою виходячи із власних міркувань. За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до вірних висновків, що понесені позивачкою витрати не є додатковими і відмовив у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги щодо хибності висновків суду про те, що витрати позивачки на оплату садка та навчання дітейне належать до додаткових витрат, передбачених ст.185 СК України, та суперечатьь як змісту ст.ст.150 СК України щодо обов`язку батьків піклуватися про дітей, так і змісту Конвенції про права дітей від 20 листопада 1989 року щодо права дитини на належний рівень життя і розвитку, який має забезпечуватися батьками, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані з таких міркувань. Згідно ст.ст.180, 182 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Відповідно до положень ст.185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Аналіз наведених норм закону вказує на те, що базові постійні потреби дитини покриваються за рахунок аліментів. Проте, в окремих випадках, за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку або хронічну хворобу, тощо. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких обставин підлягає доведенню особою, яка пред`явила такий позов. У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 у справі № 6-1489цс17 зроблено висновок, що «СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону, брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого. Згідно із ч.1 ст.185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей, у зв`язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку. - 5 - За ч.2 ст.185СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення». Як вище вказувалося, заявляючи вимоги про стягнення додаткових витрат, позивачка не надала доказів і матеріали справи не містять таких про стан здоров`я доньки ОСОБА_15 і сина ОСОБА_16 , зокрема наявність у них будь-якого тимчасового чи хронічного захворювання, яке б зумовлювало об`єктивну необхідність надання їм медичної допомоги. У справі взагалі відсутні будь-які медичні діагнози щодо захворювання дітей, а також рекомендації лікарів чи медичних установ про необхідність надання конкретних медичних послуг, що обумовлено захворюванням дітей і на що прямо вказує ст.185 СК України. Тобто, позивачка не довела причинний зв`язок між станом здоров`я дітей і оплатою нею медичних послуг та консультацій. Окрім того, позивачка не надала доказів про те, що заняття дітей у гуртках чи відвідування приватних навчальних закладів пов`язане із розвитком певних здібностей дітей, що діти мають до цього хист і досягли у цьому об`єктивно виражених істотних результатів порівняно з іншими дітьми їх віку, що у свою чергу доводить наявність таких здібностей і обумовлює їх подальший розвиток. Отже, понесені позивачкою витрати на медичні послуги та консультації, а також навчання і гуртки у відношенні дітейнеможливо розцінювати як додаткові, тобто як такі, що викликані особливими обставинами у розумінні ст.185 СК України. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 205/4622/16-ц з подібними правовідносинами та фактичними обставинами, де залишаючи без змін судове рішення про відмову у стягненні додаткових витрат на дитину, Верховний Суд вказав, що відвідування дитиною спортивної секції та дитячого гуртка малювання не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини. Наведена правова позиція є сталою і сформована у цілому ряді постанов Верховного Суду. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 761/6933/17, скасовуючи рішення апеляційного суду про стягнення додаткових витрат і залишаючи в силі рішення суду першої інстанцї про відмову у стягненні цих витрат, Верховний Суд послався, що позивачка не навела особливих обставин, які б свідчили про необхідність стягнення з відповідача додаткових витрат, які викликані розвитком здібностей дитини, хворобою, каліцтвом тощо. У свою чергу, відвідування музичної школи дитиною не свідчить про її подальше відвідування, а в переважній більшості це відноситься до загального розвитку дитини, і є не обов`язковим, а добровільним волевиявленням одного із батьків, у даному випадку матері. Також судом першої інстанції не встановлено, що витрати позивача на літній відпочинок дитини зумовлені особливими обставинами, а витрати на вивчення англійської мови зумовлені із розвитком її здібностей в цьому. Позивачка самостійно, на власний розсуд, обрала заклад, у якому донька сторін провела літній відпочинок, та заклади, в яких остання навчається. У постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 369/11745/16-ц, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову у стягненні додаткових витрат на дитину, Верховний Суд зазначив, що оскільки витрати на відвідування дитиною приватного дитячого садка не викликані особливими обставинами, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову в частині стягнення додаткових витрат. У постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 520/12681/17, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову у стягненні додаткових витрат на дитину, Верховний Суд зазначив, що, встановивши, що придбання планшета не - 6 - може вважатися додатковими витратами на дитину, що викликані особливими обставинами, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачкою позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення. У постанові Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 720/1119/17, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні додаткових витрат на дитину, Верховний Суд зазначив, що вартість поїздки та відпочинку на морі, придбаних медикаментів першої необхідності і харчування не є особливими обставинами, які потребують додаткових витрат з боку іншого з батьків. У постанові Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19, скасовуючи судові рішення про стягнення додаткових витрат на дитину і ухвалюючи нове рішення про відмову у стягненні додаткових витрат, Верховний Суд зазначив, що що навчання особи з метою здобуття професійної освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини. Отже, такі витрати не є додатковими витратами, які викликані особливими обставинами, у розумінні ст.185 СК України. У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 201/15248/16-ц Верховний Суд зазначив, що навчання дитини в приватній школі за бажанням одного з батьків; придбання музичного інструменту без надання доказів, що придбання інструменту, спрямовано на розвиток здібностей дитини (наприклад, навчання в музичній школі, досягнення в музиці) і не є способом забезпечення дозвілля; оздоблення кімнати дитини та придбання меблів не є особливими обставинами, які тягнуть покладення на іншого з батьків додаткових витрат. Посилання позивачки на постанови Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1489цс17 та Верховного Суду від 17 травня 2018 року у спраіві № 643/11742/16-ц, не є релевантними, оскільки зміст цих постанов свідчить про те, що додаткові витрати на дитину мають обумовлюватися саме наявністю особливих обставин. Доводи апеляційної скарги про неврахування судом положень Конвенції про права дітей від 20 листопада 1989 року щодо права дитини на належний рівень життя і розвитку, який має забезпечуватися батьками, так і рішення ЄСПЛ щодо переважання інтересів дитини над інтересами батьків, носять загальний характер і не спростовують висновків суду про відсутність підстав для стягнення додаткових витрат. При цьому апеляційний суд враховує, що згідно законодавства України базові потреби дитини, якізабезпечують її належний рівень життя і розвитку, маютьпокриватися за рахунок аліментів, розмір яких має бути достатнім. Наведене врегульовано ч.2 ст.182 СК України, згідно якої розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і відзиві, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. - 7 - Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає. Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м.Києва від 08 вересня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: