Постанова Київський апеляційний суд № 757/1903/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2021 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 757/1903/19-ц номер провадження: 22-ц/824/495/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., за участю секретаря - Орел П.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року у складі судді Писанця В.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання припиненим договору поруки, В С Т А Н О В И В: У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль» ), третя особа: ОСОБА_2 , про визнання припиненим договору поруки. Позовна заява мотивована тим, що 05 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено кредитний договір № 014/2563/81/60232, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в сумі 101 500 доларів США зі сплатою 13 % річних на строк до 05 вересня 2027 року. У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки від 05 вересня 2007 року. Позивач вказував, що відповідно до пункту 5.5 кредитного договору позичальник зобов`язалась достроково здійснити повернення кредиту, процентів та інших платежів, що визначені договором, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником умов договору та/або договорів застави/іпотеки, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту. Кошти мають бути повернені позичальником протягом 30 календарних днів з моменту надіслання кредитором на адресу позичальника відповідного листа-повідомлення. Зазначав, що 19 червня 2015 року банк звернувся до ОСОБА_2 із вимогою про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором № 114-0000/15-35944, в якій просив протягом не більш ніж 60 календарних днів з дати цієї вимоги здійснити дострокове погашення кредиту у повному обсязі разом зі сплатою процентів та пені. Також 07 вересня 2015 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду із позовом до позичальника ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначав, що згідно з пунктом 4.1 договору поруки порука припиняється, якщо банк в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання боргового зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Вказував, що АТ «Райффайзен Банк Аваль» скористалося своїм правом на дострокове стягнення кредитної заборгованості у відповідності до ст.1050 ЦК України, оскільки 19 червня 2015 року пред`явило вимогу до позичальника ОСОБА_2 . Вказує, що у зв`язку з цим АТ «Райффайзен Банк Аваль» був встановлений новий строк виконання боргового зобов`язання - 19 серпня 2015 року, а тому вважає, що банк повинен був звернутися до нього, як поручителя, з позовом про стягнення суми заборгованості протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання, тобто до 20 лютого 2016 року. Однак АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду із заявою про залучення ОСОБА_1 , як співвідповідача, у справі за позовом АТ «Райффагізен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором лише 22 серпня 2018 року, тобто з пропуском шестимісячного строку на право пред`явлення вимоги до поручителя, встановленого ч.4 ст.559 ЦК України. З урахуванням наведеного, позивач ОСОБА_1 просив визнати припиненою його поруку за договором поруки від 05 вересня 2007 року, укладеного на забезпечення кредитного договору № 014/2563/81/60232 від 05 вересня 2007 року. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції належним чином не дослідив доводи його позовної заяви про наявність підстав для визнання поруки припиненою. Зазначає, що зважаючи на те, що сторони у договорі поруки передбачили припинення поруки у випадку, якщо банк в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання боргового зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, то вважає, що порука все одно припинилася, оскільки строк виконання основного зобов`язання настав 17 серпня 2015 року, а відповідач подав до Солом`янського районного суду міста Києва заяву про залучення ОСОБА_1 у якості співвідповідача у справі про стягнення заборгованості лише 22 серпня 2018 року. Звертає увагу, що Солом`янський районний суд міста Києва відмовив у залученні до участі у справі ОСОБА_1 як співвідповідача, що підтверджується журналом судового засідання. Тому вважає, що відсутні підстави стверджувати, що АТ «Райффайзен Банк Аваль» до нього, як поручителя, пред`явило позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором. Крім того, вказує, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги строк позовної давності, оскільки позовна давність застосовується для звернення до суду з позовом за захистом порушеного права або інтересу. При цьому строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються, а тому вважає, що судом першої інстанції помилково ототожнено строк позовної давності для звернення до суду за захистом свого порушеного права чи законного інтересу зі строком дії поруки, який не є строком захисту порушеного права. Також вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин ч.4 ст.559 ЦК України у редакції, яка набрала чинності 04 лютого 2019 року, оскільки спірні правовідносини регулюються ч.4 ст. 559 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, так як порука припинилася ще 17 серпня 2018 року, тобто, до набрання чинності цими змінами. Крім того, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про існування заборгованості за кредитним договором, яка не підтверджується доказами у справі. Більше того, обставина існування заборгованості чи її відсутність жодним чином не стосується предмета спору у даній справі та не впливає на чинність поруки. Представник АТ «Райффайзен Банк Аваль» - адвокат Чеботарь Ж.С. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованим. Вказує, що у пункті 4.1 договору поруки сторони погодили, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором. Відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов`язань в повному обсязі. Також порука припиняється, якщо банк в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання боргового зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (ч.4 ст.559 ЦПК України). Отже, за домовленістю між банком і ОСОБА_1 було встановлено строк припинення поруки, а саме, до повного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором. Також було погоджено й встановлено термін пред`явлення вимоги до поручителя, а саме, в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання боргового зобов`язання. Зазначає, що позивач помилко відраховує строк настання виконання основного зобов`язання не з дати пред`явлення позову до позичальника ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором (дата надходження позову до суду 02 вересня 2015 року), а з дати вихідного номера зазначеного на досудовій вимозі, а саме, 19 червня 2015 року. Вказує, що банком 22 червня 2015 року було надіслано боржникам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вимоги про досудове врегулювання спору від 19 червня 2015 року, у зв`язку з чим кредитор змінив строк кредитування з 05 вересня 2027 року на 22 липня 2015 року. При цьому останнє погашення за договором кредиту відбулося 06 лютого 2015 року, тому банк, пред`явивши до суду позов про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , перервав строк позовної давності. Вказує, що згідно інформації з офіційного сайту Солом`янського районного суду міста Києва позовна заява АТ «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення заборгованості за кредитним договором у справі №760/16503/15-ц надійшла до суду 02 вересня 2015 року. Заяву від 14 серпня 2018 року про залучення ОСОБА_1 у якості співвідповідача у цивільній справі №760/16503/15-ц АТ «Райффайзен Банк Аваль» направило до суду засобами поштового зв`язку 16 серпня 2018 року, тобто у межах трирічного строку з дня настання строку виконання боргового зобов`язання. Вказує, що суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин ч.4 ст.559 ЦК України у редакції, яка набрала чинності 04 лютого 2019 року. Також суд дійшов вірного висновку про існування у позичальника ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач ОСОБА_1 подав відповідь на відзив представника АТ «Райффайзен Банк Аваль» - адвоката Чеботарь Ж.С., у яком у зазначає, що відзив на апеляційну скаргу є необґрунтованим та таким, що не спростовує доводів апеляційної скарги. Вказує, що доводи банку про наявність непогашеної заборгованості за кредитним договором не заслуговують на увагу, оскільки ця обставина не доведена. Наданий відповідачем розрахунок заборгованості не може прийматися судом до уваги як беззаперечний доказ, оскільки зроблений самим банком і не підтверджений первинними бухгалтерськими документами. До того ж існування заборгованості спростовано висновком незалежного експерта, яким було проведено судово-економічну експертизу. Вказаний висновок не оскаржений банком. Вказує, що питання стягнення заборгованості за кредитним договором не входить до предмету даного спору та не може розглядатися судом в рамках цієї справи. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності заявлених позовних вимог. Проте з даними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 05 вересня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль», укладено кредитний договір № 014/2563/81/60232, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в сумі 101 500 доларів США, зі сплатою 13 % річних на строк до 05 вересня 2027 року. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки від 05 вересня 2007 року, за яким останній зобов`язався солідарно відповідати перед банком за своєчасне та повне виконання зобов`язань позичальником, які виникають з умов кредитного договору від 05 вересня 2007 року № 014/2563/81/60232. Пунктом 4.1 договору поруки встановлено, що цей договір діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором. Порука припиняється, якщо кредитор в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (ч.4 ст.559 ЦК України). Наведене свідчить, що сторони дійшли згоди щодо встановлення строку дії поруки, який складає три роки з дня настання строку виконання основного зобов`язання, а отже, посилання позивача на припинення договору поруки від 05 вересня 2007 року з підстав пропуску банком шестимісячного строку для пред`явлення вимоги до поручителя є необґрунтованими. Аналогічних висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 10 липня 2019 року у справі 331/7492/15-ц (провадження № 61-2648св18). Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Згідно з ч.4 ст.559 ЦК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений її строк договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб`єктивне право кредитора. Строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а є строком існування зобов`язання поруки. Право кредитора й обов`язок поручителя після спливу строку поруки припиняються. А тому кредитор не може вчиняти жодних дій щодо реалізації його права, зокрема і застосування примусових заходів захисту в судовому порядку. Навіть якщо в межах строку поруки була пред`явлена претензія, і поручитель не виконав вказані у ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами строку поруки, оскільки із його закінченням відповідне право припинилося. Подібних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-6цс14. Підстав відступати від цього висновку не встановив і Верховний Суд у постанові від 10 липня 2019 року у справі № 2609/241024/12 (2-5831/12). За змістом ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до пункту 5.5 кредитного договору позичальник зобов`язався достроково здійснити повернення кредиту, процентів та інших платежів, що визначені договором, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником умов договору та/або договорів застави/іпотеки, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту. Кошти мають бути повернені позичальником протягом 30 календарних днів з моменту надіслання кредитором на адресу позичальника відповідного листа-повідомлення. Згідно з пунктом 6.5 кредитного договору сторони передбачили, що банк має право вимагати дострокового погашення позичальником заборгованості за договором кредиту. Таке дострокове погашення повинно бути здійснене позичальником, не пізніше 30 календарного дня з дня надіслання позичальнику відповідного повідомлення від кредитора з вимогою дострокового погашення. З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором, АТ «Райффайзен Банк Аваль» надіслало їй вимогу про досудове врегулювання спору від 19 червня 2015 року, у якій банк просив ОСОБА_2 протягом не більш ніж 60 календарних днів з дати цієї вимоги погасити сукупну заборгованість за кредитним договором, яка розрахована станом на 09 червня 2015 року, а саме: 69 495,92 доларів США - заборгованість за кредитом, 2 769,09 доларів США -заборгованість за відсотками (а.с.20). Тому відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України банк змінив строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором № 014/2563/81/60232 від 05 вересня 2007 року і таким строком є 18 серпня 2015 року (19 червня 2015 року + 60 днів). Колегія суддів не приймає до уваги доводи представника відповідача - адвоката Чеботарь Ж.С., що банком 22 червня 2015 року було надіслано позичальнику ОСОБА_2 та поручителю ОСОБА_1 вимоги про досудове врегулювання спору від 19 червня 2015 року, у зв`язку з чим банк змінив строк кредитування на 22 липня 2015 року, оскільки матеріали справи не містять доказів про надсилання АТ «Райффайзен Банк Аваль» позичальнику ОСОБА_2 вимогу про досудове врегулювання спору від 19 червня 2015 року саме 22 липня 2015 року. До того ж у досудовій вимозі від 19 червня 2015 року вказано, що 60-денний строк для погашення сукупної заборгованості за кредитним договором розпочинається саме з дати цієї вимоги, а не з дати її направлення. Посилання представника відповідача на те, що 22 червня 2015 року банком було надіслано поручителю ОСОБА_1 вимогу про досудове врегулювання спору від 19 червня 2015 року та надано докази такого відправлення, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки надсилання поручителю вимоги про досудове врегулювання спору не свідчить про реалізацію банком права на зміну строку виконання основного зобов`язання відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України банк та пункту 5.5 кредитного договору. Отже, починаючи з 19 серпня 2015 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» набуло право пред`явити позов до поручителя ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 014/2563/81/60232 від 05 вересня 2007 року протягом трьох років від дня настання нового строку виконання основного зобов`язання, тобто, до 19 серпня 2018 року включно. Проте із таким позовом до суду до поручителя ОСОБА_1 відповідач АТ «Райффайзен Банк Аваль» у строк до 19 серпня 2018 року не звернувся. Колегія суддів відхиляє доводи представника банку про те, що банком не пропущено строк пред`явлення вимоги до поручителя, так як 16 серпня 2018 року, тобто, у межах трирічного строку з дня настання строку виконання боргового зобов`язання АТ «Райффайзен Банк Аваль» направило на адресу Солом`янського районного суду міста Києва заяву від 14 серпня 2018 року про залучення ОСОБА_1 у якості співвідповідача у цивільній справі №760/16503/15-ц за позовом АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 014/2563/81/60232 від 05 вересня 2007 року, як необґрунтовані, виходячи з такого. Аналіз ч.4 ст.559 ЦК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а також абзацу другого пункту 4.1 договору поруки, свідчить про те, що строк дії поруки ОСОБА_1 за договором поруки від 05 вересня 2007 року не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні ч.4 ст.559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом трьох років від дня настання строку виконання основного зобов`язання. Отже, слід дійти висновку про те, що у даному випадку вимогу до поручителя ОСОБА_1 про виконання ним солідарно з боржником ОСОБА_2 зобов`язання за кредитним договором повинно бути пред`явлено банком в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом трьох років з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч.2 ст.1050 ЦК України. Подібні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, з якими погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18). З матеріалів справи вбачається, що у серпні 2015 року АТ «Райффайзен Банк Аваль звернулось до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до позичальника ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 014/2563/81/60232 від 05 вересня 2007 року (а.с.22-23). Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва заяву від 21 вересня 2018 року відкрито провадження у цивільній справі №760/16503/15-ц за позовом АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с.21). 16 серпня 2018 року АТ «Райффайзен Банк Аваль направило на адресу Солом`янського районного суду міста Києва заяву від 14 серпня 2018 року про збільшення позовних вимог та залучення ОСОБА_1 у якості співвідповідача у цивільній справі №760/16503/15-ц за позовом АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 014/2563/81/60232 від 05 вересня 2007 року (а.с.63-66). Встановлено, що протокольною ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва заяву від 02 жовтня 2018 року у задоволенні клопотання АТ «Райффайзен Банк Аваль» про залучення ОСОБА_1 у якості співвідповідача відмовлено, що підтверджується ксерокопією протоколу судового засідання від 02 жовтня 2018 року (а.с.45). При цьому колегія суддів враховує, що пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі. Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої та оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом. За змістом викладеного, позов вважається пред`явленим (в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства), якщо на підставі такої заяви судом було відкрито провадження у справі. Разом з тим, якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то такий позов не вважається пред`явленим. Подібні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 904/191/18. Отже, враховуючи, що протокольною ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання АТ «Райффайзен Банк Аваль від 14 серпня 2018 року про залучення ОСОБА_1 у якості співвідповідача у цивільній справі №760/16503/15-ц, то колегія суддів вважає, що АТ «Райффайзен Банк Аваль не пред`явило позовних вимог до поручителя ОСОБА_1 протягом чинності поруки ОСОБА_1 за договором поруки від 05 вересня 2007 року, укладеного між ним та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що порука ОСОБА_1 за договором поруки від 05 вересня 2007 року, укладеного між ним та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», є припиненою відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а тому позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст.264 ЦПК України наведених вище вимог закону, правових висновків Верховного Суду та встановлених обставин справи не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання припиненої поруки, яка виникла на підставі договору поруки, укладеного 05 вересня 2007 року між ним і ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 про визнання припиненим договору поруки з наведених вище підстав. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За подання позову до суду першої інстанції ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 768 грн 40 коп. (а.с.2), а за подання апеляційної скарги у розмірі 1 152 грн 60 коп. (а.с.140, 172). Оскільки апеляційний суд ухвалює нове рішення і позов ОСОБА_1 задовольняє, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 921 грн 00 коп. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргуОСОБА_1 задовольнити. Рішенння Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року - скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання припиненим договору поруки задовольнити. Визнати такою, що припинена порука ОСОБА_1 , яка виникла на підставі договору поруки, укладеного 05 вересня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_1 . Стягнути з акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 921 грн 00 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Судді: