Постанова 4811 № 2-1850/11

Справа № 2-1850/11 Головуючий у 1 інстанції: Юрків О.Р. Провадження № 22-ц/811/3121/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 березня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Ванівського О.М., суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О. секретаря: Назар Х.Б. з участю: апелянта ОСОБА_1 та її представника адвоката Сех Ю.З., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , за участі третіх осіб: Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради про встановлення порядку користування земельною ділянкою,- в с т а н о в и в: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , за участі третіх осіб: Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради про встановлення порядку користування земельною ділянкою. В обґрунтування позовних вимог покликалась на те, що їй на праві власності належить 1/4 частина житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 22.11.1972 року. Відповідно до свідоцтва про право власності на будівлі від 06.08.1954 р. № 1578, домоволодіння на АДРЕСА_1 повністю належало ОСОБА_8 . В подальшому, ОСОБА_8 продала 1/2 будинку ОСОБА_9 . Після цього, 04.06.1959 р. співвласники будинку уклали між собою договір конкретного користування будинком з якого вбачається, що в користування ОСОБА_8 перейшла частина будинку, яка складається з чотирьох кімнат на другому поверсі та однієї кухні на першому. З даного договору можна зробити висновок, що співвласники (кожному з яких належала 1/2 будинку) фактично досягли згоди щодо належності кожному з них конкретної частки в будинку. Таким чином, у власності ОСОБА_8 залишились всі приміщення на другому поверсі. ОСОБА_1 зазначала, що 22.11.1972 року ОСОБА_8 продала їй 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 . Позивачка зазначала, що перед укладенням даного договору ОСОБА_8 звернулась з письмовою заявою до нотаріальної контори, яка в подальшому посвідчила договір. В цій заяві ОСОБА_8 вказала про те, що вона хоче оформити договір купівлі-продажу належних їй на праві власності 2-х кімнат і коридору на другому поверсі жилого будинку АДРЕСА_1 , вказаних на поверховому плані МБТІ від 3/9 1970 р. під № 1-6, площею 11,00 кв. м, № 1-7, площею 3,80 кв. м, № 1-8, площею 13,80 кв. м з відповідною частиною горища і підвалу. ОСОБА_1 зазначає, що з 1972 року по даний час вона проживає та використовує саме ці кімнати та приміщення. Відповідно до рішення Львівської міської Ради депутатів трудящих від 22.03.1954 р. №390 г за будинком АДРЕСА_1 , що знаходиться в особистому користуванні ОСОБА_8 залишено в користуванні присадибну ділянку площею 1450,0 кв. м. Враховуючи те, що згоди між співвласниками щодо порядку користування спірною земельною ділянкою не досягнуто, ОСОБА_1 вирішила звернутись за захистом свого права до суду. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 01 листопада 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , за участі третіх осіб: Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради про встановлення порядку користування земельною ділянкою відмовлено за безпідставністю позовних вимог. Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, та неповним з`ясуванням усіх обставин справи. Зокрема покликається на те, що висновок суду про відсутність виникнення у позивача права власності на відповідну частку будинку не відповідає обставинам справи, оскільки набуття права власності підтверджується Договором купівлі продажу, а також Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 27.12.2011 року, яким їй було визначено конкретні приміщення, якими вона має право користуватися. Звертає увагу на те, що з метою визначення фактичного користування земельною ділянкою співвласниками будинку, розроблення варіантів користування земельною ділянкою та встановлення земельного сервітуту, у разі необхідності, ухвалою Галицького районного суду міста Львові від 26.10.2018 року в даній цивільній справі призначено повторну судову земельно-технічну експертизу. Предметом дослідження експертизи було визначення варіантів фактичного користування земельною ділянкою, оскільки встановлення меж між сусідніми ділянками не може бути предметом дослідження судового експерта із виконання земельно-технічних експертиз. 3 урахуванням викладеного, нею було обрано Варіант № 2, який відповідає принципу балансу інтересів сторін, співвласників будинку, не суперечить інтересам відповідає порядку фактичного користування земельною ділянкою, з урахуванням багаторічних насаджень дерев і кущів кожним із землекористувачів. Вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення в даній справі неправильно застосував норми матеріального права, оскільки застосував закон, який не підлягає застосуванню. В рішенні суд посилається на норми Земельного Кодексу України, які не стосуються визначення порядку користування земельною ділянкою, а регулюють питання здійснення права власності щодо земельної ділянки. Зокрема, в рішенні суду зазнаються ст. 79-1 ,87, 88, 120 ЗК України, які стосуються права спільної часткової власності на земельну ділянку, права учасника спільної часткової власності на виділення належної йому частки зі складу земельної ділянки, отримання земельної ділянки у власність і т.д., однак, предметом судового розгляду в суді першої станції не було визнання права власності. Вимоги про поділ чи визначення меж земельної ділянки в натурі не заявлялись. Позивач звернулась до суду лише з вимогою про визначення порядку користування земельною ділянкою, оскільки співвласники не можуть вирішити дане питання за спільною згодою в позасудовий спосіб. Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_1 та її представника адвоката Сех Ю.З. на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог першої інстанції виходив з того, що встановлення порядку користування земельною ділянкою з врахуванням висновку експерта №1178/18-22 від 28.12.2019 року, неможливе оскільки в ньому враховані невірні вихідні дані щодо розміру спірної земельної ділянки, а право власності у майні, від якого залежить визначення порядку користування земельною ділянкою не зареєстровано сторонами. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне. Матеріалами справи та судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , кожній з 09 липня 1958 року належала 1/2 ідеальна частина будинку (під літ.А-2) АДРЕСА_1 . Договір посвідчений Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації 29 липня 1958 року по реєстру № 10-7201 (довідка ЛМБТІ №283 від 30.07. 1958 року). За будинком АДРЕСА_1 згідно з рішенням Виконкому Львівської міської Ради депутатів трудящих №390 від 22 березня 1954 року було надано в користування земельну присадибну ділянку площею 1450,0 кв. м. Саме після укладення та реєстрації договору купівлі-продажу ідеальної 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 відбулося виникнення спільної часткової власності на будівлю та відбувся первинний поділ присадибної земельної ділянки між співвласниками ОСОБА_10 та ОСОБА_9 по 1/2 частині кожній. З 1958 р. до своєї смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_9 користувалася ідеальною половиною присадибної ділянки площею 725 кв.м. На даний час зазначеною присадибною земельною користується спадкоємець ОСОБА_9 - ОСОБА_2 27 вересня 2016 року, ОСОБА_2 прийняла спадщину за заповітом згідно з яким ОСОБА_9 заповіла позивачу все своє майно. Частиною присадибної земельної ділянки, яка була в користуванні ОСОБА_10 користуються ОСОБА_11 на підставі договору купівлі-продажу 1/4 будинку АДРЕСА_1 . (під літ. А-2), посвідченого Третьою Львівською державною нотаріальною конторою від 22.11. 1972р. за №9720 та ОСОБА_12 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом 1/4 будинку (підліт.А-2) виданого Третьою Львівською державною нотаріальною конторою від 15.04. 1977р. за №4950 . Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 27.12.2011 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22.10.2012 року позов ОСОБА_9 задоволено. Виділено ОСОБА_9 в натурі належну їй частку у праві спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_9 право власності на приміщення кухні площею 17,7 кв.м., позначене на поверховому плані літерою 1-1, житлової кімнати площею 17,6 кв.м., позначене на поверховому плані літерою 2-2, житлової кімнати площею 12,6 кв.м., позначене на поверховому плані літерою 2-3, житлової кімнати площею 12,7 кв.м., позначене на поверховому плані літерою 2-4, комори площею 16,5 кв.м, позначене на поверховому плані літерою V та на приміщення частини комори площею 8,9 кв.м, позначене на поверховому плані літерою VІ, що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_13 та ОСОБА_1 право спільної часткової власності в рівних частках (по 1/2) на приміщення житлової кімнати площею 14,1 кв.м., позначене на поверховому плані літерою 1-3, житлової кімнати площею 12,7 кв.м., позначене на поверховому плані літерою 1-5, житлової кімнати площею 13,2 кв.м., позначене на поверховому плані літерою 3-2, житлової кімнати площею 14,4 кв.