Постанова Дніпровський апеляційний суд № 175/4877/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2231/23 Справа № 175/4877/21 Суддя у 1-й інстанції - Бойко О.М. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 березня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Никифоряка Л.П., суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В., за участю секретаря Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Фінвест Груп на заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2022 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Фінвест Груп до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Фінвест Груп (далі ТОВ ФК Фінвест Груп) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування позову заявник посилався на те, що 27 червня 2007 року між Закритим акціонерним товариством ОТП Банк, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство ОТП Банк та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-302/206/2007, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 93 840,00 доларів США із встановленням дати остаточного повернення кредитних коштів 27 червня 2022 року. В забезпечення виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, 27 червня 2007 року між ЗАТ ОТП Банк, правонаступником якого є ПАТ ОТП Банк та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № SR-302/206/2007. В подальшому права вимоги за вказаним кредитним договором ПАТ ОТП Банк було відступлено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору № ML-3O2/206/2007 від 27 червня 2007, рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2013 року у справі № 2-1083/11, позов ТОВ ОТП Факторинг Україна до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, зокрема за кредитним договором № ML-302/206/2007 від 27 червня 2007 року, задоволено повністю. В резолютивній частині зазначеного рішення, зокрема, вирішено: стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ ОТП Факторинг Україна заборгованість за кредитним договором № ML-302/206/2007 від 27 червня 2007 року в розмірі 856 042,62 грн., яка складається із: основної суми боргу 730 644,60 грн.; заборгованості по відсоткам 125 398,02 грн. Рішення суду набрало законної сили та на примусове виконання якого було видано відповідні виконавчі листи, які було пред`явлено до виконання. В забезпечення належного виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, 27 червня 2007 року між ЗАТ ОТП Банк, правонаступником якого є ПАТ ОТП Банк та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № PCL-302/206/2007, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л.Л. та зареєстровано в реєстрі за № 3756. Відповідно до умов договору іпотеки, предметом іпотеки є земельна ділянка площею 0,100 га, кадастровий номер 1221486200-09-004-0038, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресом: АДРЕСА_1 . Підставою набуття права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_1 слугував договір купівлі-продажу предмету іпотеки, а саме: договір укладений між іпотекодавцем ОСОБА_1 та продавцем ОСОБА_3 27 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л.Л. 27 червня 2007 року, зареєстрований в реєстрі за № 3752 і який зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 27 червня 2007 року. 13 листопада 2020 року між ТОВ ОТП Факторинг Україна та ТОВ ФК Фінвест Груп укладено договір факторингу № 13/11/20. Отже, право грошової вимоги належного виконання обов`язків за кредитним договором після укладання договору факторингу, який набрав чинності 13 листопада 2020 року, перейшло до фактора, а саме до ТОВ ФК Фінвест Груп. Набувши статус стягувача за кредитним договором до боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у березні 2021 року ТОВ ФК Фінвест Груп звернулося до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області із заявою про заміну стягувача (сторони виконавчого провадження). Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2021 року у справі № 2-1083/11 у задоволенні заяви ТОВ ФК Фінвест Груп відмовлено з підстав того, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2021 року ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 серпня 2019 року скасовано, а у задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання відмовлено у зв`язку з тим, що ТОВ ОТП Факторинг Україна звернулося до суду із заявою про видачу дублікатів виконавчих листів після закінчення строку встановленого для пред`явлення виконавчого документу до виконання. Таким чином, апеляційний суд констатував, що станом на 30 липня 2019 року (дата звернення ТОВ ОТП Факторинг Україна із заявою про видачу дублікатів виконавчих листів), строк, встановлений для пред`явлення виконавчого документу до виконання, сплив. У зв`язку з порушенням ОСОБА_1 умов кредитного договору, ТОВ ФК Фінвест Груп направило позичальнику, який одночасно є іпотекодавцем за іпотечним договором, вимоги про усунення порушення в порядку статті 35 Закону України Про іпотеку (вих. № 36/04/04/21 від 22 квітня 2021 року та вих. № 56/04/05/21 від 25 травня 2021 року). Однак, у зв`язку з тим, що іпотекодавцем порушено вимоги пункту 4.5.1 договору іпотеки, а саме не здійснено державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки в порядку, передбаченому чинним законодавством України, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, на даний час право власності на предмет іпотеки зареєстровано за ОСОБА_3 , а тому даний факт позбавляє позивача здійснити звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку у способи, визначені пунктом 6.4.1 договору іпотеки. Ураховуючи викладене, позивач заявив вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки земельну ділянку площею 0,100 га, кадастровий номер 1221486200-09-004-0038, що знаходиться за адресом: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка передана за договором іпотеки № PCL-302/206/2007, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л.Л. та зареєстровано в реєстрі за № 3756, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК Фінвест Груп за кредитним договором № ML-302/206/2007 від 27 червня 2007 року в розмірі 856 042,62 грн., яка складається із: основної суми боргу 730 644,60 грн.; заборгованості по відсоткам 125 398,02 грн., шляхом проведення електронного аукціону за початковою ціною, яка буде визначена при примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій та стягнути судові витрати. Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2022 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ТОВ ФК Фінвест Груп, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявило вимогу про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування скарги позивач посилається на те, що відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції не врахував, що пункт 5? розділу VI Закону України Про іпотеку, Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 не передбачає підстав для відмови в захисті порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів. Вказані норми законодавства є відстроченням виконання зобов`язань від його виконання, а не звільнення від його виконання. Відтак заборона щодо реалізації іпотечного майна на період воєнного стану, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення. Враховуючи, що на момент ухвалення судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки воєнний стан в Україні триває, виконання рішення суду зупиняється на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування. Отже, вказані положення законодавства відстрочують виконання зобов`язання до моменту втрати ними чинності, не звільняючи від його виконання, та відповідно, не можуть бути підставою для відмови в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа та смс-повідомлення. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції установлено, що 27 червня 2007 року між Закритим акціонерним товариством ОТП Банк, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство ОТП Банк та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-302/206/2007, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 93 840,00 доларів США із встановленням дати остаточного повернення кредитних коштів 27 червня 2022 року. В забезпечення виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, 27 червня 2007 року між ЗАТ ОТП Банк, правонаступником якого є ПАТ ОТП Банк та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № SR-302/206/2007. В подальшому права вимоги за вказаним кредитним договором ПАТ ОТП Банк було відступлено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору № ML-3O2/206/2007 від 27 червня 2007, рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2013 року у справі № 2-1083/11 позов ТОВ ОТП Факторинг Україна до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, зокрема за кредитним договором № ML-302/206/2007 від 27 червня 2007 року, задоволено повністю. В резолютивній частині зазначеного рішення, зокрема, вирішено: стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ ОТП Факторинг Україна заборгованість за кредитним договором № ML-302/206/2007 від 27 червня 2007 року в розмірі 856 042,62 грн., яка складається із: основної суми боргу 730 644,60 грн.; заборгованості по відсоткам 125 398,02 грн. Рішення суду набрало законної сили та на примусове виконання якого було видано відповідні виконавчі листи, які було пред`явлено до виконання. В забезпечення належного виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, 27 червня 2007 року між ЗАТ ОТП Банк, правонаступником якого є ПАТ ОТП Банк та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № PCL-302/206/2007, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л.Л. та зареєстровано в реєстрі за № 3756. Відповідно до умов договору іпотеки, предметом іпотеки є земельна ділянка площею 0,100 га, кадастровий номер 1221486200-09-004-0038, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою набуття права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_1 слугував договір купівлі-продажу предмету іпотеки, а саме: договір укладений між іпотекодавцем ОСОБА_1 та продавцем ОСОБА_3 27 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л.Л. 27 червня 2007 року, зареєстрованиц в реєстрі за № 3752 і який зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 27 червня 2007 року. 13 листопада 2020 року між ТОВ ОТП Факторинг Україна та ТОВ ФК Фінвест Груп укладено договір факторингу № 13/11/20. Отже, право грошової вимоги належного виконання обов`язків за кредитним договором після укладання договору факторингу, який набрав чинності 13 листопада 2020 року, перейшло до фактора, а саме до ТОВ ФК Фінвест Груп. Набувши статус стягувача за кредитним договором до боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у березні 2021 року ТОВ ФК Фінвест Груп звернулося до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області із заявою про заміну стягувача (сторони виконавчого провадження). Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2021 року у справі № 2-1083/11 у задоволенні заяви ТОВ ФК Фінвест Груп відмовлено з підстав того, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2021 року ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 серпня 2019 року скасовано, а у задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання відмовлено у зв`язку з тим, що ТОВ ОТП Факторинг Україна звернулося до суду із заявою про видачу дублікатів виконавчих листів після закінчення строку встановленого для пред`явлення виконавчого документу до виконання. Таким чином, апеляційний суд констатував, що станом на 30 липня 2019 року (дата звернення ТОВ ОТП Факторинг Україна із заявою про видачу дублікатів виконавчих листів), строк, встановлений для пред`явлення виконавчого документу до виконання, сплив. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на момент ухвалення судом рішення воєнний стан в Україні триває, відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача. Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з таким обґрунтуванням відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного. Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX Про затвердження Указу Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IХ затверджено Указ Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/22 та продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховна Рада України постановила розділ VI Прикінцеві положення Закону України Про іпотеку доповнити пунктом 5? такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону». Апеляційний суд виходить з того, що згадані норми права не втратили свою чинність, оскільки не були виключені з тексту зазначеного Закону, а спеціальним законом лише запроваджене зупинення виконання цих правил на певний період. Надалі у разі припинення запровадження воєнного стану дія згаданих правил відновить свою дію без окремого рішення та закону. До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд у постанові від 22 червня 2022 року у справі № 296/7213/15 (провадження № 61-10125св21). З огляду на зазначене аргументи апеляційної скарги частково є виправданими. Щодо суті спору суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2013 року. Суд апеляційної інстанції зазначає, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством, що випливає із змісту норми статті 593 ЦК України, статей 7, 33 Закону України Про іпотеку. Відповідно до статей 12 і 33 Закону України Про іпотеку одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки. Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону. Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону). Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту. Частина друга статті 36 Закону України Про іпотеку, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса. За змістом припису частини другої статті 35 Закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. У справі, яка переглядається, позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу позивачем від власного імені цього предмета будь-якій особі-покупцеві на підставі статті 38 Закону України Про іпотеку. З матеріалів справи вбачається, що сторони у пункті 6.4.1 договору іпотеки досягли домовленості про позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому чинним законодавством України (а.с.14 оборот). Отже, сторони у договорі іпотеки визначили відповідний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя як позасудовий. Наявність істотних перешкод для іпотекодержателя в реалізації позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження позивач у судах першої й апеляційної інстанцій не обґрунтовував. Отже, позивач просив захистити його право, яке ніхто не оспорює. З огляду на зазначені висновки щодо застосування статті 35 Закону, враховуючи обов`язковість договору для сторін (стаття 629 ЦК України), сторони, визначаючи його умови, реалізували принцип свободи договору (пункт 3 частини першої статті 3, стаття 627 ЦК України). Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19), відступаючи від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05 квітня 2017 року у справі № 6-3034цс16. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту його прав іпотекодержателя, а договором іпотеки встановлено позасудовий порядок продажу предмета іпотеки. Водночас суд першої інстанції не врахував фактичні обставини справи, вимоги закону, не надав належної оцінки доказам у справі та прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову ТОВ ФК Фінвест Груп з підстав тимчасового зупинення дії статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) Закону України Про іпотеку. Доводи ТОВ ФК Фінвест Груп щодо невірного застосування статті 35 Закону України Про іпотеку, з посиланням при цьому на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, не приймаються до уваги, оскільки обставини у справі № 310/11024/15-ц є відмінними від даної справи, що переглядається. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини першої статті 374 ЦПК України). Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України). Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Частиною четвертою статті 376 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, але помилився щодо мотивів такої відмови, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виклавши мотивувальну частину заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2022 року в редакції цієї постанови. Керуючись ст. 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Фінвест Груп задовольнити частково. Заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2022 року змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 28 березня 2023 року. Судді: