Постанова Київський апеляційний суд № 361/7924/21

Постанова Іменем України 21 березня 2023 року м. Київ провадження № 22-ц/824/6290/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О. В., Кравець В. А., за участю секретаря Ратушного А. В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2022 року в складі судді Петришина Н. М. у цивільній справі №361/7924/21 Броварського міськрайонного суду Київської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором У С Т А Н О В И В: 02 вересня 2021 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" (далі - ТОВ «ФК "Європейська агенція з повернення боргів», Товариство), як правонаступник Публічного акціонерного товариства "ІДЕЯ БАНК" (далі - ПАТ "ІДЕЯ БАНК", Банк) звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_1 належним чином не виконує взятих на себе зобов`язань у договірних відносинах, просив стягнути з останньої заборгованість у розмірі 256 578,16 грн. Відповідачка позов не визнала, посилаючись на те, що позивачем не доведено обставин видачі кредиту та загальний розмір заборгованості. На думку відповідачки, розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не є належним доказом, а інших первинних документів позивачем не надано. Також посилалася на те, що умови договору про нарахування комісії за обслуговування кредиту є нікчемними, у зв`язку з чим не може бути й стягнута заборгованість по комісії. Крім цього, в обґрунтування заперечень проти позову зазначила, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки згідно виписки про зарахування грошових коштів на рахунок банку, останню операцію з погашення заборгованості вона здійснила 02.08.2018, а позов Товариством подано 02.09.2021. Вважала, що за таких обставин наявні підстав для відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК "Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором в розмірі 154 251,16 грн та судовий збір в сумі 2 313,00 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідачка звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Як на підставу скасування рішення суду посилалася на те, що судом першої інстанції проігноровано її доводи про відсутність підтверджень видачі кредиту, розміру заборгованості загального та по його складовим. Вказувала, що позивачем до позовної заяви не було надано жодних документів, які б підтверджували факт зарахування кредитних коштів на рахунок позичальника та подальше розпорядження цими коштами шляхом зняття готівки, або жодних інших документів, які б підтверджували видачу їй кредитних коштів в касі банку. Додала, що позивачем не надано і жодних доказів відкриття позичальником банківського рахунку, перерахування на цей рахунок кредитних коштів та подальшого списання на підставі письмових заяв або платіжних доручень позичальника. Вважала, що судом першої інстанції з надуманих підстав відмовлено у задоволенні клопотань про витребування оригіналів та про витребування доказів. Також, в обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що позивачем долучено до позовної заяви виписку за рахунком у якій відсутні відомості про нарахування чергових платежів за кредитом, жодним чином не відображено суми та періоди нарахування відсотків за кредитом. Долучена позивачем виписка по рахунку не містить для такого типу документу необхідної інформації, а відтак не може бути прийнята судом як належний та достовірний доказ наявності заборгованості. Звернула увагу, що розрахунок позовних вимог також не є доказом, оскільки не належить до засобів доказування, передбачених ч. 2 ст. 76 ЦПК України, і не є первинним бухгалтерським документом. Крім того, як на підставу скасування рішення суду посилалася на те, що позивачем пропущено строк позовної давності. В обґрунтування доводів, щодо застосування строків позовної давності, зазначила, що згідно виписки зарахування грошових коштів останній платіж нею здійснено 02.08.2021. Умовами кредитного договору визначено, що Банк набуває права дострокового стягнення заборгованості після прострочення виконання зобов`язання позичальником більше ніж на один календарний місяць. Тому Банк набув право дострокового стягнення заборгованості у дату 01.09.2018, але з позовом звернувся 02.09.2021, тобто після спливу трьох років з моменту здійснення останнього платежу, що свідчить про пропуск строку позовної давності. За вказаних обставин, просила скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. Відповідач ОСОБА_1 , належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася. В апеляційній скарзі, окрім іншого, просила проводити розгляд справи за її відсутності. Позивач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності сторін та їхніх представників. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що 02 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Ідея Банк» укладено кредитний договір №Z06.00606.003904824 (далі - Кредитний договір). Згідно статті 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. В разі заміни кредитора у зобов`язанні первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов`язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому зміст зобов`язання, тобто обсяг прав та обов`язків його сторін залишається незмінним. Отже, виходячи із загальних правил та положень даної статті, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора. 02 грудня 2020 року між ПАТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №12/89, за умовами якого ПАТ «Ідея Банк» відступає, а Товариство приймає права вимоги за плату та на умовах, визначених цим договором. Відповідно до Додатку №1 до Договору факторингу №12/89 від 02.12.2020, Реєстру Боржників №2 від 02.12.2020 року, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором в сумі 256 578, 16 грн, з яких 100 700, 00 грн - заборгованість за основним богом, 53 551, 16 грн. - заборгованість за відсотками, 102 327, 00 грн - заборгованість за комісіями. Відповідно до реєстру боржників за кредитними договорами, укладеними між позичальником та ПАТ «Ідея Банк», ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 256 578 грн 16 коп. 24 грудня 2020 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» направило ОСОБА_1 повідомлення про відступлення права вимоги заборгованості по кредитному договору №Z06.00606.003904824 від 02 травня 2018 року. Пунктом 1.1. Кредитного договору визначено, що Банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 100 700,00 грн, а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами. Відповідно до п. 1.2. Кредитного договору, Банк надає кредит у день підписання даного договору строком на 60 місяців. В пункті 1.4. Кредитного договору сторони погодили, що Банк відкриває позичальнику банківський поточний рахунок НОМЕР_1 у гривні в рамках пакету послуг БПР «Стартовий», що обслуговується на умовах Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб. Згідно з пунктом 1.13. Кредитного договору, позичальник надає свою згоду на укладення за рахунок позичальника як страхувальника та застрахованої особи договору добровільного страхування життя. Цим Договором позичальник доручає та дає розпорядження Банку: переказати страховику, в безготівковій формі кредитні кошти в частині суми страхового платежу, належного страховику, через транзитний рахунок Банку. Позичальник погоджується, як на страхування своїх, як застрахованої особи, пов`язаних із життям майнових інтересів, що не суперечать чинному законодавству України, згідно договору страхуванню, вигодонабувачем за яким виступає Банк. Відповідно до п. 5.7 Кредитного договору, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші) на момент укладання Договору складає 346 352,83 гривень, вказані показники діють за умови своєчасного погашення позичальником грошових зобов`язань, відповідно до п.2.1. цього Договору та за дії процентної ставки, вказаної в п.1.4. Договору. Первісний кредитор ПАТ "ІДЕЯ БАНК" належним чином виконав свої зобов`язання за Кредитним договором від 02.05.2018 та видав ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 100 700,00 грн шляхом перерахування коштів на вказаний рахунок позичальника, що підтверджується Ордером-розпорядженням №1 про видачу кредиту в сумі 91 963,47 грн та ордером-розпорядженням №2 про сплату страхового платежу в сумі 8 736,53 грн. Доводи апеляційної скарги про ігнорування судом першої інстанції заперечень відповідача щодо відсутності в матеріалах справи належних доказів підтвердження видачі кредиту колегія суддів вважає безпідставними, оскільки як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення суд врахував такі заперечення та надав їм правову оцінку. Зокрема, суд першої інстанції, встановивши, що надані позивачем Ордер-розпорядження №1 про видачу кредиту в сумі 91 963,47 грн та ордер-розпорядження №2 про сплату страхового платежу в сумі 8 736,53 грн оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», обґрунтовано вказав на те, що ці документи є належними доказами, які підтверджують факт здійснення операцій між первісним кредитором та позичальником, а саме є належним доказом того, що ПАТ «Ідея Банк» виконав свої зобов`язання за Кредитним договором №Z06.00606.003904824 від 02.05.2018, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти у відповідних розмірах на відповідних умовах, визначених договором. Оскільки матеріали справи містять належні докази на підтвердження видачі кредиту, які у відповідності до вимог закону є первинними бухгалтерськими документами, колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги щодо не долучення позивачем до позовної заяви документів, які б підтверджували факт зарахування кредитних коштів на рахунок позичальника. Щодо аргументів апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази подальшого розпорядження коштами шляхом зняття готівки або отримання коштів в касі банку колегія суддів зазначає, що такі аргументи є недоречними, оскільки як вже вказувалося вище, за умовами Кредитного договору Банк надає кредитні кошти шляхом їх зарахування на банківський поточний рахунок НОМЕР_1 . А з наданих позивачем Ордеру-розпорядження №1 про видачу кредиту та ордеру-розпорядження №2 від 02.05.2018 вбачається, що кредитні кошти в сумі 100 700,00 грн зараховані на рахунок НОМЕР_1 , вказаний у кредитному договорі. Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено обставини, щодо наявності в матеріалах справи належних доказів видачі кредитних коштів ОСОБА_1 . Судом також встановлено, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала свої зобов`язання за Кредитним договором, у зв`язку з чим утворилась заборгованість. Згідно виписки по рахунку ОСОБА_1 перераховано грошові кошти в сумі 91 963,47 грн на відкритий Банком банківський поточний рахунок НОМЕР_1 у гривні. З даної виписки вбачається, що ОСОБА_1 здійснювалась часткова оплата для погашення заборгованості за кредитом. Крім того, про обставини щодо використання ОСОБА_1 кредитних коштів остання зазначила в апеляційній скарзі, а саме вказала, що останній платіж на погашення кредиту було здійснено 02.08.2018. Факт погашення ОСОБА_1 частини кредиту також свідчать про те, що останньою отримано та використано надані кредитні кошти. Посилання в апеляційній скарзі, що у виписці по рахунку відсутні відомості про нарахування чергових платежів за кредитом, не відображено суми та періоди нарахування відсотків за кредитом, не вказують на те, що такий документ є неналежним доказом на підтвердження наявності заборгованості, оскільки всі ці відомості наведені в Графіку щомісячних платежів за кредитним договором, який фактичного є невід`ємною частиною Кредитного договору від 02.05.2108. Водночас, у виписці по рахунку зазначено відомості про видачу кредиту, сплату відсотків за кредитним договором, зарахування коштів для погашення кредиту та оплата обслуговування кредиту. Верховний Суд в постанові від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц наголосив на тому, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що надання кредитних коштів ОСОБА_1 та наявність в останньої заборгованості, у зв`язку з неналежним виконанням договірних зобов`язань, підтверджується належними та допустимими доказами, у тому числі випискою з особового рахунку позичальника. Згідно довідки-розрахунку заборгованості, наданої позивачем, станом на 02.12.2020 заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором №Z06.00606.003904824 від 02.05.2018 становить 256 578 грн 16 коп, як складається із заборгованості за основним боргом в сумі 100 700,00 грн, заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками в сумі 53 551, 16 грн та заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями в сумі 102 327,00 грн (а. с. 15). Зважаючи на те, що матеріали справи, як вказувалося вище, містять належні докази отримання кредитних коштів відповідачкою, то розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом її наявності та розміру (постанова Верховного Суду від 21.10.2020 у справі №190/1419/19-ц). А тому колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги, що розрахунок заборгованості є неналежним доказом наявності заборгованості. Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 сплачено заборгованість у розмірі 256 578 грн 16 коп або докази сплати заборгованості за основним боргом та відсотками в загальній сумі 154 251,16 грн (100 700,00+53 551,16). Також, в матеріалах справи відсутні докази, які спростовують розмір вищевказаної заборгованості. Як вбачається зі змісту відзиву на позовну заяву, так і зі змісту апеляційної скарги, ОСОБА_1 визнала наявність у неї заборгованості за кредитним договором та зазначила, що останній платіж на погашення заборгованості здійснено 02.08.2018. За наведених обставин, колегія суддів вважає, що встановивши вищенаведені обстави та застосувавши норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості за основним боргом в сумі 100 700,00 грн і заборгованості за відсотками в сумі 53 551,16 грн. Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції з надуманих підстав відмовив в задоволенні клопотання про витребування оригіналів доказів та про витребування доказів колегія суддів не приймає до уваги, оскільки незгода з процесуальним рішенням суду не свідчить про неправильне вирішення спору по суті, з огляду на обставини, викладені по тексту цієї постанови. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилалася на те, що згідно виписки по рахунку останній платіж здійснено 02.08.2021. Умовами кредитного договору визначено, що Банк набуває права дострокового стягнення заборгованості після прострочення виконання зобов`язання позичальником більше ніж на один календарний місяць. Тому, на думку скаржника, Банк набув право дострокового стягнення заборгованості у дату 01.09.2018, але позов подано 02.09.2021, тобто після спливу трьох років з моменту здійснення останнього платежу, що свідчить про пропуск строку позовної давності. Однак, такі доводи апеляційної скарги не свідчать про пропуск позивачем строку позовної давності, про яку відповідачка заявляла в суді першої інстанції, оскільки дострокове стягнення заборгованості є лише правом кредитодавця. Більше того, слід враховувати, що за умовами кредитного договору сплата кредиту здійснюється шляхом внесення щомісячних платежів. А як неодноразово наголошував Верховний Суд у своїх постановах, якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. Відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Як вбачається з матеріалів справи, сторони погодили Графік щомісячних платежів, в якому, незважаючи на те, що строк дії кредитного договорі становить 60 днів, зазначено, що щомісячне погашення кредиту здійснюється у період з 02.06.2018 по 02.05.2023. Умовами кредитного договору між сторонами погоджено, що погашення кредиту та процентів повинно здійснюватися відповідачем частинами 15 числа місяця, наступного за звітним, у рахунок якого вносяться кошти, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання відповідачем кожного з цих зобов`язань. Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що позовна заява подана 02 вересня 2021 року, а відповідно платежі, за якими не пройшов строк позовної давності перебувають у періоді з вересня 2018 року по лютий 2022 року. З наведеного слідує, що твердження відповідачки про пропуск позивачем строку позовної давності не знайшли свого підтвердження і під час апеляційного розгляду справи, тому, як вірно встановив суд першої інстанції, відсутні підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давно Оскільки апеляційна скарга відповідача не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог про стягнення комісії та рішення суду в цій частині не оскаржується позивачем, колегія суддів у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України не переглядає рішення суду в частині відмовлених позовних вимог. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді О.В. Желепа В.А. Кравець