Постанова 4873 № 910/6220/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "14" березня 2023 р. Справа № 910/6220/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Шапрана В.В. суддів: Буравльова С.І. Андрієнка В.В. секретар Місюк О.П. за участю представників: позивача - Надточиєва А.П. відповідача - Андрейків О.В., Шевчук О.М. третьої особи - не з`явилися розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Автоентерпрайз" на рішення Господарського суд міста Києва від 06.12.2022 (повне рішення складено 09.12.2022) у справі №910/6220/22 (суддя - Борисенко І.І.) за позовом Приватного підприємства "Автоентерпрайз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 про визнання договору недійсним. ВСТАНОВИВ: У липні 2022 року Приватне підприємство "Автоентерпрайз" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті" про визнання недійсним договору про надання послуг з розміщення обладнання за адресою: м. Київ, вул. Дніпровська набережна, 33 ТК Аркадія на Осокорках " від 03.09.2019, укладеного між Приватним підприємством "Автоентерпрайз" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Іоніті". В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що позивач не надавав ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) повноважень на укладення договору з Товариством з обмеженою відповідальністю "Іоніті" від 03.09.2019 без погодження його умов з директором підприємства. Крім того, позивачем не видавалася довіреність на укладення оспорюваного правочину без погодження його умов з директором Приватного підприємства "Автоентерпрайз" та в подальшому позивач не схвалював цього правочину. Також позивач вказує на те, що він не мав наміру та підстав для укладення оспорюваного правочину, оскільки такий правочин не відповідає господарським інтересам підприємства. Приватне підприємство "Автоентерпрайз" наголошує, що оспорюваний договір було укладено всупереч інтересам підприємства, оскільки такий правочин не відповідає справжньому волевиявленню, а спрямований на задоволення особистих інтересів представника ОСОБА_1 , який, фактично, діяв в інтересах відповідача, укладений на заздалегідь невигідних умовах для довірителя внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, з метою незаконного привласнення майна позивача та створення штучних підстав для стягнення з позивача коштів з метою незаконного збагачення. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2022 відкрито провадження у справі №910/6220/22, вирішено здійснювати її розгляд у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2022 за клопотання позивача залучено до участі у справі ОСОБА_1 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 (повне рішення складено 09.12.2022) у справі №910/6220/22 у задоволенні позову Приватного підприємства "Автоентерпрайз" відмовлено повністю. Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне підприємство "Автоентерпрайз" подало апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі №910/6220/22 та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального. Окрім доводів що наявності підстав недійсності укладеного правочину, наведених у позовній заяві, позивач посилається на те, що судом першої інстанції не надано оцінки наступним доводам: - відсутність доказів відповідності дублікату оспорюваного договору його оригіналу та не встановлення обставин виготовлення такого дублікату; - відсутність у ОСОБА_1 повноважень на укладення оспорюваного договору з огляду на відсутність таких прав у позивача, а також відсутність повноважень на підписання акту приймання-передачі обладнання; - укладення ОСОБА_1 договору всупереч інтересам і волі довірителя та в інтересах відповідача, власником якого він є; - укладення договору з афілійованою особою; - договір є завідомо збитковим для позивача і не відповідає його звичайній господарській діяльності. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 02.01.2023 апеляційну скаргу у справі №910/6220/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.01.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №910/6220/22, призначено її до розгляду на 07.02.2023, а також встановлено іншим учасникам справи строк на подання відзивів на апеляційну скаргу п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали. На електронну адресу суду 23.01.2023 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Іоніті" просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін. ОСОБА_1 , у свою чергу, не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. 07.02.2023 на електронну адресу суду представником позивача подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказу та клопотання про відкладення розгляду справи. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 розгляд справи №910/6220/22 відкладено до 28.02.2023. На електронну адресу суду 27.02.2023 відповідачем подано заперечення щодо клопотання позивача про долучення до матеріалів справи доказу. У призначене засідання суду 28.02.2023 з`явилися представники сторін. Судом розглянуто клопотання позивача про долучення до матеріалів справи доказу, а саме копії постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у справі №910/20660/21, та ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 28.02.2023, відмовлено у його задоволенні з огляду на недотримання скаржником вимог ст. 80 та ч. 3 ст. 269 ГПК України. Після цього представниками сторін надано пояснення по суті апеляційної скарги. За результатами проведеного судового засідання судом оголошено перерву до 14.03.2023. На електронну адресу суду 09.03.2023 відповідачем подано письмові пояснення з приводу доводів апеляційної скарги. У судове засідання 14.03.2023 з`явилися представники сторін та надали додаткові пояснення по суті апеляційної скарги. Натомість, представники третьої особи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином. Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. При цьому, відповідно до ч. 11 вказаної статті суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Разом з цим, як було зазначено вище, ОСОБА_1 належним чином повідомлений про розгляд апеляційної скарги та, у свою чергу, не повідомив суд про причини неявки у судове засідання уповноважених представників. Отже, неявка у судове засідання третьої особи або його представників не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті. Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне. Як убачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 03.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Іоніті" (замовник) та Приватним підприємством "Автоентерпрайз" (виконавець) укладено договір про надання послуг з розміщення обладнання, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги з розміщення зарядних пристроїв постійного та/або змінного струму для заряджання електромобілів за адресами та на умовах, визначених в окремих актах приймання-передачі до цього договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги. Місце розміщення обладнання визначається сторонами в акті приймання-передачі (п. 1.2 договору). Обладнання замовника належить йому на праві власності або користування. Замовник має право здійснювати управління обладнанням (п. 1.3 договору). Відповідно до п. п. 2.1.6, 2.1.7 та 2.1.11 договору на виконавця покладені зобов`язання, зокрема, забезпечити підключення обладнання до електричної мережі та його безперебійне електричне живлення, у будь-яких без виключень випадках отримувати письмовий дозвіл замовника на відключення обладнання від електричної мережі. Згідно з п. 3.1 та 3.2 договору за надані послуги замовник щомісячно виплачує виконавцеві винагороду у розмірі 2754,00 грн. Винагорода виконавцю та компенсація вартості витрат фактично використаної електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання (у розмірі, визначеному у договорі №1086-ВН), здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця, виключно після виставлення виконавцем відповідних рахунків. Пунктом 3.3 договору узгоджено, що винагорода виконавцю та компенсація вартості витрат фактично використаної електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання, виплачується протягом 10-ти банківських днів після виставлення виконавцем відповідних рахунків на банківський рахунок виконавця, вказаний у таких рахунках. У пункті 4.2 договору сторони погодили, що обладнання замовника має цільове призначення та використовується для обслуговування клієнтів замовника. Пунктом 5.4 договору встановлено, що у випадку будь-якого порушення виконавцем умов договору, що призвело до неможливості використання замовником для ведення своєї господарської діяльності обладнання або окремих зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в акті (актах) приймання-передачі (у тому числі, але не виключно, внаслідок припинення постачання електроенергії, пошкодження обладнання, створення перешкод для вільного доступу користувачів замовника, неможливості підключення обладнання до операційної та облікової системи замовника, відключення обладнання від електричної мережі) за кожен день, впродовж якого існувала така неможливість використання, виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі, що вираховується за наведеною у цьому договорі формулою. Цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2020 включно з подальшою його пролонгацією (п. п. 6.1 та 6.2 договору). 03.09.2019 за актом приймання-передачі Товариство з обмеженою відповідальністю "Іоніті" розмістило, а Приватне підприємство "Автоентерпрайз" надало місце для розміщення наступного обладнання: зарядний пристрій постійного струму для зарядження електромобілів (DС): "ТК Аркадія на Осокорках", місце розміщення: м. Київ, вул. Дніпровська набережна,

33. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що Приватне підприємство "Автоентерпрайз" не надавало ОСОБА_1 повноважень на укладення договору з Товариством з обмеженою відповідальністю "Іоніті" від 03.09.2019 без погодження його умов з директором підприємства. Крім того, позивачем не видавалася довіреність на укладення оспорюваного правочину без погодження його умов з директором Приватного підприємства "Автоентерпрайз" та в подальшому позивач не схвалював цього правочину. Також позивач вказує на те, що він не мав наміру та підстав для укладення оспорюваного правочину, оскільки такий правочин не відповідає господарським інтересам підприємства. Приватне підприємство "Автоентерпрайз" наголошує, що оспорюваний договір було укладено всупереч інтересам підприємства, оскільки такий правочин не відповідає справжньому волевиявленню, а спрямований на задоволення особистих інтересів представника ОСОБА_1 , який, фактично, діяв в інтересах відповідача, укладений на заздалегідь невигідних умовах для довірителя внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, з метою незаконного привласнення майна позивача та створення штучних підстав для стягнення з позивача коштів з метою незаконного збагачення. Узагальнено аргументи позивача зводяться до того, що оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним на підставі загальних засад цивільного судочинства (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)), а також ст. ст. 203, 215, 232, 238 та 241 ЦК України. Заперечуючи проти позову, Товариство з обмеженою відповідальністю "Іоніті" вказувало, зокрема, що: - до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ч. 1 ст. 241 ЦК України щодо вчинення правочину представником з перевищенням повноважень, оскільки окрім довіреності спірний договір підписано ОСОБА_1 також на підставі наказу директора позивача; - договір було укладено з реальною метою розміщення зарядного пристрою та отримання відповідачем відповідних послуг, а тому відсутні підстави вважати, що договір на підставі ч. 1 ст. 234 ЦК України є фіктивним; - з матеріалів справи не вбачається, що оспорюваний правочин укладено внаслідок зловмисної домовленості представників сторін, а отже відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин ч. 1 ст. 232 ЦК України; - правочин виконувався сторонами, а отже з боку позивача було його наступне схвалення шляхом прийняття до виконання. Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції погодився з доводами відповідача, та вказав наступне: - ОСОБА_1 мав право укладати договір про надання послуг від 03.09.2019 від імені позивача на підставі довіреності, виданої 05.07.2019 директором Приватного підприємства "Автоентерпрайз" ОСОБА_2; - факт укладення договору підтверджується не лише підписами сторін, а й обставинами щодо подальшого його схвалення сторонами (виконання договору надання послуг, передача позивачем обладнання, його розміщення та обслуговування останнім); - у справі №910/14766/20 встановлено факт порушення Приватним підприємством "Автоентерпрайз" умов договору про надання послуг з розміщення обладнання від 03.09.2019 та судом підтверджено правомірність нарахування Товариством з обмеженою відповідальністю "Іоніті" штрафу за таке порушення і вказані обставини мають преюдиціальне значення та не потребують повторного доказування згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України; - позивач не надав будь-яких доказів про зловмисну домовленість між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Іоніті", не довів наявність умислу обох сторін правочину на його укладення шляхом зловмисної домовленості та наявність несприятливих наслідків і причинно-наслідкового зв`язку між такими наслідками та діями обох сторін; - позивачем не надано доказів на підтвердження факту наявності домовленості сторін на укладення договору про стягнення штрафних санкцій, а отже відсутні підстави вважати договір удаваним; - враховуючи відсутність доказів щодо умислу обох сторін на укладення фіктивного правочину, який у них виник до укладення спірного договору, та наявність правових наслідків за цим договором, судом не встановлено наявність підстав для визнання правочину фіктивним. З такими висновками Господарського суд міста Києва у їх сукупності погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. У розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Частиною 2 статті 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Отже позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен вказувати на ті надані йому законом права, що були об`єктивно порушені відповідачем (відповідачами), і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права. У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, а встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Статтями 13 та 14 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1- 3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: - дефекти (незаконність) змісту правочину; - дефекти (недотримання) форми; - дефекти суб`єктного складу; - дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто, правомірність правочину презюмується. Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору (його частини), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків. Таким чином, слід виходити з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому, у справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків. Так, підстави заявленого позову про визнання договору недійсним зводяться до того, що вказаний правочин вчинений представником позивача у своїх особистих інтересах з перевищенням повноважень, всупереч волі та бажанням довірителя, на заздалегідь невигідних умовах. Відповідно до ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (ст. 241 ЦК України). Судом першої інстанції вірно встановлено, що оспорюваний договір не є єдиним, що був укладений ОСОБА_1 в інтересах Приватного підприємства "Автоентерпрайз" на підставі довіреності від 05.07.2019. При цьому, позивач стверджує, що він не уповноважував ОСОБА_1 на укладення спірного правочину. За змістом наданої позивачем копії довіреності від 05.07.2019, виданої на ім`я ОСОБА_1, останній уповноважений позивачем бути представником Приватного підприємства "Автоентерпрайз" в усіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов`язані з укладанням та підписанням договорів оренди для розміщення зарядних пристроїв для електромобілів від імені та в інтересах позивача, додаткових угод та додатків до таких договорів від імені та в інтересах позивача, виключно за умови погодження таких договорів із директором відповідача у письмовій формі та/або шляхом повідомлення на електронну пошту. Для цього ОСОБА_1 надано право від імені Приватного підприємства "Автоентерпрайз" укладати договори (угоди, контракти) розміщення обладнання, додаткові угоди та додатки до них, розписуватись від імені відповідача в таких договорах (угодах, контрактах), а також виконувати всі інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності. Довіреність видана терміном до 31.12.2019. Разом з цим, колегія суддів вказує на те, що в матеріалах справи наявна інша копія довіреності, надана відповідачем, що видана Приватним підприємством "Автоентерпрайз" на ім`я ОСОБА_1, якою уповноважено останнього бути представником Приватного підприємства "Автоентерпрайз" в усіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі, перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов`язані з укладанням та підписанням договорів, додаткових угод та додатків до договорів від імені Приватного підприємства "Автоентерпрайз". Для цього ОСОБА_1 надається право від імені Приватного підприємства "Автоентерпрайз" укладати договори (угоди, контракти), додаткові угоди та додатки до договорів, розписуватись від імені Приватного підприємства "Автоентерпрайз", а також виконувати всі інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності. Використання ОСОБА_1 саме цієї довіреності підтверджено, зокрема, листами Товариства з обмеженою відповідальністю «Богдан-Авто Поділ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінкомінвест», копії яких наявні в матеріалах справи, що додатково підтверджує використання вказаною особою відповідного документа для здійснення представництва. При цьому, жодних обмежень повноважень ОСОБА_1 щодо укладення договорів, у тому числі шляхом їх письмового чи будь-якого іншого погодження, вищенаведеною довіреністю не встановлено. Таким чином, оспорюваний договір укладався в інтересах Приватного підприємства "Автоентерпрайз" спеціально уповноваженою ним особою. Як убачається з преамбули договору про надання послуг з розміщення обладнання від 03.09.2019, підписантом від імені Приватного підприємства "Автоентерпрайз" значиться ОСОБА_1 (уповноважений представник), який діяв на підставі наказу №17/07 від 05.07.2019 та довіреності від 05.07.2019, виданої директором позивача ОСОБА_2 Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наявною в матеріалах справи, директором Приватного підприємства "Автоентерпрайз" станом на день укладення спірного договору про надання послуг від 03.09.2019 був ОСОБА_2 . При цьому, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно Приватного підприємства "Автоентерпрайз" станом на дату укладення спірного договору (03.09.2019) відсутні будь-які обмеження у керівника вказаного підприємства щодо представництва юридичної особи, у тому числі і щодо видачі довіреностей іншим особам на представництво інтересів підприємства. Також, з наявного в матеріалах справи наказу директора Приватного підприємства "Автоентерпрайз" ОСОБА_2 №17/07 від 05.07.2019 вбачається, що ним було передбачено: - використовувати з 05.07.2019 в господарській діяльності Приватного підприємства "Автоентерпрайз" додаткову круглу печатку для укладання договорів, додаткових угод та додатків до договорів згідно відбитку, зазначеному у цьому наказі; - видати уповноваженому представнику Приватного підприємства "Автоентерпрайз" ОСОБА_1 довіреність на право використовувати печатку та укладати договори, додаткові угоди та додатки до договорів. Відповідно до ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Згідно з ч. 2 ст. 244 ЦК України представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Відповідно до ч. 3 вищезазначеної статті довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Таким чином, з системного аналізу наведених вище норм вбачається, що підставою для представництва є розпорядчий акт виконавчого органу юридичної особи, у даному випадку - наказ, а довіреність - це лише документальне вираження та підтвердження перед третіми особами наявних у представника повноважень. Отже, зміст повноважень, що передаються від виконавчого органу юридичної особи представнику, має бути викладений в наказі, з урахуванням обмежень таких повноважень. Саме наказ є правовою підставою для вчинення дій від імені юридичної особи, а тому визначення волі довірителя має перш за все відображатися у його тексті. Як вірно встановлено місцевим господарським судом, представник позивача ОСОБА_1 мав право укладати договір про надання послуг від 03.09.2019 від імені Приватного підприємства "Автоентерпрайз" на підставі довіреності, виданої 05.07.2019 директором Приватного підприємства "Автоентерпрайз" ОСОБА_2, а також наказу останнього, а тому доводи позивача в наведеній частині є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними і допустимими доказами. Доводи Приватного підприємства "Автоентерпрайз" з приводу того, що договір про надання послуг з розміщення обладнання від 03.09.2019 позивач не укладав, а ОСОБА_1 підписав цей договір з перевищенням повноважень, правомірно відхилено місцевим господарським судом, оскільки факт укладення вказаного договору підтверджується не лише підписами сторін договору, а й обставинами щодо подальшого його схвалення сторонами (виконання договору надання послуг, передача позивачем обладнання, його розміщення та обслуговування останнім), і наявні у справі докази в сукупності є більш вірогідними на підтвердження обставини укладення оспорюваного правочину, аніж доводи позивача про його не укладення. Довіреність, видана ОСОБА_1 , є окремим правочином, який діяв з 05.07.2019 по 31.12.2019, і станом на день ухвалення рішення не визнаний недійсним. Зворотнього позивачем не доведено, а матеріали справи не містять. Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. З огляду на вищенаведене, суд зазначає, що матеріали справи в сукупності свідчать про те, що наведена відповідачем сукупність доказів очевидно є більш вірогідною, ніж виключно одна довіреність, надана Приватним підприємством "Автоентерпрайз" до матеріалів справи. Таким чином, з урахуванням зазначених положень процесуального закону, належним є висновок суду про наявність у ОСОБА_1 достатніх повноважень для укладення оспорюваного правочину. Відповідно до ч 1 ст. 241 ЦК України правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Місцевим господарським судом встановлено, що позивачем було вчинено ряд дій щодо прийняття договору до виконання. Зокрема, про фактичне виконання договору свідчить акт приймання-передачі від 03.09.2019, згідно з яким Приватне підприємство "Автоентерпрайз" надало місце для розміщення обладнання Товариству з обмеженою відповідальністю "Іоніті". Також судом взято до уваги твердження відповідача, про наступне: - зазначене в договорі обладнання належить відповідачеві на праві користування, що підтверджується видатковою накладною №82 від 03.09.2019 про придбання цього обладнання у Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександр Перемежко та Партнери"; - відповідно до договору оренди пристроїв для заряджання електромобілів №25-06/2018-01 від 25.06.2018 та акту приймання-передачі майна від 03.09.2019 до нього Товариство з обмеженою відповідальністю "Олександр Перемежко та Партнери" передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Іоніті" прийняло обладнання в користування; - на підставі наказу Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті" №М006985 орендоване обладнання постановлено на облік. В подальшому зазначене обладнання функціонувало в білінговій системі AUTOENTERPRISE (AECharginPoint), адміністрованій групою компаній Автоентерпрайз, в межах якої здійснювався облік спожитої обладнанням електроенергії та грошових коштів, що надходили від споживачів. Вказане підтверджується копією наданого електронного листування уповноваженої особи Приватного підприємства "Автоентерпрайз" з ОСОБА_1, в якій представник позивача направляв електронний документ про списання з акаунту Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті" грошових коштів за обслуговування станції №1727 на земельній ділянці, належній Товариству з обмеженою відповідальністю «Вінстер». Також розміщення обладнання за адресою: Київ, вул. Дніпровська набережна, 33 ("ТК Аркадія на Осокорках") підтверджується електронними щомісячними звітами про результати використання зарядних пристроїв, належних Товариству з обмеженою відповідальністю "Іоніті". Зокрема, останній електронний звіт в білінговій системі AUTOENTERPRISE (AEChargingPoint) був сформований у квітні 2020 року - до обмеження відповідача у доступі до аканту. У звіті відображені відомості про облік зарядного пристрою під обліковим найменуванням «IONITY by AE CHAdeMO (112A) / type 2 (40A*3) / type 1 (40А) ТК Аркадія на Осокорках (№М006985)». Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що 01.09.2020 на виконання наказу директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті" від 06.04.2020 з метою здійснення моніторингу технічного стану та працездатності обладнання, директор відповідача ОСОБА_5 та монтажник електричного устаткування Ступак О.В. провели технічне обстеження обладнання, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Дніпровська набережна, 33: зарядний пристрій постійного струму для зарядження електромобілів (DС): "ТК Аркадія на Осокорках". За результатами технічного обстеження обладнання було встановлено факт неможливості використання зарядного пристрою постійного струму для заряджання електромобілів у зв`язку з його відключенням, про що складено відповідний акт від 01.09.2020. За вказаних обставин, у зв`язку із виявленим фактом неможливості використання обладнання, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Дніпровська набережна, 33, внаслідок його відключення без згоди Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті", останнє звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Автоентерпрайз" штрафних санкцій з підстав порушення умов оспорюваного договору. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 у справі №910/14766/20 встановлено факт порушення Приватним підприємством "Автоентерпрайз" умов договору від 03.09.2019, а позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті" про стягнення з Приватного підприємства "Автоентерпрайз" штрафних санкцій задоволено. Отже, рішенням судовим рішення, що набрало законної сили, встановлено факт порушення Приватним підприємством "Автоентерпрайз" умов договору щодо забезпечення електричним живленням обладнання відповідача, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Дніпровська набережна,

33. При цьому, судом апеляційної інстанції під час розгляду вказаної справи разом з іншими доказами взято до уваги нотаріально посвідчену заяву свідка ОСОБА_5 (директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті") від 04.12.2020, у якій свідок зазначив, що 01.09.2020 ним та монтажником електричного устаткування ОСОБА_6 було здійснене повторне обстеження обладнання, розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Дніпровська набережна, 33, за результатами якого виявлено відсутність в зарядному пристрої струму для заряджання електромобілів модему Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті" і виявлено наявність стороннього модему, що не належить останньому і походження якого невідоме. Не відновлена можливість використання обладнання після відключення, зафіксованого актом обстеження обладнання від 01.09.2020. Будь-яких вказівок щодо відключення від електричної мережі обладнання, розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Дніпровська набережна, 33, та вказівок щодо заміни модему обладнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті" директором підприємства не надавалося. Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, у справі №910/14766/20 встановлено обставини порушення Приватним підприємством "Автоентерпрайз" умов договору про надання послуг з розміщення обладнання від 03.09.2019 та судом підтверджено правомірність нарахування відповідачем штрафу за таке порушення за попередній період. Наведені обставини мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування у даній справі згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України. У той же час, матеріали даної справи свідчать про те, що порушення умов договору, встановлене у справі №910/14766/20, позивачем у подальшому не було усунуте та на час розгляду справи використання позивачем обладнання після його відключення не відновлено. До того ж, слід зазначити, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Іоніті" звернулося до господарських судів з рядом позовів про стягнення з Приватного підприємства "Автоентерпрайз" штрафних санкцій з підстав порушення останнім умов відповідних договорів. Так, відповідно до відомостей Комп`ютерної програми "ДСС" у провадженні Господарського суду міста Києва перебувало ряд справ за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті" до Приватного підприємства "Автоентерпрайз" про стягнення штрафу та за позовом Приватного підприємства "Автоентерпрайз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті" про визнання правочину недійсним. За результатами розгляду відповідних позовних заяв судом відмовлено у задоволенні позовів Приватного підприємства "Автоентерпрайз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті" про визнання договору недійсним, при цьому, задоволено позови останнього до Приватного підприємства "Автоентерпрайз" про стягнення штрафу (справи №№910/12774/21, 910/15859/20, 910/12775/21, 910/12776/21, 910/20185/21, 910/20186/21, 910/20198/21, 910/2815/22 та 910/4462/22), з огляду на встановлення порушень відповідних договорів. При цьому, суд приймає до уваги ту обставину, що у справах №№910/12774/21, 910/12775/21, 910/12776/21, 910/20185/21, 910/20186/21, 910/20198/21, 910/2815/22 та 910/4462/22 судами встановлено факт порушення Приватним підприємством "Автоентерпрайз" умов договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019, з огляду на що суд зауважує, що судами надано оцінку та прийнято як належні докази, договори, укладені представником позивача ОСОБА_1 на підставі спірної у цій справі довіреності. Такі договори були типовими щодо спірного договору у даній справі. Судові рішення у справах, які перелічені вище, у тому числі, які набрали законної сили, не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі, й у даній справі, не можуть ним суперечити. Відповідно до ст. 241 ЦК України якщо правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, то такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. З урахуванням усього вищезазначеного, доводи Приватного підприємства "Автоентерпрайз" в наведеній частині є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не були доведені належними і допустимими доказами, а також спростовуються поданими відповідачем доказами. Також судом першої інстанції правомірно відхилені доводи позивача з приводу того, що підпис на довіреності ОСОБА_1 від 05.07.2019 не належить директору Приватного підприємства "Автоентерпрайз" ОСОБА_2 , зважаючи на висновки Харківського НДЕКЦ судово-почеркознавчої експертизи №СЕ-19/121-21/15134-ПЧ від 20.07.2021 та судово-технічної експертизи №СЕ-19/121-21/15118-ДД від 12.07.2021. Судом встановлено, що предметом судово-почеркознавчої експертизи №СЕ-19/121-21/15134-ПЧ від 20.07.2021 були питання ідентифікації підпису від імені ОСОБА_2 на іншій довіреності, виданій 01.12.2019 іншій особі ( ОСОБА_3 ), тобто, зазначений доказ не стосується даної справи. У свою чергу, під час проведення експертизи №СЕ-19/121-21/15118-ДД від 12.07.2019 на вирішення експерту не ставилося питання про приналежність ОСОБА_2 підпису на довіреності Приватного підприємства "Автоентерпрайз" від 05.07.2019, а отже і висновок даного дослідження не може бути взятий до уваги судом. Варто також зазначити, що жодних обмежень повноважень ОСОБА_1 згідно спірної довіреності не передбачено. З усього вищенаведеного вбачається наявність у ОСОБА_4 достатніх повноважень для укладання спірного договору від імені позивача. Стосовно доводів позивача про те, що спірний договір про надання послуг від 03.09.2019 був підписаний ОСОБА_1 виключно на свою користь та з метою отримання майна позивача, що свідчить про зловмисну домовленість між ОСОБА_1 та відповідачем на укладення спірного договору, суд вказує на наступне. Відповідно до ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Кваліфікація правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює доведення та встановлення судом наступних умов: - від імені однієї зі сторін правочину виступав представник; - зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; - наявність умислу в діях представника щодо зловмисної домовленості; - настання несприятливих наслідків для особи, яку представляють; - наявність причинного зв`язку між зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють. В той же час, позивач під час час розгляду справи в суді першої інстанції будь-яких доказів про зловмисну домовленість між ОСОБА_1 та відповідачем не надав, не довів наявність умислу обох сторін правочину від 03.09.2019 на його укладення шляхом зловмисної домовленості, так як і не довів наявність несприятливих наслідків і причинно-наслідкового зв`язку між такими наслідками і діями обох сторін. Крім того, як було зазначено вище, позивач посилався на відсутність повноважень на підписання спірного договору у ОСОБА_1 , що виключає одну з наведених ознак укладення договору за зловмисною домовленістю. Доводи позивача з приводу того, що "дублікат" договору надання послуг від 03.09.2019 був підписаний ОСОБА_1 , який є власником та засновником відповідача, що фактично свідчить про укладення ОСОБА_1 цього договору на свою користь, є лише припущеннями позивача, не підтвердженими належними доказами. Відповідно до наявної в матеріалах справи копії рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті" №9 від 07.05.2020 ОСОБА_1 став учасником товариства лише 07.05.2020, тобто після укладення спірного правочину, а на момент укладення договору від 03.09.2019 ОСОБА_1 не був ані учасником відповідача, ані його керівником. Наданий позивачем витяг з Бази даних "Зареєстровані в Україні знаки для товарів і послуг" про реєстрацію ОСОБА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Іоніті" знака "IONITY", що на думку позивача свідчить про укладення ОСОБА_1 спірного договору в своїх інтересах, не спростовує вказаних висновків суду, як і не свідчить про зловмисну домовленість ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Іоніті". Зазначене вище в сукупності виключає можливість застосування ст. 232 ЦК України стосовно оспорюваного правочину, як підставу для визнання його недійсним за наведених позивачем обґрунтувань. Щодо тверджень позивача про удаваність договору надання послуг з розміщення обладнання від 03.09.2019, суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ч. 2 ст. 235 ЦК України). Тобто, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Ознакою удаваного правочину є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі для обох учасників. Таким чином, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників. Позивач вважає, що спірний договір про надання послуг з розміщення обладнання від 03.09.2019 укладався з метою стягнення штрафних санкцій з Приватного підприємства "Автоентерпрайз". Судом першої інстанції правомірно відхилені такі доводи позивача, оскільки жодних доказів цим обставинам, зокрема, наявності домовленості сторін на укладення договору про стягнення штрафних санкцій, позивачем не надано. Суд також не погоджується з твердженнями позивача про фіктивність спірного договору з огляду на відсутність ознак його оплатності. Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Тобто, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 07.12.2018 у справі №910/7547/17). Таким чином, для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: - вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; - такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; - метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №909/330/16 та 15.05.2020 у справі №904/3938/18). Проте, місцевим господарським судом встановлені обставини реального виконання спірного договору та настання правових наслідків його укладення, що, зокрема, підтверджується актом приймання-передачі обладнання від 03.09.2019, а також неналежністю виконання цього договору з боку позивача, у зв`язку з чим з останнього на користь відповідача стягнуто штраф. Наведені обставини свідчать про відсутність такої ознаки фіктивного правочину, як ненастання правових наслідків, обумовлених договором. Стосовно тверджень позивача про відсутність плати за спірним договором, то відповідно до п. п. 3.3 та 3.4 договору винагорода виконавцю та компенсація вартості витрат фактично використаної електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання здійснюється виключно після виставлення виконавцем рахунків, і сплачується протягом 10 банківських днів замовником. Тобто, вказаними умовами сторони погодили, що внесення відповідачем оплати за надані позивачем послуги прямо залежить від виставлення Приватним підприємством "Автоентерпрайз" рахунків за надані ним послуги, які останнім замовнику не направлялися. Окрім цього, згідно з п. 3.5 договору сторони домовились, що з метою популяризації обладнання замовника серед користувачів місця та інших клієнтів замовника, виконавець звільняє замовника від оплати винагороди виконавцю та компенсації вартості витрат фактично використаної електроенергії, спожитої внаслідок роботи обладнання, на період з дати укладення договору і до 30.04.2020 включно. Також з преамбули спірного договору вбачається, що його було укладено з урахуванням умов договору оренди №1086-ВН від 30.07.2019, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінстер", та як пояснив представник відповідача у відзиві на позов і що підтверджується електронним листуванням сторін, саме на земельній ділянці Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінстер" було розміщене обладнання, що є предметом спірного договору. Тому порядок сплати за спірним договором залежав від порядку розрахунків за договором, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінстер", що підтверджується наявними у матеріалах справи електронними щомісячними звітами про результати використання зарядних пристроїв, належних Товариству з обмеженою відповідальністю "Іоніті". Судом встановлено, що останній електронний звіт в білінговій системі AUTOENTERPRISE був сформований у квітні 2020 року, тобто до обмеження відповідача у доступі до акаунту. Отже, сторони на власний розсуд погодили умови оплатності договору, виходячи з принципу свободи договору. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася, та сторони прагнули або свідомо допускали ненастання правових наслідків, обумовлених договором. За таких обставин, враховуючи відсутність доказів щодо умислу обох сторін на укладення фіктивного правочину, який у них виник до укладення спірного договору, та наявність правових наслідків за цим договором, відсутні підстави вважати оспорюваний правочин фіктивним. Таким чином, вищенаведені обставини справи та докази в сукупності спростовують твердження позивача про те, що укладений правочин є удаваним або фіктивним, чи укладений за зловмисною домовленістю, без наміру створення правових наслідків, для досягнення сторонами якоїсь особистої користі. Не доведено позивачем також того, що Приватне підприємство "Автоентерпрайз" не надавало ОСОБА_1 повноважень на укладення договору з Товариством з обмеженою відповідальністю "Іоніті" від 03.09.2019 без погодження його умов з директором підприємства, а також не видавалася довіреність на укладення оспорюваного правочину без погодження його умов з директором Приватного підприємства "Автоентерпрайз" та в подальшому позивач не схвалював цього правочину. Враховуючи вищевикладене, Господарським судом міста Києва під час ухвалення оскаржуваного рішення наведено відповідні мотиви, на яких ґрунтується ухвалене рішення, а отже доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірних висновків про відмову у задоволенні позову. Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом. Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суд міста Києва від 06.12.2022 у справі №910/6220/22 прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Приватного підприємства "Автоентерпрайз" не підлягає задоволенню. У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника. Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Автоентерпрайз" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суд міста Києва від 06.12.2022 у справі №910/6220/22 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне підприємство "Автоентерпрайз".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту. Повний текст постанови складено 24.03.2023. Головуючий суддя В.В. Шапран Судді С.І. Буравльов В.В. Андрієнко