Постанова 4814 № 639/2263/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 639/2263/20 Номер провадження 22-ц/814/1551/23Головуючий у 1-й інстанції Єрмоленко В.Б. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М., за участю секретаря судового засідання Коротун І.В. розглянув у відкритому судовому в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 червня 2021 року (час ухвалення судового рішення з 11:37:49 до 12:06:45 та дата виготовлення повного тексту судового рішення 13 липня 2022 року) у справі за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу і скасування державної реєстрації права власності. третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гаража Ірина Петрівна. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд у с т а н о в и в: У квітні 2020 ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, просив: - визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 22.01.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Гаражою І.П., - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гаражою І.П. від 22.01.2020 року, індексний номер № 50763262. - вирішити питання судових витрат. В обґрунтування позову позивач зазначав, що ОСОБА_1 17.02.2010 отримав від нього у борг 800 240,00 грн, що на момент підписання договору складало суму еквівалентну 100 000 доларів США, про що складено нотаріально посвідчений договір. У визначений строк до 01.01.2020 ОСОБА_1 позику не повернув та має непогашену заборгованість. Позивачем направлялась вимога про повернення грошових коштів у сумі 2 368 620,00 грн у триденний строк з моменту отримання заяви і в разі невиконання вимоги відповідача попереджено, що ОСОБА_2 буде змушений звернутися до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Отримавши 20.01.2020 лист позивача, ОСОБА_1 письмово повідомив ОСОБА_2 про те, що договір від 17.02.2017 вважає недійсним, оскільки жодних коштів не отримував та не визнав заборгованість. За заявою ОСОБА_2 приватним нотаріусом Шевцовим С.О. 29.01.2020 здійснено виконавчий напис. При формуванні нотаріусом довідки-інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.01.2020 стало відомо, що 22.01.2020, тобто через день після отримання вимоги позивача про повернення боргу, ОСОБА_1 продав належний йому особисто житловий будинок своїй дружині - ОСОБА_4 . Позивач вважає, що договір є фіктивним, укладеним з метою уникнення ОСОБА_1 виконання зобов`язання щодо сплати йому боргу у розмірі 100 тис. доларів США, діяв з дружиною очевидно недобросовісно, зловживав правами стосовно кредитора. Відповідачі продовжують мешкати разом у житловому будинку до теперішнього часу і договір не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі продажу житлового будинку загальною площею 90,8 кв.м., житловою площею 35,3 кв.м. з господарськими будівлями, що розташовані на земельній ділянці площею 0,0336 га, кадастровий номер 6310137900:04:036:0008 за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та посвідчений 22 січня 2020 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гаражою І.П. за реєстровим №

102. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 і ОСОБА_4 судові витрати на користь ОСОБА_3 у розмірі 840 грн. 50 коп. з кожного. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та встановив факт укладення договору позики між позивачем та відповідачем без жодних правових підстав та без дослідження обставин його укладення. Більш того, суду повідомлялося про наявність судового спору з тими ж сторонами щодо оскарження договору позики. Суд першої інстанції необґрунтовано відхилив доводи відповідачів, що ОСОБА_5 здійснено реконструкцію житлового будинку і загальна його площа стала 90,8 кв.м., а була 75,6 кв.м. Не взяв до уваги обставини розірвання шлюбу між відповідачами та примусове виселення з будинку відповідача ОСОБА_1 . Вказував, що самі матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про наявність попереджень чи про намір ОСОБА_2 звернутись до нього за стягненням боргу до того часу, як ним було отримано листа про погашення боргу 20.01.2020 року. Вважає що суд першої інстанції, визнаючи договір купівлі-продажу житлового будинку недійсним, незаконно та безпідставно, за власною ініціативою визнав встановленими обставини та факти, які або взагалі не мали місця, або не відповідають дійсним обставинам справи. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2021 року справу передано в провадження колегії суддів Харківського апеляційного суду. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 23.10.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 08.11.2021 закінчено підготовчі дії у справі та призначено до розгляду в апеляційній інстанції у судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного суду. Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовженого строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд. Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Полтавського апеляційного суду від 05.08.2022 справу передано до провадження колегії суддів під головуванням судді Лобова О.А., суддів учасників колегії Дорош А.І., Триголов В.М. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , правонаступник ОСОБА_2 , просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зокрема вказується, що відповідачі в порушення ст. 76,77,81 ЦПК України не надали жодного доказу на підтвердження своїх доводів в суді першої інстанції та до апеляційної скарги. Суд першої інстанції врахував факт, який було встановлено рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 16.12.2020, а саме факт того що 22.01.2020 ОСОБА_1 продав житловий будинок ОСОБА_4 та в той же день надав останній розписку про зобов`язання до 01.05.2020 знятися з місця реєстрації та виселитися з будинку, а також погасити комунальні борги. Написання ОСОБА_1 розписки ОСОБА_4 про звільнення будинку за відсутності у нього іншого житла, звернення ОСОБА_4 до суду про виселення після пред`явлення позову ОСОБА_2 підтверджують лише створення виду реального настання правових наслідків та приховування фіктивного переходу права власності до дружини ОСОБА_4 , шлюб з якою розірвано за місяць до настання строку виконання зобов`язань та постійних нагадувань позивача щодо погашення боргу та подальших можливих наслідків. Інші учасники відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направили. Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна від 29.01.2020 за № 198050849, житловий будинок літ. «А-1», загальною площею 75,6 кв.м., житловою площею 58,9 кв.м. з господарськими будівлями і спорудами, що розташовані на земельній ділянці пл. 332 кв.м. по АДРЕСА_1 , належав ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Аверіною М.Є. 29.10.2007 (а.