м., позначене на поверховому плані літерою 3-3, коридору площею 2,3 кв.м., позначене на поверховому плані літерою 1-2, комори площею 1,6 кв.м., позначене на поверховому плані літерою 1-4, коридору площею 4,0 кв.м., позначене на поверховому плані літерою 3-1, сходової клітки площею 11,2 кв.м., позначене на поверховому плані літерою ІХ, сходової клітки площею 11,5 кв.м., позначене на поверховому плані літерою Х, сходової клітки площею 5,5 кв.м., позначене на поверховому плані літерою ІІ, комори площею 4,4 кв.м., позначене на поверховому плані літерою І, частину приміщення комори площею 14,1 (4,9 + 9,2) кв.м., позначене на поверховому плані літерою VІ, приміщення коридору, позначене на поверховому плані літерою ІІІ, та комори, позначене на поверховому плані літерою ІV (об`єднані), площею 16,8 кв.м., що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_13 на користь ОСОБА_9 грошову компенсацію в розмірі 41.746 грн. Зобов`язано ОСОБА_13 не чинити ОСОБА_9 перешкод у користуванні приміщенням кухні, позначеної на поверховому плані літерою 1-1 площею 17,7 кв.м, що знаходиться на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 . Виселено ОСОБА_13 з приміщення кухні, позначеної на поверховому плані літером 1-1 площею 17,7 кв.м, що знаходиться на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 . Позов ОСОБА_1 про встановлення порядку користування спільною частковою власністюзадоволено. Виділено в користування ОСОБА_1 приміщення житлової кімнати площею 13,2 кв.м., позначене на поверховому плані літерою 3-2, житлової кімнати площею 14,4 кв.м., позначене на поверховому плані літерою 3-3, коридору площею 4,0 кв.м., позначене на поверховому плані літерою 3-1, сходової клітки площею 5,5 кв.м., позначене на поверховому плані літерою ІІ, комори площею 4,4 кв.м., позначене на поверховому плані літерою І, частину приміщення комори площею 14,1 (4,9 + 9,2) кв.м., позначене на поверховому плані літерою VІ, що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 . Виділено в користування ОСОБА_13 приміщення житлової кімнати площею 14,1 кв.м., позначене на поверховому плані літерою 1-3, житлової кімнати площею 12,7 кв.м., позначене на поверховому плані літерою 1-5, коридору площею 2,3 кв.м., позначене на поверховому плані літерою 1-2, комори площею 1,6 кв.м., позначене на поверховому плані літерою 1-4, приміщення коридору, позначене на поверховому плані літерою ІІІ, та комори, позначене на поверховому плані літерою ІV (об`єднані), площею 16,8 кв.м., що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 . Приміщення сходової клітки площею 11,2 кв.м., позначене на поверховому плані літерою ІХ, та сходової клітки площею 11,5 кв.м., позначене на поверховому плані літерою Х, що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 залишено в спільному користуванні ОСОБА_13 та ОСОБА_1 . У задоволенні позову ОСОБА_13 про виділ в натурі належної їй частки у праві спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 та стягнення грошової компенсації відмовлено /Том 2, а. с. 5-9/. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.01.2013 року відмовлено ОСОБА_13 у відкритті касаційного провадження на рішення Галицького районного суду м. Львова від 27.12.2011 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 22.10.2012 року. Окрім цього, з рішення Галицького районного суду м. Львова від 27.12.2011 року вбачається, що ОСОБА_9 належить 1/2 ідеальна частка у праві спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09 липня 1958 року, укладеного між нею та ОСОБА_10 та нотаріально посвідченого державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори, та довідки Львівського міжміського БТІ від 30 липня 1958 року про реєстрацію права власності. ОСОБА_1 належить право власності на 1/4 ідеальну частку будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22 листопада 1972 року, укладеного з ОСОБА_10 та нотаріально посвідченого державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори, та реєстраційного посвідчення від 30 грудня 1973 року, виданого Львівським міжміським БТІ. ОСОБА_13 належить право власності на 1/4 ідеальну частку будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15 квітня 1977 року, виданого державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори, та реєстраційного посвідчення від 22 квітня 1977 року, виданого Львівським міжміським БТІ. Ухвалою Галицького районного суд м. Львова від 09.11.2015 року роз`яснено рішення Галицького районного суду м. Львова від 27.12.2011 року та вказано наступне: виділити ОСОБА_9 в натурі належну їй частку 41/100 на праві спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 , визнати за ОСОБА_9 право власності на приміщення кухні площею 17,7 кв.