Постанова 4824 № 364/782/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 364/782/20 Головуючий у 1 інстанції: Ткаченко О.В. провадження №22-ц/824/5417/2021 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 14 квітня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Музичко С.Г., Болотова Є.В., при секретарі Панчошній К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Володарського районного суду Київської області від 18 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Аромат», фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Володарська селищна рада Київської області, про визнання права власності на нерухоме майно, - в с т а н о в и в : У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив визнати за ним право власності на об`єкти нерухомості господарських будівель, а саме: вежу «1» приміщення, нежитлові приміщення «2» приміщення, убиральня «1» приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язати Дочірнє підприємство «Аромат» та Володарську селищну раду Київської області провести поділ загальної площі, що є під будівлями сирзаводу ДП «Аромат» на дві, з виділенням земельної ділянки під спірними будівлями, орієнтовний розмір площі складає 0,7084 га. Вимоги обґрунтовував тим, що він допомагав реалізовувати будівельні матеріали ОСОБА_2 , з яким домовився про передачу йому ( ОСОБА_1 ) у власність спірних споруд, оплативши обумовлену суму у розмірі 56 000 гривень ОСОБА_2 , однак як зазначав позивач, відповідачами було порушено умови договору, тому ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на зазначені споруди та земельну ділянку. Рішенням Володарського районного суду Київської області від 18 січня 2021 року в задоволенні позову відмовлено повністю. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового по суті позовних вимог. Скаргу обгрунтовував тим, що суд першої інстанції проігнорував, як письмові так і усні докази, надані позивачем, а також не звернув уваги на те, що акт виконаних робіт був підписаний третіми особами, які своїм підписом засвідчили цей доказ. Зазначав, що суд першої інстанції помилково встановив, що «відповідач-2 не був уповноважений на вчинення таких дій, як відчуження нерухомого майна, що стверджено дорученням від 27 липня 2018 року», однак таке твердження зовсім не відповідає дійсності, так як в даній довіреності чітко зазначено «для виконання будь-яких інших необхідних питань». Вказував, що судом проігноровано ст.328 ЦК України, а саме, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом. З метою набуття право власності на оспорювані приміщення позивач вчинив дії, які не заборонені законом, а тому звернувся до суду з цим позовом. Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ч. ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем та його представником не було надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_2 відчужив на користь позивача спірні нерухомі об`єкти, та того, що відповідач ОСОБА_2 не був уповноважений на вчинення таких дій, як відчуження нерухомого майна, що підтверджено дорученням від 27 липня 2018 року. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Встановлено, що ОСОБА_2 , як фізична особа-підприємець, проводив роботи, пов`язані з реструктуризацією належних ДП «Аромат», об`єктів нерухомого майна, а саме, нежитлових будівель та водонапірної башні, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі довіреності від 27 липня 2018 року (а.с.5, 10). Позивач зазначав, що він надавав приміщення відповідачу ОСОБА_2 для проживання, про що надав відповідний акт про надання приміщення в оренду від 05 березня 2019 року, в якому зазначено, що ОСОБА_2 зобов`язується оформити та передати ОСОБА_1 два приміщення, які знаходяться з правої сторони при вході на територію заводу, туалету сир заводу, проте зазначений акт ОСОБА_2 не підписувався (а.с.7). Крім того позивач надав товарний чек №39 на водонапірну башню ємністю 20 тон в кількості 1 штука, вартістю 56 000 гривень, в якому не зазначено дату видачі, ким та кому видано вказаний товарний чек (а.с.8). Також позивачем до матеріалів позовної заяви приєднано копію розписки від 05 січня 2019 року, в якій зазначено, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 завдаток за водонапірну башню в сумі 600 доларів США (а.с.9). Позивач зазначав, що він домовився з відповідачем ОСОБА_2 , який діяв як фізична-особа підприємець на підставі довіреності від дочірнього підприємства «Аромат», про передачу ОСОБА_1 у власність спірних нежитлових будівель, та зазначив, що обговорену суму ним було сплачено відповідачу в повному розмірі, однак будівлі у власність йому передано не було, тому підтримав позовні вимоги та просив визнати за ним право власності на об`єкти нерухомості (господарські будівлі) та земельну ділянку під спірними будівлями. Представник третьої особи 26 листопада 2020 року подав до суду пояснення щодо позовної заяви, в якій вказав, що позивач ОСОБА_1 до Володарської селищної ради Київської області з питанням щодо поділу спірної земельної ділянки не звертався, тому згідно чинного законодавства ОСОБА_1 після набуття права власності на нерухомі об`єкти має право звернутися до Володарської селищної ради із заявою про поділ земельної ділянки, тому враховуючи вищевикладене, представник Володарської селищної ради заперечував проти задоволення позовних вимог. Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення. Частиною 5 та 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Згідно зі ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. За статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом. Згідно зі ст.334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Згідно з вимогами ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст.656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. За ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Згідно зі ст.665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред`явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу. Відповідно до ст.666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві. За ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Судом вірно зазначено, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін. Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем та його представником не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 відчужив на користь позивача спірні нерухомі об`єкти та того, що ОСОБА_2 не був уповноважений на вчинення таких дій, як відчуження нерухомого майна. З огляду на вищенаведене, за відсутності належних та допустимих доказів порушення вимог чинного законодавства чи порушення майнових прав позивача, суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Володарського районного суду Київської області від 18 січня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 19 квітня 2021 року. Головуючий: Судді: