Постанова 4824 № 754/11906/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 754/11906/23 Головуючий у І інстанції Гринчак О.І. Провадження №22-ц/824/10115/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 31 травня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:Таргоній Д.О., Голуб С.А., Слюсар Т.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 - адвоката Петришака Андрія Ярославовича на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 лютого 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних, ВСТАНОВИВ: У серпні 2023 року ТОВ «ФК «Гефест» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якій просить суд: - стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Гефест» суму в розмірі 10 248,70 дол. США 3% річних за невиконання грошового зобов`язання за рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27.05.2010 у справі № 2-3550/2009; - стягнути пропорційно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Гефест» судовий збір в сумі 5 621,71 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 12 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 1126730600, відповідно до якого Банк надав кредит у розмірі 149 800 доларів США, зі ставкою за користування кредитом в розмірі 12,9% річних строком до 12 грудня 2022 року. Також 12 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 в забезпечення вимог Кредитного договору укладено Договір поруки 164310-12.12.2007. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27.05.2010 у справі № 2-3550/2009 стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПП «Локо» на користь АКІБ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 180 811,68 доларів США. 12 березня 2012 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва замінено сторону виконавчого провадження № НОМЕР_1 з ПАТ «УкрСиббанк» на правонаступника ПАТ «Дельта Банк». 24 травня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Гефест» укладено Договір № 1456/К купівлі-продажу майнових прав, відповідно до пп. 1.1 якого продавець ПАТ «Дельта Банк» передає у власність покупцеві ТОВ «ФК «Гефест» права вимоги, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому, зокрема право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах наведених у Додатку № 1 до цього Договору. Відповідно до Додатку № 1 до Договору до правонаступника стягувача перейшло також право вимоги за кредитним договором № 11267306000 в 12.12.2007. 21 липня 2020 року Деснянським районним судом м. Києва у справі № 2-627/10 задоволено заяву ТОВ «ФК «Гефест» та замінено сторону у виконавчих листах відносно відповідача-1, відповідача-2 та відповідача-3, яка постановою Київського апеляційного суду у справі №2-627/10 від 08 жовтня 2020 року залишена без змін. Станом на дату подачі позову, вищезазначене рішення не виконано. У зв`язку з викладеним позивач просив суд стягнути з відповідачів на підставі ст. 625 ЦПК України 3 % річних за період з 18.08.2020 по 23.02.2022. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29 лютого 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Гефест» 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання в розмірі 8 242,46 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Гефест» 2 260,61 грн витрат зі сплати судового збору. Стягнуто ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Гефест» 2 260,61 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Петришак А.Я. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, просить рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що законодавцем на час дії карантину та воєнного стану фактично запровадив скасування санкцій за невиконання основного зобов`язання, а не скасування виконання зобов`язань за кредитними договорами, як таких. В апеляційній скарзі звернуто увагу на те, що предметом позову є стягнення 3 % річних від суми заборгованості, а тому вони, як відповідачі звільненні від прострочення виконання зобов`язань. У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ФК «Гефест» - Панін І.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Посилання апелянта на положення законодавства щодо запровадження карантину та воєнного стану не підлягають до застосування в даному спорі, оскільки позивач не стягує неустойку, штраф, пеню, а стягує фінансову санкцію на підставі ст. 625 ЦК України. Звертає увагу, що більше десяти років відповідачі не виконували рішення, яке є обов`язковим до виконання, та може виконуватись як примусово, так і добровільно, проте відповідачі всіляко ухиляються від його виконання. Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ФК «Гефест» - Панін І.В. просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Гефест» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. Заява мотивована тим, що ТОВ «ФК «Гефест» за наслідками перегляду справи в суді апеляційної інстанції було понесено 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, що полягає у підготовці та написанні відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За правилами п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя. Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27.05.2010 у справі № 2-3550/2009 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПП «Локо» на користь АКІБ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 180 811,68 дол. США, що становить 1448120,78 грн та судові витрати у розмірі 1820,00 грн. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 12.03.2012 замінено сторону виконавчого провадження № НОМЕР_1 з ПАТ «УкрСиббанк» на правонаступника ПАТ «Дельта Банк». Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 21.02.2018, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 26.04.2018, поновлено ПАТ «Дельта Банк» строк на пред`явлення виконавчого листа до виконання з дня набрання ухвалою суду законної сили. 24.05.2019 між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Гефест» було укладено договір № 1436/К про купівлю-продажу майнових прав, відповідно до умов якого ПАТ «Дельта Банк» передає у власність покупцеві - ТОВ «ФК «Гефест» права вимоги, які виникли та/або можуть виникнути в майбутньому, зокрема право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах наведених у Додатку № 1 до цього Договору. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 21.07.2020 у справі № 2-627/10 задоволено заяву ТОВ «ФК «Гефест», замінено сторону у виконавчих листах про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПП «Локо» з АТ «Дельта Банк» на ТОВ «ФК «Гефест». Постановою Київського апеляційного суду від 08.10.2020 у справі № 2-627/10 ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 21.07.2020 залишено без змін. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з наявності судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, що не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Суд зазначив, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Оскільки позов пред`явлено до суду 24 серпня 2023 року, та розрахунок заборгованості по статті 625 ЦК України здійснено за період з 18 серпня 2020 року по 23 лютого 2022 року, тобто в межах трирічного строку, що передує зверненню з цим позовом. Тому, строк позовної давності позивачем не пропущено. З такими висновками суд апеляційної інстанції погоджується. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), якою відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, в тому числі і за договором страхування, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18). Вищезазначена позиція є сталою. Суд першої інстанції установив, що оскільки рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 травня 2010 року відповідачами не виконано, зробив правильний висновок про наявність у позивача, відповідно до статті 625 ЦК України, права на стягнення 3 % річних у сумі 8 242,46 доларів США внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду за період з 18 серпня 2020 року до 23 лютого 2022 року (такий період заявлений позивачем). Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України). Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому день остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням і є датою, коли зобов`язання відповідача перед банком за кредитним договором припиняється. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим. У постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19). Судом встановлено, що позов поданий до суду 24 серпня 2023 року, та розрахунок заборгованості по статті 625 ЦК України здійснено за період з 18 серпня 2020 року до 23 лютого 2022 року, тобто в межах трирічного строку, що передує зверненню з цим позовом. Тому, строк позовної давності позивачем не пропущено. Доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, а тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справи, дав об`єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам та обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позову. Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 лютого 2024 року- без змін. Щодо клопотання позивача про вирішення питання витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19) та у постанові Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі № 520/8309/18. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. З матеріалів справи вбачається, що 15 червня 2020 року між Адвокатським бюро «Остащенко» і ТОВ «ФК «Гефест» укладено договір № 16 про надання правової допомоги, за умови якого Адвокатське бюро «Остащенко» зобов`язалось за завданням клієнта надавати йому правову допомогу, а клієнт зобов`язується оплатити надання послуг та фактичні витрати адвоката, необхідні для виконання цього договору. Відповідно до пункту 4.1 договору від 15 червня 2020 року № 16 про надання правової допомоги, клієнт оплачує гонорар в розмірі встановленому додатковою угодою до цього договору. 25 березня 2024 року між Адвокатським бюро «Остащенко» і ТОВ «ФК «Гефест» укладено додаткову угоду № 39 до договору № 16 про надання правової допомоги від 15 червня 2020 року, за умовами якого у зв`язку з необхідністю надання правової допомоги клієнту у справі № 754/11906/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 лютого 2024 року, сторони погодили розмір гонорару Адвокатського бюро в сумі 2 000 грн за годину роботи. 05 квітня 2024 року між Адвокатським бюро «Остащенко» і ТОВ «ФК «Гефест» підписано акт виконаних робіт, за змістом якого в процесі надання правової допомоги клієнту у справі № 754/11906/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 лютого 2024 року, Адвокатським бюро виконано роботи, вартість яких склала 15 000 грн. Так, зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 13 січня 2021 року у цивільній справі № 596/2305/18-ц. Крім цього, Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19). Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. З урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити їх розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Згідно Акту виконаних робіт від 05 квітня 2024 до договору про надання правової допомоги Адвокатським бюро виконано наступні роботи, вартість яких склала 15 000 грн, а саме консультація клієнта 1 година - 2 000 грн; аналіз апеляційної скарги 2 год, 30 хв - 5 000 грн; Аналіз судової практики та підготовка (написання) відзиву на апеляційну скаргу 4 години - 8 000 грн. Враховуючи викладене, з урахуванням складності справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення суми витрат на правову допомогу до 2 000 грн, що буде за даних обставин відповідати критерію реальності адвокатських витрат, а саме їх дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, слід відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Петришака Андрія Ярославовича залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 лютого 2024 рокузалишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» 2 000 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 31 травня 2024 року. Суддя-доповідач Д.О. Таргоній Судді: С.А. Голуб Т.А. Слюсар