Постанова Київський апеляційний суд № 761/2006/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 761/2006/20 Головуючий у І інстанції Фролова І.В. Провадження №22-ц/824/4204/2023 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 22 березня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Голуб С.А., Писаної Т.А., за участі секретаря Орел П.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива», виведення з ринку якого здійснюється безпосередньо Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, поданою в його інтересах адвокатом Павликівським Володимиром Івановичем, на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2022 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа: публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лісовенка Володимира Антоновича, УСТАНОВИВ: У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва зі скаргою на постанову державного виконавця про закінчення без виконання виконавчого провадження НОМЕР_2 за виконавчим листом від 01.12.2021 у справі №761/2006/20, в якій просив суд: - визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Лісовенка Володимира Антоновича від 31 січня 2022 року про закінчення без виконання виконавчого провадження НОМЕР_2 за виконавчим листом у справі №761/2006/20, виданим 01 грудня 2021 року Шевченківським районним судом міста Києва; - зобов`язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відновити виконавче провадження НОМЕР_2 та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі та інші дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання судового рішення у справі №761/2006/20; - зобов`язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в десятиденний строк повідомити суд та стягувача про виконання ухвали, постановленої у справі за цією скаргою. В обґрунтування скарги зазначав, що постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року в цивільній справі №761/2006/20 стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн. Відповідний виконавчий лист від 01 грудня 2021 року було пред`явлено до виконання до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ). Постановою державного виконавця Лісовенка Володимира Антоновича від 07 грудня 2021 року за вказаним виконавчим листом відкрито відповідне виконавче провадження НОМЕР_2. Заявник зазначав, що оскаржуваною постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Лісовенка Володимира Антоновича від 31 січня 2022 року виконавче провадження № НОМЕР_2 закінчено без виконання на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з відкликанням банківської ліцензії та запровадженням ліквідаційної процедури Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива». За вказаних обставин заявник (стягувач) ОСОБА_1 вважає, що постановою державного виконавця про закінчення без виконання виконавчого провадження НОМЕР_2 порушено його права, оскільки така постанова унеможливлює виконання зазначеного судового рішення. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2022 року скаргу ОСОБА_1 , заінтересована особа: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» над дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лісовенка Володимира Антоновича задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Лісовенка Володимира Антоновича від 31 січня 2022 року про закінчення без виконання виконавчого провадження НОМЕР_2 за виконавчим листом у справі №761/2006/20, виданим 01 грудня 2021 року Шевченківським районним судом міста Києва. Зобов`язано Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відновити виконавче провадження НОМЕР_2 та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі та інші дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання судового рішення у справі №761/2006/20. Зобов`язано Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в десятиденний строк повідомити суд та стягувача про виконання цієї ухвали. Стягнуто з Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (м. Київ, вул. Різницька, 11-Б, код ЄДРПОУ 34979022) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на правову допомогу у розмірі 3 200 (три тисячі двісті) гривень 00 копійок. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива», виведення з ринку якого здійснюється безпосередньо Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, звернувся представник - адвокат Павликівський В.І. В доводах апеляційної скарги зазначає, що у спорах пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація/запроваджена ліквідація, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є пріоритетними відносно інших законодавчих актів країни у цих правовідносинах. Апелянт не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що положення п. 4 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» яким передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, суперечить нормам Конституції України. Зазначає, що при постановленні оскаржуваної ухвали судом не враховано того, що дотримання принципу верховенства права та обов`язковості виконання судового рішення полягають у виконанні судових рішень у визначеному законом порядку, який не зводиться виключно до примусового виконання судового рішення. Тобто, у певних випадках, визначених законом, застосовується інший механізм задоволення майнових вимог стягувача, ніж той, який встановлений нормами Закону України «Про виконавче провадження». Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що під час здійснення процедури виведення банку з ринку вимоги кредиторів задовольняються виключно в черговості та порядку, передбаченому положеннями статті 52 цього Закону. Відповідно до п.4 ч. 1, ч.4 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої цієї статті, разом з виконавчим документом надсилається до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Наведене свідчить про відсутність правових підстав для вчинення будь-яких дій стосовно примусового стягнення коштів з ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива", так як запровадження процедури ліквідації банку з 21.05.2019 зумовлює необхідність задоволення грошових вимог стягувача про відшкодування понесених ним судових витрат виключно в межах ліквідаційної процедури банку. Тобто вищенаведені норми Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язують державного виконавця закінчити виконавче провадження в разі прийняття рішення Національним банком України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. З урахуванням наведеного, дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанови від 31 січня 2022 року про закінчення виконавчого провадження № ВП НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 761/2006/20, виданого 01 грудня 2021 року Шевченківським районним судом м. Києва, скаржника вважає повністю законними та обґрунтованими. Зазначив також, що в порушення норм ч. 4 ст. 263 ЦПК України судом першої інстанції при виборі й застосуванні норм права до спірних правовідносин не враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 28.09.2021 року у справі №127/376/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі №487/3335/13, від 25.01.2022 року у справі №761/16124/15. Вважає також безпідставними наведені в мотивувальній частині ухвали суду першої інстанції посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15 квітня 2020 року у справі №761/24136/15, від 06 листопада 2019 року у справі №761/14537/15, від 16 квітня 2018 року у справі №910/11908/16, оскільки правовідносини у зазначених справах, не відповідають критеріям подібних. ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу посилається на безпідставність її доводів, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, як законну та обґрунтовану. Вказує, що висновки суду першої інстанції не суперечать вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки такий Закон не містить приписів про виконання судових рішень про стягнення судових витрат з неплатоспроможного банку і так само не містить норм, які б звільняли неплатоспроможний банк від процесуальних обов`язків щодо сплати судових витрат в судових процесах за участі такого банку. Щодо посилань в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду, стягував наголошує, що фактичні обставини, предмети, підстави та суб`єктний склад у наведених справах відрізняються від тих, що наявні у цій справі, яка розглядається, а тому відсутні підстави для врахування таких висновків. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», виведення з ринку якого здійснюється безпосередньо Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, - адвоката Павликівського В.І., який підтримав апеляційну скаргу, пояснення ОСОБА_1 , який просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини. Постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року в цивільній справі №761/2006/20 стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн. Відповідний виконавчий лист видано Шевченківським районним судом міста Києва 01 грудня 2021 року та пред`явлено стягувачем до виконання до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ). Постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Лісовенка Володимира Антоновича від 07 грудня 2021 року за вказаним виконавчим листом відкрито виконавче провадження НОМЕР_2. Постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Лісовенка Володимира Антоновича від 31 січня 2022 року виконавче провадження № НОМЕР_2 закінчено без виконання на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Постанова державного виконавця мотивована тим, що на адресу відділу надійшла заява боржника про закінчення виконавчого провадження без виконання на підставі п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» з посиланням на рішення Правління Національного банку України від 21.05.2019 №352-рш «Про відкликання банківської ліцензії і ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.05.2019 №1268 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» та делегування повноважень ліквідатора банку». Задовольняючи скаргу ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що виконавчий лист від 01 грудня 2021 року видано на виконання судового рішення (постанови апеляційного суду) саме про стягнення судових витрат. Сплата судових витрат не є зобов`язанням в розумінні цивільного матеріального права, а є процесуальним обов`язком учасника справи, отже на такі правовідносини не поширюються законодавчо встановлені обмеження щодо виконання неплатоспроможними банками своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами. Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Згідно зі статтею 18 ЦПК України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України; невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. У відповідності до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини першої статті 18 вказаного Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. Водночас, статтею 129 Конституції України обов`язковість виконання судових рішень віднесено до основних засад судочинства. За змістом статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Конституційний Суд України зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення КСУ від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує самій сутності права на справедливий суд (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення КСУ від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). У Рішенні №2-рп(ІІ)/2019 від 15 травня 2019 року Конституційний Суд України окремо наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні частиною другою статті 129-1 Конституції України; порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою свого позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність. За змістом частини шостої статті 10 ЦПК України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. Відповідно до частин першої, четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд також керується аксіомою цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", яка означає "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права". Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення ЄСПЛ у справі "Артіко проти Італії"). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя, а саме: гарантується не сподівання, що справа буде розглянута, але й те, що державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб, і таким чином забезпечить виконання судового рішення. При цьому в рішенні у справі "Шмалько проти України" ЄСПЛ наголосив, що параграф 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право па доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року). У справах "Іммобільяре Саффі проти Італії" та "Войтенко проти України" ЄСПЛ знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок. Такі самі висновки щодо обов`язковості виконання судових рішень містяться також у рішеннях ЄСПЛ у справах "Савицький проти України", №38773/05, 26.07.2012, §147; "Глоба проти України", №15729/07, 05.07.2012, §§26-27; "Бурдов проти Росії", №59498/00, 07.05.2002, §32, та багатьох інших. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення, отже виконання рішення слід розглядати як невід`ємну складову судочинства ("Ромашов проти України", №67534/01, 27.07.2004, §42; "Дубенко проти України", №74221/01, 11.01.2005, §44; "Шаренок проти України", №35087/02, 22.02.2005, §25; "Горнсбі проти Греції", №18357/91, 19.03.1997, §40; "Іммобільяре Саффі проти Італії", №22774/93, 28.07.1999, §66). Відсутність у заявника можливості домогтися виконання винесеного на його користь судового рішення становить втручання у право на мирне володіння майном в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції (пілотне рішення ЄСПЛ "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, 15.10.2009, §52). Саме на державу покладається обов`язок вжиття усіх необхідних заходів для того, щоб виконати остаточне рішення суду, та діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимог статті 6 Конвенції ("Comingersoll S.A. проти Португалії", №35382/97, 06.04.2000, §23; "Глоба проти України", №15729/07, 05.07.2012, §27). Аналогічна правова позиція сформована також і практикою Верховного Суду. Так, вирішуючи справу за подібною скаргою стягувача на постанову державного виконавця про закінчення без виконання виконавчого провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2020 року у справі №761/24136/15-ц дійшов висновку, що наявність норми пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено закінчення виконавчого провадження у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення. Зазначеною постановою Верховний Суд визнав протиправною та скасував постанову державного виконавця про закінчення без виконання виконавчого провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» та зобов`язав орган державної виконавчої служби вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні, спрямовані на виконання судового рішення. Схожих правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 06 листопада 2019 року у справі №761/14537/15-ц та від 16 квітня 2018 року у справі №910/11908/16, а також в ухвалі від 31 серпня 2022 року у справі №761/14537/15-ц. За змістом цих правових висновків Верховного Суду, перебування банку-боржника в процедурі ліквідації не перешкоджає вчиненню виконавчих дій, спрямованих на виконання судового рішення, оскільки будь-які норми закону не можуть суперечити принципу верховенства права, меті й завданню цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення. Суд першої інстанції також правильно врахувавправовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 28 травня 2019 року у справі №905/2458/16 про те, що принцип обов`язковості судового рішення та обов`язок суду із здійснення судового контролю за виконанням судового рішення зобов`язує суди, здійснюючи оцінку тих чи інших обставин справи, враховувати, чи сприяє вчинення будь-якої процесуальної дії (в тому числі і судом) виконанню остаточного судового рішення, чи навпаки, перешкоджає такому виконанню; дії (бездіяльність) та рішення виконавця підлягають оцінці судом з точки зору їх спрямованості на забезпечення виконання остаточного судового рішення; оцінка обставин справи, доводів учасників справи та висновки, зроблені на підставі такої оцінки, не можуть бути на користь обставин, які спрямовані на перешкоджання виконанню остаточного судового рішення. Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування при вирішенні даної справи правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28.09.2021 року у справі №127/376/18, від 03.10.2018 у справі №487/3335/13 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.10.2022 у справі №761/1612415, не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини, предмети, підстави та суб`єктний склад у наведених справах відрізняються від тих, що наявні у даній справі, яка розглядається. Вирішуючи справу суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що виконавчий лист від 01 грудня 2021 року видано на виконання судового рішення (постанови апеляційного суду) саме про стягнення судових витрат. Сплата судових витрат не є зобов`язанням в розумінні цивільного матеріального права, а є процесуальним обов`язком учасника справи, отже на такі правовідносини не поширюються законодавчо встановлені обмеження щодо виконання неплатоспроможними банками своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами. Такі висновки суду першої інстанції не суперечать нормам Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки в даному випадку відсутні колізії чи конфлікт правових норм. В контексті даної справи вирішення питання стягнення судових витрат регулюється нормами процесуального законодавства, а правовідносини щодо примусового виконання судових рішень - нормами Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Інших доводів, які б спростували законність та обґрунтованість постановленої судом першої інстанції ухвали, апеляційна скарга не містить. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судоверішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги заявника цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення ухвали суду без змін, а скарги ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива», виведення з ринку якого здійснюється безпосередньо Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, - без задоволення. Залишаючи апеляційну скаргу ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива», виведення з ринку якого здійснюється безпосередньо Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, без задоволення, колегія суддів апеляційного суду, керуючись положеннями ст.ст. 137, 141 ЦПК України, доходить висновку про стягнення з ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива», виведення з ринку якого здійснюється безпосередньо Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 понесених останнім у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції та підтверджених документально витрат на правову допомогу. Так, у відзиві на апеляційну скаргу, поданому 02.02.2023 року, ОСОБА_1 просив прийняти докази на підтвердження витрат на правову допомогу, понесених стягувачем у зв`язку із апеляційним переглядом справи, а саме: копію Договору №5302/21 про надання правничої (правової) допомоги від 30 березня 2021 року із Додатковою угодою № 47 від 24.01.2023 року до Договору №5302/21 про надання правничої (правової) допомоги від 30 березня 2021 року; копію детального опису (акту) виконаних робіт та оплачених послуг за додатковою угодою № 47; копію квитанції №5302/21-047 від 27.01.2023 про оплату за додатковою угодою № 47 у розмірі 2800 грн. До відзиву на апеляційну скаргу також додано документи, що підтверджують направлення його копій на офіційні електронні адреси інших учасників справи. Згідно приписів частин 1 - 6 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива», виведення з ринку якого здійснюється безпосередньо Фондом гарантування вкладів фізичних осіб із заявою про зменшення витрат на оплату правничої допомоги до суду апеляційної інстанції не звертався. Згідно положень ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. З огляду на вказане, з урахуванням доведеності понесених стягувачем витрат на правничу допомогу, а також враховуючи , що апеляційна скарга ПАТ«Комерційний банк «Фінансова Ініціатива», виведення з ринку якого здійснюється безпосередньо Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, залишена без задоволення, понесені ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 2800,00 грн, підлягають до стягнення з ПАТ«Комерційний банк «Фінансова Ініціатива». На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 137, 141, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива», виведення з ринку якого здійснюється безпосередньо Фондом гарантування вкладів фізичних осіб - залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2022 року - залишити без змін. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива», виведення з ринку якого здійснюється безпосередньо Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 33299878) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на правову допомогу у апеляційній інстанції розмірі 2800 (дві тисячі вісімсот) гривень 00 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 28.03.2023 року. Суддя-доповідач Таргоній Д.О. Судді: Голуб С.А. Писана Т.А.