Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 754/7533/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 754/7533/22 Суддя першої інстанції: Бондаренко О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 березня 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Степанюка А.Г., суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І., при секретарі - Масловській К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на проголошене о 09 годині 30 хвилин рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2023 року, повний текст якого складено 23 лютого 2023 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора ВМАЗ батальйону патрульної поліції в м. Білій-Церкві Управління патрульної поліції в Київській області Департаменту патрульної поліції капітана поліції Коломієць-Левчук Аліси Сергіївни, Головного управління Національної поліції у Київській області, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, - В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2022 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до інспектора ВМАЗ батальйону патрульної поліції в м. Білій-Церкві Управління патрульної поліції в Київській області Департаменту патрульної поліції капітана поліції Коломієць-Левчук Аліси Сергіївни (далі - Відповідач-1, Капітан поліції), Головного управління Національної поліції у Київській області (далі - Відповідач-2, ГУ НП у Київській області) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії БАБ №727876, якою застосовано до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляду штрафу у розмірі 510,00 грн, та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 05.09.2022 позовну заяву з додатками передано за підсудністю Білоцерківському міськрайонному суду Київської області. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21.11.2022 залучено до участі у справі в якості співвідповідача Департамент патрульної поліції (далі - Відповідач-3, Департамент). Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23.02.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що наявними у матеріалах справи документами підтверджується факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, а також дотримання Капітаном поліції порядку і процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що, по-перше, судом не було враховано ненадання Відповідачами доказів направлення відзиву на позов на адресу Позивача, а також копії відеозапису, що робить ці докази недопустимими, по-друге, суд залишив поза увагою, що наявний у матеріалах справи відеозапис зроблений за допомогою невідомого пристрою, не є безперервним, а сам відеозапис як електронний доказ не засвідчений в установленому законом порядку, по-третє, судом було порушено процесуальний порядок виклику свідка, а також не враховано, що інспектори поліції як посадові особи не вправі виступати свідками, по-четверте, розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся з численними порушеннями порядку і процедури, а Позивачу безпідставно було відмовлено Відповідачем-1 в отриманні правової допомоги, по-п`яте, з наявних у матеріалах справи документів неможливо встановити, що саме Позивач керував транспортним засобом. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2023 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 10.03.2023. У відзиві на апеляційну скаргу Департамент просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з мотивів і підстав, що повністю збігаються з висновками та аргументами суду першої інстанції. Відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надійшло. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2023 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.03.2023. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2023 задоволено клопотання Позивача про участь у розгляді справи у режимі відеоконференції. У судовому засіданні Позивач доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю з викладених у ній доводів і підстав. Відповідач-1 наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції. Позицію Відповідача-1 підтримав і представник Відповідача-3. Указані учасники справи не заперечували проти її розгляду під оголошення на всій території України повітряної тривоги. Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, Капітаном поліції було 20.08.2022 складено постанову серії БАБ №727876 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (а.с. 6; далі - оскаржувана постанова), якою до ОСОБА_1 за порушення п. 8.7.3 «ґ» Правил дорожнього руху України застосовано передбачене ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн. При цьому судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваної постанови стало те, що 20.08.2022 о 13:21 автомобіль «CHEVROLET LACEТTI», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », яким керував Позивач, за адресою: м. Біла Церква, перехрестя вул. Леваневського з вул. Митрофанова, здійснив проїзд на заборонений жовтий сигнал світлофора. На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 122, 245, 247, 251, 268, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України), ст. ст. 23, 31, 32, 40 Закону України «Про Національну поліцію», ст. ст. 14, 16 Закону України «Про дорожніх рух», а також Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР України), і Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 №1395 (далі - Інструкція), суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на підтвердження належними і допустимими доказами факту порушення Позивачем ПДР України. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке. Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством. Відповідно до ч. 2 ст. 126 Кодексу України проїзд на заборонний сигнал світлофора - тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань). Відповідно до ст. 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам. Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 затверджено Правила дорожнього руху. Відповідно до п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Згідно пп. «ґ» п. 8.7.3 Правил сигнали світлофора мають такі значення - жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів. Пунктом 8.11 ПДР України передбачено, що водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 цих Правил, не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху. Викладене свідчить, що за загальним правилом рух транспортних засобів у разі ввімкнення жовтого сигналу світлофора забороняється. Винятком з цього правила є неможливість зупинки транспортного засобу без використання екстреного гальмування. Матеріали справи, зокрема, відеозапис на DVD-диску (а.с. 59), свідчить, що автомобіль «CHEVROLET LACEТTI», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », яким керував ОСОБА_1 , мав об`єктивну можливість не вдаючись до екстреного гальмування зупинитися на заборонений жовтий сигнал світлофора, як це зробив автомобіль поруч. Натомість із відеозапису вбачається, що транспортний засіб, яким керував Позивач, навпаки прискорився. Викладене, на переконання судової колегії, дає підстави безумовно погодитися з висновками суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджується факт вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачене ч. 2 ст. 122 КпАП України. Посилання Апелянта на те, що судом першої інстанції не було враховано, що наданий до матеріалів справи відеозапис, який до того ж на адресу Позивача не направлявся, всупереч вимог КАС України не засвідчений як електронний доказ, а відтак є недопустимим, судова колегія оцінює критично. Відповідно до ч. 9 ст. 79 КАС України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Відповідач надав докази на диску, тобто в електронній формі, а тому не повинен був завчасно надсилати їх Позивачу. Указаний висновок відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 18.11.2021 у справі №0540/7665/18-а. Крім того, колегія суддів не погоджується з аргументами щодо порушення приписів ст. 99 КАС України в частині незасвідчення копії відеозапису електронним цифровим підписом. Так, згідно ч. 1, 2 ст. 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У постанові від 10.09.2020 у справі №751/6069/19 Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного кримінального суду зазначив таке: «Відповідно до ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV у випадку зберігання інформації на кількох електронних носіях кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Матеріальний носій - лише спосіб збереження інформації, який має значення тільки коли електронний документ виступає речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія. Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення. Долучений слідчим до матеріалів провадження в якості речового доказу DVD-R диск з відеозаписом обставин події був виготовлений у зв`язку із необхідністю надання інформації, яка має значення у кримінальному провадженні та є самостійним джерелом доказу похідним від інформації, що зберігається на комп`ютері в електронному вигляді у виді файлів. Таким чином, записаний на оптичний диск - носій інформації електронний файл у вигляді відеозапису є оригіналом (відображенням) електронного документу». Верховний Суд у вже згаданій вище постанові від 18.11.2021 у справі №0540/7665/18-а вважав цей висновок застосовним і до справи, що розглядається. Відтак, з урахуванням наведеної вище позиції Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачі надали суду оригінал електронного доказу, а тому не повинні був засвідчувати його відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України. Судова колегія також звертає увагу, що факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КпАП України, підтверджується також й показаннями допитаних у ході розгляду справи судом першої інстанції інспекторів поліції. Аналіз змісту цих показань також дає можливість обґрунтовано стверджувати, що керував автомобілем саме Позивач. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №161/5372/17 в якості недопустимості доказів у вигляді показань свідка - інспектора поліції, Позивачем не було враховано, що у цій постанові, вказуючи на неможливість підтвердження факту вчинення правопорушення лише свідченнями працівника поліції, суд касаційної інстанції підкреслив, що обставини, які підтверджуються показаннями свідка, повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі, тоді вони можуть бути визнані судом достовірними та достатніми для висновку про винуватість особи в тому чи іншому адміністративному правопорушенні. Отже, враховуючи, що показання працівників поліції узгоджуються з іншими наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, відеозаписом, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про підтвердження факту вчинення Позивачем правопорушення. Щодо доводів Апелянта про те, що судом було порушено процедуру залучення свідків, оскільки всупереч вимог ч. 3 ст. 92 КАС України клопотання про виклик свідка було подано представником відповідачів лише на другому судовому засіданні, судова колегія зазначає таке. Матеріали справи свідчать, що фактично вперше розгляд справи судом першої інстанції розпочато 26.01.2023, оскільки судові засідання, що були призначені на 08.12.2022 та на 22.12.2022, відкладалися спочатку за клопотанням представника відповідачів, а потім за клопотанням Позивача. При цьому, хоча клопотання про виклик свідків і було заявлено вже під час першого судового засіданні 26.01.2023, однак його задоволення судом першої інстанції зумовлено, насамперед, забезпеченням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, що є одним з основоположних принципів адміністративного судочинства. На відповідність такого висновку суду апеляційної інстанції обставинам справи вказує й те, що у цьому ж судовому засіданні Білоцерківським міськрайонним судом Київської області було задоволено клопотання Позивача про виклик в якості свідка ОСОБА_2 (а.с. 85). Приписи ст. 251 КпАП України визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 222 КпАП України органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, правил дорожнього руху (ч. ч. 1, 2, 3 ст. 122). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Із змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді та ч. 3 ст. 2 КАС України, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень адміністративний суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України. Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, автомобіль «CHEVROLET LACEТTI», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », яким керував Позивач, за адресою: м. Біла Церква, перехрестя вул. Леваневського з вул. Митрофанова, здійснив 20.08.2022 проїзд на заборонений жовтий сигнал світлофора, що належним чином відображено в оскаржуваній постанові, в якій до того ж вказано, що до неї додається запис з відеореєстратора, зміст якого було досліджено вище. Доводи Позивача про те, що долучений відеозапис здійснено на невідомий технічний засіб, що унеможливлює його використання відповідно до наказу МВС України від 18.12.2018 №1026, судова колегія вважає помилковими, оскільки цим нормативним актом не встановлено обсяг документів, якими б підтверджувався належний технічний стан відеореєстратора, а лише врегульовано порядок його розміщення і використання, а також спосіб і строк зберігання зафіксованої за його допомогою інформації. Можливе незабезпечення безперервності відеозапису у спірному випадку не може свідчити про незаконність оскаржуваної постанови, оскільки визначальним у межах спірних правовідносин є встановлення обставин руху транспортного засобу за заборонний жовтий сигнал світлофора. З приводу посилання Позивача на відсутність у матеріалах справи доказів направлення йому відзиву на позов, що взагалі унеможливлювало суд його враховувати, колегія суддів зауважує, що, по-перше, докази направлення відзиву було додано до нього (а.с. 50), по-друге, копію відзиву було отримано у приміщенні суду 22.12.2022 (а.с. 63), а відтак Білоцерківський міськрайонний суд Київської області забезпечив прав ОСОБА_1 як на ознайомлення з відзивом на позов, так і на подачу відповіді на відзив. У зв`язку з викладеним судова колегія вважає безпідставним твердження Апелянта про неможливість врахування судом першої інстанції відзиву на позов, поданого представником відповідачів. Щодо аргументів Апелянта на порушення Відповідачем-1 права Позивача на правову допомогу, а також порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, судовою колегією оцінюється критично з огляду на таке. Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 не заперечується, що Капітаном поліції було роз`яснено Позивачу, зокрема, право оскарження у судовому порядку рішень та дій працівників поліції, яким останній і скористався. Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.05.2015 №5-рп/2015 вказав, що скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Положеннями КпАП України, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення, у цьому випадку передбачено спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення. Тобто, провадження у справі про адміністративне правопорушення у порядку та за правилами, встановленими розділом ІV КпАП України, не здійснювалося. Оскаржувана постанова складена за місцем вчинення правопорушення, що відповідає приписам ч. 4 ст. 258 КпАП України. У розрізі наведеного судова колегія зауважує, що Європейський суд з прав людини в пункті 32 справи «Максименко проти України» обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов`язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи. Санкція ст. 122 КпАП України не передбачає застосування адміністративного арешту. Таким чином відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки як вже було підкреслено вище, Позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, відтак подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб`єкта владних повноважень. За таких обставин судова колегія вважає, що докази порушення Відповідачем-1 процедури винесення постанови про накладання адміністративного стягнення відсутні, а тому висновки суду першої інстанції щодо дотримання Капітаном поліції вимог КпАП України при розгляді справи про адміністративне правопорушення є обґрунтованими, що, з огляду на встановлені вище фактичні обставини, свідчить про те, що оскаржувана постанова є правомірною, прийнятою у межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, а тому не підлягає скасуванню. Помилкове зазначення у спірній постанові марки автомобіля «DAEWOO» замість «CHEVROLET», на переконання судової колегії, не може бути підставою для її скасування, оскільки всі інші зазначені у ній відомості дають можливість безпомилково ідентифікувати як транспортний засіб, так і водія, що вчинив адміністративне правопорушення. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів із висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. ст. 195, 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2023 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України. Головуючий суддя А.Г. Степанюк Судді Н.П. Бужак М.І. Кобаль Повний текст постанови складено та підписано 22 березня 2023 року.