м, позначеної на поверховому плані літерою 1-1, житлової кімнати площею 17,6 кв.м, позначеної на поверховому плані літерою 2-2, житлової кімнати площею 12,6 кв.м, позначеної на поверховому плані літерою 2-3, житлової кімнати площею 12,7 кв.м, позначеної на поверховому плані літерою 2-4, комори площе 16,5 кв.м, позначеної на поверховому плані літерою V та на приміщення частини комори площею 8,9 кв.м., позначеної на поверховому плані VI, що займають сумарну площу 86 кв.м і знаходяться в будинку АДРЕСА_1 (а.с.10-11). З матеріалів справи також, вбачається, що рішення Галицького районного суду м. Львова від 27.12.2011 року співвласниками ОСОБА_13 та ОСОБА_1 не виконане, їх частки не зареєстровані відповідно до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_13 , а її правонаступниками є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , що вбачається з долученої до матеріалів справи копії спадкової справи. Відповідно до висновку експерта №1178/18-22 від 28.12.2019 року на розгляд суду пропонуються три варіанти порядку користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 у відповідності до варіанту 1 додаткової судової будівельно-технічної експертизи №558 від 06.07.2010, згідно якого вирішено питання технічної можливості поділу житлового будинку, та прийнято рішення Галицького районного суду м. Львова від 27.12.2011 ( див. Додаток 2-4 до висновку та дослідницьку частину). Згідно Варіанту 1 порядку користування земельною ділянкою відповідно до реальних часток 41/100, 295/1000 та 295/1000, фактичною площею 1778 кв.м. пропонується: співвласнику 41/100 частин (Васьків) - одну ділянку площею 674,48 кв.м. (на Додаткові 2 відповідає червоному контуру);співвласнику 295/1000 частин ( ОСОБА_14 ) - дві ділянки, площами 108,03 кв.м. та 345,48 кв.м. (на Додаткові 2 відповідає зеленому контуру); співвласнику 295/1000 частин ( ОСОБА_15 ) - дві ділянки, площами 154,14 кв.м. та 303,87 кв.м. (на Додаткові 2 відповідає жовтому контуру). Згідно Варіанту 2 порядку користування земельною ділянкою відповідно до реальних часток 41/100, 295/1000 та 295/1000, фактичною площею 1778 кв. м. пропонується: співвласнику 41/100 частин (Васьків) - одну ділянку площею 674,48 кв. м. на Додаткові 3 відповідає червоному контуру); співвласнику 295/1000 частин ( ОСОБА_14 ) - дві ділянки, площами 152,52 лі. та 300,99 кв. м. (на Додаткові 3 відповідає зеленому контуру); співвласнику 295/1000 частин ( ОСОБА_15 ) - три ділянки, площами 109,67 м., 125,18 кв. м. та 223,16 кв.м. (на Додаткові 3 відповідає жовтому контуру). Згідно Варіанту 3 порядку користування земельною ділянкою відповідно реальних часток 41/100, 295/1000 та 295/1000, фактичною площею 1778 кв.м. пропонується: співвласнику 41/100 частин (Васьків) - одну ділянку площею 674,48 кв.м. -2 Додаткові 4 відповідає червоному контуру); співвласнику 295/1000 частин ( ОСОБА_14 ) - дві ділянки, площами 131,72 1В.М. та 321,79 кв.м. (на Додаткові 4 відповідає зеленому контуру); співвласнику 295/1000 частин ( ОСОБА_15 ) - дві ділянки, площами 130,48 ів.м. та 327,53 кв.м. (на Додаткові 4 відповідає жовтому контуру). Станом на день обстеження земельної ділянки, експертом здійснено контрольні обміри фактичних меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 із подальшою координатною прив`язкою існуючих будівель та споруд. В результаті геодезичного знімання встановлено, що станом на день проведення обмірів земельної ділянки по АДРЕСА_1 фактично наявно 0,1778 га (1778 кв.м., див. Додаток 7). Відтак, при розробці варіантів порядку користування, враховуючи частини житлового будинку (приміщення), які виділені співвласникам житлового будинку, експертом у спільне користування для усіх співвласників виділено дві ділянки: перша з геометричними промірами 1,24 м, 5,96 м, 4,34 м, 7,21 м, 4,36 м площею 31 кв.м., друга з геометричними промірами 3,62 м, 2,34 м, 2,06 м, 4,16 м, 1,00 м площею 5 кв.м. (для обслуговування зовнішніх стін приміщень ОСОБА_16 та ОСОБА_15 , та проходу ОСОБА_14 ); у спільне користування ОСОБА_14 та ОСОБА_15 земельну ділянку з геометричними промірами 4,00 м, 0,15 м, 10,71 м, 3,62 м, 1,00 м, 6,10 м, 1,24 м, 1,30 м, 6,10 м, 1,00 м, 10,06 м, 0,13 м, площею 71 кв.м.; у спільне користування ОСОБА_16 та ОСОБА_15 земельну ділянку з геометричними промірами 4,16 м, 2,06 м, 7,11 м, 5,96 м, 6,10 м, площею 38 кв.м.; у спільне користування ОСОБА_16 та ОСОБА_14 земельну ділянку з геометричними промірами 3,40 м, 6,10 м, 1,30 м, 4,36 м, 5,21 м, 0,91 м, 9,56 м, 0,49 м, площею 47 кв.м. Для поточного ремонту та доглядом за зовнішніми стінами приміщень житлового будинку другого поверху, що виділені ОСОБА_14 , пропонується із земельної ділянки, що пропонуються у користування ОСОБА_16 , доцільно, відповідно до положень ст.99 Земельного кодексу України, встановити земельний сервітут для ОСОБА_14 , площею 3,30 кв.м. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Статтею 120 ЗК України визначено особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, який також пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці. Також, стаття 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки (стаття 88 ЗК України). Загальні правила вирішення спорів щодо порядку володіння й користування земельною ділянкою застосовуються також у випадку, коли належний особам на праві спільної власності житловий будинок, господарські будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці, яка знаходиться в їх користуванні. Порядок користування земельною ділянкою, на якій розташований належний співвласникам житловий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається, насамперед, їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, у зв`язку з чим при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або житловий будинок, слід брати до уваги цю угоду. Верховний Суд у постанові у від 20 жовтня 2022 року в справі № 490/12243/16-ц (провадження № 61-20600св21) вказав, що при вирішенні спору про встановлення порядку користування земельною ділянкою, визначаючи варіанти користування, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування і розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном. Як вбачається з матеріалів справи, позивач по справі просить встановити порядок користування земельною ділянко, відповідно до варіанту 2 висновку експерта №1178/18-22 від 28.12.2019 року. Відповідно до вказаного варіанту 2 порядку користування земельною ділянкою відповідно до реальних часток 41/100, 295/1000 та 295/1000, фактичною площею 1778 кв. м. пропонується: співвласнику 41/100 частин (Васьків) - одну ділянку площею 674,48 кв. м. на Додаткові 3 відповідає червоному контуру); співвласнику 295/1000 частин ( ОСОБА_14 ) - дві ділянки, площами 152,52 лі. та 300,99 кв. м. (на Додаткові 3 відповідає зеленому контуру); співвласнику 295/1000 частин (Оробчук) - три ділянки, площами 109,67 м., 125,18 кв. м. та 223,16 кв.м. (на Додаткові 3 відповідає жовтому контуру). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно виходив з того, що з висновку експерта №1178/18-22 за результатами проведеної додаткової судової земельно-технічної експертизи від 28.12.2019 року вбачається, що експертне дослідження він проводив за площею земельної ділянки на АДРЕСА_1 , що становить 0,1778 га, (1778 кв.м.), що є більшою площею від відведеної за даним будинковолодінням земельної ділянки за рішенням виконкому Львівської міської Ради депутатів трудящих №390 від 22 березня 1954 року, що становить 1450,0 кв. м. Оскільки позивачем не надано правовстановлюючих документів, якими підтверджується право користування співвласниками будинку АДРЕСА_1 земельною ділянкою площею 1778 кв.м., а до повноважень суду не належить право виділення/ надання земельної ділянки користувачам, шляхом встановлення порядку користування нею між співвласниками будинковолодіння в більших розмірах, суд першої інстанції вірно е вбачав підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 . Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Європейський суд з прав людини у справі "Христов проти України" (рішення від 19 лютого 2009 року) вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів, (дивитися справу "Брумареску проти Румунії". (Brumarescu v. Romania) /GC/ N28342/95, n.61, ECHR 1999- УII). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини. ( Справа Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia ) заява № 52854/99, п. 52,ECHR . Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до ст.. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 374 ч. 1 п.1, 375, 381 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 листопада 2022 року - залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 листопада 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 16.03.2023 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.