Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/4462/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "18" липня 2023 р. Справа№ 910/4462/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Барсук М.А. суддів: Руденко М.А. Пономаренка Є.Ю. при секретарі: Овчинніковій Я.Д. за участю представників сторін: від позивача: Андрейків О.В., від відповідача: Гудима В.С.; від третьої особи: не з`явились; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Автоентерпрайз" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 року (повний текст складено 14.11.2022 року) у справі №910/4462/22 (суддя Підченко Ю.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" до Приватного підприємства "Автоентерпрайз" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 про стягнення 540 000, 00 грн та за зустрічним позовом Приватного підприємства "Автоентерпрайз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" про визнання правочину недійсним, - В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог та хід розгляду справи Товариство з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства "Автоентерпрайз" про стягнення штрафних санкцій в розмірі 540 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено зобов`язання, які передбачені пунктами 2.1.4-2.1.8, 2.1.10, 2.1.11 договору в частині, зокрема, схоронності майна та забезпечення безперебійного електричного живлення обладнання. Приватне підприємство "Автоентерпрайз" подало зустрічний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" про визнання недійсним договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019. Зустрічний позов обґрунтований тим, що відповідач не надавав ОСОБА_1 повноважень на укладення договору з ТОВ "ІОНІТІ" від 16.12.2019 без погодження його умов з директором підприємства. Підприємство не мало права на надання дозволу на розміщення чужого обладнання на території ОРСП та не могло здійснювати підключення до електричних мереж. Відповідач також вважає, що оспорюваний договір було укладено всупереч інтересам Підприємства, оскільки такий правочин не відповідає справжньому волевиявленню, а спрямований на задоволення особистих інтересів представника ОСОБА_1 , який фактично діяв в інтересах ТОВ "ІОНІТІ". Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 року первісний позов задоволено повністю, стягнуто з Приватного підприємства "Автоентерпрайз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" штрафні санкції в розмірі 540 000,00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 8 100,00 грн. У задоволені зустрічного позову відмовлено. Задовольняючи первісні позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що в якості доказу порушення ПП "Автоентерпрайз" умов договору про надання послуг від 16.12.2019 року та відключення зарядного пристрою, ТОВ "ІОНІТІ" надав суду акти обстеження від 05.03.2021, 10.09.2021 та 30.12.2021 року, а також заяви свідків, що містять посилання на обставини складення цих актів та аналогічні відомості до тих, які містять самі акти обстеження. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що в постанові Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 у справі № 910/18810/20 встановлено, що наданими ТОВ "Іоніті" доказами підтверджується наявність у ОСОБА_1 повноважень на укладення від імені ПП "Автоентерпрайз" договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019 року та акту приймання-передачі (на час підписання означених документів) на підставі виданої відповідачем довіреності від 05.07.2019 року. Суд першої інстанції зазначив про наявність у ОСОБА_1 достатніх повноважень для укладання спірного договору від імені ПП "Автоентерпрайз", а отже, і відсутність підстав для визнання договору недійсним. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство "Автоентерпрайз" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 року у справі №910/4462/22 повністю та прийняти нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити. Апеляційна скарга стосовно зустрічного позову обґрунтована тим, що судом першої інстанції в порушення норм процесуального права не було залучено в якості третьої особи ОСОБА_1 . Апелянт вказав, що ПП «Автоентерпрайз» не мало право на укладення оспорюваного договору на території ринку «Столичний», оскільки така територія та майно належить виключно ТОВ «РСП «Столичний», не мала права надавати дозвіл та здійснювати підключення до електромереж «ТОВ «РСП «Столичний», оскільки не має там власних електричних мереж і не має договору з енергопостачальною організацією, не мало права на укладення договору охорони майна, розміщеного на відповідній території. Також, відповідно до умов договору № 22/08/2018-1 від 22.09.2018 заборонено передавати орендоване ним на ринку «Столичний» місце для розміщення зарядних станцій третім особам без письмової згоди ТОВ «РСП «Столичний». Апелянт також вказав, що ОСОБА_1 при підписанні договору діяв всупереч волі, інтересам та на шкоду довірителя, а оспорюваний договір уклав у своїх особистих інтересах та інтересах ТОВ «Іоніті» на підставі зловмисної домовленості з директором останнього. Апелянт також вказав, що оспорюваний договір є очевидно неприйнятним та збитковим для відповідача, суперечить меті господарської діяльності підприємства, та був укладений поза його волею. Також апелянт наголосив стосовно необґрунтованості висновку суду першої інстанції про необхідність окремого оскарження довіреності та вказав, що суд порушив право відповідача на спростування обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні та самостійно не здійснено оцінку обставин (фактів), які є предметом судового розгляду у даній справі. Стосовно первісного позову апелянт вказав, що судом першої інстанції помилково винесено рішення на підставі дублікату договору, який не є належним доказом існування правовідносин між сторонами. Апелянт наголосив, що акти обстеження були складені в односторонньому порядку без залучення представника відповідача чи власника місця розміщення та без повідомлення про результати такого обстеження, тоді як судом було прийнято рішення на підставі свідків, які є зацікавленими особами. Апелянт також вказав, що нарахований штраф за своєю природою є пенею, яка обчислена не в процентному співвідношенні, а в твердій грошовій сумі, що протирічить правовій природі пені та не відповідають вимогам закону, а розрахунок штрафу був здійсненний з порушенням встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України строку. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/4462/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю. В той же час, на час надходження апеляційної скарги, матеріали справи №910/4462/22 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили. Ухвалою суду від 12.12.2022 відкладено вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій, передбачених параграфом 2 глави 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Автоентерпрайз" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 року у справі №910/4462/22 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду. На адресу суду надійшли матеріали справи. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2023 (з урахуванням ухвали суду від 26.01.2023) відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 28.02.2023. В судове засідання з`явились представники позивача та відповідача.. Ухвалою суду від 28.02.2023 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 та відкладено розгляд справи на 28.03.2023. В судове засідання 28.03.2023 з`явився представники позивача та відповідача. Інші представники сторін не з`явились, про поважні причини неявки суд не повідомили. Ухвалою суду від 28.03.2023 відкладено розгляд справи на 09.05.2023. Ухвалою суду від 09.05.2023 розгляд справи відкладено на 06.06.2023. Ухвалою суду від 06.06.2023 відкладено розгляд справи на 27.06.2023. Ухвалою суду від 26.06.2023 призначено розгляд справи на 18.07.2023. Позиції інших учасників справи 01.02.2023 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апелянта, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін. Заявлені клопотання та результати їх розгляду 18.07.2023 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 910/4462/22 до розгляду справи № 910/4316/22, яке обґрунтоване тим, що в касаційному господарському суді Верховного Суду на даний час знаходиться справа № 910/4316/22 за касаційною скаргою ТОВ «Іоніті» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2023, судове засідання повинно відбутись 17.08.2023. Колегія суддів, у нарадчій кімнаті 18.07.2023, дійшла до висновку про відхилення даного клопотання з огляду на наступне. Статтею 227 Господарського процесуального кодексу встановлено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках, зокрема, об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі. Враховуючи зазначені вимоги закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі, господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, як пов`язана справа, яка розглядається даним судом із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи. Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог. Однак, заявником не обґрунтовано, яким чином розгляд справи № 910/4316/22 за позовом Приватного підприємства "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" про визнання договору від 18.12.2019 недійсним (тобто зовсім іншого договору, який не має відношення до даного предмету спору), унеможливлює апеляційний перегляд рішення суду у даній справі та які обставини у справі № 910/4316/22 можуть вплинути на оцінку доказів у даній справі. Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. Водночас, перегляд постанови Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 у справі № 910/4316/22 в касаційному порядку не здійснюється ні палатою, ні об`єднаною палатою, ні Великою Палатою Верховного Суду. За таких умов колегія суддів не вбачає підстав для зупинення провадження у справі № 910/4462/22 до розгляду справи № 910/4316/22 за касаційною скаргою ТОВ «Іоніті» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2023. Стосовно клопотань позивача та відповідача про приєднання до матеріалів справи нових доказів, поданих 28.02.2023, 28.03.2023, 18.07.2023, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України). У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. Так, сторони просять долучити до матеріалів справи нові докази, а саме копію адвокатських запитів № 3/327 від 21.02.2023, № 3/328 від 21.02.2023, № 3/329 від 21.02.2023, № 3/330 від 21.02.2023, листів № 25/3-362вих-23 від 01.03.2023, № 10.56-39-11192-21 від 08.03.2023, № 01-03/2023 від 02.03.2023, № 127-264/04-2102 від 31.03.2023, які не існували на момент винесення рішення суду першої інстанції. Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом та винесення оскаржуваного рішення. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи. Отже, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання сторонами таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19. Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права. Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює відповідачу більш сприятливі, аніж позивачу умови в розгляді конкретної справи. За таких обставин, додані сторонами у поданих до суду 28.02.2023, 28.03.2023, 18.07.2023, клопотаннях нові докази колегією суддів не приймаються та не досліджуються. Явка представників сторін В судове засідання 18.07.2023 представник третьої особи не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час і місце розгляду справи сторони були повідомлені належним чином, а саме шляхом направлення процесуальних документів на поштову адресу сторін, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. В той же час, ухвали суду, надіслані на адресу третьої особи, повернулись не врученими з причин відсутності адресата за вказаною адресою. Відповідно до ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Колегією суддів під час розгляду даної справи враховано, що на підставі указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 (зі змінами від 14.03.2022, від 18.04.2022, від 17.05.2022), Закону України № 2102-IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини. Разом з тим, у відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. А тому, враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні 18.07.2023 за відсутності представника третьої особи. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 16.12.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" (як замовником) та Приватним підприємством "Автоентерпрайз" (як виконавцем) було укладено договір про надання послуг з розміщення обладнання за умовами якого виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги з розміщення зарядних пристроїв постійного та/або змінного струму для заряджання електромобілів, визначених в окремих Актах приймання-передачі до цього договору, за адресами та на умовах, які визначаються в окремих Актах приймання-передачі до цього договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги. За умовами п.п. 1.2, 1.3 договору місце розміщення обладнання визначається сторонами в акті приймання-передачі. Місцем виконання цього договору є місце розміщення обладнання. Обладнання замовника належить йому на праві власності або користування. Замовник має право здійснювати управління обладнанням . Відповідно до пунктів 2.1.6., 2.1.7 договору покладено на виконавця зобов`язання забезпечити підключення обладнання до електричної мережі та його безперебійне електричне живлення. Згідно з пунктом 3.1 договору, за надані за договором послуги замовник щомісячно виплачує виконавцеві винагороду у розмірі 1 320 грн (в т.ч. ПДВ 220 грн.). Винагорода виконавцю та компенсація вартості витрат фактично використаної електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання (у розмірі, визначеному у договорі № 22/08/2018-1), здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця, виключно після виставлення виконавцем відповідних рахунків (п. 3.2. договору). Пунктом 3.3. договору визначено, що винагорода виконавцю та компенсація вартості витрат фактично використаної електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання, виплачується протягом 10-ти банківських днів після виставлення виконавцем відповідних рахунків на банківський рахунок виконавця, вказаний у таких рахунках. Відповідно до п. 3.5. договору сторони домовились, що з метою популяризації обладнання замовника серед користувачів місця та інших клієнтів замовника, виконавець звільняє замовника від оплати винагороди виконавцю та компенсації вартості витрат фактично використаної електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання на період з дати укладення договору до 30.04.2020 включно. У пункті 4.2. договору сторони погодили, що обладнання замовника має цільове призначення та використовується для обслуговування клієнтів замовника. Пунктом 5.4. договору встановлено, що у випадку будь-якого порушення відповідачем умов даного договору, що призвело до неможливості використання позивачем для ведення своєї господарської діяльності обладнання або окремих зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в акті (актах) приймання-передачі до цього договору (у тому числі, але не виключно, внаслідок припинення постачання електроенергії, пошкодження обладнання, створення перешкод для вільного доступу користувачів позивача, неможливості підключення обладнання до операційної та облікової системи позивача, відключення обладнання від електричної мережі) за кожен день, впродовж якого існувала така неможливість використання, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі, що вираховується за наведеною у цьому договорі формулою. Цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2020 року включно (пункт 6.1 означеного правочину). З матеріалів справи вбачається, що 16.12.2019 року між сторонами був підписаний відповідний акт приймання-передачі, за умовами якого замовник розмістив, а виконавець надав місце для розміщення наступного обладнання: - зарядний пристрій постійного струму для заряджання електромобілів (АС): "Ринок Столичний", місце розміщення - м. Київ, вул. Кільцева дорога, 101 А; - зарядний пристрій змінного струму для заряджання електромобілів (АС): "Ринок Столичний", місце розміщення - м. Київ, вул. Кільцева дорога, 101 А; - зарядний пристрій постійного струму для заряджання електромобілів (DC): "Ринок Столичний", місце розміщення - м. Київ, вул. Кільцева дорога, 101 А. Спір у справі за первісним позовом виник у зв`язку з тим, що відповідачем порушено зобов`язання, які передбачені пунктами 2.1.4-2.1.8, 2.1.10, 2.1.11 договору в частині, зокрема, схоронності майна та забезпечення безперебійного електричного живлення обладнання. Крім того, ТОВ "ІОНІТІ" наголошує, що викладені у первісному позові обставини вже були встановлені судом у справі № 910/18810/20 та повторно у справі № 910/12775/21. В обґрунтування зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору від 16.12.2019 відповідач посилається на те, що ПП «Автоентерпрайз» не надавало ОСОБА_1 повноважень на укладення договору з ТОВ «ІОНІТІ» від 16.12.2019 без погодження його умов з директором підприємства. Крім того, відповідачем не видавалась довіреність на укладення оспорюваного правочину без погодження його умов з директором ПП «Автоентерпрайз», та в подальшому не схвалювало цього