Постанова 4851 № 440/14589/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2023 р.Справа № 440/14589/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. , за участю секретаря судового засідання Пукшин Л.Т розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Офісу Генерального прокурора, Полтавської обласної прокуратури на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2022, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, по справі № 440/14589/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора , Полтавської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі перший відповідач), Полтавської обласної прокуратури (далі другий відповідач), у якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо несвоєчасного виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 у справі №816/1252/15 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Полтавської області з 24.03.2015; - стягнути з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 у справі №816/1252/15 за період з 01.07.2020 по 11.10.2021 у розмірі 604674,14 грн. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2022р. позовні вимоги ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Полтавської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо несвоєчасного виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року у справі №816/1252/15 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Полтавської області з 24 березня 2015 року. Стягнуто з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року у справі №816/1252/15 за період з 01 липня 2020 року по 11 жовтня 2021 року у розмірі 350086,98 грн (триста п`ятдесят тисяч вісімдесят шість гривень дев`яносто вісім копійок). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3500,87 грн (три тисячі п`ятсот гривень вісімдесят сім копійок). Перший відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2022р. у справі № 440/14589/21 у частині задоволених позовних вимог скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Другий відповідач також подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2022р. у справі № 440/14589/21 у частині задоволених позовних вимог скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Позивач подав відзив на апеляційні скарги, в якому зазначив, що апеляційні скарги не містять жодних обґрунтувань із зазначенням того, у чому саме полягає неправильність такого застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції та просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора, апеляційної скарги Полтавської обласної прокуратури та залишити рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2022р. у справі № 440/14589/21 без змін. Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, доводи апеляційних скарг, відзиву на апеляційні скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури України з 11.11.2002. Наказом Генеральної прокуратури України від 23.03.2015 №211к старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади заступника прокурора Полтавської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 у справі №816/1252/15, залишеним в цій частині без змін постановами Другого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2021 та Верховного Суду від 09.06.2021, окрім іншого: визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 23.03.2015 №211к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Полтавської області; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Полтавської області з 24.03.2015 /а.с. 24-50/. 12.10.2021 Генеральним прокурором виданий наказ №350к, яким скасовано наказ від 23.03.2015 №211к та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Полтавської області з 24.03.2015 /а.с.18/. Посилаючись на несвоєчасність виконання судових рішень про поновлення ОСОБА_1 на роботі, позивач звернувся до суду з цим позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних відносинах мала місце протиправна бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо несвоєчасного виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 у справі №816/1252/15 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Полтавської області з 24.03.2015. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 43 Основного Закону України проголошує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 КЗпП України). Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Частиною сьомою цієї статті передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. А у силу статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. При цьому, як визначено частиною другою статті 65 Закону України "Про виконавче провадження", рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України передбачено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. Відповідно до ч. 2 ст. 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Системний аналіз вищенаведених положень законодавства дозволяє дійти висновку, що чинне законодавство не містить жодних застережень щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. Усталеною є

позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов`язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (зокрема, постанови Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 807/2434/15, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19). Крім того, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у складі колегії суддів Ксаційного адміністративного суду в постанові від 05.02.2020 у справі № 815/1676/18 дійшов висновку, що Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що для настання відповідальності роботодавця за ст. 236 КЗпП України необхідно встановити наявність вини у діях або бездіяльності органів прокуратури під час поновлення працівника на посаді на підставі рішення суду. Аналіз правових норм чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері проходження громадянами публічної служби та звільнення з публічної служби, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов`язковими та виконуються негайно з часу його оголошення (набрання законної сили), чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Щодо доводів апеляційних скарг про неможливість поновлення позивача на посаді у зв`язку із здійсненням ним адвокатської діяльності колегія суддів зазначає наступне. Вимоги щодо несумісності роботи в органах прокуратури з іншими видами діяльності визначені статтею 18 Закону №1697-VII, якою передбачено, що перебування на посаді прокурора несумісне з обійманням посади в будь-якому органі державної влади, іншому державному органі, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом на державних виборних посадах. На прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначені Законом №1700-VII. За висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими у постанові від 14 квітня 2021 року в справі № 826/9606/17, особа, яка перебуває на посаді прокурора, не може займатися адвокатською діяльністю або виконувати іншу оплачувану роботу (пункт 1 частини першої статті 25 Закону №1700-VII). У випадку отримання особою, яка є прокурором, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та складення присяги адвоката, така особа одночасно опиняється під дією двох присяг - прокурора та адвоката. Аналізуючи тексти Присяги прокурора та Присяги адвоката Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що одночасне перебування під дією двох присяг є неможливим, оскільки їхні тексти суперечать один одному та прямо порушують як незалежність прокурора, так і принципи здійснення адвокатської діяльності - незалежність та конфіденційність. Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що предметом спору в справі № 826/9606/17 є правомірність відмови ради адвокатів у видачі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю з огляду на перебування особи на служби в органах прокуратури, проте, предметом спору у справі яка розглядається, є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, яке підлягало виконанню негайно, проте виконано більше ніж через один рік, і у контексті цієї справи не вирішуються питання щодо несумісності та зайняття позивачем адвокатською діяльністю. Норми закону не містять застережень щодо неможливості поновлення на посаді незаконно звільненого працівника на підставі судового рішення у разі, якщо він перебуває на іншій службі або провадить адвокатську діяльність. Питання щодо несумісності повинно було бути вирішено після виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді. Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19. Щодо висновків суду першої інстанції про стягнення з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року у справі №816/1252/15 за період з 01 липня 2020 року по 11 жовтня 2021 року, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, наказ про поновлення позивача на роботі на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 у справі №816/1252/15 Офісом Генерального прокурора виданий лише 12.10.2021. Згаданий вище наказ не містить положень щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Доказів виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відповідачем не надано. З урахуванням наведеного, суд визнає доведеним факт несвоєчасного виконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі, що є підставою для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку відповідно до статті 236 КЗпП України. Визначаючи період для розрахунку відповідної компенсації, суд враховує такі обставини. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 у справі №816/1252/15 стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за вимушений прогул за період з 24.03.2015 до 30.06.2020. Наказ про поновлення позивача на роботі Офісом Генерального прокурора виданий 12.10.2021. Таким чином, враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду у постановах від 27.11.2019 року у справі № 802/1183/16-а та від 05.03.2020 року у справі №280/360/19 щодо обчислення періоду затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, суд констатує, що на користь ОСОБА_1 належить стягнути середній заробіток за період з 01.07.2020 до 11.10.2021. Визначаючи конкретний розмір середнього заробітку, суд враховує такі обставини. Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100. Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При цьому пункт 10 Порядку №100 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) установлював, що обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення. Отже, у разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середньої заробітної плати. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №0640/4691/18, від 15.04.2020 у справі №826/15725/17, від 13.05.2021 у справі №826/8588/18. Суд враховує, що Другий апеляційний адміністративний суд у постанові від 14.01.2021 у справі №816/1252/15 встановив, що середня заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням складала 642,01 грн, за період з 01.12.2015 по 05.09.2017 - 802,51 грн, а за період з 06.09.2017 по 30.06.2020 - 1877,87 грн. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність застосування положень пункту 10 Порядку №100 в частині обчислення розміру середнього заробітку позивача з урахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення. Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідачі у ході розгляду цієї справи не спростували наведених вище висновків Другого апеляційного адміністративного суду, викладених у постанові від 14.01.2021 у справі №816/1252/15. А тому, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано застосовано наведені висновки під час розгляду цієї справи, адже ними встановлено розмір середнього заробітку позивача як на дату незаконного звільнення зі служби в органах прокуратури, так і за увесь період вимушеного прогулу. Разом з цим, судом враховано, що положення пункту 10 Порядку №100 виключено постановою КМ України від 09.12.2020 № 1213, що набрала чинності 12.12.2020. Отже з 12.12.2020 правові підстави для застосування коефіцієнта підвищення відсутні. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.12.2021 у справі №340/588/20. За наведених обставин обчислення розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у період з 01.07.2020 до 11.12.2020 (116 робочих днів) належить проводити виходячи із середньомісячної заробітної плати у розмірі 1877,87 грн (з урахуванням коефіцієнта підвищення), а з 12.12.2020 до 11.10.2021 (206 робочих днів) - 642,01 грн (без урахування коефіцієнта підвищення). Також колегія суддів зауважує, що доводи апеляційних скарг не містять обґрунтування щодо неправильного обчислення судом першої інстанції розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на користь позивача належить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду загалом у розмірі 350086,98 грн ((116 х 1877,87 грн) + (206 х 642,01 грн)). Зазначена сума включає в себе податок на доходи фізичних осіб та військовий збір. Оцінюючи доводи апеляційних скарг про необґрунтованість стягнення середнього заробітку з Полтавської обласної прокуратури, оскільки за своєю правовою природою середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не є основною чи додатковою заробітною платою, фактично складає окремий вид майнової відповідальності, колегія суддів зазначає наступне. Верховний Суд у постанові від 10.09.2020 у справі №280/2659/19 (пункти 97, 98) звернув увагу на особливість ієрархічної побудови системи прокуратури та визначив, що прокуратура становить єдину систему, до складу якої входить, серед іншого, Генеральна прокуратура України (Офіс Генерального прокурора) та регіональні (обласні) прокуратури, а отже несвоєчасне поновлення позивача на посаді Генеральною прокуратурою України (Офісом Генерального прокурора), за умови отримання ним заробітної плати у регіональній (обласній) прокуратурі (Полтавській обласній прокуратурі), не може бути підставою для відмови у виплаті середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. Інакший підхід не забезпечить дотримання гарантій, взятих на себе державою, у разі незаконного звільнення особи, а також суперечив би принципу "належного урядування". Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див., зокрема, рішення Європейського Суду з прав людини у справі Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, пункт 120, ECHR 2000-I). Таким чином, оскільки особою, відповідальною за нарахування та виплату позивачу заробітної плати, була визначена прокуратура Полтавської області, що перейменована у Полтавську обласну прокуратуру, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі належить стягнути саме з цього органу. З цих підстав колегія суддів відхиляє посилання апелянта на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №711/8446/16-ц, від 31.10.2021 у справі №6-76цс12, від 10.05.2018 у справі №332/603/17, від 10.10.2019 у справі №522/13736/15. Стосовно посилань апелянтів, що ОСОБА_1 з 30.03.2016 набув право на зайняття адвокатською діяльністю, а тому є самозайнятою особою і забезпечує себе роботою самостійно, колегія суддів зазначає, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час затримки виконання рішення суду та нормами чинного законодавства не передбачено будь яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Факт набуття позивачем права на зайняття адвокатською діяльністю не впливає на вирішення цього спору, адже його поновлення на роботі відбулось на виконання рішення суду, а не внаслідок зайняття посади прокурора шляхом проведення конкурсу. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Частиною 1 ст.9 КАС визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Таким чином, враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та є таким, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Полтавської обласної прокуратури - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року по справі № 440/14589/21 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Полтавської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 28.03.2023 року