Постанова Полтавський апеляційний суд № 640/12823/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 640/12823/19 Номер провадження 22-ц/814/137/23Головуючий у 1-й інстанції Бородіна Н.М. Доповідач ап. інст. Панченко О. О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 березня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Панченка О.О., суддів Одринської Т.В., Пікуля В.П., при секретарі Філоненко О.В., за участю представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Литовченка Р.В., представника відповідача ТОВ «Кей-Колект» - адвоката Колосова А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2021 року, ухваленого у складі головуючого судді Бородіної Н.М., повний текст судового рішення виготовлено без зазначення дати, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Кей-Колект», треті особи: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харченко Інна Анатолівна, Малишев Віталій Валерійович , Комунальне підприємство «Регістрсервіс» Первомайської міської ради Харківської області, про визнання правочину недійсним, скасування рішення та витребування майна з чужого володіння, - В С Т А Н О В И В : ОПИСОВА ЧАСТИНА Зміст позовних вимог У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Кей-Колект», треті особи: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харченко Інна Анатолівна, Малишев Віталій Валерійович , Комунальне підприємство «Регістрсервіс» Первомайської міської ради Харківської області, про визнання правочину недійсним, скасування рішення та витребування майна з чужого володіння. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Харкові. З моменту народження разом зі своєю матір`ю ОСОБА_2 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . 18 квітня 2019 року невідомі особи вигнали її з квартири та в цей же день вона була знята з реєстрації за вказаною адресою. Саме з вказаного часу вона дізналась, що за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харченко I.A. 03 грудня 2007 року, її матір ОСОБА_2 зробила відчуження квартири на користь своєї подруги ОСОБА_3 . При цьому вона діяла як від свого, так і її імені, бо на час укладення договору вона була неповнолітньою, а тому вважає вказаний договір удаваним. Наголошує, що договір купівлі-продажу від 03 грудня 2007 року був укладений всупереч її інтересам, що підтверджується правочинами, які були укладені після нього, він не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: правочин, що вичиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Разом з тим, ОСОБА_3 стала юридичною власницею спірної квартири з суттєвим порушенням вимог закону, а тому договір купівлі-продажу на її користь має бути визнаний недійсним. Не є законними і усі послідуючі правочини вчинені зі спірною квартирою, внаслідок чого рішення про реєстрацію за ТОВ «Кей-Колекст» права власності на неї підлягає скасуванню, а квартира витребуванню на її користь. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Кей-Колект», треті особи: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харченко І.А., Малишев В.В. , КП «Регістрсервіс» Первомайської міської ради Харківської області, про визнання правочину недійсним, скасування рішення та витребування майна з чужого володіння - відмовлено за спливом строку позовної давності. Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надала суду доказів того, що вона не довідалась та не могла довідатися про відчуження її частки квартири з вересня 2014 року, тобто з моменту досягнення нею повноліття, а факт реєстрації останньої у спірній квартирі не свідчить про вказану неможливість, оскільки, за даними Державного реєстру прав на нерухоме майно, право власності на дану квартиру ще з 2007 року було зареєстровано за іншою особою. У свою чергу, ті обставини, що позивач дізналася про оспорюваний правочин лише у квітні 2019 року, коли невідомі особи виселили її з квартири, належними та допустимими доказами також не підтверджено. Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги Не погодившись із таким вирішенням спору, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Кей-Колект», треті особи: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харченко І.А., Малишев В.В. , КП «Регістрсервіс» Первомайської міської ради Харківської області, про визнання правочину недійсним, скасування рішення та витребування майна з чужого володіння. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки місцевого суду, викладені у його рішенні, не відповідають обставинам справи, оскільки договором купівлі-продажу спірної квартири, укладеним у 2007 році між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , було грубо порушено майнові права тоді ще неповнолітньої ОСОБА_1 . Скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправомірно визнав доказом її обізнаності про зміну власника спірної квартири свідчення ОСОБА_2 щодо надходження до неї дзвінків від колекторів, а наявність в Державному реєстрі прав на нерухоме майно записів про реєстрацію права власності на спірну квартиру за іншими особами не підтверджує факт її поінформованості про нових власників. Наголошує, що строк позовної давності для звернення до суду про визнання правочину недійсним необхідно обраховувати з 18 квітня 2019 року, тобто з моменту, коли її було виселено з квартири та знято з реєстрації за вказаною адресою. Позиція інших учасників справи 20 серпня 2021 року від представника відповідача ТОВ «Кей-Колект» - адвоката Колосова А.В. на адресу апеляційного суду надіслано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому останній просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вважає, що воно є законними, ухваленим відповідно до норм матеріального та процесуального права. Крім того, у відзиві адвокат Колосов А.В. просив застосувати позовну давність та відмовити у позові.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Литовченка Р.В, представника відповідача ТОВ «Кей-Колект» - адвоката Колосова А.В., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку. Встановлені обставини справи Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що квартира АДРЕСА_2 належала на праві власності наступним особам: 2/3 частини на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , згідно свідоцтва на житло, виданого Центром приватизації державного житлового фонду виконкому Харківської міської ради від 21 лютого 2000 року, реєстраційний № НОМЕР_1 (а.с.107 т.1); 1/3 частини ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26 листопада 2007 року (а.с.104 т.1). 03 грудня 2007 року був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харченко I.A. (а.с.103 т.1). Відповідно до зазначеного договору ОСОБА_2 , яка діяла від свого імені та від імені малолітньої дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.17 т.1), продала, а ОСОБА_3 , придбала квартиру АДРЕСА_2 . Право власності на квартиру було зареєстровано за ОСОБА_3 (а.с.19 т.1) . У той же день, 03 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 був укладений договір споживчого кредиту №11259060000 на суму 60000 дол. США (а.с.23-25 т.1), в забезпечення виконання зобов`язань за яким остання передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_2 (а.с.26-27 т.1). Також, в забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань за вказаним кредитним договором між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки від 03 грудня 2007 року №161079 (а.с.28 т.1). 13 лютого 2012 року Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк» відступило своє право вимоги за договором кредиту та іпотеки ТОВ «Кей-Колект», згідно договору факторингу №2 та договору відступлення права вимоги №649-650 (а.с.29-30, 33-34 т.1). 09 квітня 2019 року державним реєстратором КП «РегістрСервіс» Малишевим В.В. за ТОВ «Кей-Колект» було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Підставою виникнення права власності, згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є договір про відступлення права вимоги №649-650 та договір факторингу №2 від 13 лютого 2012 року (а.с.18-19 т.1). Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з наявності факту пропуску позивачем ОСОБА_1 строку позовної давності та ненаданням останньою належних і допустимих доказів поважності причин його пропуску. Колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду вірним з наступних підстав. Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини Згідно з частиною 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Параграф 1 глави 5 ЦПК України містить основні положення про докази, зокрема частиною 1 статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальний строк позовної давності становить три роки. Згідно з частиною 1 статті 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (судове рішення від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Російської Федерації», пункт 570, та судове рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 51). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку. Згідно з частинами 1 та 4 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. Положеннями частини 4 статті 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду. Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на судовий захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE, № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). Встановивши, що договір купівлі-продажу від 03 грудня 2007 року укладений з порушенням вимог закону та є недійсним, оскільки ОСОБА_2 відчужила на користь ОСОБА_3 спірну квартиру без належного дозволу органу опіки та піклування, колегія суддів разом з цим вважає правильним висновок місцевого суду про застосування до позовних вимог ОСОБА_1 строку позовної давності, у зв`язку з тим, що його перебіг почався від дня досягнення останньою повноліття, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому, звертаючись у червні 2019 року до суду з цим позовом, ОСОБА_1 пропустила трирічний строк звернення до суду та, у свою чергу, не надала належних і достатніх доказів того, що вона не могла довідатися про подвійне відчуження її частки квартири з вересня 2014 року. При цьому апеляційний суд враховує і те, що у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що власник майна, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим, має знати та дбати про свою власність та зобов`язаний нести витрати на її утримання. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі №234/3341/15-ц. Натомість, доводи апелянта про поважність причин пропуску строку для звернення до суду із цим позовом колегія суддів визнає безпідставними, з огляду на те, що спірна квартира перший раз була відчужена ще у 2007 році, тобто протягом 10 років до спливу строку позовної давності ОСОБА_1 не цікавилася належним їй майном, враховуючи презумпцію цивільного права про те, що власність зобов`язує. Крім того, саме позивач повинна довести поважність причин пропуску строку позовної давності та факт своєї необізнаності щодо укладення спірного договору купівлі-продажу квартири. При цьому особа, здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема проявляти турботу щодо цього майна, бути обізнаним про його стан, тощо. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав, не може бути підставою для визнання поважними причин пропуску строку для звернення до суду та його поновлення. Твердження скаржника стосовно неправомірного застосування місцевим судом до спірних правовідносин висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, у зв`язку з тим, що предметом розгляду в даній справі було пропущення строку для звернення з позовом саме державного органу, а не фізичної особи, апеляційний суд визнає неспроможним, оскільки правова категорія презумпції можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав не залежить від суб`єктного складу учасників вказаних правовідносин. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, до яких суд дійшов шляхом повного та всебічного з`ясування обставин справи. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Щодо судових витрат За приписами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, судові витрати апелянта, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, компенсації не підлягають. Керуючись ст.ст.367, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст.375, 382 ЦПК України, суд - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 14 березня 2023 року. Головуючий О.О. Панченко Судді Т.В. Одринська В.П. Пікуль