правочину. Також, відповідач вказував, що він не мав наміру та підстав для укладення оспорюваного правочину, оскільки він не відповідає господарським інтересам підприємства. Відповідач наголошує, що оспорюваний договір було укладено всупереч інтересам підприємства, оскільки такий правочин не відповідає справжньому волевиявленню, а спрямований на задоволення особистих інтересів представника ОСОБА_1 , який фактично діяв в інтересах ТОВ «ІОНІТІ», укладений на заздалегідь невигідних умовах для довірителя, внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, з метою незаконного привласнення майна ПП «Автоентерпрайз», та створення штучних підстав для стягнення з позивача коштів з метою незаконного збагачення. Відповідач вказує, що ТОВ «Іоніті» використовує дублікат договору від 16.12.2019, як підтвердження свого права власності на це обладнання, що свідчить про умисні, узгоджені, незаконні дії, направлені на незаконне заволодіння майном ПП «Автоентерпрайз» у змові із ОСОБА_1 , що підписав договір як представник відповідача, а фактично власником та кінцевим бенефіціаром позивача. Задовольняючи первісні позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що в якості доказу порушення ПП "Автоентерпрайз" умов договору про надання послуг від 16.12.2019 року та відключення зарядного пристрою, ТОВ "ІОНІТІ" надав суду акти обстеження від 05.03.2021, 10.09.2021 та 30.12.2021 року, а також заяви свідків, що містять посилання на обставини складення цих актів та аналогічні відомості до тих, які містять самі акти обстеження. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що в постанові Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 у справі № 910/18810/20 встановлено, що наданими ТОВ "Іоніті" доказами підтверджується наявність у ОСОБА_2 повноважень на укладення від імені ПП "Автоентерпрайз" договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019 року та акту приймання-передачі (на час підписання означених документів) на підставі виданої відповідачем довіреності від 05.07.2019 року. Однак колегія суддів не погоджується з відповідними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди). Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 Цивільного кодексу України). Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним. З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Стосовно дублікату договору колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина перша статті 639 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 628 ЦК України). Можливість видачі дублікату посвідченого документу передбачено нормами Закону України "Про нотаріат". Відповідно до частин першої, восьмої та дев`ятої статті 53 Закону України "Про нотаріат" у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування за письмовою заявою осіб, за дорученням яких або щодо яких вчинялася нотаріальна дія, нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування видається дублікат втраченого або зіпсованого документа. Дублікат документа повинен містити весь текст посвідченого або виданого документа, оригінал якого вважається таким, що втратив чинність. На дублікаті документа робиться відмітка про те, що він має силу оригіналу, і вчиняється посвідчувальний напис. Крім того, про видачу дубліката нотаріус робить відмітку на примірнику документа, який зберігається у справах державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву чи приватного нотаріуса. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.11.2018 у справі №161/3245/15-ц зробила висновок, що дублікатом договору є другий примірник документа, що повинен містити ті ж відомості, що й оригінал документа, а його видача полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості використання останнього з певних причин. Виходячи із цього, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що оспорюваний дублікат договору, який повністю відповідає оригіналу, не має самостійного значення, оскільки його видання не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов`язків, а є документом, який лише дублює, відтворює зміст договору, та не може порушувати права позивача. Отже, за висновком Великої Палати Верховного Суду, недійсним може бути визнаний лише сам договір як правочин, а не документ, у якому відображено текст договору (зокрема, дублікат договору). Висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 14.11.2018 у справі №161/3245/15-ц стосується наслідків видання дублікату договору, що був посвідчений нотаріально і можливості визнання його недійсним. Чинне законодавство України відносить до компетенції нотаріуса чи посадової особи органу місцевого самоврядування вчинення такої дії, як видача дублікатів документів (в тому числі договорів). Така дія вчиняється за письмовою заявою осіб, за дорученням яких або щодо яких вчинялася нотаріальна дія. Водночас особи, за дорученням яких або щодо яких вчинялася нотаріальна дія, не беруть участь у створенні дублікату документу. Зокрема, сторони договору, що був нотаріально посвідчений, повторно не підписують цей договір. На дублікаті документа робиться відмітка нотаріусом (чи посадовою особою органу місцевого самоврядування) про те, що він має силу оригіналу, і вчиняється посвідчувальний напис, що передбачено в абзаці дев`ятому статті 53 Закону України "Про нотаріат". На відміну від справи № 161/3245/15-ц, що розглядалась Великою Палатою Верховного Суду, спір у справі, що переглядається, стосується договору, що не був посвідчений нотаріусом. Дублікат договору був створений та підписаний сторонами. Тому висновок Великої Палати Верховного Суду, що оспорюваний дублікат договору, який повністю відповідає оригіналу, не має самостійного значення, оскільки його видання не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов`язків, а є документом, який лише дублює, відтворює зміст договору, та не може порушувати права позивача, слід враховувати з урахуванням таких особливостей: відсутність у нотаріуса та сторін примірника оригіналу договору; факт укладання договору заперечує одна із сторін; дублікат підписав представник сторони, повноваження якого також заперечує сторона. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 вказала, що необхідно розрізняти договір як правочин - з одного боку, і договір як документ - з іншого. У даному випадку дублікат договору, що не був посвідчений нотаріально, але підписаний сторонами - це другий екземпляр (примірник) документа, який має таку ж юридичну силу, що й оригінал договору. Він може підтверджувати факт укладення договору та породжувати відповідні правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), якщо його оформлено у вигляді єдиного документа, укладеного з додержанням умов, передбачених статтею 179 ГК України, за загальними правилами, встановленими ЦК України, що визначають чинність та укладеність договору. Водночас, з огляду на існування між сторонами спору стосовно факту вчинення такого правочину, обставини, пов`язані з укладанням оригіналу договору та підписанням дублікату договору, в тому числі й щодо наявності повноважень у особи, яка підписала такий дублікат, є предметом доказування у даній справі. Одночасно, надаючи оцінку зустрічним позовним вимогам, колегія суддів виходить з того, що до предмету доказування у справі, що переглядається входять обставини щодо: наявності або відсутності волевиявлення Підприємства на укладення спірного договору; наявності або відсутності у ОСОБА_1. повноважень щодо укладення спірного договору; наявності або відсутності погодження у будь-якій формі оспорюваного Договору та доказів вчинення Підприємством дій щодо його схвалення. Надаючи оцінку повноваженням ОСОБА_1 на укладення спірного договору колегія суддів виходить з такого. Згідно вимог ч.ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Відповідно до ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. Згідно вимог ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може гуртуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Отже, за правовою природою довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, в якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику довірителем повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа.(такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.05.2020 у справі № 902/439/19). За змістом наданої ПП «Автоентерпрайз» копії довіреності від 05.07.2019, виданої на ім`я ОСОБА_1 останній уповноважений позивачем бути представником Приватного підприємства «Автоентерпрайз» в усіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов`язані з укладанням та підписанням договорів оренди для розміщення зарядних пристроїв для електромобілів від імені та в інтересах позивача, додаткових угод та додатків до таких договорів від імені та в інтересах позивача, виключно за умови погодження таких договорів із директором відповідача у письмовій формі та/або шляхом повідомлення на електронну пошту. Для цього останньому надано право від імені ПП «Автоентерпрайз» укладати договори (угоди, контракти) розміщення обладнання, додаткові угоди та додатки до них, розписуватись від імені відповідача в таких договорах (угодах, контрактах), а також виконувати всі інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності. Довіреність видана терміном до 31.12.2019. Судом першої інстанції взято до уваги копію довіреності, наданої позивачем, виданої ПП "Автоентерпрайз" на ім`я ОСОБА_1 , якою уповноважено останнього бути представником Приватного підприємства "Автоентерпрайз" в усіх без винятку установах, підприємствах, організаціях незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, в тому числі, перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов`язані з укладанням та підписанням договорів, додаткових угод та додатків до договорів від імені ПП "Автоентерпрайз". Для цього ОСОБА_1 надається право від імені ПП "Автоентерпрайз" укладати договори (угоди, контракти), додаткові угоди та додатки до договорів, розписуватись від імені ПП "Автоентерпрайз", а також виконувати всі інші дії, необхідні для виконання цієї довіреності. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, з посиланням на ст. 75 ГПК України, вказав, що у рішеннях суддів у справі № 910/18810/20 за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті" до Приватного підприємства "Автоентерпрайз" про стягнення 138 600, 00 грн штрафу та за зустрічним позовом Приватного підприємства "Автоентерпрайз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті" про визнання недійсним договору від 16.12.2019 року разом з його дублікатами встановлено наявність у ОСОБА_1 повноважень на укладення від імені ПП "Автоентерпрайз" договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019 року та акту приймання-передачі (на час підписання означених документів) на підставі виданої відповідачем довіреності від 05.07.2019 року. Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно пункту 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. У постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати, абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях в інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами, встановленими ГПК України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду, та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. А тому, не зважаючи на висновки, наведені у судових рішеннях у справі № 910/18810/20, з огляду на підстави зустрічного позову, суд був зобов`язаний самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду, та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що твердження ПП "Автоентерпрайз" про неуповноваження ОСОБА_1 на укладення договорів оренди для розміщення зарядних пристроїв для електромобілів спростовується укладенням від імені та в інтересах ППІ "Автоентерпрайз" договорів з іншим предметом, які були виконані ПП "Автоентерпрайз", зокрема: - договору № 529-1166/19 від 04.10.2019 про стандартне приєднання до електричних мереж системи розподілу, що укладений між ПП "Автоентерпрайз" в особі представника за довіреністю ОСОБА_1. та ПРАТ «ВОЛИНЬОБЛЕНЕРГО»; - додаткової угоди від 01.09.2019 до договору № 248/04Т від 01.04.2019, що укладена між ПП "Автоентерпрайз" в особі представника за довіреністю ОСОБА_1 та ТОВ «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ»; - договору №E-19/M-43/001 від 01.12.2019 про надання послуг, що укладений між ПП "Автоентерпрайз" в особі представника за довіреністю ОСОБА_1. та ТОВ «EKO». Також суд першої інстанції зазначив, що разом з довіреністю ПП "Автоентерпрайз" надіслав ОСОБА_1 наказ № 17/07 від 05.07.2019, яким директор ПП "Автоентерпрайз" Ніконов Д.А. вирішив використовувати з 05.07.2019 в господарській діяльності ПП "Автоентерпрайз" додаткову круглу печатку для укладання договорів, додаткових угод та додатків до договорів; видати уповноваженому представнику ПП "Автоентерпрайз" ОСОБА_1. довіреність на право використовувати печатку та укладати договори, додаткові угоди та додатки до договорів. Однак, дані докази не можуть бути підтвердженням фактичного вчинення ОСОБА_1 правочину без перевищення повноважень та погодження їх підприємством з огляду на наступне. Колегія суддів враховує, що відповідач не заперечує наявність у ОСОБА_1 повноважень на укладання спірного договору, однак, акцентує увагу на можливості укладення договорів, які пов`язані з укладанням та підписанням договорів оренди для розміщення зарядних пристроїв для електромобілів від імені та в інтересах відповідача виключно за умови погодження таких договорів із директором відповідача у письмовій формі та/або шляхом повідомлення на електронну пошту. Колегія суддів вважає таке положення довіреності обґрунтованим, оскільки саме ПП «Автоентерпрайз» має право вирішувати питання як щодо кількості зарядних станцій, які він бажає розмістити, так і власне щодо місця їх розташування. Суд апеляційної інстанції також зауважує на тому, що обидві довіреності мають одну і ту ж дату, що за відсутності будь-якого порядкового номера унеможливлює з`ясування обставин на підставі якої із наявних у справі довіреностей було укладено спірний договір. Одночасно, оскільки представником відповідача за кожною з довіреностей є одна і та ж особа, і чинне законодавство не містить обмежень щодо кількості довіреностей, наданих Підприємством на представництво свої прав та інтересів, колегія суддів приходить до висновку про можливість одночасного існування цих довіреностей. Разом з цим, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства віднесено справедливість, добросовісність та розумність, з огляду на які, а також оскільки предметом спірного договору є розміщення зарядних пристроїв для електромобілів, що, за однією із довіреностей вимагає письмового погодження укладення такого виду договорів, колегія суддів приходить до висновку про можливість укладення такого виду договорів виключно за письмового погодження. За змістом ст. 1003 ЦК України, у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. Отже, ОСОБА_1 маючи у розпорядженні дві довіреності на представництво інтересів Підприємства зобов`язаний був діяти з урахуванням положень кожної з них одночасно, а не тієї, виконання якої йому вбачалось більш простим чи раціональним. Також, однією із підстав зустрічного позову також є обставина укладення оспорюваного правочину представником відповідача - ОСОБА_1 не в інтересах Підприємства, а у власних інтересах та інтересах позивача, . Відповідно до ст. 238 Цивільного кодексу України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє (постанова Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №360/1742/18). Тобто, правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють, незалежно від того, вчиняється такий правочин з перевищенням наданих представнику повноважень чи без такого перевищення. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Вказане знайшло своє відображення у нормі ЦК України, а саме у частині третій статті 238 цього Кодексу, якою чітко і однозначно визначено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (пункт 34 постанови Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 925/632/20). Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, довіреність не завжди може містити деталізований та виключний перелік дій, на вчинення яких довіритель уповноважує представника. Тому з урахуванням того, що за загальним правилом представник має завжди діяти у найкращих інтересах довірителя, та враховуючи, що відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом, суди мали дослідити питання добросовісності представника. У постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 908/3467/19 зазначено, що для цілей застосування ч. 3 ст.238 ЦК України словосполучення "у своїх інтересах" потрібно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є. Як доведено відповідачем та не спростовано позивачем, третьою особою та встановлено колегією суддів під час апеляційного провадження, відповідно до інформації, наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ «Іоніті» (код 42153109) 23.05.2018 було засновано ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), зі статутним фондом 2000,00 грн, він визначений як єдиний кінцевий бенефіціарний власник товариства. На час створення TOB «Іоніті» його місцезнаходження внесене до реєстру ОСОБА_1 як засновником - АДРЕСА_2 . Вказана адреса повністю співпадає із адресою Адвокатського