Постанова 4802 № 161/13125/22

Справа № 161/13125/22 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П. Провадження № 22-ц/802/360/23 Доповідач: Бовчалюк З. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 березня 2023 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бовчалюк З.А., суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана в його інтересах представником ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 лютого 2023 року, В С Т А Н О В И В: 23.09.2022 року позивач ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду з позовною заявою на обґрунтування якої зазначив, що 10.09.2020 року відносно нього було складено два протоколи про адміністративне правопорушення серії АПР18 № 529047 та серії АПР18 № 529048 за ознаками вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2, ст. 185 КУпАП. Згідно вказаних протоколів йому інкриміновано вчинення домашнього насильства відносно колишньої дружини ОСОБА_3 , невиконання законної вимоги працівників поліції припинити правопорушення, а також у застосуванні фізичного супротиву відносно останніх. Разом з тим, постановою Волинського апеляційного суду від 08.02.2021 року в справі № 161/15170/20 провадження відносно нього за ознаками адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2, ст. 185 КУпАП було закрито за відсутністю в його діях складу кожного із правопорушень. Таким чином, внаслідок безпідставного складення відносно нього адміністративних матеріалів, якому передувало затримання, шляхом застосування відносно нього фізичної сили (заламування рук та поваленням на підлогу), з подальшим примусовим супроводом до службового автомобіля поліції та неправомірним утриманням у поліцейському відділку, йому було завдано моральної шкоди. Така шкода також полягає у публічній образі, хвилюванні за власне життя та життя малолітньої доньки, яку в нього примусово відібрали, попередньо неправомірно та зухвало ввірвавшись у належне йому житло, фактично зірвавши дитину з ліжка під час сну. Крім того, наслідком протиправних дій працівників поліції стало порушення нормальних життєвих зв`язків, а також застосування додаткових зусиль для захисту і поновлення його порушених прав та законних інтересів. Враховуючи наведене, просить суд стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України завданому йому неправомірними діями працівників поліції моральну шкоду, яку він оцінює в 250000 грн. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 лютого 2023 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, яка подана в його інтересах представником, посилається на те, що судом не надано належної оцінки судовій практиці щодо того, що сам по собі факт незаконного притягнення до відповідальності особи свідчить про нанесення йому шкоди, яку повинна відшкодовувати держава, якою посадовим особам надаються особливі повноваження і за правильне використання цих повноважень і дотримання закону при їх здійсненні має наглядати саме держава і відповідати за порушення має також саме держава. Тому недостатньо доведений ступінь моральної шкоди може тільки вплинути на розмір відшкодування, а не на саме рішення щодо відмови у задоволенні вимог позивача. Вказує, що правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч.1 ст.369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи. У частині 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 23 березня 2023 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. З матеріалів справи вбачається, що 10.09.2020 року на службу «102» надійшов виклик від ОСОБА_4 , у якому остання повідомила, що згідно з рішенням Луцької міської ради її колишньому чоловіку ОСОБА_1 встановлено порядок участі у вихованні та спілкуванні з їх спільною дитиною, який останній порушив та не повернув дитину додому, на дзвінки не відповідав, а тому вона прямує за адресою його проживання: АДРЕСА_1 , потребує психологічної допомоги. 10.09.2020 року відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне затримання серії А3 № 175430 за ч. 1 ст. 173-2, ст. 185 КУпАП зі змісту якого слідує, що позивача, у зв`язку із вчиненням адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, з метою припинення неправомірних дій, складення адміністративних протоколів та проведення профілактичної бесіди було примусово затримано та доставлено до Луцького ВП ГУНП у Волинській області. Даний протокол був складений (зі змісту) інспектором роти № 2 взводу № 1 БУПП у Волинській області ДПП мол. лейтенантом поліції Таровським О.А. Крім того, як вбачається із рапорту молодшого лейтенанта поліції Таровського О.А. від 10.09.2020 року, затримання ОСОБА_1 , яке відбулося за адресою: АДРЕСА_1 , супроводжувалося застосуванням щодо нього спецзасобу «кайданки». 10.09.2020 року ДОП ВП Луцького ВП ГУНП у Волинській області ст. лейтенантом поліції Климчук Л.М. було складено відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення серії АПР18 № 529047 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП . Також, 10.09.2020 року інспектором роти № 2 взводу № 1 БУПП у Волинській області ДПП молодшим лейтенантом поліції Таровським О.А. було складено відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення серії АПР18 № 529048 за ст. 185 КУпАП. У вказаних протоколах зазначено що, ОСОБА_1 , 10.09.2020 року близько 21:00, вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_4 та малолітньої доньки, а саме: довів дитину до сліз, перешкоджав матері бачитися з донькою, штовхнув останню, у зв`язку з чим вона впала на підлогу та вдарила ліву руку, а також не виконував законну вимогу працівників поліції припинити вчинення неправомірних дій (домашнього насильства). Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.11.2020 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2, 185 КУпАП та на підставі ст. 36 КУпАП накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 136 грн. Постановою Волинського апеляційного суду від 08.02.2021 року, зазначену постанову суду першої інстанції було скасовано, а провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2, 185 КУпАП закрито, у зв`язку з відсутністю в його діях складу інкримінованих правопорушень. Дана постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Із наведеного слідує, що за наслідками подій, які мали місце 10.09.2020 року близько 21:00, за адресою: АДРЕСА_1 , та подальшого складення відносно ОСОБА_1 протоколів про адміністративне правопорушення серії АПР18 № 529047 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та серії АПР18 № 529048 за ст. 185 КУпАП, вина останнього у вчиненні домашнього насильства та злісної непокори була відсутня. Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення моральної шкоди у зв`язку з недоведеністю . Такі висновку суду є передчасними та такими, що зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди). Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначав, що підставою для відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу є, зокрема незаконне притягнення його до адміністративної відповідальності та закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтями 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно ч. 1, 3, 4, 5 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода полягає у: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі Закон № 266/94-ВР) визначено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди у розмірах і у порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення. Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20 (провадження № 61-2647св21) зазначено, що: «У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Вказані правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18)». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21) зазначено, що «у справі, яка переглядається, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у вищезгаданій постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 19000сво18), апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом». Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. При цьому необхідно виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Відповідно до ч. 1 ст. ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. (стаття 1175 ЦКУ). Звертаючись до проблематики врегулювання деліктних відносин з участю держави Україна, Конституційний Суд України в рішенні від 30.05.2001 р. у справі №1-22/2001 за конституційним зверненням ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» зазначив, зокрема, таке: «…Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов`язків держави (ст. 3, 16, 22). Така відповідальність не зводиться лише до політичної чи моральної відповідальності публічної влади перед суспільством, а має певні ознаки юридичної відповідальності держави та її органів за невиконання чи неналежне виконання своїх обов`язків». І далі: «... ст. 152 Конституції України зобов`язує державу відшкодовувати матеріальну чи моральну шкоду, завдану фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними. Відшкодовується також державою завдана безпідставним осудженням шкода у разі скасування вироку суду як неправосудного (ст. 62 Конституції України)». Відповідно до ППВСУ «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 р. № 9, в п. 16 якої вищий судовий орган України звертає увагу на те, що суди повинні суворо дотримуватися передбаченого ст. 56 Конституції України права особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. В рішенні ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі", зазначається, що "з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги". Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин. Аналізуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини можна зробити висновок, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу. Висновок суду про те, що сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії відповідача заподіяли позивачу моральну шкоду є безпідставними. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, у тому числі встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. Ненадання суду працівниками поліції допустимих доказів для притягнення особи до адміністративної відповідальності, як і сам по собі факт закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу, свідчать про те, що особу притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, та крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини заподіювача шкоди. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судом враховується душевні страждання позивача, зокрема доведення своєї невинуватості, відчуття несправедливості, викликане постановленням незаконної постанови про притягнення до відповідальності, витрати зусиль спрямованих на захист своїх прав і свобод. З урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості колегія суддів вважає обґрунтованим розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача в сумі 2 000 гривень . Вимоги позивача про стягнення на його користь 250000 гривень моральної шкоди в даному випадку є очевидно завищеними, належним чином не мотивованими, тому в такому розмірі моральна шкода не може бути стягнутою. Відповідний правовий висновок щодо застосування статей 1166, 1167, 1176, 1173, 1174 ЦК України викладено у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17 та у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц (провадження № 61-2986св18), від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 61- 697св18), від 22 травня 2019 року у справі № 686/20012/18 (провадження № 61-3491св19). У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21) зазначено, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку». Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з неправильним застосуванням норм матеріального права, то це рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Керуючись ст. 374, 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана в його інтересах представником ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України в користь ОСОБА_1 2 000 (дві тисячі) гривень на відшкодування моральної шкоди. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий-суддя: Судді