Постанова Одеський апеляційний суд № 947/21185/20

Номер провадження: 22-ц/813/1108/23 Справа № 947/21185/20 Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В. Доповідач Князюк О. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.03.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Князюка О.В., суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П., за участю секретаря судового засідання - Дерезюк В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану через представника - адвоката Попова Володимира Борисовича, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори у місті Одесі Баранова Олена Володимирівна, про визнання недійсною заяву про відмову від спадщини та визначення додаткового строку для прийняття спадщини, - ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог Позивач - ОСОБА_1 29.07.2020 року звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори у місті Одесі Баранова Олена Володимирівна, про визнання недійсною заяву про відмову від спадщини та визначення додаткового строку для прийняття спадщини, в якій позивач просив суд: - визнати недійсним заяву від 02.11.2018 року про відмову ОСОБА_1 від спадщині за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - визначити додатковий строк терміном в два місяці для подачі нотаріусу заяви від ОСОБА_1 про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті чоловіка ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позову позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її чоловік ОСОБА_4 , якому при житті належало нерухоме майно: житловий будинок та земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 . Після смерті чоловіка відкрилась спадщина - спадкова справа № 83/2018, заведена державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори м. Одеса Барановою О.В. Спадкоємцями до майна померлого були: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 . Яке стверджувала позивачка, після смерті чоловіка, донька та син були згодні про вступ у спадщину тільки ОСОБА_3 . За наслідком чого, 02.11.2018 року вона подала нотаріусу заяву про відмову від спадщини. Однак, позивачка зазначила, що їй при посвідченні заяви, не було роз`яснено, що відповідно до ст. 1274 ЦК України вона може відмовитись від спадщини на користь іншої особи, оскільки б у разі дотримання нотаріусом положень закону, вона б відмовилась на користь доньки. Також, позивачка вказала, що відповідач ОСОБА_2 , проти існуючої між ними домовленості, 16.11.2018 року подав заяву про вступ у спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_4 , про що позивачці стало відомо на кінці січня 2019 року. За наслідком виявленої інформації, позивачка 19.02.2019 року подала заяву нотаріусу про видачу їй відповідно до ст. 60 СК України свідоцтва про власності на 1/2 частку будинку та земельної ділянки. Під впливом помилки та обману зі сторони відповідача ОСОБА_2 , та дій нотаріуса, яка не надала роз`яснень про можливість відмови від спадщині на користь інших спадкоємців, позивач відмовилась від спадщини, за наслідком чого вважає вказану відмову такою, що підлягає визнанню недійсною. Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом з посиланням про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною з підстав, встановлених статтями 225,229-231, 233 ЦК України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори у місті Одесі Баранова Олена Володимирівна (місцезнаходження: АДРЕСА_4), про визнання недійсною заяву про відмову від спадщини та визначення додаткового строку для прийняття спадщини - відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження обставин в обґрунтування вимоги про визнання оспорюваної заяви недійсною, за наслідком чого в цій частині позов є необґрунтованим, безпідставним, у зв`язку з чим у задоволенні цієї частини позову слід відмовити. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 15.04.2021 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу відповідно до вимог якої просить суд скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 року та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Узагальнені доводи особи, що подала апеляційну скаргу Апелянт зазначає, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його незаконним і необґрунтованим. Вказує, що в рішенні суду присутні неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильність оцінки матеріалів справи, порушення норм матеріального права. Зазначає, що підставою визнання правочину недійсним була ч. 1 ст. 229 ЦПК України а ні ст. 230 ЦПК України. З огляду на зазначене, суд першої інстанції в порушення норм процесуального права відмовив у задоволенні позову на підставі ст. 230 ЦК України, проте повивач вказує, що на вказану статтю не посилалася ні в позовній заяві, ані в судових дебатах. Апелянт вважає, що суд першої інстанції помилився у підставах для визнання відмови заяви від спадщини недійсною. ОСОБА_1 посилається на висновки Верховного Суду у справах № 334/122/16-ц, 273/1221/16-ц та273/173/16-ц. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30.04.2021 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану через представника - адвоката Попова Володимира Борисовича, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори у місті Одесі Баранова Олена Володимирівна (місцезнаходження: АДРЕСА_4), про визнання недійсною заяву про відмову від спадщини та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30.04.2021 року у складі колегії суддів: головуючого Князюка О.В., суддів Заїкіна А.П., Погорєлової С.О. справу було призначено до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду на 28.10.2021 року на 10:30 год. Розгляд справи було неодноразово відкладено, та призначено на 16.03.2023 року о 11:00 год. Учасники справи до суду не з`явилися, заяв та клопотань не подавали, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч. ч. 1, 2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у її якнайшвидшому розгляді, усвідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, наявності у справі достатніх матеріалів для її розгляду по суті, колегія суддів ухвалила справу розглянути за відсутності її учасників. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч. ч. 1, 2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у її якнайшвидшому розгляді, усвідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, наявності у справі достатніх матеріалів для її розгляду по суті, колегія суддів ухвалила справу розглянути за відсутності її учасників. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 5.05.1968 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 . За час перебування у шлюбі, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 мають спільних дітей: сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії серії НОМЕР_2 , та дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 . ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 74 років ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 . Внаслідок смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась спадщина до майна останнього, спадкоємцями першої черги за законом до майна якого були: дружина - ОСОБА_1 , дочка - ОСОБА_3 та син - ОСОБА_2 . Під час розгляду справи, ухвалою суду від 14.08.2020 року, було витребувано з Київської державної нотаріальної контори міста Одеси належним чином завірені копії матеріалів спадкової справи №82/2018, заведеної до майна ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . З матеріалів спадкової справи №82/2018 вбачається, що крім визначених спадкоємців, інші відсутні. Також, як вбачається з матеріалів спадкової справи, 02 листопада 2018 року до державного нотаріуса подала заяву про прийняття спадщини до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , його дочка - ОСОБА_3 за №159, та ІНФОРМАЦІЯ_5 син померлого - ОСОБА_2 , яка не посвідчена нотаріальна та складена в письмовій формі. Крім того, 02 листопада 2018 року дружиною ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме ОСОБА_1 була складена заява за №160 про відмову від спадщини, яка посвідчена державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори Барановою О.В.. Тієї ж дати, ОСОБА_1 була складена заява про відмову від одержання свідоцтва про право власності, оскільки у відповідності до статті 57 ЦПК України, спадкове майно: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був придбаний її чоловіком за власні кошти. Справжність підпису та дієздатність ОСОБА_1 були перевірені державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори Барановою О.В., під час складення вказаної заяви, про що свідчить підпис державного нотаріуса.

Мотивувальна частина Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК ). Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК ). У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права. Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (стаття 175 ЦПК України). Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсною її відмову від спадщини від 02 листопада 2018 року, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , як таку, що вчинена особою, введеною в оману іншою стороною правочину щодо обставин, що мають істотне значення, посилаючись на положення статей 225, 229-231 та 233 ЦК України. (а.с. 4). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанцій виходив із відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, на які позивач посилається у своїй позовній заяві. Зокрема, позивач не довела факту введення її в оману відповідачем під час написання заяви про відмову від прийняття спадщини, воля позивача відмовитися від прийняття спадщини після смерті бабусі втілена у заяві від 02 листопада 2018 року, поданій нотаріусу, і підтверджена її підписом, справжність якого не спростовано. У вказаній заяві позивач особисто вказала на роз`яснення нотаріуса про наслідки відмови від спадщини. Позивач не надала доказів існування між сторонами домовленості про розподіл спадщини, а також про існування обману під час написання позивачем заяви про відмову від прийняття спадщини. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанцій з огляду на наступне. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1273 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною та може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття. Виходячи зі змісту цієї статті, спадкоємець не має права ставити відмову від успадкування своєї частки у майні померлого власника в залежність від будь-яких умов чи застережень. Зазначеною нормою закону передбачено, що спадкоємець не може в обмін на відмову від прийняття спадщини вимагати отримання для себе або інших осіб будь-яких матеріальних чи нематеріальних благ. Згідно з частиною п`ятою статті 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231, 233 ЦК України. За змістом статей 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна зі сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України). Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: - по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; - по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у правовідносинах, породжених правочином; - по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Відповідно до статей 79, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Частиною 3 ст. 12 і ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з положеннями статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд зазначає, що позивачкою на підтвердження вказаних посилань не надано до суду жодного доказу, який би підтверджував будь-які дії ОСОБА_2 спрямовані на введення позивачки в оману під час складення оспорюваної заяви від 02.11.2018 року. Зазначені доводи позивачки також спростовуються текстом заяви ОСОБА_1 від 02.11.2018 року за №160, в якій остання підтвердила, що під час складення заяви вона, як спадкоємець за законом на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , усвідомлювала значення своїх дій та маючи можливість керувати ними, розуміючи обставини, що мають для неї істотне значення, без впливу насильства (фізичного чи психічного тиску) з боку інших осіб, за своєю справжньою волею відмовляється від спадщини за законом. Також суд відхиляє доводи позивачки, що між нею та відповідачами існувала будь-яка домовленість з приводу прийняття спадщини, оскільки такі обставини не підтверджені жодним доказом та не знайшли підтвердження під час розгляду справи як в суді першої так і апеляційної інстанції. Суд також вважає безпідставними доводи позивачки стосовно того, що під час складення спірної заяви, їй державним нотаріусом не було роз`яснено її право відмовитись від спадщини на користь третьої особи у відповідності до статті 1274 ЦК України. У заяві від 02.11.2018 року за №160, ОСОБА_1 особисто підтвердила, що їй державним нотаріусом роз`яснено, що її заява про відмову від спадщини за законом є безумовною та беззастережною, але може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття. Зміст ст. 225 (правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними), ст. 229 (правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки), ст.230 (правові наслідки вчинення правочину під впливом обману), ст. 231 (правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства), ст. 233 (правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини), ст. ст. 1273,1274 (відмова від прийняття спадщини), ст. 1275 (правові наслідки відмови від прийняття спадщини) Цивільного кодексу України їй секретарем роз`яснено. Отже, як вбачається, ОСОБА_1 під час складення оспорюваної заяви про відмову від прийняття спадщини, було роз`яснено положення статті 1274 ЦК України, а саме право відмови від прийняття спадщини на користь іншої особи, а також правові наслідки відмови від прийняття спадщини врегульовані статтею 1275 ЦК України, що підтверджено особисто позивачкою у оспорюваній нею заяві від 02.11.2018 року. За наслідком чого суд доходить до висновку, що ОСОБА_1 усвідомлюючи значення своїх дій та маючи можливість керувати ними, розуміючи обставини, які мають для неї істотне значення, відмовилася від прийняття спадщини після смерті чоловіка - ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , за наслідком чого склала особисто заяву від 02.11.2018 року про відмову від прийняття спадщини не перебуваючи зокрема під впливом насильства та оману, а також розуміючи право відмови від прийняття спадщини на користь іншої особи та наслідки відмови від прийняття спадщини врегульовані статтею 1275 ЦК України. Також, як вбачається, Правом на відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини позивачка у визначений законом строк не скористалася. Зміна думки позивачкою щодо відмови від спадщини у зв`язку з невиконанням певних домовленостей у подальшому відповідачем (майже через два роки) не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання такої відмови недійсною. Недійсність правочину є тією рисою, що притаманна правочину у момент його вчинення, а не у зв`язку з обставинами, що виникли пізніше. Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 23 січня 2020 року справа №705/2897/16, провадження №61-21641св18. Судом встановлено, що 02 листопада 2018 року звернулася до нотаріуса з заявою про відмову від прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом. Також встановлено, що державним нотаріусом роз`яснено право відкликати цю заяву у строк, встановлений статтею 1273 ЦК України, а також роз`яснено юридичні наслідки такої відмови. Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 у порушення статей 80, 81 ЦПК України не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту подання останньою заяви про відмову від прийняття спадщини під впливом обману з боку відповідача, не довела обставин, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину, не підтвердила наявності умисних дій відповідача. З урахуванням зазначеного, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання недійсною заяви про відмову від спадщини. Доводи апеляційної скарги про те, що судом ухвалено оскаржуване судове рішення при відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: чи має місце обман, якщо одна зі сторін діє за вказівкою іншої сторони, будучи переконана іншою стороною, що не втратить належного їй майна, і вчиняє дії, якими по суті передає іншій стороні своє майно, є безпідставними, оскільки своє волевиявлення на передачу спадкового майна ОСОБА_1 висловила у заяві, поданій нотаріусу, яка містить її підпис. Разом із тим, підстава, на яку посилається позивач, для визнання заяви про відмову від спадщини недійсною, а саме: введення її в оману, вчинення під впливом тяжкої обставини, у зв`язку з помилкою , внаслідок не усвідомлення своїх дій відповідно з посиланням на ст.ст. 225, 229-231, 233 ЦК України та не знайшла свого підтвердження, а тому відсутні підстави вважати, що судом неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Наведені в апеляційній скарзі доводи загалом аналогічні викладеним в позовній заяві, зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації"). Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на висновки Верховного Суду у справах № 334/122/16-ц, 273/1221/16-ц та273/173/16-ц. оскільки вони викладені за обставин які не є тотожними даній справі. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (зокрема, постанова Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19) З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення буде складено 21.03.2023 року. Головуючий: О. В. Князюк Судді: А. П. Заїкін О.М. Таварткіладзе