Постанова 4824 № 752/9858/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №752/9858/21 Головуючий у 1 інстанції: Плахотнюк К.Г. провадження №22-ц/824/5648/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 15 березня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Сушко Л.П., Суханової Є.М., при секретарі: Панчошній К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних за невиконання грошового зобов`язання, - в с т а н о в и в : У квітні 2021 року позивач АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що 19.06.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2203788861 згідно умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 202 980 доларів США строком до 19.06.2018 року зі сплатою 14 % річних. 15 травня 2009 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №1 до кредитного договору № 2203788861 від 19.06.2008 року. 19 червня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № 2203788861 від 19.06.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстровано в реєстрі № 4001. Вказував, що ОСОБА_1 не виконувала зобов`язання за кредитним договором належним чином, у зв`язку з чим банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 грудня 2011 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» стягнуто заборгованість за кредитним договором №2203788861 від 19.06.2008 року у розмірі 3 082 366 грн 64 коп., 1 700 грн судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, а зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними та зобов`язання вчинити дії залишено без задоволення. Зазначене рішення набрало законної сили 20 березня 2012 року. Зазначав, що у зв`язку з неналежним виконанням рішення суду та умов кредитного договору, несплатою періодичних платежів на погашення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами на адресу позичальника направлено повідомлення про неналежне виконання зобов`язань за кредитним договором №114/5-211825 від 11.03.2021 року. Зазначене повідомлення залишено позичальником без виконання. Відповідно до розрахунку заборгованості за період від 05.03.2018 року до 05.03.2021 року позичальник має сплатити на користь банку 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання у розмірі 43 058, 97 доларів США, що еквівалентно 1 195 162 грн 08 коп. Тому, позивач просив стягнути з відповідачки на їх користь заборгованість у розмірі 43 058, 97 доларів США, що еквівалентно 1 195 162 грн 08 коп. та судовий збір у розмірі 17 927 грн 43 коп. Заперечуючи проти позову ОСОБА_1 11 жовтня 2021 року подала до суду відзив, який обґрунтовувала тим, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 грудня 2011 року з неї на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» стягнуто заборгованість за кредитним договором №2203788861 від 19.06.2008 року у розмірі 3 082 366 грн 64 коп., 1700 грн судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення. Зазначене рішення набрало законної сили 20.03.2012 року. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 07 травня 2018 року відмовлено у видачі дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення його до виконання. Ухвалами Голосіївського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2019 року та від 08 грудня 2020 року залишено без задоволення заяви про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання. Вказувала, що 18 квітня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В. вчинено виконавчий напис за №388 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором №2203788861 від 19.06.2008 року шляхом звернення стягнення на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель загальною площею 0, 508 га (кадастровий номер: 8 000 000 000:79:194:0004) та житловий будинок, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на загальну суму 466 173, 67 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на дату розрахунку становить 12 522 470 грн 87 коп. Стягнення здійснювалося за період від 19 червня 2008 року до 04 квітня 2019 року. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 03 грудня 2020 року, що залишено без змін Київським апеляційним судом, виконавчий напис нотаріуса від 18 квітня 2019 року визнано таким, що не підлягає виконанню. У зв`язку зі зверненням банку до суду з позовом про стягнення заборгованості та ухваленням Голосіївським районним судом м. Києва 12 грудня 2011 року рішення банк змінив строки виконання позичальником основного зобов`язання за кредитним договором. Крім того, вказувала, що банком пропущено строк звернення до суду з позовом про стягнення трьох відсотків річних та невиконання грошового зобов`язання, оскільки строк виконання основного зобов`язання змінено ще у 2011 році шляхом звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2203788861 від 19.06.2008 року. Тому, просила відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року позовні вимоги залишено без задоволення. В апеляційній скарзі АТ «Райффайзен Банк Аваль» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вказує, що оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині застосування наслідків спливу строку позовної давності. Скаргу обґрунтовує тим, що вищезазначеними судовими рішеннями у справі №2-715/11 преюдиційно встановлено факт дійсності правочинів, укладених між сторонами та наявність боргових зобов`язань ОСОБА_1 перед АТ «Райффайзен Банк», що не підлягає доказуванню відповідно до вимог ч.4 ст.82 ЦПК України. Зважаючи на невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором, та у відповідності до норм чинного законодавства України, АТ «Райффайзен Банк» вважає заявлені позовні вимоги такими, що відповідають нормам чинного законодавства України. Також, відповідно до висновку Вищого господарського суду України від 05.04.2016 року у справі №914/3205/15, якщо судове рішення про стягнення з божника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення в судовому порядку суми трьох процентів річних аж до повного виконання боржником свого грошового зобов`язання. Зазначає, що передбачене ч.2 ст.625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення, тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України, Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України висловленою у постанові від 06 червня 2012 року у справі за №6-49цс12 та позицією Верховного Суду, наведеній у постанові від 16 січня 2019 року у справі за №464/3790/16-ц. Таким чином, судом першої інстанції неправомірно застосовано до даних спірних правовідносин ч.4 ст.267 ЦК України, а саме, наслідки спливу строку позовної давності. Отже, суд першої інстанції в порушення норм ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин не врахував висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 року у справі №127/15672/16-ц, та передчасно зробив висновок про сплив строку позовної давності. Таким чином, в порушення норм процесуального права судом першої інстанції не було досліджено належним чином надані позивачем докази в підтвердження своїх позовних вимог. Враховуючи, що порушення суду першої інстанції призвели до порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що мають значення для правильного вирішення справи, банк вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18.10.2022 року підлягає скасуванню. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить ухвалити рішення, яким відмовити АТ «Райффайзен Банк Аваль» у стягненні з ОСОБА_1 3% річних за невиконання грошового зобов`язання №114/5-206713 від 13.01.2021 року у повному обсязі. Також просить витрати зі сплати судового збору покласти на позивача. Вказує, що в заяві про стягнення 3% річних за невиконання грошового зобов`язання зазначена заборгованість - 195 813,59 дол. США - прострочений кредит, 325 262,96 доларів США - прострочені проценти за кредитом, а відповідно до судового рішення заборгованість становить 3 082 366,34 гри. Нарахування 3% річних відповідно до розрахунку заборгованості, визначено за період від 19.03.2018 року до 05.03.2021 року та складає 43 058,97 дол. США, що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ на дату розрахунку 1 195 162,08 грн, проте, розрахунок зроблений на 05.03.2018 року. Розрахунок заборгованості та копія виписки по рахунку надані Банком для вчинення стягнення 3% річних за невиконання грошового зобов`язання, належним чином не оформлені та не відповідають вимогам ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». В свою чергу, розрахунок боргу, наданий працівниками АТ «Райффайзен Банк Аваль», є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків Банку, та не може слугувати доказом безспірносгі розміру грошових вимог позивача до відповідача. Вказує, що банк не надав суду оригінали: вимоги про дострокове виконання зобов`язань за Кредитним договором, фінансового чеку, опису вкладення, які б підтверджували направлення боржнику вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання та отримання боржником даної вимоги. Строк, за який провадиться стягнення, починається від 19.03.2018 року до 05.03.2021 року та не відповідає дійсності, оскільки невідомо на яку суму заборгованості позичальника нараховуються 3% річних за невиконання грошового зобов`язання.? Вважає, що банк, не обґрунтував, не довів свої позовні вимоги щодо стягнення 3% річних та упереджено (у зв`язку з відсутністю виконавчого провадження та фактичного стягнення заборгованості згідно судового рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12.12.2011 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20.03.2012 року в цивільній справі №2-715/11). Отже, Банк пропустив позовну давність, оскільки строк виконання основного зобов`язання було змінено ще в 2011 році, що підтверджується рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12.12.2011 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20.03.2012 року (справа №2-715/11) та іншими судовими рішеннями. В свою чергу, ОСОБА_1 , як відповідач, просить Київський апеляційний суд не брати до уваги постанову Великої Палати Верховного суду від 08 листопада 2019 року, наведеної позивачем, у зв`язку із іншою ситуацією у справі, і яка не має ніякого відношення до даної справи. Крім того, ОСОБА_1 просить Київський апеляційний суд застосувати позовну давність щодо стягнення 3% річних за невиконання грошового зобов`язання заборгованості за Кредитним договором, у зв`язку необґрунтованістю, недоведеністю та упередженим ставленням. Відповідач також вважає, що доводи позивача є такими, які не відповідають фактичним обставинам справи, приписам чинного законодавства, а відтак не повинні бути прийняті судом до уваги при вирішенні спору. Враховуючи все вищевикладене, позивач вказує, що документи, які банк надав суду про стягнення 3% річних за невиконання грошового зобов`язання, не підтверджують безспірну заборгованість боржника, в тому числі і суми заборгованості, періоду нарахувань, строків позовної давності, врахування рішення суду, тощо, і є достатньо правових підстав для того, щоб вважати позовні вимоги банку необґрунтованими, недоведеними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що банком пропущено строк звернення до суду з позовом про стягнення трьох відсотків річних та невиконання грошового зобов`язання, оскільки строк виконання основного зобов`язання змінено ще у 2011 році шляхом звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2203788861 від 19.06.2008 року. Проте, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Судом встановлено, що 19.06.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2203788861 згідно умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 202 980, 00 доларів США строком до 19.06.2018 року зі сплатою 14 % річних. 15.05.2009 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №1 до кредитного договору №2203788861 від 19.06.2008 року. 19.06.2008 року в якості забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № 2203788861 від 19.06.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстровано в реєстрі № 4001. ОСОБА_1 не виконувала зобов`язання за кредитним договором належним чином, у зв`язку з чим, банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12.12.2011 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» стягнуто заборгованість за кредитним договором №2203788861 від 19.06.2008 року у розмірі 3 082 366, грн. 64 коп., 1 700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення; зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними та зобов`язання вчинити дії. Зазначене рішення набрало законної сили 20.03.2012 року. У зв`язку з неналежним виконанням рішення суду та умов кредитного договору, несплатою періодичних платежів на погашення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами на адресу позичальника направлено повідомлення про неналежне виконання зобов`язань за кредитним договором №114/5-211825 від 11.03.2021 року. Зазначене повідомлення залишено позичальником без виконання. Звертаючись до суду з позовом, позивачем зазначено, що відповідно до розрахунку заборгованості за період від 05.03.2018 року до 05.03.2021 року позичальник має сплатити на користь банку 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання у розмірі 43 058, 97 доларів США, що еквівалентно 1 195 162 грн. 08 коп. Заперечуючи проти позову, відповідачка ОСОБА_1 зазначала, що у зв`язку із зверненням банку до суду з позовом про стягнення заборгованості та ухваленням Голосіївським районним судом м. Києва 12.12.2011 року рішення банк змінив строки виконання позичальником основного зобов`язання за кредитним договором. Банком пропущено строк звернення до суду з позовом про стягнення трьох відсотків річних та невиконання грошового зобов`язання, оскільки строк виконання основного зобов`язання змінено ще у 2011 році шляхом звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2203788861 від 19.06.2008 року. Крім того, ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 07.05.2018 року відмовлено у видачі дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення його до виконання на виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12.12.2011 року. Ухвалами Голосіївського районного суду м. Києва від 18.10.2019 року та від 08.12.2020 року залишено без задоволення заяви про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання на виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12.12.2011 року. 18.04.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В. вчинено виконавчий напис за №388 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором № 2203788861 від 19.06.2008 року шляхом звернення стягнення на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель загальною площею 0, 508 га (кадастровий номер: 8 000 000 000:79:194:0004) та житловий будинок, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на загальну суму 466 173, 67 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на дату розрахунку становить 12 522 470, 87 грн. Стягнення здійснювалося за період з 19.06.2008 року по 04.04.2019 року. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 03.12.2020 року, яке залишено без змін Київським апеляційним судом, виконавчий напис нотаріуса від 18.04.2019 року визнано таким, що не підлягає виконанню. Зазначені обставини, як вважала відповідачка, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції безпідставно послався на те, що рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором ухвалено у 2011 році, й станом на теперішній час, зазначене рішення не виконано, а відтак, на думку суду, позивач знав про порушення свого права фактично від 2011 року, однак до суду з позовом про стягнення 3 % річних звернувся лише у 2021 році, тобто зі спливом трьох років позовної давності. Проте, відповідач належним чином не виконувала своїх зобов`язань за Кредитним договором №2203788861 від 19.06.2008 року, відповідно до якого їй було надано кредит строком до 19.06.2018 року. У зв`язку з цим Банк звернувся до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості за кредитом. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12.12.2011 року про стягнення заборгованості за кредитним договором підтверджено наявність грошового зобов`язання відповідачки перед Банком та його порушення. Отже з ухваленням судом у 2011 році рішення про стягнення з ОСОБА_1 боргу за Кредитним, договором № 2203788861 від 19.06.2008 року зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося. Відтак, Кредитор має право на стягнення з відповідача сум, передбачених ст.625 ЦК України, за увесь час прострочення. Позивач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині застосування наслідків спливу строку позовної давності. Правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 08.11.2019 року у справі №127/15672/16-ц встановлено, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Відповідно до рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 грудня 2011 року у справі № 2-715/11 задоволено позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі його Київської регіональної дирекції до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі його Київської регіональної дирекції з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 3 082 366 грн. 64 коп., а також 1 700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Позов ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними та зобов`язання вчинити дії - залишено без задоволення. Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 20 березня 2012 року у справі №2-715/11 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 грудня 2011 року відхилено; рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 грудня 2011 року у справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними та зобов`язання вчинити дії залишено без змін. Верховним судом сформульовано правовий висновок про те, що невиконання судового рішення яке набуло законної сили або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Таким чином, вищезазначеними судовими рішеннями у справі №2-715/11 преюдиційно встановлено факт дійсності правочинів, укладених між сторонами та наявність боргових зобов`язань ОСОБА_1 перед АТ «Райффайзен Банк», що не підлягає доказуванню відповідно до вимог ч.4 ст.82 ЦПК України. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність грунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частині четвертій статті 10 ЦПК України передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, у рішенні ЄСПЛ від 25 липня 2002 року у справі за заявою №48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової визначеності, який передбачає, серед іншого, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів. З огляду на принципи правової впевненості та визначеності, встановлені судами факти та обставини, що набули статусу юридичних, не підлягають переоцінці. Станом на сьогодні рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 грудня 2011 року у справі № 2-715/11, яке залишено без змін Апеляційним судом м. Києва від 20 березня 2012 року, про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за Кредитним договором №2203788861 від 19.06.2008 року у розмірі 3 082 366 грн. 64 коп. та судового збору - не виконано. У зв`язку з неналежним виконанням рішення суду та умов Кредитного договору, на адресу позичальника було направлено Повідомлення про неналежне виконання зобов`язань за кредитним договором за вихідним №114/5-211825 від 11.03.2021 року, надавши можливість добровільно врегулювати заборгованість. Проте, у визначені Кредитором строки вимога не була виконана і заборгованість не погашена. За ч.1, 2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Згідно зі змістом ст.ст.524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. За ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, у ст.625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. За змістом цієї норми закону нарахування трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами,' належними до сплати кредиторові. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді 3 % річних не є санкцією передбаченою умовами договору за неналежне виконання умов договору та не входять до складу основного зобов`язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст.625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, нарахування трьох відсотків річних визначається за прострочення поки існує борг. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду викладеній у постанові від 08.11.2019 року у справі №127/15672/16-ц, в якій зазначено, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Як вбачається зі змісту позовної заяви АТ «Райффайзен Банк» та наданого розрахунку заборгованості, Банком розраховано 3% річних на суму основного боргу за останні три роки, які передували подачі позову, а саме - за період від 05.03.2018 року до 05.03.2021 року, що складає 43 058,97 доларів США, отже в межах строку позовної давності тривалістю у три роки. Обов`язок доказування і подання доказів покладено на обох сторін судового спору, а тому відповідачка не була обмежена у праві надання контр-розрахунку у випадку незгоди із розрахунком позивача. Проте, даним правом відповідачка не скористалася при розгляді справи в суді першої інстанції. Наявність судових рішень про стягнення боргу та/або інших грошових сум за інші періоди невиконання боржником договірного зобов`язання, вчиненням інших процесуальних дій по виконанню рішень суду, за відсутності реального виконання боржником свого зобов`язання (добровільного чи примусового), не свідчать про припинення договірних правовідносин сторін та/або припинення зобов`язань. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 25.05.2016 року у справі № 6-157цс16, відповідно до якого наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання. За приписами ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України). За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов`язують виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду. Згідно з розрахунком заборгованості, що є додатком до позовної заяви, розрахунок 3% річних визначений за період від 05.03.2018 року до 05.03.2021 року складає 43 058,97 доларів США, що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ на дату розрахунку 1 195 162 грн. 08 коп. Відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. За ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином згідно умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Велика Палата Верховного Суду 16 травня 2018 року у справі за №686/21962/15-ц дійшла висновку, що положення ст.625 ЦК України поширюються на усі види грошових зобов`язань в незалежності від природи їх виникнення - на підставі договору або делікту. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Згідно зі ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, згідно чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Такі випадки передбачені ст.193, ч.4 ст.524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року за №959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року за №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет №15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року за №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Декретом №15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. У статті 2 цього Декрету вказано, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України. У статті 5 Декрету №15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України (далі - НБУ). За змістом ст.524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Разом з тим, заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Отже, гривня як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема кредитного договору, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Так як ст.625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань, а тому вірним є визначення розміру 3% в іноземній валюті. Передбачене ч.2 ст.625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. З % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України, Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 06 червня 2012 року у справі за №6-49цс12 та позицією Верховного Суду, наведеній у постанові від 16 січня 2019 року у справі за №464/3790/16-ц. Отже, судом першої інстанції неправомірно застосовано до даних спірних правовідносин ч.4 ст.267 ЦК України, а саме наслідки спливу строку позовної давності. Крім того, судом першої інстанції неправомірно не прийнято до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 року у справі №127/15672/16-ц, на яку посилався позивач, як на доказ факту відсутності підстав для застосування судом спливу строку позовної давності до вимог про стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання. За ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Проте, суд першої інстанції в порушення норм ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин не врахував висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 року у справі №127/15672/16-ц, та передчасно зробив висновок про сплив строку позовної давності. Таким чином, в порушення норм процесуального права судом першої інстанції не було досліджено належним чином надані позивачем докази в підтвердження своїх позовних вимог. За ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. В порушення вказаної норми процесуального права суд не надав оцінки обставинам, на які посилався позивач. Відповідно до матеріалів справи надані позивачем докази і фактичні обставини справи дають обгрунтовані підстави вважати, що поданий в 2021 року позов АТ «Райффайзен Банк» про стягнення 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання за кредитним договором, пред`явлений в межах строку позовної давності. Отже, відсутні правові підстави для застосуванням судом наслідків спливу строку позовної давності, що є підставою для задоволення позовних вимог. Згідно з п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно зі ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позов АТ «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» 3% річних за невиконання грошового зобов`язання за кредитним договором №2203788861 від 19 червня 2008 року за період від 05.03.2018 року до 05.03.2021 року у розмірі 43 058, 97 доларів США. Також, в порядку ст.141 ЦПК України слід стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 17 927 грн 43 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 26 891 грн 15 коп. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року скасувати і ухвалити нове судове рішення. Позов Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних за невиконання грошового зобов`язання задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (код ЄДРПОУ 14305909) 3% річних за невиконання грошового зобов`язання за кредитним договором №2203788861 від 19 червня 2008 року за період від 05.03.2018 року до 05.03.2021 року у розмірі 43 058, 97 (сорок три тисячі п`ятдесят вісім доларів 97 центів) доларів США. Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (код ЄДРПОУ 14305909) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 17 927 (сімнадцять тисяч дев`ятсот двадцять сім) грн 43 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 26 891 (двадцять шість тисяч вісімсот дев`яносто одна) грн 15 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 21 березня 2023 року. Головуючий: Судді: