Постанова 4870 № 914/2562/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" березня 2023 р. Справа №914/2562/22 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючої судді Орищин Г.В., суддів Галушко Н.А., Желіка М.Б. секретар судового засідання Костерева О.А., розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ Фрут Капітал» від 07.02.2023 на рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2023 (повний текст рішення складено 23.01.23, суддя Король М.Р) у справі № 914/2562/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮСП Крафт» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ Фрут Капітал» про стягнення 1324571,59 грн без участі представників сторін 14 жовтня 2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮСП Крафт» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ Фрут Капіт» про стягнення 1324571,59 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №19П.5 від 12.03.2019р. в частині оплати поставленого позивачем товару, зокрема, тим, що відповідачем не здійснено оплату за отриманий товар в повному обсязі та у встановлені договором строки, у зв`язку із чим заборгованість становить 972742,93 грн. У зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язання, позивач на підставі ч.2 ст.625 ЦК України нарахував 62729,74 грн. - 3% річних за користування грошовими коштами та 289098,92 грн. інфляційних втрат. Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.01.2023 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮСП Крафт» у даній справі задоволено частково; з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ Фрут Капітал» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮСП Крафт» стягнуто 972742,93 грн. - основного боргу, 16203,49 грн. 3% річних, 168088,61 грн. інфляційних втрат, 17355,52 грн. судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи вказаен рішення, місцевий господарський суд виходив з такого: - між сторонами було укладено договір поставки № 19П.5 від 12.03.2019 на виконання умов якого, позивач в період з 05.03.2020 року по 04.08.2020 року передав, а відповідач отримав товар (сендвіч-панелі) на загальну суму 7936990,43 грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними та товарно-транспортними накладними. Відповідач оплатив товар частково, на суму 6964247,50 грн. внаслідок чого в останнього перед позивачем є заборгованість в сумі 972742,93 грн. Згодом, 12.01.2022 року між сторонами було підписано додаткову угоду №1 до договору поставки №19П.5 від 12.03.2019р., якою постачальник та покупець погодили строки оплати за товар, поставлений на умовах зазначеного договору, а покупець визнав свою заборгованість перед постачальником; - відповідач повного розрахунку за поставлений позивачем товар в сумі 972742,93 грн. не здійснив, проти чого не заперечив, доказів на спростування наявної заборгованості суду не подав, відтак, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення суми основної заборгованості; - здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням того, що підписавши зазначену додаткову угоду, сторони змінили терміни оплати за поставлений товар, у звязку з чим, нарахування 3% річних та інфляційних втрат повинно здійснюватись з урахуванням дати платежу, зазначеної у додатковій угоді, суд встановив, що 3% річних складають суму 16203,49 грн., а інфляційні втрати - 168088,61 грн.; - в задоволенні клопотання відповідача про зменшення стягнення штрафних санкцій на 90% судом відмовлено, оскільки заявником у клопотанні не наведено обставин, які б носили виключний характер. Водночас суд зазначив, що стягуваний з відповідача розмір 3% річних в сумі 16203,49 грн. не є занадто великим порівняно з розміром основного зобов`язання, яке тривалий час не виконувалося відповідачем. Відповідач, не погодившись із ухваленим рішенням, звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2023 у даній справі в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат в сумі 184292,10 грн. Апелянт зазначає, що позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не було надано жодних доказів, які б підтверджували наявність збитків, завданих йому несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов`язань. Однак, при ухваленні оскаржуваного рішення, судом не було враховано вказану обставину, як підставу для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, відтак не з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, внаслідок чого прийнято незаконне та необґрунтоване рішення. Процесуальний хід розгляду апеляційної скарги викладено в ухвалах Західного апеляційного господарського суду від 14.02.2023 та від 20.02.2023. В дане судове засідання сторони участі уповноважених представників не забезпечили, хоча своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень. Представниця позивача подала на розгляд суду клопотання, в якому просила здійснити розгляд справи № 914/2562/22 за її відсутності. Водночас, у вказаному клопотанні представниця позивача висловила заперечення на апеляційну скаргу та зазначила, що відповідач, стверджуючи про незаконність рішення суду першої інстанції, не навів належного обґрунтування своєї позиції щодо зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат та не зазначив, які саме норми матеріального права порушено судом першої інстанції. Відповідач надіслав на адресу Західного апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи, покликаючись на неможливість забезпечити участь уповноваженого представника під час розгляду даної справи. Суд апеляційної інстанції, у відповідності до приписів ч. 11 ст. 270 ГПК України, відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, судова колегія не вбачає підстав для задоволення такого, позаяк відповідачем належним чином не обґрунтовано та документально не підтверджено причини неможливості забезпечення участі його представника в даному судовому засіданні. З огляду на те, що ухвалою суду апеляційної інстанції явка уповноважених представників в судове зсідання обов`язковою не визнавалась, приймаючи до уваги клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника, з огляду на приписи ст. 270 ГПК України, суд дійшов висновку про розгляд апеляційної скарги ТОВ «ТБ Фрут Капітал» за відсутності представників сторін. Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на наступне: Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮСП Крафт» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТБ Фрут Капітал» (покупець) було укладено договір поставки №19П.5 від 12.03.2019, за умовами якого постачальник зобов`язався за замовленням (специфікацією) покупця передати останньому у власність певний товар, а покупець зобов`язався прийняти й оплатити цей товар у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених даним договором. Відповідно до п. 1.2 договору предметом постачання (товаром) є панелі «сендвіч» (тришарова панель, що складається з металічних обшивок (холоднокатаної гарячеоцинкованої сталі з полімерним або іншим покриттям) і наповнювача (пінополіуретан та/або пінополіізоціанурат)), технічні характеристики яких та кількість викладені у специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного договору. Пунктом 2.1 договору передбачено, що ціна товару вказується з ПДВ в рахунку-фактурі, що виставляється на кожну партію товару окремо, в товарних накладних та у специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного договору. За умовами п. 2.2. договору загальна сума договору складається із сум, вказаних у товарних накладних та у специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного договору. Відповідно до п.3.2 договору кількість товару вказується у специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного договору. Загальна кількість товару за даним договором визначається методом сумування кількостей всіх специфікацій. Згідно з п.4.1 договору, оплата за поставлений товар здійснюється у формі безготівкового розрахунку на таких умовах: 80% - передоплата, 20% - за партію товару на протязі 2 (двох) банківських днів від моменту письмового повідомлення про готовність до відвантаження. Пунктом 4.2 договору сторони погодили, що покупець здійснює попередню оплату за товар на протязі 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання рахунка-фактури, але не раніше підписання сторонами специфікації. Оплата проводиться в безготівковій формі шляхом переведення грошових коштів з розрахункового рахунку покупця на розрахунковий рахунок постачальника (п. 4.3 договору). Згідно п.4.4 договору, датою оплати вважається дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Датою отримання товару вважається дата безпосередньої передачі товару постачальником покупцю на умовах даного договору і підписання представником покупця необхідних документів, перелік яких зазначено в п.1.3 даного договору (п. 5.2 договору). На виконання умов договору позивач в період з 05.03.2020 року по 04.08.2020 року передав, а відповідач отримав товар (сендвіч-панелі) на загальну суму 7936990,43 грн, що підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, однак, відповідач не здійснив оплату поставленого товару в повному обсязі. 12.01.2022 року між сторонами було підписано додаткову угоду №1 до договору поставки №19П.5 від 12.03.2019р., якою сторони встановили строки здійснення оплати за поставлений за вказаним договором товар. Крім цього, у п. п.1.1 додаткової угоди №1 до договору поставки №19П.5 від 12.03.2019р. покупець визнає свої зобов`язання перед постачальником зі сплати 1296990,43 грн. заборгованості. Відповідно до п.1.2 додаткової угоди №1 до договору поставки №19П.5 від 12.03.2019р. визначено, що покупець зобов`язується сплатити постачальнику заборгованість, визначену у пункті 1 даної додаткової угоди, у загальній сумі 1296990,43 грн. в наступному порядку та строки: 324247,50 грн. - до 20.01.2022 року, 324247,50 грн. - до 10.02.2022 року, 324247,50 грн. - до 10.03.2022 року, 324247,50 грн. - до 10.04.2022 року. Як зазначає позивач, відповідач сплатив за поставлений товар 6964247,50 грн. відповідно до платіжних доручень, долучених до позову, відтак заборгованість останнього перед позивачем становить 972742,93 грн. З огляду на порушення відповідачем умов договору в частині своєчасного здійснення оплати за поставлений товар, позивач, на підставі ст. 625 ЦК України, нарахував відповідачу 62729,74 грн. 3% річних за користування чужими грошовими коштами та 289098,923 грн. інфляційних втрат. Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України). Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу, який згідно з ч.2 ст.712 ЦК України застосовується також до договорів поставки. Зокрема, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України). За умовами ч.1 ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У п. 4.1 договору сторони погодили, що оплата за поставлений товар здійснюється у формі безготівкового розрахунку на таких умовах: 80% - передоплата, 20% - за партію товару на протязі 2 (двох) банківських днів від моменту письмового повідомлення про готовність до відвантаження. Пунктом 4.2 договору визначено, що покупець здійснює попередню оплату за товар на протязі 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури, але не раніше підписання сторонами специфікації. Водночас, умовами додаткової угоди №1 від 12.01.2022 року до договору поставки №19П.5 від 12.03.2019р., сторонами було встановлено строки оплати за товар, поставлений на умовах договору поставки. Отже, остаточний розрахунок за отриманий товар відповідач зобов`язаний був здійснити у строки, встановлені вказаною додатковою угодою. Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається. Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов`язання. Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідач повного розрахунку з позивачем за отриманий товар в сумі 972742,93 грн. не здійснив, що не заперечується ним, зокрема, й в апеляційній скарзі, доказів на спростування наявної заборгованості суду не подав, відтак, позовні вимоги про стягнення 972742,93 грн. основного боргу правомірно задоволено місцевим господарським судом. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивач просив стягнути з відповідача 62729,74 грн. - 3% річних за користування грошовими коштами та 289098,92 грн. інфляційних втрат за період з 07.08. 2020 року по 30.09.2022 року. Враховуючи зміну термінів оплати за поставлений товар, яка визначена додатковою угодою, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 16203,49 грн. 3% річних та 168088,61 грн. інфляційних втрат. Щодо періоду прострочення виконання відповідачем свого обов`язку оплатити товар, то суд враховує, що ст.253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відповідно до ч.1 ст.255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 ЦК України). Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру належних до стягнення з нього сум 3% річних та інфляційних втрат на 90 %, судова колегія вважає за доцільне зазначити наступне: Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Аналогічні висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц. Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру. Відповідно до ч. 1 ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Згідно ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до правового висновку Великої Палати, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі №902/417/18, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір пені, штрафу та відсотків річних, як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Суд зауважує, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018р. у справі №916/65/18, від 03.07.2019р. у справі №917/791/18, від 22.10.2019р. у справі №904/5830/18, від 13.01.2020р. у справі №902/855/18. Отже, підсумовуючи наведене, заявник ні у клопотанні, ані в апеляційній скарзі не наводить жодних обставин, які б слугували підставою для зменшення розміру штрафних санкцій та мали виключний характер, а також не надав суду належних доказів на підтвердження неможливості вчасного погашення суми заборгованості за договором, вказуючи лише відсоткове зменшення розміру відповідних санкцій без наведення обґрунтованості даного зменшення саме на 90%. З огляду на вказані обставини, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Львівської області в цій частині та зменшення, нарахованих відповідачу, 3% річних. Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відхиляючи доводи скаржника, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»). З врахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм чинного законодавства, наведених правових позицій Верховного Суду та встановлених обставин справи. Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухваленого у цій справі рішення. Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника. Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: В задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ Фрут Капітал» відмовити. Рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2023 у справі №914/2562/22 залишити без змін. Судові витрати покласти на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Справу повернути в Господарський суд Львівської області. Повний текст постанови складено 22.03.2023. Головуючий суддя Г.В. Орищин суддя Н.А. Галушко суддя М.Б. Желік