об`єднання «Олександр Перемежко та партнери» та адресою місця здійснення адвокатської діяльності адвоката ОСОБА_1, зазначеної в Єдиному реєстрі адвокатів України. У період з 11.02.2019 по 19.05.2020 згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що також підтверджується відомостями із електронної бази Youcontrol, та не спростовано позивачем, власником та кінцевим бенефіціаром ТОВ «Іоніті» була ОСОБА_3 , яка є дружиною ОСОБА_1 , після чого, з 19.05.2020 до цього часу знову єдиним учасником і кінцевим бенефіціаром TOB «Іоніті» є ОСОБА_1 (громадянин України, місцезнаходження: АДРЕСА_3 ). Вказані обставини достовірно свідчать проте, що Адвокатське об`єднання «Олександр Перемежко та партнери», адвокат ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є взаємопов`язаними особами, а останні - є подружжям. У даному випадку колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.06.2020 у справі №638/18231/15, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя (пункти 50 - 52). Отже, тимчасове відчуження належної 100% частки корпоративних прав в ТОВ «Іоніті» ОСОБА_1 на користь своєї дружини ОСОБА_3 не може свідчити про те, що оспорюваний договір не укладався в інтересах ` та безпосередньо в особистих інтересах ОСОБА_1 . Про ці обставини було достовірно відомо директору ТОВ «Іоніті» ОСОБА_4 , який у лютому 2019 року змінив ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ «Іоніті», з огляду на статутні документи підприємства, його місцезнаходження за місцем здійснення адвокатської діяльності ОСОБА_1 . Крім того, номер мобільного телефону, зазначеного у позовній заяві ТОВ «Іоніті» як телефон самого товариства НОМЕР_1 , є номером мобільного телефону адвоката ОСОБА_1. Дана обставина підтверджується даними Єдиного реєстру адвокатів України стосовно останнього. А тому, вказані вище обставини достовірно підтверджують вчинення спірного правочину в інтересах власне ОСОБА_1 та його дружини. Колегія суддів також враховує, що позивач не надав належних доказів володіння зарядними станціями, розміщеними за адресою: м. Київ, Кільцева дорога, 101А. Так, надані позивачем видаткові накладні № РН-0000043 від 01.11.2019, РН-0000047 від 01.11.2019, № ЛНА-000146 від 31.05.2019, укладені між ПП «Автоентерпрайз» та АО «Олександр Перемежко і партнери», та акт приймання-передачі майна до договору оренди пристроїв заряджання електромобілів № 25-06/2018-01 від 16.12.2019, не можуть бути належними доказами на підтвердження права власності на зарядні станції, оскільки із них неможливо дійсно встановити, що вони є саме тими зарядними станціями, які були розміщені за адресою: Київ, Кільцева дорога, 101А з огляду на відсутність у договорі ідентифікуючих ознак стосовно таких зарядних станцій. Колегія суддів у даному контексті також зазначає, що в преамбулі договору містилось посилання лише на договір № 22/08/2018-1 від 22.09.2018, який був укладений між ПП «Автоентерпрайз» та ТОВ «Ринок сільськогосподарської продукції «Столичний», яким останній зобов`язався надавати відповідачу комплексну послугу щодо організації і забезпечення комерційної діяльності сторони-2, а саме для розміщення зарядних станцій типу УЗЕ на потужностях комплексу оптового ринку сільськогосподарської продукції «Столичний». Відповідно до п. 6.2.2. даного договору ПП «Автоентерпрайз» зобов`язався не передавати пристосоване місце у користування третім особам без письмової згоди ТОВ «Ринок сільськогосподарської продукції «Столичний». В матеріалах справи відсутня письмова згода на передачу у користування позивачу пристосованого місця відповідно до умов договору № 22/08/2018-1 від 22.09.2018. Відповідно до ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, від 13.09.2022 у справі № 911/731/18, від 22.02.2022 у справі № 18/257 неодноразово застосовував загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", тобто, "ніхто не може передати більше прав, ніж має сам". Колегія суддів також враховує п. 4.1., 4.3. договору № 22/08/2018-1 від 22.09.2018, яким передбачено строк його дії до 31.12.2018 і встановлено, що автоматична його пролонгація не передбачена. А тому, оспорюваний договір ґрунтується на договорі, строк дії якого закінчився на дату його укладення. Матеріалами справи підтверджується, що 01.04.2019 між ПП «Автоентерпрайз» та ТОВ «Ринок сільськогосподарської продукції «Столичний» було укладено новий договір № СЦ 12/19 на надання послуг з організації торгівлі на території ринку «Столичний», який також містив заборону передавати пристосоване місце користування третім особам без письмової згоди ТОВ «Ринок сільськогосподарської продукції «Столичний» Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (ст. 241 ЦК України). Надаючи оцінку доводам позивача у цій частині, суд першої інстанції виходив з наявності доказів схвалення правочину відповідачем, що виявилось у вчиненні ПП «Автоентерпрайз» ряду дій щодо прийняття договору до виконання. Так, місцевий господарський суд вказав, що про фактичне виконання Договору свідчить акт приймання-передачі від 16.12.2019, згідно з яким ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» надало місце для розміщення обладнання ТОВ «ІОНІТІ». Проте, колегія суддів вважає такі висновки суду помилковими. Так, аналіз постанов Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/1163/17, від 25.04.2018 у справі № 910/9915/17, від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17 свідчить, що вони містять висновок про те, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Надаючи оцінку діям відповідача в частині вчинення дій, які можна кваліфікувати як подальше схвалення укладеного правочину, колегія суддів виходить з того, що матеріали справи не містять будь-яких доказів виконання спірного правочину. З часу підписання спірного договору ніяких розрахунків за Договором не здійснювалося, листування не відбувалося, акти позивачем не підписувалися. Колегія суддів відхиляє акт приймання-передачі від 16.12.2019, згідно з яким ПП «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» надало місце для розміщення обладнання ТОВ «ІОНІТІ» у якості підтвердження схвалення спірного правочину, оскільки акт підписано ОСОБА_1 , що, за відсутності доказів вчинення будь-яких інших дій відповідача, є неналежним доказом. Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що спірний правочин вчинено ОСОБА_1 із перевищенням повноважень, наданих останньому довіреностями від 05.07.2019, за відсутності доказів схвалення такого правочину Підприємством, та у власних інтересах всупереч інтересів відповідача. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №923/876/16 вказано, що представник має завжди діяти у найкращих інтересах довірителя і, відповідно до ч.3 ст.238 ЦК, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (п.49). Вчинення правочину щодо самого себе, тобто не в інтересах довірителя, а у своїх власних, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Правило, передбачене ч.3 ст.238 ЦК, покликане гарантувати інтереси особи, яку представляють, від можливих зловживань з боку представника. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.05.2019 у справі №401/2995/16-ц, від 10.11.2021 у справі №757/50762/18-ц. Верховний Суд у постанові від 01.12.2021 у справі №908/3467/19 зробив висновок, що у частині третій статті 238 ЦК України міститься заборона на вчинення представником правочинів з самим собою ("у своїх інтересах") або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, оскільки, у такому разі представник діє в умовах очевидного конфлікту інтересів, який презюмується, тобто не потребує доведення. Верховний Суд у вказаній постанові вказав, що у випадку укладення представником правочину з самим собою довіритель не повинен доводити, що цей правочин укладено не в його інтересах, збитковість правочину, недобросовісність чи нерозумність дій довірителя. По суті, положення частини третьої статті 238 ЦК України надають довірителю право визнати недійсним відповідний правочин, незалежно від того, на яких умовах він укладений. На довірителя не покладається тягар доведення невигідності умов такого договору, його збитковості. Його укладення не в інтересах довірителя презюмується. А тому, оскільки під час судового розгляду у суді апеляційної інстанції встановлено вчинення ОСОБА_1 спірного договору в інтересах відповідача з перевищенням повноважень, наданих довіреностями від 05.07.2019, без подальшого схвалення цього договору позивачем, не в інтересах відповідача, а у власних інтересах, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним у порядку ст.ст. 203, 215 ЦК України у зв`язку з недотриманням довірителем ст.ст. 238, 241 ЦК України. Вказане вище узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, наведеними у постановах від 30.05.2023 у справі № 910/12774/21, від 06.06.2023 у справі № 910/6220/22 у схожих правовідносинах між тими ж сторонами. З цих підстав зустрічна позовна заява підлягає задоволенню у повному обсязі. Стосовно первісних позовних вимог про стягнення 540 000,00 грн. штрафу колегія суддів зазначає наступне. Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України). Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання. Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Статтею 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (стаття 217 Господарського кодексу України). Водночас, ст. 216 ЦК України передбачає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. А тому, оскільки колегія суддів дійшла до висновку про недійсність договору про надання послуг з розміщення обладнання від 16.12.2019, він вважається недійсним з моменту його вчинення, а тому і підстав для нарахування штрафу на підставі п. 5.4. договору у даному випадку не має. З цих підстав, колегія суддів дійшла до висновку про відмову у задоволенні первісних позовних вимог про стягнення 540 000,00 грн. штрафу. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. За таких обставин, апеляційна скарга Приватного підприємства "Автоентерпрайз" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 року у справі № 910/4462/22 - скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні первісних позовних вимог та про задоволення зустрічних позовних вимог. Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання первісного та зустрічного позовів та апеляційної скарги покладаються на позивача. Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Автоентерпрайз" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 року задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 скасувати, ухваливши нове, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити повністю.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу первісного позову покласти на позивача.

4. Зустрічні позовні вимоги задовольнити повністю.

5. Визнати недійсним договір від 16.12.2019, підписаний від імені ПП «Автоентерпрайз» (код ЄДРПОУ 40119580) ОСОБА_1 та від імені ТОВ «Іоніті» (код ЄДРПОУ 42153109) ОСОБА_4. на надання послуг з розміщення обладнання за адресою м. Київ, вул. Кільцева дорога, 101А.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 36Д, оф. 6; код ЄДРПОУ 42153109) на користь Приватного підприємства "Автоентерпрайз" (61070, м. Харків, вул. Рудика, 6; код ЄДРПОУ 40119580) 2481,00 грн. судового збору за подачу зустрічного позову та 15 871,50 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

7. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

8. Матеріали справи №910/4462/22 повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складено 24.07.2023 Головуючий суддя М.А. Барсук Судді М.А. Руденко Є.Ю. Пономаренко