с.13 зворот). З 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі. 17.02.2010 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 передав у власність, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути позикодавцеві грошові кошти у сумі 800 240,00 грн, що на момент підписання договору складало суму еквівалентну 100 000 доларів США по офіційному курсу НБУ, в строк до 01.01.2020. Пунктом 2 договору визначено, що, підписуючи договір, позичальник свідчить про одержання вказаної суми грошей від позикодавця до підписання цього договору. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шевцовим С.О. (а.с.7). 15 січня 2020 року ОСОБА_2 направив на адресу ОСОБА_1 нотаріально завірену заяву про повернення коштів у розмірі 2 368 620 грн, наданих останньому згідно договору позики від 17.02.2010 (а.с.8). 22.01.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі продажу житлового будинку літ. «А-1», загальною площею 90,8 кв.м., житловою площею 53,3 кв.м. з господарськими будівлями і спорудами, що розташовані на земельній ділянці пл. 332 кв.м. по АДРЕСА_1 (а.с.51). Як вбачається з копії свідоцтва про смерть від 24.09.2020 серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 72 роки, про що складено відповідний запис № 14184 (а.с.137). Ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 22.12.2020 в якості позивача залучена ОСОБА_6 у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 (а.с.145). Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , в частині визнання недійсним договору, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , який відчужив свій житловий будинок на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_4 через настання строку виконання зобов`язання, на другий день після отримання заяви від нотаріуса, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами, оскільки вчинив оспорюваний договір купівлі-продажу, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення можливого звернення стягнення на майно боржника. Посилання ОСОБА_4 на те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна є законним і в момент його укладення жодних обмежень щодо його відчуження не існувало, є необґрунтованими, оскільки перехід права власності на вказаний будинок через день після одержання листа про наслідки непогашення боргу та пред`явлення договору до стягнення в примусовому порядку, в тому числі шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, свідчить про мету приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок виконавчого напису про звернення стягнення на майно боржника або грошових коштів на підставі укладеного між позивачем та ОСОБА_1 договору позики, підтверджує недійсність правочину та порушує права позивача як позикодавця. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації суд першої інстанції виходив з того, що позивач обрав не ефективний спосіб судового захисту порушених прав та інтересів оскільки з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав. Рішення суду про визнання договору недійсним є рішенням яке передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме запису про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за ОСОБА_4 .. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. На переконання апеляційного суду рішення суду першої інстанції відповідає наведеним вимогам закону. У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року (справа №755/17944/18) викладений такий правовий висновок щодо застосування норми права у спірних правовідносинах: «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)». У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року (справа № 908/794/19) викладені такі правові висновки щодо застосування норми права у спірних правовідносинах: «Судова колегія відзначає, що для вирішення питання про визнання недійсним правочину оспорюваного заінтересованою особою правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину. Тому, у разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність. Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Частинами другою та третьою статті 13 ЦК України унормовано, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Із конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17). Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17). Відтак, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам)». У справі, що переглядається, належними і допустимими доказами підтверджено, що між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 був укладений договір позики, за яким ОСОБА_1 зобов`язався повернути отримані у борг кошти у строк до 01 січня 2020 року. ОСОБА_1 , отримавши 20 січня 2020 року від ОСОБА_2 письмову вимогу про повернення коштів згідно умов укладеного договору позики, письмово повідомив про відмову повернути кошти, при цьому через день після отримання вимоги про повернення коштів ОСОБА_1 відчужив свій будинок своїй дружині, з якою перебував у шлюбі із 2010 року та зареєстрував розірвання шлюбу 02 листопада 2019 року, тобто за два місяці до настання строку виконання зобов`язання за договором позики. Суд першої інстанції дав правильну оцінку наведеним обставинам і зробив обґрунтований висновок про фраудаторність укладеного правочину. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог і встановив факт укладення договору позики між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 є необґрунтованими, так як відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Позивачем ОСОБА_2 до справи долучено копія нотаріально посвідченого договору позики (а.с.7), у справі відсутні дані про нікчемність зазначеного договору, а повідомлення ОСОБА_1 про його невизнання та оспорювання автоматично не робить такий договір недійсним. Долучені до відзиву на позов світлокопії фінансових чеків, накладних, тощо про придбання певних товарів будівельно-ремонтного характеру (а.с.102-131) не є достатніми доказами у розумінні ст.80 ЦПК України, які б підтверджували, що саме ОСОБА_4 за власні кошти поліпшила будинок належний ОСОБА_1 і зв`язку з цим набула право на його частину. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 до 20 січня 2020 року не отримував від ОСОБА_2 жодних вимог про повернення коштів виходять за межі добросовісності та здорового глузду, так як ОСОБА_1 , уклавши договір позики, у якому сторонами погоджена конкретна дата повернення коштів, не міг не розуміти і не знати про свій обов`язок повернути кошти до 01 січня 2020 року. Інші доводи апеляційної скарги, враховуючи предмет спору і встановлені фактичні обставини, не є істотними і такими, що потребують детальних відповідей, у розумінні сталої практики Європейського суд з прав людини щодо застосування пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Отже, в апеляційній скарзі відсутні посилання на істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість скасування чи зміни судового рішення. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 13 березня 2023 року. Головуючий суддя О.А.Лобов Судді А.І.Дорош В.М.Триголов