Постанова 4824 № 753/15202/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 753/15202/21 № апеляційного провадження: 22-ц/824/1826/2023 Головуючий у суді першої інстанції: Коренюк А.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А. 14 березня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Семенюк Т.А. Суддів: Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М., при секретарі - Максюк І.Г., розглянувши в судовому засіданні в м. Києві, справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 травня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі її законного представника ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення,- В С ТА Н О В И В : У липні 2021 року позивач звернулась до суду з даним позовом, посилаючись в обґрунтування вимог на те, що вона одноособово відповідно до Договору дарування квартири від 14 вересня 2006 року на праві власності володіє квартирою АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі зареєстрована відповідачка - неповнолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якої є її племінник (відповідач) ОСОБА_4 , який 07.10.2019 року поза її волею та згоди, як власника квартири, зареєстрував свою дочку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 згідно рішення суду від 23.03.2021 року був виселений зі спірної квартири. Неповнолітня ОСОБА_2 ніколи у квартирі не проживала, її речей у квартирі немає, проживає вона зі своїми батьками за іншою адресою, натомість її батько, як законний представник, у категоричний спосіб заперечує приймати участь у сплаті комунальних послуг за дочку, як за зареєстровану особу спірної квартири, проте не вживає заходів для зняття з реєстраційного обліку у зв`язку, із чим вона вимушена сплачувати за неї, як за зареєстровану особу, комунальні послуги, що впливає на її бюджет. Вважає, що відповідач не має права користування цим житлом, і за правилом захисту права власності на таке житло, у зв`язку із чим просила суд усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з квартири АДРЕСА_1 . Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 травня 2022 року в задоволенні позовних вимогОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, вважаючи, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що у квартирі, що належить позивачу на праві власності, зареєстрована неповнолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком якої є її племінник - ОСОБА_3 , тобто відповідачка є її двоюрідною онукою, яка у відповідності до ст. 64 ЖК України не є членом сім`ї апелянта, у зв`язку із чим вважає, що з 14.09.2006 року (дати укладання договору дарування) право на користування відповідачкою спірною квартирою припинилося та вона підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судом апеляційної інстанції залучено до участі у праві 3-тю особу - Орган опіки та піклування Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації. Судом встановлено, що згідно договору дарування серії ВЕА № 871020 від 14.09.2006 pоку, що посвідчений державним нотаріусом 21-ї Київської державної нотаріальної контори Жуленко О.В., ОСОБА_1 , на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 . Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №236680026 від 11.12.2020 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано ОСОБА_1 , 07.12.2020 року. Вказана квартира складається з двох житлових кімнат житловою площею 30,3 кв.м., загальною площею 52 кв.м. Судом встановлено, що сторони перебувають у родинних відносинах: законний представник відповідача ОСОБА_3 є племінником позивача, а малолітня ОСОБА_2 , - онукою. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 , який на той час був зареєстрованим мешканцем спірної квартири, поза волею та згоди позивача, як власника квартири, зареєстрував свою дочку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у спірній квартирі. Також у квартирі зареєстрована ОСОБА_5 - колишній власник. ОСОБА_3 , згідно рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23.03.2021 року був виселений зі спірної квартири (а.с. 9-10). Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості та недоведеності. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Виходячи із засад ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до положень ч.2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. За змістом вказаної норми особа, яка вважає, що її право порушене, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який, як правило, визначається спеціальним законом (Цивільний Кодекс чи інший акт цивільного законодавства), що регламентує конкретні цивільні правовідносини. Відсутність порушеного права, чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, способам,визначеним законодавством є підставою для відмови у позові. Право дитини на житло передбачено Конвенцією «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року (із змінами, схваленими резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 12 грудня 1995 року). Відповідно до статті 7 Конвенції «Про права дитини» дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов`язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства. Згідно із статтею 16 цієї Конвенції жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання. Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом (частина третя статті 27 Конвенції «Про права дитини»). Відповідно до статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Орган опіки та піклування зобов`язаний здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів і забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення. У пунктах 8, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК України, і обов`язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини. Разом з тим рішення не повинно містити зайвої деталізації, яка не має правового значення в даній справі, а також незрозумілих словосполучень, занадто довгих речень, через які викладення фактичних обставин важко сприймається. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як вбачається з висновку Дарницької районної в місті Києві державній адміністрації, орган опіки та піклування Дарницького району м. Києва вважає за недоцільне виселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з квартири АДРЕСА_1 . Судом першої інстанції встановлено, що малолітня ОСОБА_2 була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 за місцем реєстрації батька - ОСОБА_3 , проте, з часу реєстрації в спірній квартирі не проживала. Виселення жособи з житлового приміщення, в якому вона не проживає, а отже і не створює власнику перешкод у користуванні його власністю в розумінні ст. 391 ЦК України, не передбачено житловим та цивільним законодавством та суперечить суті спірних правовідносин. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрована та проживає в АДРЕСА_2 , та належними та допустимими доказами не підтвердила факту того, що реєстрацією малолітньої ОСОБА_2 у спірній квартирі АДРЕСА_1 , порушуються її права на вільне володіння, користування чи розпорядження квартирою, що є процесуальним обов`язком позивача (статті 12, 81 ЦПК України). З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлене з дотриманням норм чинного законодавства, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на їх правильність, та не вбачає підстав для скасування рішення суду. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 травня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст виготовлено 16 березня 2023 року. Головуючий Судді