Постанова 4824 № 364/1041/21

справа № 364/1041/21 головуючий у суді І інстанції Ткаченко О.В. провадження № 22-ц/824/2516/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 08 березня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Мостової Г.І., суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.С., за участі секретаря судового засідання: Сердюк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Володарського районного суду Київської області від 30 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільгосптехніка Нова» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування його державної реєстрації, - в с т а н о в и в : У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Володарського районного суду Київської області із позовом до ТОВ «Сільгосптехніка Нова», у якому просила суд: визнати недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Сільгосптехніка Нова» на земельну ділянку площею 8,4798 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право власності на яку посвідчено державним актом серії ЯД № 701288 та скасувати його державну реєстрацію. Позов обгрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Родосільської сільської ради, площею 8,4798 га. Тривалий час позивач передавала указану земельну ділянку в оренду з подальшим переукладенням договорів оренди з відповідачем. Останній раз позивач переукладала договір оренди з відповідачем у 2014 році. При цьому позивач підписала останню сторінку договору та з його повним текстом ознайомлена не була, відповідачем не було надано їй зареєстрованого договору оренди землі, та позивач зазначає, що такі дії відповідача призвели до порушення умов договору оренди землі, порушення терміну дії договору, порушення строків щорічної виплати орендної плати, ненадання позивачу інформації про проведення сівозмін, тому позивач просила суд задовольнити позовні вимоги. Рішенням Володарського районного суду Київської області від 30 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено неправомірності дій відповідача щодо укладення договорів оренди землі та не надано доказів його умисної бездіяльності щодо цього. Позивач посилалась як на підставу задоволення позовних вимог, що вона не ознайомилась із договорами оренди які підписувала, однак в судовому засіданні не спростовувала того, що договори оренди укладала особисто. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Володарського районного суду Київської області від 30 серпня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції піл час ухвалення оскаржуваного рішення не врахував, що відповідач не надав розрахунку, який вимагав позивач у судовому засіданні, щодо розміру нарахування орендної плати щорічно позивачці з моменту укладання нібито ним додаткової угоди, оскільки орендна плата не може бути нижчою ніж передбачено законом та підзаконними актами. Суд першої інстанції узаконив незаконну додаткову угоду оренди земельної ділянки 8,5 га за 110 000 грн на 49 років.? Відповідач свідомо під час укладання додаткової угоди, скориставшись скрутним матеріальним положенням позивачки, ввівши її в оману, не надавши її та вилучивши оригінали земельних актів, пролонгував собі оренду земельної ділянки на 49 років, виплативши одноразову виплату позивачу розмір, якої встановив сам відповідач. Відповідач, повідомлений належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив. Від позивача ОСОБА_1 до Київського апеляційного суду надійшло клопотання про перенесення судового засідання, яке призначене на 08 березня 2023 року, на іншу дату у зв`язку з тим, що вона захворіла та наявна підозра на COVID-19, що погіршило стан її здоров`я. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Оскільки до клопотання позивача не надано жодного доказу, який би підтверджував поважність причин для перенесення розгляду справи, які зазначені у клопотанні, тому за наявності доказів про належне повідомлення позивача, апеляційний суд вважає за можливе провести розгляд справи за її відсутності. Колегія апеляційного суду, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про таке. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 19 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Сільгосптехніка Нова» укладений договір оренди землі, на земельні ділянки загальною площею 8,4798 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право власності на яку посвідчено державним актом серії ЯД № 701288, а саме: земельну ділянку площею 4,2399 га кадастровий номер 3221687200:02:005:0003 та земельну ділянку площею 4,2399 га кадастровий номер 3221687200:02:005:0004 (а.с. 28-35). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15 ЦК України, частина 1 статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі). У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина 3 статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов). Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину. Звертаючи до суду з позовом про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування його державної реєстрації, позивач зазначила про те, що під час укладення оспорюваного договору вона не ознайомилася з його повним текстом, що призвело до таких наслідків: порушення умов договору оренди землі, порушення терміну дії договору, порушення строків щорічної виплати орендної плати, ненадання позивачу інформації про проведення сівозмін. У своєму позові ОСОБА_1 посилається на статтю 32 Закону України «Про оренду землі», яка регулює припинення договору оренди землі шляхом його розірвання, а також статтю 651 ЦК України, якою визначено підстави для зміни або розірвання договору. Відповідно до висновку Верховного Суду, зробленого у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 742/3238/17, у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia (суд знає закони), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на норму права, що є значно конкретизованим, аніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду відображається в судовому рішенні, зокрема, в його мотивувальній і резолютивній частинах. Встановивши зміст правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначаючи правову норму, яка підлягає застосуванню до указаних правовідносин у межах заявлених позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд не вбачає підстав для визначення та застосування правової норми, що регулює визнання правочину недійсним, оскільки доводи ОСОБА_1 стосуються порушення відповідачем умов договору, терміну його дії, строків щорічної виплати за оренду та ненадання позивачу інформації про проведення сівозмін. Стаття 32 Закону України «Про оренду землі» та стаття 651 ЦК України до вказаних правовідносин не можуть бути застосовані, оскільки позовні вимоги позивача стосуються саме визнання правочину недійсним, а не його розірвання Зміна намірів позивача і її ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, або можливе невиконання орендарем (відповідачем) умов договору не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв`язку з їх необґрунтованістю. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції у суду апеляційної інстанції відсутні. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, ­- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Володарського районного суду Київської області від 30 серпня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Г.І. Мостова Судді Р.В. Березовенко О.Ф. Лапчевська